1. Наследственность

Существуют генетические факторы, которые не зависят от поведения людей. У человека с рождения может быть повышенный уровень гормона дофамина. Тогда ему будет свойственно постоянно искать новые ощущения, идти на риск. При определенных обстоятельствах чем-то новым могут стать, например, наркотики.

Конечно, генетика может быть только фоном, на котором развивается зависимость. Эту причину я назвал скорее ради интереса, вряд ли она может иметь большое влияние.

А вот родители с вредными привычками – это более серьезная причина. По статистике ребенок, чьи родители страдали алкоголизмом, имеет в 5 раз больше шансов также пристраститься к спиртному. Даже если воспитывается он в другой семье.

2. Общество

Часто вредные привычки позволяют быть «своим» в компании. В одном из опросов 20% курящих школьников признались, что курить они начали из-за того, что курят их друзья. А алкоголь у многих является незаменимым атрибутом отдыха. И непьющему в такой компании придется нелегко.

Многие подростки хотят казаться взрослыми. Именно для достижения этой цели они и начинают пить, курить и материться.

Кроме того, многие считают сигареты и наркотики модным. Это больше касается девушек. Таким образом, они хотят выглядеть более оригинальными и больше нравиться парням.

3.Способ успокоиться, уйти от проблем

Спиртное и сигареты являются очень распространенными способами борьбы со стрессом. Раньше я часто замечал, как футбольные тренеры во время матча выкуривают по полпачки сигарет.

Многие проблемы также очень просто «решаются» с помощью алкоголя и наркотиков. Человек смотрит на ситуацию другими глазами и перестает видеть проблему. Но это продолжается недолго и обычно только ухудшает положение дел.

4. Отсутствие силы воли и слабый характер

На мой взгляд, это главная причина возникновения вредных привычек. Личность с характером никогда не возьмет в руки сигарету просто потому, что так делают остальные.

Разве сильный человек будет пытаться избавиться от проблемы, запивая ее алкоголем? Нет, потому что он знает, что таким способом вопрос не решится.

46. Клінічними проявами, які вказують на перехід алкоголізм побутового пияцтва є: розвиток підвищеної стійкості до алкоголю, що викликає необхідність вживання все більшої його дози. Ознаками є зникнення захисного рефлексу: блювати, втрата контролю над кількістю випитого, поява амнезій них форм сп'яніння, розвиток антисоціальних форм поведінки в сп'янінні, поява і фізичної і психічної залежності від алкоголю, виникнення синдрому похмілля.

Необхідно пам'ятати, що навіть після вживання «помірної» дози спиртного функція вищих відділів головного мозку приходить тільки через 8-20 днів.

Ще більшої шкоди завдає дітям вживання батьками алкогольних напоїв і пияцтво. Побутує думка, що нібито горілка і вино в невеликих дозах корисні для організму і поліпшують апетит. Це абсолютно не так. У здорової людини, яка веде правильний спосіб життя, немає проблем з апетитом, а вживання алкогольних напоїв лише ослабляє організм, руйнує нервову систему і призводить до захворювань серця, шлунка, печінки та інших органів.

Постійні випивки поступово руйнують внутрішні органи, призводять до розумового і фізичного ослаблення, зниження працездатності, активності і помітного ослаблення волі. Головна небезпека вживання алкоголю криється в тому, що людина, яка п'є від випадку до випадку, поступово починає випивати дедалі частіше.

Хронічним алкоголіком одразу ніхто не стає. Здебільшого люди починають випивати невеликими дозами «за компанію», «для апетиту», «для бадьорості», з приводу радісних і сумних подій. Спочатку періодичні випивки, потім дедалі частіші - залежно від хибних звичок, традицій сім'ї, моральної нестійкості і недисциплінованості, потім хворобливий і згубний алкоголізм.

Алкоголь здатний отруїти будь-яку живу істоту. Наприклад, у воді, що містить тільки 1% алкоголю, не можуть жити ніякі водяні тварини. Навіть невелика кількість його ослабляє життєдіяльність клітин, гальмує процеси окислення, засвоєння тощо. Згоряючи в організмі, алкоголь забирає в нього кисень, зумовлює зсідання білків і зморщування живої клітини, руйнує її структуру й розладнує усі функції. Немає жодного органу і системи в організмі людини, які б не терпіли від його згубної дії.

Дуже чутливий до алкоголю мозок. Введення в організм лише 7-8 г. алкоголю порушує функцію центральної нервової системи: змінюється психіка, поведінка, працездатність, фізичні якості людини, притуплюються смак, нюх, знижується зір і слух, погіршується чутливість шкіри.

І серцево-судинна система людини руйнується від дії спиртного. Під його впливом рано настають склеротичні зміни в серцевому м'язі, в результаті воно втрачає здатність переносити фізичні навантаження.

Потрапляючи до шлунка і кишечника, алкоголь погіршує травлення, змінює склад шлункового соку. З'являються печія, нудота, болі в животі, запалюється слизова оболонка шлунка, виникають тяжкі захворювання.

Алкоголь уражає органи дихання. Від його частого вживання руйнується еластична тканина альвеол, що призводить до тяжких захворювань - емфіземи (розширення) легенів і пневмосклерозу (затвердіння стінок кровоносних судин у легенях), туберкульозу.

Останнім часом у педіатрії з'явився новий термін - алкогольна фетопатія (хронічне алкогольне ураження плоду в утробі матері). Тобто вже в період внутрішньоутробного розвитку плід зазнає отруйної дії алкоголю і в момент своєї появи на світ дитина хронічно, а іноді навіть безнадійно хвора. Деякі батьки, не вважаючи себе алкоголіками, думають, що така небезпека їх дітям не загрожує. Але вони помиляються. Так, вони - не п'яниці, тільки інколи випивають. І діти в них народжуються наче здорові, не мають явних фізичних і розумових вад і якийсь час розвиваються зовсім нормально. Але раптом дитина стає безпідставно нервовою, легко збуджується, часто хворіє на інфекційні і простудні захворювання. Або в поведінці сина чи доньки спостерігаються прояви жорстокості, які не можуть витікати з характеру і традицій сім'ї, оточення, системи виховання. Батьки розгублені: звідки це в неї? Звідки підвищена втомлюваність, байдужість, безініціативність, нездатність прийняти самостійне рішення?

Шкідливі наслідки впливу алкоголю на організм:

- уповільнення реакції на зовнішні подразники;

- послаблення координації;

- зниження здатності ясно мислити;

- погіршення пам'яті;

- блювота; - подвоєння в очах;

- затьмарення свідомості;

- відсутність самоконтролю;

- втрата свідомості;

- кома;

- смерть.

… + див. лекцію

47. Тютюнопаління дуже негативно впливає на організм: 1.Найбільше страждає від тютюнопаління репродуктивна функція людини. Згідно досліджень англійських вчених 120 тисяч англійців у віці від 30 до 40 років стали імпотентами саме через тютюновий дим. У сім¢ях де вживали тютюн під час вагітності - природжені каліцтва у дітей трапляються вдвічі частіше, народжуються неповноцінні та мертвонароджені діти та викидні. Особливо до 70% природжених вад та дефектів лиця. Мають місце дослідження вчених у дослідженні віддалених наслідків щодо здоров¢я та розвитку дітей. Матері які палили під час вагітності мають дітей з відхиленою від норми поведінкою, ці діти гірше вчаться в школі і частіше розпочинають вживання наркотичних препаратів. Куріння під час вагітності збільшує ризик викиднів, знижує масу тіла новонароджених, збільшує частоту внутрішньоутробних випадків смерті плоду, є причиною гальмування фізичного і розумового розвитку новонародженої дитини. Воно також зменшує здатність до дітонародження у жінок і порушує спермоутворення у чоловіків. 2.Вживання тютюну відбувається через органи дихання. Тому перш за все страждає легенева система: повітряні шляхи і легенева тканина. Легені у 80% курців чорного кольору. Якщо починати курити у віці 12-13 років, то у 67% у тридцятирічному віці можна мати таке захворювання як емфізема легенів. Тютюнопаління є причиною 90% усіх випадків захворювань на рак легенів. 3.Деякі інгредієнти тютюнового диму розчиняються в слині і з нею потрапляють у шлунок, цим самим викликаючи виразку шлунка (у 10 разів частіше) ніж у тих осіб, що не вживають тютюну. 4.Особливо негативно систематичне отруєння впливає на серцево-судинну систему. У всіх хто палить частота скорочень частіша у 2-2,5 рази, таким чином скорочується час відпочинку для серця і воно скоріш зношується. У12-13 разів частіше трапляються захворювання серця: серцева недостатність, інфаркт міокарду, стенокардія, звуження судин. До 40% усіх смертних випадків від ішемічної хвороби серця, інфаркту та інсульту пов¢язані з палінням сигарет. 5. Паління призводить до руйнування головного структурного елементу шкіри – колагену. Втрачає свою еластичність шкіра та слизові оболонки. З¢являються зморшки лице набуває вигляду вижатого лимону, голос стає низьким та хриплим. Негативно впливає пасивне тютюнопаління на здоров¢я оточуючих. В приміщенні з курцем протягом лише 1 години людина, яка не палить, кожного разу спалює по половині сигарети. Тютюновий дим у таких випадках спричиняє головний біль, нездужання, зниження працездатності, швидку втому, загострення верхніх дихальних шляхів. Особливо небезпечне пасивне паління для дітей.  Тютюнопаління значно впливає на якість життя: діти, які починають курити з 8-10 річного віку, не доживуть до межі середньої тривалості життя в середньому на 6-8 років; 35-річна жінка, що палить, проживе на 5 років за ту, яка не має такої звички; 35-річний курець проживе на 7 років менше, ніж чоловік, який не палить.  Вченими доведено спільні риси між наркотичною та нікотиновою залежністю. Коли припиняється введення нікотину у організм то розвивається абстинентний синдром відміни, який характеризується як роздратованість, стан збудження, порушуєтья концентрація уваги та зниження працездатності, тривога почуття голоду, збільшення маси тіла, порушення сну.

Нікотинова залежність має три стадії: -перша стадія епізодичне паління не більше 5 сигарет на день, що викликає незначні зміни у діяльності нервової системи; - друга стадія - постійне паління від 5 до 15 сигарет на день, при цьому виникає незначна фізична залежність та при припиненні паління розвивається стан, важкий як фізично так і психічно, його знімає паління чергової сигарети; - третя стадія-постійне викурювання від однієї до півтори пачки на день, виробляється звичка палити натщесерце, відразу після їжі або серед ночі, звикання дуже сильне. Припинення паління викликає тяжкий стан, виражені зміни у нервовій системі і внутрішніх органах. Токсичне руйнування організму.

48. Токсикоманія - це нездоланна тяга до вдихання випарів різноманітних розчинників та інших хімічних сполук, які діють на нервову систему подібно до алкоголю або наркотиків. Частіше зустрічається серед дітей та підлітків.

Токсикоманія досить часто стає причиною нещасних випадків, галюцинацій, втрати свідомості, а іноді й загибелі підлітків. Вдихаючи випари, токсикоман не робить нічого протиправного, але під дією цих сполук виникає збудження, яке може призвести до тих чи інших правопорушень.

Діти та підлітки іноді стають токсикоманами, щоб тимчасово забути про свої проблеми та негаразди або привернути увагу вічно зайнятих батьків, іноді - з нудьги та байдикування.

Симптомами токсикоманії можуть бути: запах хімічних речовин з рота або від одягу, скарги на біль у ділянці рота та носа, постійний кашель, відсутність апетиту та втрата маси тіла, порушення координації рухів та плутана мова, пропуски уроків та погана поведінка в школі, часті зміни настрою, роздратування та гарячковість, потайливість та брехливість.

З віком, коли дитина стає дорослішою, вона починає розуміти, що вона завдає шкоди своєму здоров'ю, що існує багато інших більш приємних розваг. Проте немало токсикоманів згодом переходить у розряд наркоманів.

До ЛНДР відносяться всі токсичні речовини різних хімічних груп, що вживаються, як інгалянти, шляхом вдихання: ефір, бензин, різні розчинники, лаки, клеї, очисні рідини, аерозолі і інші леткі речовини. Розчинники і засоби від комах зараз вийшли на перше місце серед речовин, що вживалися, не враховуючи лише алкоголю і тютюну. Окрім п'янких властивостей, спільна якість цих речовин розчинність в жирах, що веде до хімічного руйнування тканин і органів. Основою препаратів може служити ацетон, перхлоретілен, чотирихлористий вуглець, толуол, пропав, Бутан і ін.

Діти, що з цікавості пробують нюхати клей, не знають всієї небезпеки і масштабів ураження організму ЛНДР. Про це не підозрюють і дорослі.

Багато батьків знаходяться в глибокій помилці щодо небезпеки ЛНДР. Помітивши дитину за подібним заняттям, вони можуть розцінити це як хуліганство і обмежитися виховними бесідами або хорошою Токсикоманія в сотні разів небезпечніше і зло якісніше, крім того її важче перебороти. Троє з десяти, що спробували нюхнути, вмирають відразу ж.

В тих, хто нюхає розчинники 1-2 місяці, - руйнуються внутрішні органи, головний мозок, нервова система. Ті, хто нюхає 1-2 року, - стає інвалідом. Багато, кому удається вижити від частих передозувань, стають недоумкуватими. Будь-який засіб з групи ЛНДР викликає руйнування мозку, загибель нервових тканин, цироз печінки, ниркову недостатність. Психічна залежність, що швидко формується, не дає вислизнути від хвороби, що розвивається.

Наркоманія (від грецьких слів narke — заціпеніння, сон, і mania — божевілля, пристрасть, потяг) — група хвороб, що виникає внаслідок систематичного, у наростаючій кількості вживання речовин, які включені до затвердженого на офіційному рівні списку наркотиків (такий поділ передумовлений передовсім правовими, а не медичними чинниками, - адже з клінічних позицій наркоманії та токсикоманії патогенетично досить схожі). Проявами наркоманії є психічна і фізична залежність від цих речовин, а також розвиток абстиненції внаслідок припинення їх прийому.

Випадки епізодичного чи помірного вживання ряду речовин наркотичної чи стимулюючої дії без розвитку залежності від них носять назву «наркотизму», або «періодичної наркотизації».

Оскільки клінічна картина окремих форм наркоманій залежить від особливостей наркотичної речовини, яка є предметом зловживання, то даний термін часто використовують у множині - наркоманії. У кожному конкретному випадку, для характеристики окремої форми наркоманії використовується прикметник, наприклад, морфінна наркоманія (морфінізм), кокаїнова, гашишна та інше.

Непереборий потяг» пов'язаний з психічною (психологічною), а інколи фізичною (фізіологічною) залежністю від наркотиків. Розрізняють позитивну прихильність — прийом наркотику для досягнення приємного ефекту (ейфорія, відчуття бадьорості, підвищений настрій) і негативну прихильність — прийом наркотику для того, щоб позбутися поганого самопочуття. Фізична залежність означає тяжкі і навіть болючі відчуття, хворобливий стан при перерві постійного прийому наркотиків (т.зв. абстинентний синдром, ломка). Від цих відчуттів рятує поновлення прийому наркотиків.

Список речовин, здатних викликати токсикоманії дуже великий і розширюється по мірі синтезу нових лікарських препаратів.

Найбільш поширеними видами наркоманії є алкоголізм (пристрасть до напоїв, що містять етиловий спирт) і тютюнопаління (пристрасть до нікотину).

Також поширене вживання наркотиків на основі конопель (гашиш, маріхуана), маку (опіум, морфін, героїн), коки (кокаїн) та багатьох інших.

З погляду соціології наркоманія є однією з форм девіантної поведінки, тобто поведінки, що відхиляється від загальновизнаних моральних норм.

Серед причин виникнення й розвитку наркоманії найчастіше називають особливості характеру, психічні і фізичні розлади, вплив різних соціальних чинників. Нерідкими є також випадки виникнення наркоманії серед хворих, змушених тривалий час приймати наркотичні речовини в медичних цілях. Багато лікарських засобів, які застосовуються в офіційній медицині (в основному снодійні, заспокійливі і знеболюючі), можуть викликати важкі форми наркотичної залежності, що є серйозної проблемою їх застосування. В деяких країнах вживання наркотиків пов'язано з певними релігійними і культурними традиціями (жування індіанцями листя коки, паління гашишу в мусульманських країнах). В Європі та Америці наркоманія набула широкого поширення під час молодіжної культурної революції 1960-х рр. Саме з цього часу це явище стало серйозною соціальною проблемою.

Лікування наркоманії в більшості випадків не приносить успіху. Застосовувані в спеціалізованих клініках методики дійові лише при активній позиції самого хворого. Але й у таких випадках після одужання частими є рецидиви. Також були марними всі зусилля по боротьбі з виробництвом і збутом наркотиків.

Боротьба з наркоманією ведеться, передусім, на законодавчому рівні: практично в усіх країнах передбачені жорсткі кримінальні санкції за виробництво і розповсюдження наркотичних речовин. Тим часом, силові заходи не усувають причин наркоманії. Величезне значення має широка пропаганда здорового стилю життя, життя без наркотиків. Але більшість дослідників проблеми все ж схиляються до думки, що набагато дійовіше (й важче) забезпечити в суспільстві соціальні умови, що не сприяли б зловживанню наркотиками. Особливо це стосується головної групи ризику — молоді.

49. Основним напрямком діяльності соціального педагога є забезпечення процесу соціалізації учнів у навчально-виховній діяльності, захист їх фізичного, психічного, соціального здоров’я, сприяння педагогічно доцільному і безконфліктному входженню у світ дорослих, попередження і корекція вад і відхилень соціального розвитку.

Соціальний педагог сприяє як ефективній адаптації учня в оточуючім середовищі, так і гуманності даного середовища. Але це не єдине в моїй роботі. Серед інших напрямків звертаю увагу на:

• відстеження результатів соціально-педагогічного розвитку дітей, учнів на всіх вікових етапах та етапах навчання;

• створення умов для здійснення соціально-педагогічної допомоги учням, батькам, педагогам у розв’язанні проблем соціального розвитку, міжособистісних стосунків;

• забезпечення умов для збереження соціально-психологіч-ного здоров’я дітей, батьків, педагогів;

• здійснення соціально-педаго-гічного патронажу дітей з обмеженими можливостями, неблагополучних сімей, соціальних сиріт, дітей трудових мігрантів;

• своєчасне виявлення та запобігання відхиленням у вихованні, поведінці та спілкуванні неповнолітніх.

Особливу увагу приділяю таким категоріям дітей, як діти з неповних сімей, діти-сироти, діти позбавлені батьківського піклування, схильні до правопорушень, діти, які зазнали насильство, діти ромської національності, діти, чиї батьки працюють за кордоном, діти “групи ризику”. Обстежую побутові умови проживання учнів з малозабезпечених, багатодітних та неблагополучних сімей.

Особливості способу та стилю життя сімей, існуючі в сім’ях традиції щодо дотримання принципів здорового способу життя, погляди батьків щодо виховання дітей, практика їх виховних технологій та ставлення до здоров’я дітей належать до дієвих чинників мікросоціуму сім’ї, що значною мірою впливають на формування дитячого здоров’я. Сім’я є і залишається природним середовищем для фізичного, психічного, соціального і духовного розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Вона має виступати основним джерелом виховання дитини, матеріальної та емоційної підтримки, психологічного захисту, засобом збереження і передачі національно-культурних цінностей прийдешнім поколінням. Саме сім’я повинна передусім залучати дітей до освіти, культури і прищеплювати навички здорового способу життя, загальнолюдські духовні цінності, норми суспільного життя. Основними методами збереження та зміцнення здоров’я в умовах сім’ї мають стати формування культу здорового способу життя, профілактика захворювань та дотримання гігієнічних правил, в тому числі психогігієни, культури міжродинних взаємин у повсякденному житті, фізична активність, загартовування організму, повноцінне харчування, запобігання шкідливим звичкам - палінню, алкоголізму, наркоманії тощо. Серед найважливіших факторів, що мають вплив на здоров’я, - особливості стилю та способу життя, психоемоційний мікроклімат в родині, де виховується дитина, характер стосунків батьків з нею. Залежно від того, хто і як доглядає дитину, якими є стосунки між дорослими, серед яких виховується дитина, розвиток її може бути нормальним, прискореним або уповільненим.

Протидією формування негативних звичок може бути формування свідомої позитивної установки на збереження свого здоров’я, формування ставлення до здоров’я як однієї з найзначніших загальнолюдських цінностей. Зважаючи на те що батьки не завжди приділяють цьому увагу та не всі батьки мають достатні знання з цього питання, виховну функцію, спрямовану на формування позитивно свідомого ставлення до свого здоров’я, має взяти на себе школа.

50.Див.пр.з. №4 (1)

51. Здоровье человека – проблема достаточно актуальная для всех времен и народов, а в настоящее время она становиться первостепенной.

Всемирная организация здравоохранения определила здоровье как состояние «полного физического, душевного и социального благополучия, а не только отсутствие болезней и физических дефектов».

Как и в воспитании нравственности и патриотизма, так и в воспитании уважительного отношения к здоровью необходимо начинать с раннего детства. По мнению специалистов–медиков, 75% всех болезней человека заложено в детские годы. Почему это происходит? Видимо, все дело в том, что взрослые ошибочно считают: для ребенка самое важное – это хорошо учиться. А можно ли хорошо учиться, если у тебя болит голова, если твой организм ослаблен болезнью и леностью?

Деятельность педагогов и медицинского персонала в направлении укрепления здоровья учащихся следует считать оздоровительно-образовательной работой, которая является комплексом оздоровительных мер гигиенической, лечебно-профилактической, физкультурной, психолого-педагогической, природно-оздоровительной, художественно-эстетической направленности в сочетании с образованием детей по вопросам укрепления и сохранения здоровья. Вопросам, позволяющим понять значимость оздоровительных мероприятий, особенности их использования в личном оздоровлении и формировании осознанного отношения к своему здоровью.

Школа – это не только учреждение, куда на протяжении многих лет ребёнок ходит учиться. Это ещё и особый мир детства, в котором ребёнок проживает значительную часть своей жизни, где он не только учится, но и радуется, принимает различные решения, выражает свои чувства, формирует своё мнение, отношение к кому–либо или чему–либо.

Внедрение в учебный процесс здоровьесберегающих технологий позволяет добиться положительных изменений в состоянии здоровья школьников.

Основной целью нашего учебного заведения, стремящегося работать в русле педагогики здоровья, стало формирование здоровьесберегающего образовательного пространства, отвечающего медицинскому и педагогическому принципу: «Не навреди!»

Поставив перед собой эти вопросы, для себя мы определили основные направления в этой работе:

– сохранение и укрепление физического здоровья детей;

– сохранение психического здоровья;

– создание благоприятной социально-психологической адаптации.

Помимо уроков физкультуры для укрепления физического здоровья детей, в нашей школе проводятся уроки здоровья. На этих занятиях формируется мотивация здорового образа жизни. Мы знакомим учеников с упражнениями, позволяющими снять усталость, развивающие мелкую моторику мышц, укрепляющие здоровье. Дети узнают об истории Олимпийского и спортивного движения. Занятия проводятся в игровой форме, часто на свежем воздухе.

Наши учителя работают по учебникам в рамках эксперимента «Организация образовательного процесса на базе учебного комплекса «Школа – 2000…» В основу его положены личностно-ориентированные принципы: – ребенок самоценен, учитель не формирует личность, а создает условия для проявлений внутреннего мира ребенка, учитель не ведет, а идет рядом и впереди, он сотрудничает вместе с ребенком, раздумывает вместе с ним над его проблемами, принимает его таким, каким он пришел; –  учитель воздерживается от нравственных оценок личности, а дает ребенку возможность самому найти себя и пройти свой путь в поиске истины; –  учитель организует работу исходя из гуманистических принципов: – ребенок учится только через действие; – ребенок имеет свои индивидуальные возможности в учебной деятельности; – ребенок осваивает мир в целостном восприятии; – ребенок учится от другого ребенка, как и от учителя; – ребенок успешен в учении, когда ему хорошо; – ребенок успешен в учении, когда его поддерживают и вдохновляют учитель и родители.

Среди условий, обеспечивающих эффективное решение проблемы сохранения и укрепления здоровья детей, исключительное значение имеет возрастной подход к организации школьной жизни ребёнка. Зачастую учащиеся начальной школы бывают загружены учебными предметами, домашними заданиями, занятиями в различных кружках и секциях. Родители, да и учителя, стараются максимально научить ребёнка всему. Но наличие знаний само по себе не определяет успешность обучения. Гораздо важнее, чтобы ребёнок умел самостоятельно их добывать и применять. Любой предмет из школьной программы, рассказанный доступным детям языком, в игровой форме, с элементами театрализации, применением красочной наглядности, может оказаться простым и интересным. Готовясь к каждому рабочему дню, учителя должны обязательно подбирать и готовить интересные задания, развивающие детей.

Принцип развития предполагает ориентацию содержания образования на стимулирование и поддержку эмоционального, духовно-нравственного, социального и интеллектуального развития детей. Этот принцип создает условия для проявления самостоятельности, инициативности, творческих возможностей детей в различных видах его деятельности, а не только для накопления знаний и формирования навыков решения предметных задач.

Принцип вариативности содержания образования дает возможность сосуществования различных подходов к отбору содержания и технологий обучения с учетом возрастных возможностей детей. Вариативность обеспечивает дифференциацию образования, то есть возможности индивидуального развития каждого ребёнка, и что особенно важно – учет особенностей различных контингентов детей: детей с проблемами в развитии, детей-инвалидов. Хочется подчеркнуть, что без формирования у детей навыков полноценной учебно-познавательной работы, без сохранения особой познавательной мотивации, без становления самосознания и самооценки ребёнка как субъекта новой для него деятельности «учения – обучения» нельзя создавать начальную школу как реальную здоровьесберегающую среду в целом.

А как избежать перегрузки детей на уроке? Как предотвратить их утомляемость? Мы применяем задания различной степени сложности, меняем виды деятельности, подбираем задания развивающего характера, отдыхаем вместе с детьми, стараемся разрядить обстановку шутками и весёлыми фразами. Поэтому мотивация к обучению у детей не угасает, а остаётся высокой. Показателем этого является итоговая аттестация учащихся.

Ситуация успеха, созданная в классе, позволяет детям настроиться на плодотворную работу. Учащиеся уверенны в том, что всё у них получится. Пусть не сразу, но получится. Это позволяет сохранить психическое здоровье детей. С новыми душевными силами взяться за трудное дело учения.

Каждое утро в нашей школе мы начинаем с музыкально-ритмической разминки. Под мелодии любимых детских песен дети выполняют движения, подпевают любимым героям из мультфильмов, кинофильмов, учителя тоже поют вместе с ними.

Ни для кого не секрет, что иногда школьные результаты учащихся способствуют формированию школьных стрессов, которые, накапливаясь, губительно действуют на детский организм. Окружающий мир, которому ребенок радовался, перестаёт быть для него радостным и занимательным, маленький человек закрывается и отгораживается ото всех, оставаясь наедине со своими проблемами. Музыкально-ритмические переменки дают возможность «выпустить пар», проявить свою самостоятельность, быть руководителем в проведении некоторых упражнений. Дети чувствуют себя увереннее. Они общаются друг с другом, учатся помогать и поддерживать друг друга, что влияет на изменение их коммуникативной культуры.

Работа со школьным психологом позволяет целенаправленно вести наблюдение за психическим здоровьем детей, гибко реагировать на различные его изменения. Индивидуальные занятия, тренинги, групповые упражнения проводятся в классе по мере необходимости. Школьные страхи, неуверенность в собственных силах, присутствующие в начале первого класса у некоторых детей, постепенно уходят. Ведь рядом понимающие взрослые, доброжелательные одноклассники.

С первого класса создаются группы, формирующиеся на основе взаимной симпатии. Мы их называем «звёздочками». Их у нас четыре. Каждая из «звёздочек» выполняет определённое поручение целую неделю:

– дежурные по классу (следят за санитарным состоянием классной комнаты, проветривают её);

– ответственные за проведение физкультурных разминок (проводят ритмические переменки, музыкальные паузы, упражнения на развитие различных частей тела);

– санитары (контролируют наличие у детей предметов личной гигиены, следят за внешним видом);

– цветоводы (ухаживают за комнатными растениями, находящимися в классе).

Каждую пятницу учителя подводят итоги работы за прошедшую неделю, анализируют ее недостатки, намечают дальнейший план работы. Актив класса оказывает помощь в учебной деятельности, в устранении проблем во взаимоотношениях в классе ученикам, которым она нужна. Конечно, это все делается под чутким руководством учителя.

Кроме стандартных оценок, в классах за прилежно выполненное письменное задание в тетради, наши учителя поощряют своих учеников. Например, в обложку вкладывают значок, на котором изображён скрипичный ключ. Дети знают – он означает, что душа учителя поёт от радости за его успехи. Порой, этот значок имеет большее значение для ребёнка, чем оценка.

Наличие или отсутствие мотивации в деятельности детей и взрослых – главный фактор, который определит, будет или нет учиться ребёнок, и будет ли он действительно здоров.

Учителя нашей школы работают без домашних заданий. Поэтому у детей есть возможность заниматься в различных кружках и секциях дополнительного образования. В основном дети посещают занятия в нашем учебном заведении. И, пока родители на работе, ребёнок может отдохнуть, позавтракать, пообедать, заняться любимым делом, погулять на улице, совершить пешую прогулку по «дорожке здоровья» у школы, узнать много нового и интересного. Школа при таком подходе становится особым социо-культурным пространством, «общим местом » жизнедеятельности для детей и взрослых, в котором образовательная среда оказывается более комфортной и безопасной, чем за её границами. В такой обстановке вопросы объёма содержания и структуры образования рассматриваются с точки зрения возможностей как базового, так и дополнительного образования, что позволяет не только разумно перераспределить учебную нагрузку и подлежащий усвоению материал, но и широко использовать творческие и личностно-ориентированные методы обучения школьников.

Широкие возможности дополнительного образования, как органической составляющей образования базового, позволяют создать условия для индивидуализации образования, сохранения вариативного компонента. Это, в свою очередь, поможет поддерживать более тесные контакты с родителями, создать действительную альтернативу «анархизму улицы», разрушающему личность и здоровье детей, организовать досуг детей как культурно организованную совместную жизнь детей и взрослых.

Совместные праздники, конкурсы, экскурсии, посещение театров – без этого немыслима школьная жизнь! Вовлечение родителей в жизнь класса – важный фактор нормального психологического климата. Учителями нашей школы была разработана примерная тематика родительского лектория для начальной школы, организован всеобуч для родителей для их повышения уровня педагогической и психологической культуры.

Здоровьесберегающая деятельность формирует мотивы, потребности и ценности здорового образа жизни; формирует нравственные чувства, нравственные качества и поступки, нравственное сознание; формирует духовную сущность человека; направлена на создание благоприятной здоровой социокультурной среды, в которой растёт и развивается ребёнок.

Важнейшим направлением в работе каждого педагога должно стать формирование мотивации на здоровье, осознание социальных норм здорового образа жизни, знание «факторов риска» для здоровья.

52.Див. пр..з. № 4 (3)

53.-----------------------.

54. Всемирная организация здравоохранения (ВОЗ) определяет здоровье как состояние полного физического, духовного и социального благополучия, а не только отсутствие болезней и физических дефектов. Следует заметить, что понятие "здоровье" является несколько условным и объективно устанавливается по совокупности антропометрических, клинических, физиологических и биохимических показателей, определяемых с учетом полового и возрастного факторов, а также климатических и географических условий.

Важной составляющей понятия "здоровье" является репродуктивное здоровье. Под репродуктивным здоровьем, в соответствии с рекомендациями Программы действий Международной конференции по вопросам народонаселения и развития (Каир, 1994), также подразумевается состояние полного физического и социального благополучия, а не только отсутствие заболеваний репродуктивной системы, нарушения ее функций и/или процессов в ней. Таким образом, репродуктивное здоровье означает возможность удовлетворенной и безопасной сексуальной жизни, способность к воспроизведению (рождению детей) и возможность решать, когда и как часто это делать. Это предусматривает право мужчин и женщин на информацию и доступ к безопасным, эффективным, доступным по цене и приемлемым методам планирования семьи и/или к иным, избранным ими методам регулирования рождаемости, которые не противоречат закону. Это означает также и право доступа к соответствующим услугам в области здравоохранения, позволяющим женщине безопасно перенести беременность и роды, и обеспечивающим наилучшую возможность родить здорового ребенка.

Понятие "репродуктивное здоровье" включает в себя и сексуальное здоровье — состояние, позволяющее человеку в полной мере испытывать половое влечение и реализовывать его, получая при этом удовлетворение.

Согласно изложенным выше определениям, охрана репродуктивного здоровья — это совокупность факторов, методов, процедур и услуг, которые оказывают поддержку репродуктивному здоровью и содействуют благосостоянию семьи или отдельного человека, путем профилактики и решения проблем, связанных с репродуктивным здоровьем.

Фактори формування та збереження репродуктивного здоров'я

Статеве здоров'я, за визначенням ВООЗ, — це комплекс соматичних, емоціональних, інтелектуальних і соціальних аспектів сексуального існування людини, позитивно збагачуючих особистість, підвищуючи комунікабельність її, здатність до кохання та дітонародження.

Формування та збереження репродуктивного здоров'я залежать від:

1) благополуччя у статевому житті;

2) статевої культури;

3) рівня загальної культури в суспільстві;

4) турботи про материнство й дитинство;

5) соціальних умов тощо.

Надійність статевого життя, тобто здатність народжувати дітей з нормальним здоров'ям залежить від сумісності подружжя, яке може розглядатись на генетичному, фізичному, фізіологічному, сексуальному та психічному рівнях.

Генетична сумісність. Цей рівень залежить від подібності антигенів гістосумісності, він корелює з подібністю запахів осіб, тому його можливо оцінити за запахами. Саме структури нюхового аналізатора головного мозку беруть участь у забезпеченні інформацією сексуальної сфери. Якщо запахи, а відповідно й антигени надто, або недостатньо відрізняються, то зародок може буде відторгнутим, тому що він викликає або надмірну імунну реакцію, або ця реакція дуже слабка. Найбільш оптимальним є середній варіант гістосумісності між матір'ю й плодом. Жінки більш чутливі до запахів, ніж чоловіки.

Антигенна несумісність може проявлятись більшою загибеллю сперміїв у статевих шляхах жінки, це перешкоджає заплідненню.

Фізична й фізіологічна сумісність. Вона залежить від анатомічної відповідності партнерів, подібності у сприйнятті ритму й проявів статевого циклу. Сприйняття ритму визначається в процесі танцю, тому протягом нього можливо виявити пластичну сумісність. Велике значення має подібність біоритмів. Подружжя зі схожими біоритмами за основними психофізичними показниками, більш спокійні, здорові і відчувають надійність та безпеку в сім'ї.

Довготривалі стосунки зумовлюють взаємну перебудову чоловіка та жінки, роблять їх із часом подібними за зовнішністю та поведінкою.

Розбіжності в біоритмічній активності партнерів (наприклад, добовому біоритмі — "жайворонки" і "сови") інколи так значно деформують уклад життя кожного з подружжя, що можуть стати приводом до розлучення.

Сексуальна сумісність. Визначається схожістю темпераментів, рівнем сексуальності. Ці параметри детерміновані спадковістю й віком. Пік сексуальної активності у чоловіків — це 20-25 років, а потім поступово вона знижується. У жінок максимум сексуального розкриття — це 35-40 років. Активність підтримується і в клімактеричний період за рахунок компенсаторного синтезу статевих гормонів у наднирниках і підшкірній жировій клітковині. Після 60-ти років сексуальна активність у жінок і чоловіків урівнюється. Виходячи з цієї динаміки можна вважати біологічно виправданим союз зрілого чоловіка та молодої жінки і навпаки.

Взаємне прагнення між подружжям обумовлюється статевою конституцією, тобто виразністю у них чоловічого й жіночого. Визначається статева конституція співвідношенням жіночих і чоловічих гормонів, а останні у свою чергу модулюють морфологічні, фізіологічні та психологічні прояви індивіда.

Вважають, що шлюбний союз чоловіка й жінки буде ідеальним, якщо він організований за принципом доповнення: чим більш мужній чоловік, тим більше жіночну він обирає жінку і навпаки. Разом узяті подружжя за якостями повинні скласти одного ідеального чоловіка та одну ідеальну жінку (О. Вейнінгер).

Аналогічний висновок зробив К.Г. Юнг. Він вважав, що у глибині несвідомої частини психіки чоловік має жіноче починання (Аніма), а жінка — чоловіче (Анімус). Саме реципрокні відношення цих якостей визначають поведінку людини.

Ідеальний чоловік — це зовні логічний, послідовний, твердий у рішеннях, а всередині ірраціональний, емоційний, м'який, потребує любові.

Ідеальна жінка — це зовні ірраціональна, емоційна, м'яка, пластична, а всередині раціональна, послідовна, практична, стійка.

Тому жінку виховати значно важче, ніж чоловіка. Аніма та Анімус формуються у дитинстві під впливом образів батька й матері.

Психічна сумісність. Вона досить глибоко вивчена багатьма стародавніми медичними системами, а також астрологією та соціонікою.

Принципи сумісності завжди однакові — оптимальні союзи можливі лише між подібними типами, або тими, які ідеально доповнюють один іншого. Між подібними типами краще передаються знання, виникає порозуміння, людина пізнає себе через іншу. Особливо ці відношення позитивні в першу третину життя, коли людина знайомиться зі світом і життям.