1.Валеологія як наука про здоровя людини.

В начале 80-х годов нашего столетия отечественный ученый, доктор медицинских наук И. И. Брехман ввел термин "валеология".

Под валеологией (от лат. valeo - быть здоровым, здравствовать) подразумевалась наука о профилактически-оздоровительных основах медицины, путях и методах сохранения и укрепления здоровья.

Появившись как интегральное образование, рожденное на стыке медицины, биологии, гигиены, физической культуры и психологии, экологии, диетики и других наук о человеке, его организме, внутреннем мире и жизненной среде, валеология с 1987 года выступает содружественной медицине наукой.

90-е годы отмечены становлением и дальнейшим развитием валеологии как системы знаний о здоровье здорового человека.

Валеология - наука о генетических и физиологических резервах организма, обеспечивающих устойчивость физического, биологического, психологического, социокультурного развития и сохранения здоровья человека в условиях влияния на него меняющихся факторов внешней и внутренней среды.

Предметом валеологии является здоровье человека как категория качества жизни, обусловленная физиологическими механизмами, умением адаптироваться к условиям среды, способность к самоорганизации, саморазвитию и самосохранению. Объектом валеологии выступает относительно здоровый человек или человек, находящийся в состоянии предболезни.

Совместно с профилактической медициной валеология вносит свой вклад в решение одной из глобальных проблем современности - сохранения и укрепления здоровья человека.

В основе валеологии, в отличие от профилактической медицины, гигиены и санологии, лежит представление о динамических резервах отдельных систем и организма человека в целом.

Основными задачами валеологии как науки является прогнозирование функционального состояния организма и его коррекция, разработка механизмов компенсации нарушений резервов физиологических систем, определение методов и средств развития и сохранения здоровья.

Потребность в здоровье носит всеобщий характер, она присуща и отдельному индивиду, и обществу в целом. Состояние здоровья сказывается на всех сферах жизни людей. Оно обуславливает высокий потенциал физической, психической и умственной дееспособности человека и служит залогом его полноценной жизни. Здоровье населения оказывает огромное влияние на динамику экономического развития общества, выступает и как мерило его социально-этической зрелости, уровня заботы государства о здоровье своих граждан. Это все накладывает на личность определенную ответственность по отношению к своему здоровью, к здоровью потомства и тех, кому она может и должна помочь (престарелым, инвалидам и др.).

Внимание к собственному здоровью, способность обеспечить индивидуальную профилактику его нарушений, здоровый образ жизни служат показателями общей культуры человека.

Развитие валеологии позволило выявить одну из новых сфер человеческого сознания и бытия - валеологическую культуру, включающую в себя:

• знание индивидом генетических, физических и психологических возможностей систем своего организма;

• знание и умение применять методы и средства контроля, сохранения своего психофизиологического статуса, укрепления здоровья;

• умение распространять валеологические знания на социальную среду своего окружения.

Формирование валеологической культуры - сложный, многоступенчатый и многогранный процесс, охватывающий систему государственного образования в стране, семью, специализированные и досуговые учреждения и организации.

В целом можно сказать, что валеология - это наука, в основе которой лежит здоровье человека, живущего в сложном и постоянно меняющемся мире, где он подвергается воздействию огромного количества параметров окружающей биосоциальной среды, наука, которая позволит человеку через систему определенного объема знаний, умений и навыков своевременно проводить индивидуальную профилактику здоровья, сохранять и укреплять общий его потенциал.

2. Здоров'я - це стан фізичного, психічного та соціального благополуччя, високої працездатності та соціальної активності людини.

Здоров'я буває фізичним, психічним та духовним. Кожна людина, якщо вона хоче бути здоровою, повинна запам'ятати такі правила здорового способу життя: правильно харчуватися, постійно тренувати своє тіло, дотримуватися певних гігієнічних норм, чергувати працю й відпочинок, уникати різних шкідливих звичок (куріння, алкоголь, наркотики).

Стан здоров'я визначається добрим самопочуттям людини (суб'єктивний критерій). Існують і об'єктивні критерії здоров'я. Це антропометричні показники: нормальний зріст, нормальна і пропорційна будова тіла, анатомічні, фізіологічні, біохімічні. Що відповідають нормі не тільки за умов фізичного спокою, але й у період певних фізичних або психічних навантажень, переміни кліматичних умов проживання.

Здоров'я - це стан, коли у відповідь на дію різноманітних подразників у організмі виникають відповідні реакції, які за характером і силою часом і тривалістю властиві більшості людей даного віку і статі.

Хвороба - це життя та функціонування організму в умовах анатомічних і функціональних порушень клітин, тканин, органів і систем. Хвороби бувають набутими, спадковими та вродженими.

Хвороби виникають під дією шкідливих чинників, коли їхня сила перевищує захисно-пристосувальні можливості організму. Іноді достатньо лише одноразової дії такого агента. Розвиваються хвороби також і за тривалої дії шкідливих чинників. Шкідливо впливають на організм людини підвищене радіоактивне випромінювання, хімічне та пилове забруднення довкілля, різні бактерії та віруси; порушення правил здорового способу життя, порушення гігієнічних норм.

Отже, хвороба - порушення життєдіяльності організму, взаємозв'язку його з навколишнім середовищем, що призводить до тимчасового або постійного зниження чи втрати працездатності. Перебіг хвороби буває прихованим, гострим, хронічним. Хвороба може закінчитися одужанням, інвалідністю або смертю. Хвора людина потребує лікування, співчуття та турботи.

Хвороба - це єдність двох протилежних тенденцій - руйнівної і захисної, що перебувають у постійній боротьбі.

3. Ор­ганізм людини знаходиться під постійною дією безлічі чинників зовнішнього середовища. Він пристосовується до змінних умов, внаслідок чого встановлюється рухома рівновага між організмом і зовнішнім середовищем. Порушення такої рівноваги приводить до розвитку захворювань. Чинники зовнішнього середовища, які впливають на організм людини, можна розділити на абіотичні (хімічні і фізичні) і біотичні. До хімічних чинників відносяться хімічні елементи, прості та складні речовини. Вони входять у склад повітря, води, ґрунту та їжі. У визначених кількостях вони необхідні людині, а зміна їх вмісту може стати причиною захво­рювань. Наприклад, недолік йоду в їжі приводить до збільшення щитовидної залози (зобу). До фізичних чинників відноситься те­мпература, вологість, атмосферний тиск, іонізуюче випроміню­вання. Зміна їх параметрів також може привести до різних захво­рювань. Наприклад, підвищення рівня радіоактивного випромі­нювання приводить до захворювань крові, онкологічних і спадко­вих хвороб. Біотичними чинниками є живі організми або продук­ти їх життєдіяльності, які людина вживає в їжу. У продуктах ха­рчування при неправильному зберіганні або приготуванні можуть розмножуватися хвороботворні бактерії, тому їжа може з'явитися причиною захворювань. Важкі отруєння може викликати у лю­дини вживання в їжу отруйних рослин або тварин. Крім того, в організм різними шляхами можуть потрапляти віруси, бактерії, найпростіші і гельмінти, які викликають різні захворювання.

Фактори, що впливають на здоров’я людини

Здоров’я людини залежить від багатьох факторів: кліматичних умов, стану навколишнього середовища, забезпечення продуктами харчування та їх цінності, соціально-економічних умов, а також станом медицини.

Доведено, що приблизно 50 % здоров’я людини визначає спосіб життя.

Спосіб життя людини – це сукупність матеріальних умов, суспільних соціальних установок (культура, освіта, традиції тощо), умов поведінки (включаючи соціально-психологічну та фізіологічну реактивність) особистості і зворотний її вплив на ці умови. Активна участь людини в процесі формування умов життя – обов’язковий елемент поняття “спосіб життя”, так як спосіб життя людини – адекватна реакція на навколишне її середовище в цілому.

Негативними його чинниками є шкідливі звички, незбалансоване, неправильне харчування, несприятливі умови праці, моральне і психічне навантаження, малорухомий спосіб життя, погані матеріальні умови, незгода в сім’ї, самотність, низький освітній та культурний рівень тощо.

Негативно позначається на формуванні здоров’я і несприятлива екологічна обстановка, зокрема забруднення повітря, води, ґрунту, а також складні природнокліматичні умови (внесок цих чинників – до 20 %).

Істотне значення має стан генетичного фонду популяції, схильність до спадкових хвороб. Це ще близько 20 %, які визначають сучасний рівень здоров’я населення.

Безпосередньо на охорону здоров’я з її низькою якістю медичної допомоги, неефективність медичних профілактичних заходів припадає всього 10 % “внеску” на той рівень здоров’я населення, що маємо сьогодні.

Причиною порушення нормальної життєдіяльності організму і виникнення патологічного процесу можуть бути абіотичні (властивості неживої природи) чинники навколишнього середовища. Очевидний зв’язок географічного розподілу низки захворювань, пов’язаних з кліматично-географічними зонами, висотою місцевості, інтенсивністю випромінювань, переміщенням повітря, атмосферним тиском, вологістю повітря тощо.

На здоров’я людини впливає біотичний (властивості живої природи) компонент навколишнього середовища у вигляді продуктів метаболізму рослин та мікроорганізмів, патогенних мікроорганізмів (віруси, бактерії, гриби тощо), отруйних речовин, комах та небезпечних для людини тварин.

Патологічні стани людини можуть бути пов’язані з антропогенними чинниками забруднення навколишнього середовища: повітря, ґрунт, вода, продукти промислового виробництва. Сюди також віднесено патологію, пов’язану з біологічними забрудненнями від тваринництва, виробництва продуктів мікробіологічного синтезу (кормові дріжджі, амінокислоти, ферментні препарати, антибіотики тощо).

Суттєвий вплив на стан здоров’я населення справляють чинники соціального середовища: демографічна та медична ситуації, духовний та культурний рівень, матеріальний стан, соціальні відносини, засоби масової інформації, урбанізація, конфлікти тощо.

Серед факторів, які можуть несприятливо впливати, розрізняють етіологічні, тобто причинні фактори, які безпосередньо обумовлюють розвиток і вираження патологічного процесу (хвороби), і фактори ризику, які не є причиною захворювання, але сприяють, посилюють дію етіологічних факторів. Наприклад, збудники інфекційних хвороб, токсичні речовини, вібрація є причиною певних захворювань – грипу, туберкульозу, отруєння ртуттю, вібраційної хвороби, а зайва маса тіла, паління, малорухливий спосіб життя можуть як збільшити ймовірність захворювань (гіпертонія, ішемічна хвороба серця тощо), тобто впливати на час-тоту захворювань серцево-судинної системи, так і негативно впливати на їх перебіг, робити менш сприятливий прогноз цих та інших захворювань, які обумовлені дією етіологічних факторів. Так, алкоголь може служити фактором ризику, який посилює несприятливу дію хімічних речовин, що діють на нервову систему, а паління – на речовини, які вражають переважно легені та дихальні шляхи. Неповноцінне харчування (обмаль білків, вітамінів тощо) може служити етіологічним фактором аліментарних розладів і фактором ризику інтоксикацій важкими металами або радіаційного ураження осіб, які стикаються з ними.

Початок ХХІ ст. ознаменувався тим, що внаслідок науково-технічної революції і урбанізації нашої планети навколишнє середовище неухильно погіршується у результаті антропогенної діяльності і люди вже неспроможні адаптуватися до цих швидких і глобальних змін. Крім того, постала проблема демографічного вибуху і обмеженості природних ресурсів та життєвого простору Земної кулі. Щорічно чисельність людей на Землі зростає на 75–80 млн. осіб. Це потребує щорічного зростання виробництва, продовольства на 24–30 млн. т. У багатьох районах світу, особливо в економічно малорозвинених країнах, виробництво продуктів харчування не в змозі задовольнити потребу населення, в результаті чого голодування стало постійним явищем. Загальне якісне і кількісне недоїдання сприяє виникненню епідемій, гострих інфекційних та паразитних захворювань.

Не меншу загрозу для людства несе антропогенне забруднення природного середовища. Хімічне, радіоактивне та бактеріологічне забруднення повітря, води, ґрунту, продуктів харчування, а також шум, вібрація, електромагнітні поля, іонізуючі випромінювання тощо викликають в організмах людей тяжкі патологічні явища, глибокі генетичні зміни. Це призводить до різкого збільшення захворювань, передчасного старіння й смерті, народження непов-ноцінних дітей.

На фоні дії негативних факторів навколишнього середовища на організм людини виникають такі захворювання, як серцево-судинні хвороби, онкологічні запалення, дистрофічні зміни, алергія, цукровий діабет, гормональні дисфункції, порушення у розвитку плоду, пошкодження спадкового апарату клітини.

Людина, яка має міцне здоров’я, справедливо вважає, що їй пощастило. Але коли мова йде про захворюваність і смертність населення, то справа тут в іншому. Соціальні й економічні умови, які не забезпечують людей нормальним харчуванням, чистою водою і задовільними санітарно-гігієнічними нормами, в кінцевому результаті позначаються на стані здоров’я населення. Негативний вплив мають на нього і виробничі процеси на підприємствах, в яких ігноруються факти забруднення робочих місць або його місцевості різноманітними небезпечними відходами. Неправильне харчування, вживання спиртних напоїв, паління, недостатнє фізичне навантаження лежать в основі багатьох поширених хвороб. А це, в свою чергу, пов’язане з традиційними, економічними умовами і політикою держави.

Перелічені вище умови середовища визначають стан здоров’я населення. Там, де домінує голод і бруд, інфекційні хвороби і висока дитяча смертність – явище звичайне. Переїдання, сидячий спосіб життя і паління позначаються на здоров’ї середнього покоління, сприяють розвитку захворювань серцево-судинної системи і пухлин. Там, де виробничий процес не контролюється, доля робітників у шахтах, на заводах і у полі спостерігається професійні захворювання і рання смерть.

Внаслідок катастрофічного погіршення стану навколишнього середовища загальний рівень здоров’я населення України в останні роки різко знизився. Значно збільшилась кількість захворювань: серцево-судинних, особливо інфаркту міокарда, ішемічної хвороби серця, судинних захворювань мозку; алергічних; органів травлення; на рак; бронхіальну астму та цукровий діабет. Порушилися генетичні процеси, народження дітей з різними спадковими хворобами збільшилось у 2–4 рази. Смертність перевищила народжуваність. Україна посіла перше місце в Європі за рівнем дитячої смертності. За останні 5 років тривалість життя чоловіків зменшилась з 64 до 57 років, жінок – з 74 до 70.

Дуже важко створити абсолютно ідеальні умови для здоров’я. Із розвитком людського суспільства розвиваються їх хвороботворні агенти, а біологічні, геологічні і хімічні умови навколишнього середовища змінюються значно швидше там, де порушує-ться природна рівновага.

Поняття сфер або складових здоров`я. Світова наука розробила цілісний погляд на здоров`я як феномен, що інтегрує принаймні чотири його сфери або складові - фізичну, психічну (розумову), соціальну (суспільну) і духовну. Всі ці складові невід`ємні одна від одної, вони тісно взаємопов`язані і саме разом, у сукупності визначають стан здоров`я людини. Для зручності вивчення, полегшення методології дослідження феномена здоров`я наука диференціює поняття фізичного, психічного, соціального і духовного здоров`я. Цей принцип диференціації був закладений у групування індикаторів опитування з урахуванням змісту кожної сфери.

До сфери фізичного здоров`я включають такі чинники, як індивідуальні особливості анатомічної будови тіла, перебігу фізіологічних функцій організму в різних умовах спокою, руху, довкілля, генетичної спадщини, рівня фізичного розвитку органів і систем організму.

До сфери психічного здоров`я відносять індивідуальні особливості психічних процесів і властивостей людини, наприклад збудженість, емоційність, чутливість. Психічне життя індивіда складається з потреб, інтересів, мотивів, стимулів, установок, цілей, уяв, почуттів тощо. Психічне здоров`я пов`язано з особливостями мислення, характеру, здібностей. Всі ці складові і чинники обумовлюють особливості індивідуальних реакцій на однакові життєві ситуації, вірогідність стресів, афектів.

Духовне здоров`я залежить від духовного світу особистості, зокрема складових духовної культури людства - освіти, науки, мистецтва, релігії, моралі, етики. Свідомість людини, її ментальність, життєва самоідентифікація, ставлення до сенсу життя, оцінка реалізації власних здібностей і можливостей у контексті власних ідеалів і світогляду - все це обумовлює стан духовного здоров`я індивіда.

Соціальне здоров`я пов`язано з економічними чинниками, стосунками індивіда із структурними одиницями соціуму - сім`єю, організаціями, з якими створюються соціальні зв`язки, праця, відпочинок, побут, соціальний захист, охорона здоров`я, безпека існування тощо. Впливають міжетнічні стосунки, вагомість різниці у прибутках різних соціальних прошарків суспільства, рівень матеріального виробництва, техніки і технологій, їх суперечливий вплив на здоров`я взагалі. Ці чинники і складові створюють відчуття соціальної захищеності (або незахищеності), що суттєво позначається на здоров`ї людини. У загальному вигляді соціальне здоров`я детерміноване характером і рівнем розвитку головних сфер суспільного життя в певному середовищі - економічної, політичної, соціальної, духовної.

Зрозуміло, що у реальному житті всі чотири складових - соціальна, духовна, фізична, психічна, і діють одночасно і їх інтегрований вплив визначає стан здоров`я людини як цілісного складного феномена.

4. Для получения объективных данных о физическом развитии человека, уровне его физического здоровья используют антропометрические показатели, т. е. показатели измерений человеческого тела. Разнообразные антропо - и физиометрические показатели позволяют рассчитывать индексы, указывающие на развитие тех или иных морфофункциональных качеств организма, играющих важную роль в его приспособлении к физическим нагрузкам. К антропометрическим показателям относят соматометрические, физиометрические и самотоскопические признаки.

Соматометрия – совокупность методов и приемов измерений морфологических особенностей человеческого тела и его частей. Соматометрия включает определение длинников тела, диаметров, окружностей и взвешивание.

Наиболее часто используемые соматометрические показатели - рост (длина тела) стоя и сидя, масса тела, окружность грудной клетки. Рост - процесс увеличения размеров и массы организма или его частей за счет увеличения числа и размеров клеток и неклеточных структур в результате преобладания процессов анаболизма в обмене веществ и энергии.

Измерение роста сидя в сопоставлении с другими продольными размерами дает представление о пропорциях тела. Так, определение пропорциональности телосложения проводят, используя индекс Пирке (индекс пропорциональности телосложения).

Масса тела - один из важнейших показателей физического развития человека, зависящий от возраста, морфологических и физиологических особенностей организма и позволяющий судить о состоянии здоровья.

Эпидемиологическое проспективное наблюдение 2 млн. норвежцев в течение 10 лет выявило связь смертности со степенью упитанности тела, оцениваемой по индексу массы тела (ИМТ). При этом более высокие показатели смертности среди лиц с избыточной массой тела определялись наличием сердечно-сосудистых заболеваний, а при недостаточной массе тела – легочных и онкологических. В интервале индекса массы тела 22 – 30 условных единиц (у. е.) смертность была наименьшая. В настоящее время ИМТ признан наиболее объективной характеристикой массы тела. Для определения ИМТ необходимо вес в килограммах разделить на рост в метрах, возведенный в квадрат.

Физиологи и диетологи оперируют понятиями идеального (или модельного) веса, физиологически нормального веса, который подразумевает адекватное количество жировой ткани, и предельно допустимого веса. При ИМТ 20 условных единиц (у. е.) вес тела модельный. Если ИМТ ниже 17-18 единиц у женщин прекращаются менструации из-за недостатка жира, необходимого для правильного обмена веществ. При Индексе массы тела в пределах от 22 до 24 у. е. у женщин и 23-25 у мужчин масса тела человека нормальная. ИМТ, равный 25 единицам у женщин и 26 у мужчин свидетельствует о предельно допустимом весе. Дальнейшее увеличение ИМТ вызывает ожирение, которое в настоящее время считается одним из факторов риска для здоровья как ребенка, так и взрослого человека.

Выделяют три степени ожирения. Если вес превышает нормальную массу тела (при которой ИМТ составляет 25 ед.) на 10%, то это ожирение первой степени. Если на 20-25% - второй. И превышение свыше 50% -тяжелое ожирение третьей степени.

И для мужчин, и для женщин превышение ИМТ чревато избыточной полнотой и синдромом Х. Синдром Х включает повышенный вес, пониженную мышечную массу, одышку, гиподинамию, гипертонию, гипергликемию (повышенный уровень глюкозы в крови), психосоматические проявления: приступы раздражительности, сонливость или бессонница, нередко плохое качество волос и ногтей, проблемы с кожей. Вне зависимости от возраста люди с ИМТ 35 единиц умирают в два раза чаще, чем с нормальным ИМТ. Синдром Х устраняется с помощью простых мер, направленных на изменение режима дня, питания.

Окружность грудной клетки характеризует объем тела, развитие грудных и спинных мышц и функциональное состояние органов грудной полости. Определение уровня развития грудной клетки проводят по индексу пропорциональности грудной клетки.

Физиометрия - определение функциональных показателей. При изучении уровня здоровья основными функциональными показателями являются жизненная емкость легких, мышечная сила рук, частота сердечных сокращений, артериальное давление и др.

Жизненной емкостью легких (ЖЕЛ) называют максимальный объем воздуха, который можно выдохнуть после максимального вдоха. Она является показателем вместимости легких и силы дыхательных мышц. Морфологическим критерием степени развития системы внешнего дыхания является показатель жизненный (Пжизн.), который определяется отношением ЖЕЛ (см3) к массе тела (кг).

Мышечная сила рук характеризует степень развития мускулатуры. По максимальному мышечному усилию можно определить и степень физического развития человека. Мышечную силу человека определяют путем проведения динамометрии. Динамометрия – измерение мышечной силы при помощи специальных приборов динамометров. Чаще всего используют кистевые динамометры. Кистевой динамометр состоит из стальной пружины, которая подвергается сжатию; шкалы и стрелки, показывающей силу в килограммах.

Использование силового индекса (СИ) или динамометрического индекса (ДИ) позволяет оценить степень развития силы мышц сгибателей кисти с учетом массы тела. Динамометрический индекс мышц сгибателей кисти определяется отношением силы мышц кисти руки (кг) к массе тела (кг).

Частота сердечных сокращений отражает ритм сердца, который зависит главным образом от функционального состояния симпатического и парасимпатического отделов вегетативной нервной системы, состояния коры больших полушарий, гуморальных воздействий, возраста, пола, состояния организма и т. д. У здорового человека в возрасте от 16 до 62 лет ЧСС колеблется в пределах 68-72 уд/мин.

Определение ЧСС проводят путем измерения артериального пульса методом пальпации. Пальпация – метод исследования органов путем ощупывания руками через кожные покровы. Пальпаторным методом частоту пульса чаще всего определяют на лучевой, сонной или височной артериях.

Пульс - это ритмические толчкообразные колебания стенок артерий, вызываемые выбрасыванием крови в артериальную систему в результате сокращения сердца. Артериальный пульс отражает такие параметры деятельности сердечно-сосудистой системы, как силу, ритм, частоту сердечных сокращений, состояние стенки артерии, артериальное давление. Частота пульса служит надежным показателем степени соответствия заданной нагрузки физическому состоянию человека.

Артериальное давление (АД) - давление, развиваемое кровью в артериальных сосудах организма. Артериальное давление является важнейшим энергетическим параметром сердечно-сосудистой системы, отражающим деятельность сердца (сердечный выброс), упругое сопротивление растяжению стенок аорты и артерий, суммарное сопротивление кровотоку, вязкость и гидростатическое давление крови. На величину АД оказывают влияние возраст, время суток, состояние организма, центральной нервной системы и т. д. В нагрузочных тестах для оценки приспособляемости сердечно-сосудистой системы к физической работе анализируют изменения (увеличение или уменьшение) показателей артериального давления и время восстановления АД после выполнения пробы.

Самый высокий уровень артериального давления, регистрируемый в момент завершения систолы, называется систолическим, а самый низкий – диастолическим. Если систолическое давление в большей мере отражает работу сердца (а также ригидность аорты), то диастолическое – состояние периферического сопротивления. Величины систолического и диастолического давления записывают через косую черту и выражают в миллиметрах ртутного столба, например, АД=110/70 мм рт. ст. Нормальные показатели АД – 100–120 мм рт. ст. - систолическое и 60–80 мм рт. ст. – диастолическое.

Артериальное давление человека определяют аускультативным методом Н. С. Короткова.

Аускультация – выслушивание непосредственно ухом или при помощи различных устройств (фонендоскопа, стетоскопа и др.) низкочастотных колебаний (шумов и звуков), возникающих при физиологической деятельности внутренних органов.

Соматоскопия – метод изучения вариаций строения тела путем рассматривания и точного описания. Соматоскопия выявляет состояния опорно-двигательного аппарата (форма позвоночника, грудной клетки, ног, состояние осанки, развитие мускулатуры), степень жироотложения и полового созревания.

Антропометрические исследования необходимо проводить в первой половине дня, т. к. длина тела к концу дня уменьшается на 1-2 см в связи с уплощением свода стопы, межпозвоночных хрящей, снижением тонуса мускулатуры, а масса тела увеличивается в среднем на 1 кг.

В настоящем учебно-методическом пособии для оценки индивидуального уровня физического здоровья используется комплекс методов, включающий определение антропо - и физиометрических показателей, выполнение пробы с физической нагрузкой и определением времени восстановления ЧСС после ее проведения.

Результаты исследования позволяют определить индексы некоторых антропо - и физиометрических соотношений обследуемого. Используя таблицу оценки уровня здоровья Г. Л. Апанасенко и Р. Г. Науменко (1988), сначала указывают балл за каждый индекс соотношения, затем подсчитывают их сумму и, учитывая сумму баллов, дают общую оценку здоровья.

Определение индивидуального уровня физического здоровья проводится по методике, разработанной Е. А.Пироговой в 1986 г. Она позволяет произвести экспресс-оценку уровня физического состояния по показателям системы кровообращения.

Показники:

Частота сердечных сокращений (ЧСС) в покое.

Этот показатель позволяет оценить работу сердца. При частом пульсе нетренированное сердце совершает за 1 сутки 14 тыс. "лишних" сокращений и быстрее изнашивается. Чем реже ЧСС в покое, тем мощней сердечная мышца. В этом случае сердце работает в более экономичном режиме: за одно сокращение выбрасывается больший объём крови, а паузы для отдыха увеличиваются.

ЧСС замеряется в положении лёжа после 5-минутного отдыха или утром после сна путём наложения указательного, среднего и безымянного пальцев одной руки под основание большого пальца другой руки.

По мере увеличения стажа занятий оздоровительной физической тренировкой, особенно аэробной направленности (ходьба, плавание и др.), ЧСС в покое снижается. Если через несколько лет занятий человек не сможет довести количество ударов до интервала 50-70 сокращений, то значит, он занимается не тем, что нужно: например, увлекается только увеличением объёма мышц или нарушает основные закономерности тренировки.

Снижать ЧСС до 40 уд/мин и ниже не обязательно. Однако необходимо знать, что после 24-36-часового голодания или после обливания холодной водой ЧСС может снижаться на 6-10 уд/мин. Но при подсчёте баллов нужно учитывать количество ударов в минуту в обычном состоянии (т. е. утром, лёжа после сна).

При контроле за ЧСС следует проследить и за ритмичностью пульса и его хорошим наполнением. Если при измерении чувствуются "провалы" (сердце как бы замирает), то налицо экстрасистолы (внеочередные сокращения сердечной мышцы) или аритмия (неритмичный пульс), что является сигналом для проведения углублённого обследования. Причинами таких негативных отклонений могут служить очаги инфекции в организме (кариозные зубы, воспалённые миндалины и др.), которые требуют срочного лечения. Оздоровительная тренировка и очаги инфекции - недопустимое сочетание. Если же здесь всё в порядке, нужно снять электрокардиограмму в состоянии покоя и при нагрузке (в поликлинике или во врачебно-физкулыурном диспансере). Частота "провалов" менее 4:40 (т. е. менее 4 пауз в работе сердца за 40 с) может быть обусловлена расстройствами функционального характера, связанными с физическими и эмоциональными перегрузками. В этом случае необходимо снизить физическую нагрузку и по рекомендации врача некоторое время принимать успокаивающие средства. Внимательно следует изучить принципы оздоровительной тренировки и поискать ошибки методического характера, которые также могут быть причиной неритмичного пульса. При частоте "сбоев" в работе сердца более 4:40 необходимо обратиться к врачу-кардиологу (см. "Аритмия").