Лекція 2. . Основні теорії управління суспільством

1. Джерела ідей управління суспільством і країною. Формування і розвиток теорій управління суспільством і країною.

2. Основні теорії та школи управління суспільством і країною другої половини XX століття.

3. Концепція раціоного вибору та «новий менеджеризм».

Управління як специфічне явище починається тоді, коли в будь-яких взаємозв'язках, відносинах, процесах присутнє свідоме начало, інтерес і знання, цілі і воля, енергія й діяльність людини.

Управління утворено людьми для свідомої саморегуляції своєї життєдіяльності і має таке ж саме важливе значення для за­безпечення їх потреб і інтересів, як сім'я і власність, мораль та право, спосіб виробництва і держава, знання й інформація тощо. Усе це зумовлює залежність управління від стану суспільства, ідеалів і цінностей.

У різний історичний момент управління відтворюється відпо­відним суспільством, від нього "бере" свою сутність, у ньому реа­лізує свої можливості, і відповідно до рівня його розвитку харак­теризується й розвивається.

Управління - одна з найскладніших і найвідповідальніших сфер інтелектуальної і практичної діяльності людей. Це сфера, від стану якої багато в чому залежить благополуччя суспільства і в остаточному підсумку - доля кожної людини. В управлінні все виходить від людини і орієнтовано на неї.

Управління в суспільстві тому і виникло, що завжди актуаль­не, оскільки суспільство є відкрита система, адже ніщо в ній не дається раз і назавжди, не є незмінним й абсолютно стійким. Осо­бисті і соціальні взаємозв'язки відтворюються щоденно. Без цього наступає хаос, анархія і розпад. В умовах відкритості управління слугує найважливішим суспільним інститутом самозбереження й самовіднов лення.

Не зовсім правильно визначати управління як дію чи відно­сини в суспільстві. Більш адекватним його поняттям слугує термін "вплив", який визначає головне в управлінні, адже здійснюється вплив на свідомість, поведінку, діяльність людей і їх взаємовідно­сини.

Специфічні риси управління:

1. Управлінський вплив обов'язково повинен передбачати мо­мент цілепокладання, тобто точну ціль і точний напрямок руху до неї, а також повинен бути практичним для дійсного руху до цілі.

2. Цілеспрямована колективна діяльність потребує від уп­равління й організаційного моменту для спрямованої і практич­ної взаємодії людей для досягнення певних цілей.

3. В управлінні здійснюється пряме і практичне регулюван­ня, за якого та чи інша соціальна норма не лише проголошується, визнається і стверджується, а й справді втілюється в життя, засто­совується у вирішенні визначених цілей.

Управління - це цілепокладання (свідоме, передбачене, про­думане), організація й регулювання взаємодії людей, пов'язаної з власною суспільною, колективною і груповою життєдіяльністю, яка здійснюється як безпосередню (у формах самоуправління), так і через спеціально створені структури.

Специфіка публічного управління:

1. Публічне управління опирається на державну владу, підкріплюється і забезпечується нею.

2. Публічне управління поширюється на все суспільство і за його межі у сфері проведення державної міжнародної політики. Саме держава шляхом законодавчої діяльності встановлює основні, загальні й типові правила (норми) поведінки людей.

3. Держава наділяє публічне управління системною якістю. На відміну від інших видів управління, державне без системності не може стати реальним.

4. Публічне управління відрізняється від державного тим, що воно здійснюється в межах панування верховенства пра­ва, завдяки законодавчо відрегульованому і практично діючому механізму контролю суспільства над усіма органами держав­ної влади і місцевого самоуправління.

Публічне управління - це практичний, організуючім і ре- гулюючий вплив держави на суспільну життєдіяльність людей з метою її впорядкування, збереження чи перетворення, опираю­чись на владну силу, яку обмежує дієвий суспільний контроль як основний чинник панування в суспільстві верховенства права.

У науковій літературі публічне управління поділяють на види:

1. управління суспільством у цілому;

2. управління у сфері економіки (забезпечення матеріаль­них і духовних потреб усіх членів суспільства);

3. управління у сфері соціальних відносин (соціальна сфера життя суспільства включає в себе працю, охорону здоров'я, осві- ма принципів публічного управління ще раз підтверджує одну ту саму думку: все зосереджено в руках людей, залежить від розу­му і, головне, його організаційному застосуванні в кожній справі.