Фактори ризику девіантної поведінки

Біологічні:

• наслідки спадковості;

• вплив природного середовища;

• порушення роботи ферментативної та гормональної систем організму;

• вроджені психопатії;

• мінімальні мозкові дисфункції внаслідок органічного враження головного мозку.

Психологічні:

• акцентуації характеру;

• інфантилізм;

• підвищеній рівень тривожності;

• різноманітні реакції (емансипації, групуванню з друзями, відмови, компенсації, захоплення (хоббі);

• задоволення почуття цікавості;

• потяг до самоствердження;

• потреба змінити психічний стан у стресовій ситуації.

Соціально-економічні:

• зниження життєвого рівня населення;

• майнове розшарування суспільства;

• обмеження соціально схвалених способів заробітку;

• безробіття;

• доступність алкоголю та тютюну.

Соціально-педагогічні:

• зростання кількості сімей з конфліктними та асоціальними стилями виховання.

Соціально-культурні:

• зниження морально-етичного рівня населення;

• поширення кримінальної субкультури;

• руйнування духовних цінностей;

• наростання неформальних об'єднань, в яких домінує культ сили;

• пропаганда в засобах масової інформації насильницьких та безвідповідальних стереотипів поведінки.

В залежності від способів взаємодії з реальністю та порушенням тих чи інших норм суспільства прояви девіантної поведінки поділяються на 5 видів:

1. Делінквентний вид девіантної поведінки - сукупність протиправних вчинків та злочинів, які не відповідають формально зафіксованим соціальним та юридичним нормам.

2. Адиктивний вид девіантної поведінки - поведінка, що зумовлюється залежністю від різних хибних пристрастей.

3. Патохарактерологічний вид девіантної поведінки - поведінка, що зумовлюється патологічними змінами характеру, що сформувалися в процесі виховання.

4. Психопатологічний вид девіантної поведінки - ґрунтується на психопатологічних симптомах та синдромах - це прояви тих чи інших психічних порушень та захворювань.

5. Ґрунтується на суперцінностях - це виявлення обдарованості, таланту, геніальності в якійсь сфері діяльності, які виходять за рамки звичайного, нормального сприйняття.

Таким чином, у загальній групі неповнолітніх із соціально дезаптованою поведінкою можна виділити такі типи: 1. Тип педагогічно занедбаних дітей; 2. Конституційний тип; 3. Ситуативний тип; 4. Тип важковиховуваних дітей;

ПРОГРАМА ПСИХОДІАГНОСТИКИ ДІТЕЙ “групи ризику”^ 1.Діагностика характерологічних особливостей: Методика експрес-діагностики характерологічних -- особливостей(опитувальник АЙзенка) -тест незакінчених речень; -проективні методики; -тести на виявлення типу темпераменту; -методики вивчення само оцінювання; 2. Діагностика психологічного клімату сім”ї, особливостей сімейного виховання; -метод бесіди; -анкетування учнів( наприклад, анкета “ Ти і твої батьки” -методика “Малюнок сім”ї”. 3. Вивчення статусу учня в класному колективі; -соціометричні дослідження; -анкетування учнів “Ти і твої вчителі” 4. Вивчення інтересів. Ідеалів, нахилів,здібностей; -метод бесіди; -анкетування “ Мій вільний час “ - тестування-“Карта інтересів” 5.Особливості пізнавальних процесів: пам”яті, уваги , мислення, мови; 6.Діагностика емоційних станів; -виявлення рівня тривожності; -кольоровий тест Люшера -діагностика стану агресії; Отже. Для успішноі роботи з неповнолітніми. Що мають відхилення у поведінці, необхідні: РЕКОМЕНДАЦІЇ : - знання причин девіації та особливостей їх перебігу; - знання цілей та завдань роботи саме з цією категорію дітей; - уміння проводити психологічно-педагогічну діагностику особистості учнів з девіантною поведінкою; - уміння добирати адекватні методи перевиховання; - уміння використовувати ці методи та контролювати їхню дію; - уміння працювати з нестандартними дітьми в нестандартних ситуаціях;

43. Причины девиантного поведения современной молодежи лежат в особенностях взаимосвязи и взаимодействия человека с окружающим миром, социальной средой и самим собой, оно является результатом конкретного стечения необходимых и случайных обстоятельств рождения и социализации человека. Среди причин девиантного поведения многие исследователи выделяют наследственность, социальную среду, обучение, воспитание и, наконец, социальную активность самого человека. Все эти факторы оказывают воздействие в прямой или косвенной форме, однако нет прямой зависимости между их негативными последствиями и характером поведения человека. Поэтому Ю.А. Клейберг, Т.Р. Алихманова, А.В. Мисько выделяют только три основных фактора: биологический, психологический и социальный.

Биологический выражается в физиологических особенностях молодого человека, т.е. в неустойчивости жизненно важных систем организма (в первую очередь нервной системы).

Психологический заключается в особенностях темперамента акцентуации характера, что влечет за собой повышенную внушаемость, быстрое усвоение асоциальных установок, склонность к «уходам» от трудных ситуаций или полное подчинение им.

Социальный фактор отражает взаимодействие молодого человека с социумом, т.е. большой устойчивой общностью, которая характеризуется единством условий жизнедеятельности людей, общим местом проживания и наличием вследствие этого общей культуры.

… + див. п.42

44. А.Й. Капська зазначає, що характер загальних закономірнос­тей процесу соціальної реабілітації девіантних дітей виражають педагогічні принципи, які диктують стратегію використання різних форм, методів і засобів соціально-педагогічної роботи із неповно­літніми. Серед них: - Принцип інтеграції - у процесі стимулювання фактора са­морегуляції життєдіяльності індивіда реалізується ідея єдності та взаємної оптимізації, кожний крок у розвитку підлітка повинен бути опосередкованим навчанням, вихован­ням, які здійснюються щодо природно-соціологічних і соц­іально-психологічних закономірностей розвитку особистості; - Принцип системності - проектування педагогічного проце­су відбувається таким чином, що дає можливість своєчасно виявити потенційні конфлікти "збою" у розвитку педагогіч­них процесів; - Принцип об'єктивної позиції у взаємодії з підлітками; - Принцип активності - створення розвиваючо-виховного се­редовища; - Принцип стабільності - динамічності розвиваючо-виховно­го середовища сприяє створенню умов, що змінюють навко­лишнє середовище. - Принцип позитивної емоційності середовища. Використовуючи детальну інформацію про девіантну поведін­ку підлітків, соціальний педагог може використовувати педагогічні технології (вмотивована діяльність, яка забезпечує ефективність, надійність результатів). Важливу роль відіграють педагогічні технології соціальної адап­тації, які включають: передбачення результатів виховання; засоби діагностики, методи педагогічного впливу; критерії вибору методів. Педагогічні технології передбачають ситуації розвитку, само­розвитку, самовдосконалення, самореалізації; пропонують групи методів виховання: переконання, заборону, вказівки, обмеження; бесіду, співбесіду; інтерактивні, комунікативні, ігрові та інші си­туації. Профілактика девіантної поведінки у навчальних закладах можлива за умови такої організації педагогічного процесу, що забезпечить формування культури, адекватних соціальних норм поведінки, здорового способу життя. Необхідно переходити до психолого-педагогічних технологій формування активного психологічного захисту, ціннісного відношення до здоров'я, індивідуальної стійкості до відхилень у поведінці.

Тому профілактична робота з учнівською молоддю проводиться за наступними напрямками:

1. медична - орієнтована на надання інформації про негативний вплив психоактивних речовин на фізичне та психічне здоров'я;

2. освітня - максимальне забезпечення інформацією про проблеми вживання алкоголю, наркотиків та ін.;

3. психосоціальна - розвиток психологічних навичок протистояння груповому тиску, вирішення конфліктних ситуацій, правильний вибір у складних ситуаціях.

Здійснення профілактичної роботи у школі є прерогативою соціального педагога та психолога у співпраці з учителями, батьками, працівниками соціальних служб. Ця робота включає ряд компонентів: виховання, корекція девіантної поведінки, проведення попереджувально-просвітницької роботи, первинної профілактики, що надає можливість отримати інформацію про шкідливість вживання психоактивних речовин та вторинної профілактики - розпізнавання сигналів, як потенційно проблематичних, з метою реагування на них, щоб уникнути подальших проблем [1]. Кожна шкільна профілактична програма містить у собі превентивні компоненти, через які здійснюється виховний вплив на учня.

Соціально-педагогічна профілактична діяльність спрямована на конкретну дитину, що допомагає у вирішенні її індивідуальних проблем шляхом вивчення особистості дитини і її оточуючого середовища, пошук адекватних способів спілкування з дитиною, виявлення засобів допомоги дитині самостійно вирішувати свої проблеми. Відповідно до структури профілактичної діяльності соціальним педагогом розробляються форми та методи роботи з підлітками, молоддю. У підлітковому віці дорослі втрачають свій вплив на дитину і все більшого значення для неї набувають стосунки з оточенням, з формальною й неформальною групами. Тому основний акцент роботи - робота з групою, яка включає: - по-перше, профілактику причин та наслідків девіантної поведінки. Формами профілактичної роботи є проведення групових дискусій з метою формування групової позитивної думки; проведення рольових ігор (програвання основних складних ситуацій), завдяки яким досягається розвиток особистості, навичок спілкування в колективі; диспут, в якому проходить ділова гра; екскурсія; бесіда.

• по-друге, організація вільного часу дитини, оскільки незмістовне дозвілля є причиною залучення до алкоголізму, наркоманії. В даному випадку надається інформація щодо діяльності гуртків; секцій, клубів, дитячих та молодіжних організацій, щоб підліток міг вибрати собі захоплення за інтересами.

• по-третє, антиалкогольне, антинаркотичне виховання, формування міцних установок на здоровий спосіб життя.

• по-четверте, виховання, просвітницька робота з педагогічним колективом. У цьому аспекті соціальний педагог слід прагне, щоб усі вчителі наслідували здоровий, моральний спосіб життя.

• по-п'яте, посередницька робота, залучення до профілактики батьків, соціальних служб, міліції.

По-шосте, подолання соціально-педагогічної запущеності підлітків.

Одним із напрямків роботи є надання переконливої, доступної інформації про наслідки відхилень від соціально прийнятої поведінки. Крім того, соціальний педагог спрямовує свою роботу на поліпшення соціального статусу учня в школі, оскільки він впливає на самооцінку та самосвідомість особистості. Поліпшенню соціального статусу особистості в колективі може сприяти: діагностика сформованості провідної діяльності особистості, рівня її мотивації; діагностика психолого-педагогічних чинників несформованості провідного виду діяльності; діагностика офіційного і неофіційного статусів у колективі; зміна положення особистості в колективі однолітків на основі позитивної характерологічної домінанти та відповідних сприятливих умов реабілітації та корекції (тренінг досягнень, мотивації, реконструкції провідної діяльності). Соціальний педагог першочергово вирішує питання формування позитивної життєстійкості особистості, що сприяє розширенню у школярів знання про оточуючий світ; розумінню власної людської сутності та визначенню свого місця у суспільстві; навчанню людини раціонально використовувати час, звільнивши місце для роздумів і розумної оцінки важливості і значущості події, власної поведінки, особистісного вибору; вихованню уміння особистості правильно визначати власні можливості, володіти собою у будь-який ситуації; вихованню у людини вміння раціонального вибору доцільних шляхів вирішення складних життєвих ситуацій соціально виваженими способами. Також діяльність соціального педагога в багатьох випадках спрямовується на акумулювання незайнятості, розвиток пізнавальних інтересів. У зв'язку з цим доцільним є: 1) діагностика інтересів пізнавальної сфери учня; 2) поліпшення соціалізації особистості шляхом включення її в інтелектуальну, соціокультурну, розважальну та іншу альтернативну діяльність. У процесі проведення профілактичних заходів соціальний педагог обов'язково бере до уваги психологічні, індивідуальні та вікові особливості підлітків, з якими проводиться робота. Бесіди проводяться в невеликих групах, в ході яких детально розкривається руйнівна дія шкідливих наркотичних речовин. Під час бесід слід акцент робиться на здоровому способі життя. Серйозною та важливою формою роботи соціально педагога з учнями є виявлення категорії підлітків, які схильні до девіантної поведінки. Вона проводиться з кожним учнем окремо. Соціальний педагог діагностує ознаки, які свідчать про потяг підлітків до наркотиків чи алкоголю. Ця форма профілактичної роботи проявляється у низці наступних фаз: фаза спостереження (виявлення чогось незвичайного у поведінці учня); фаза виявлення відхилення; фаза тлумачення проблеми; фаза впевненості у правильності діагнозу; бесіда з учнем. Перша розмова з учнем має на своїй меті змусити його обдумати своє становище, викликати бажання подолати проблему, усвідомити її негативні наслідки. Робота з учнем, схильним до девіантної поведінки відбувається за певними правилами. Перш за все соціальний педагог створює атмосферу, в якій підліток буде почувати себе спокійно і впевнено. Соціальний педагог не розвиває тем, які не стосуються справи; пояснює, що інформація, яку він повідомить не буде використовуватись проти нього. З дитиною він завжди відвертий, уважно слухає, концентрується на видимій поведінці та на реальних зовнішніх обставинах, уникає ролей слідчого, священика, прокурора, директора, спеціаліста.

У процесі роботи соціального педагога з девіантним підлітком він дотримується таких стратегій:

1. надання порад, визначення проблеми, пояснення чому зміна поведінки в позитивну сторону є важливою;

2. усунення перешкод - визначення перешкод та допомога у їх практичному вирішенні;

3. забезпечення вибору - пропонування ряду виборів зменшує опір і допомагає учневі пережити етап активного прийняття рішення щодо відмови від шкідливої звички, деструктивної поведінки;

4. зменшення потягу - визначення позитивних стимулів, які спонукають учня продовжувати палити, вживати алкоголь, наркотики, подальша перевірка їх цінності та переваг, акцентування на перевагах;

5. прояви співчуття - використання рефлективного слухання, щоб зрозуміти, яке значення надає учень своїй шкідливій звичці, своїй проблемі ;розуміння його почуття;

6. забезпечення зворотного зв'язку - заохочення зворотного зв'язку від сім'ї, друзів, порівняння зворотних зв'язків;

7. пояснення цілей - угода між педагогом та учнем про спільну мету, цілі;

8. активна допомога - підтримка та демонстрація ставлення активної допомоги у процесі змін учня, виявлення ініціативи в заохоченні подальших зустрічей.

Усі вище перелічені стратегії покликані мотивувати підлітка до змін у його стилі життя, характері поведінки, вплинути на особистість учня, його свідомість з метою формування позитивних якостей характеру та корисних форм поведінки. Робота ж соціального педагога у школі є необхідним і важливим компонентом шкільної політики. На спеціаліста лягає велика відповідальність при здійсненні профілактичної роботи у середовищі підлітків. Ця робота буде мати позитивні результати лише за умови високої професійності, відповідальності соціального педагога, також за умови різностороннього впливу на особистість учня, сукупності таких форм та методів роботи, які будуть виховувати активну, самостійну особистість, що добровільно відмовиться від негативних форм поведінки і буде прагнути розвивати свої здібності, реалізовувати власні можливості.

45. самые популярные причины вредных привычек (по возрастанию):