6. Державний реєстр застав рухомого майна

Державний реєстр застав рухомого майна – єдина ком­п’ютерна база даних, яка забезпечує зберігання інформації про застави рухомого майна, її видання та захист від несанкціонованого доступу.

Реєстр уведений в дію 1.03.1999 р. і функціонує відповідно до статей 15, 151 Закону України "Про заставу" та постанови Кабінету Міністрів України від 30.07.1998 р. № 1185.

Мета створення реєстру – забезпечення переважного права заставодержателя у задоволенні вимог із заставленого майна перед заставодержателями незареєстрованих або зареєстрованих піз­ніше застав; надання в інтересах юридичних та фізичних осіб інформації про заставлене рухоме майно або про відсутність застав рухомого майна.

Міністерство юстиції – держатель реєстру – надає завірені витяги з нього, які свідчать про внесення запису або про його відсутність.

Реєстраторами є Держінформ’юст, державні нотаріальні контори, приватні нотаріуси, комерційні банки, які згідно з відповідними договорами з Держінформ’юстом приймають заяви про внесення записів до реєстру, внесення змін до записів, виключення записів з реєстру, приймають запити, надають витяги з реєстру та ін.

Суб’єкти реєстрації застав рухомого майна – заставодавець, заставодержатель або особи, які діють від їх імені за дорученням, орган державної податкової служби, реєстратори, держатель реєстру.

Будь-яка фізична чи юридична особа може користуватися інформацією у реєстрі шляхом підключення до нього через ком­п’ютерну мережу. Підключення здійснюється адміністратором реєстру на підставі відповідного договору.

Реєстрація застави рухомого майна в реєстрі здійснюється реєстратором за вибором заявника, яким може бути заставодержатель або заставодавець. Заява реєструється у Книзі обліку заяв, де зазначаються: вхідний номер і дата надходження заяви; відомості про заявника; дата реєстрації застави або відмови в реєстрації; реєстраційний код застави рухомого майна в реєстрі. У заяві зазначаються: відомості про заставодавця та заставодержателя і загальний опис предмета застави.

7. Єдиний державний реєстр об’єднань громадян та благодійних організацій

Єдиний державний реєстр об’єднань громадян та благодійних організацій – це комп’ютерна база даних, створена за допомогою автоматизованої комп’ютерної системи, яка складається із сукупності електронних копій державних реєстрів об’єднань громадян та благодійних організацій, книг обліку філій, представ­ництв всеукраїнських, міжнародних благодійних організацій, об’єднаних на основі єдиних правил, стандартів та процедур обміну інформацією.

Єдиний державний реєстр об’єднань громадян та благодійних організацій введений у дію 10.03.1999 р. на виконання Законів України "Про об’єднання громадян" та "Про благодійництво та благодійні організації", а також Положення про порядок легалізації об’єднань громадян і Положення про порядок державної реєстрації благодійних організацій, затверджених постановами Кабінету Міністрів України, відповідно, № 40 від 26.02.1993 р. і № 382 від 30.03.1998 р.

Мета створення реєстру – забезпечення переважного права на використання назви об’єднання громадян, яке зареєстровано в реєстрі, перед іншими об’єднаннями, що легалізуються пізніше.

Реєстраторами є Міністерство юстиції України, Головне управ­ління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Респуб­ліці Крим, управління юстиції в областях, а також управління юстиції в містах Києві та Севастополі.