
- •1. Сутність і завдання інноваційного менеджменту.
- •2. Класифікація інновацій.
- •3. Життєвий цикл інновацій.
- •4. Інновації, розвиток конкуренції та економічне зростання.
- •5. Передумови виникнення інноваційних теорій.
- •6. Інноваційні теорії економічного розвитку
- •7. Еволюційно-інституціональні теорії економічного розвитку.
- •8. Теорії управління знаннями як основою інноваційного розвитку.
- •9. Еволюція парадигми економічного розвитку.
- •10. Учасники, етапи і завдання управління інноваційною діяльністю.
- •11. Технологія, методи і прийоми інноваційного менеджменту.
- •12. Джерела інноваційних можливостей.
- •13. Особливості прийняття рішень в інноваційному менеджменті.
- •14. Методи прогнозування і генерування інноваційних ідей.
- •15. Методологія створення продуктових інновацій.
- •16. Методологічні підходи до створення процесних інновацій.
- •17. Інфраструктура інноваційної діяльності.
- •18. Роль держави у здійсненні інноваційної діяльності суб’єктами ринку.
- •19. Держава як головний суб’єкт управління інноваційною діяльністю.
- •20. Особливості підтримки інноваційного розвитку в провідних індустріальних країнах.
- •21. Вплив держави і громадськості на формування сприятливого до інновацій інституційного середовища.
- •22. Ринкові суб’єкти інноваційної діяльності.
- •23. Організаційні структури підтримки інноваційного підприємництва.
- •24. Організаційні форми інтеграції науки і виробництва.
- •25. Між фірмова науково-технічна кооперація в інноваційних процесах.
- •26. Стратегічний аспект управління інноваційним розвитком.
- •27. Розроблення інноваційної стратегії.
- •28. Формування інноваційної політики організації.
- •29. Взаємообумовленість інноваційної стратегії та інноваційної політики організації.
- •30. Планування інноваційної діяльності.
- •31.Продуктово-тематичне планування інновацій
- •38.Складові і принцип дії мотиваційного механізму інноваційної діяльності
- •46. Обґрунтування джерел фінансування і вибір інвестора
18. Роль держави у здійсненні інноваційної діяльності суб’єктами ринку.
Державне регулювання інноваційного процесу на сучасному етапі є однією з головних умов розвитку економіки. Необхідність державного регулювання інноваційних процесів зумовлена в першу чергу масштабами фінансових витрат на проведення досліджень і реалізацію їх результатів. Удосконалення процесів наукового пізнання роблять НДДКР дедалі дорожчими. Нові наукові результати досягаються висококваліфікованими, а отже, і високооплачуваними кадрами, при цьому випереджуючими темпами зростає фондоозброєність наукової праці.
Держава централізувала функції вироблення науково-технічної політики, включаючи прогнозування, планування та стимулювання програм досліджень і розробок, їх пов’язування з забезпеченням збереження навколишнього середовища, підготовку наукових кадрів, оснащення науки унікальними матеріально-технічними засобами.
Про важливе значення держави у сфері інноваційних досліджень, одержання ключових технологій, інноваційного підприємництва свідчать висловлювання західних дослідників. Так, Андреас фон Бюлов пише: «Ми повністю відстали б, якби держава не стояла біля колиски нової технології» [32]. У розробленні та впровадженні перспективних результатів інноваційних процесів основну роль відіграють не стихійні сили ринку, а централізована стратегія розвитку, яка управляється державою.
Держава створює сприятливі умови для інноваційної діяльності, формуючи єдині цивілізовані правила й механізми, що сприяють розвитку всіх суб’єктів інноваційної сфери.
Отже, механізм державного регулювання інноваційним розвитком розглядається як складова системи управління господарюванням країни. Використовуючи цей механізм, державні органи формують інноваційну систему держави: конкретні цілі, завдання, напрями інноваційних процесів та інноваційної діяльності, систему політичних, економічних, правових і соціальних методів, засобів впливу на мотиви діяльності людей, створюють певні організаційні форми та структури, що забезпечують можливість і умови для розвитку інноваційної сфери на рівні підприємства, галузі, регіону, країни в цілому.
19. Держава як головний суб’єкт управління інноваційною діяльністю.
Державне регулювання інноваційного процесу на сучасному етапі є однією з головних умов розвитку економіки. Необхідність державного регулювання інноваційних процесів зумовлена в першу чергу масштабами фінансових витрат на проведення досліджень і реалізацію їх результатів. Удосконалення процесів наукового пізнання роблять НДДКР дедалі дорожчими. Нові наукові результати досягаються висококваліфікованими, а отже, і високооплачуваними кадрами, при цьому випереджуючими темпами зростає фондоозброєність наукової праці.
Держава створює сприятливі умови для інноваційної діяльності, формуючи єдині цивілізовані правила й механізми, що сприяють розвитку всіх суб’єктів інноваційної сфери. До основних напрямів державного регулювання інноваційної діяльності належать такі: 1. Акумулювання фінансових ресурсів на наукові дослідження як за рахунок бюджету, так і шляхом створення спеціальних фондів. 2. Усебічне сприяння розвитку науки, у тому числі прикладної, і формування малого інноваційного підприємництва. 3. Формування державних замовлень на НДДКР, які забезпечують початковий попит на інновації, а потім поширюються в економіці. 4. Координація інноваційної діяльності. 5. Держава сприяє кооперації та взаємодії різних інститутів у здійсненні нововведень шляхом формування єдиного технологічного простору (синхронізація інноваційного циклу в часі і просторі), що забезпечує сумісність інновацій. 6. Стимулювання інноваційного процесу та інноваційної діяльності шляхом підтримки конкуренції, а також використання економічних методів прямої і побічної дії, як-от: фінансові субсидії, пільги, страхування впливу інноваційних ризиків і т. д. 7. Створення правової бази інноваційних процесів — формування необхідного законодавства. 8. Кадрове забезпечення інновацій шляхом створення відповідних програм навчання в державних навчальних закладах, які б підвищували творчий потенціал нації. 9. Формування науково-інноваційної інфраструктури, інформаційних систем, консультативно-юридичних послуг. 10. Інституціональне забезпечення інноваційних процесів шляхом створення державних організацій і підрозділів, які виконують НДДКР і здійснюють нововведення в галузях державного сектору (оборона, охорона здоров’я, освіта). 11. Підвищення суспільного статусу інноваційної діяльності через заохочення інноваторів, забезпечення їх соціального захисту, пропаганди науково-технічних досягнень. 12. Регіональне регулювання інноваційних процесів шляхом раціонального розміщення та використання інноваційного потенціалу.