2.6. Налагодження комп'ютерної миші.

Комп'ютерна миша є маніпуляторним пристроєм, що дозволяє вам спілкуватися з комп'ютером через операційну систему. Комп'ютерна миша була винайдена в 1961 Дугласом Энгельбартом (за іншою версією, компанією Xerox), тобто ще в той час, коли про персональні комп'ютери ніхто нічого не знав. Тільки завдяки комп'ютерам Apple Macіntosh комп'ютерна миша стала самим популярним вказівним пристроєм. Одна з найважливіших характеристик миші - її роздільна здатність. Чим більша роздільна здатність, тим дошкульніше миша стежить за вашими рухами і більш точніше передає дані в комп'ютер. Можна сказати, що при спілкуванні з персональним комп'ютером миша може бути джерелом комфорту або дискомфорту. Тому виділяють ще одну, не менш важливу характеристику - симетричність форми миші. Процес передачі даних у комп'ютер через мишу проходить через послідовні порти (COM1 або COM2). Маніпуляції з мишею досить тривіальні.

В основному ви будете: - фіксувати курсор миші - робити одинарний клік - робити подвійний клік - перетаскувати різні елементи при натиснутій кнопці миші

Налагодження миші

Wіndows 98 підтримує тільки двухкнопочні миші. Звернемося до діалогового вікна властивостей Миша (доступ: Панель керування => Миша). За допомогою трьох вкладок цього діалогового вікна ви можете установити і настроїти доступну вам мишу. Перейдемо до вкладки Кнопки миші. У розділі Конфігурація кнопок ви можете перевизначити дії правої або лівої кнопки миші. Якщо ви працюєте з мишею лівою рукою, просто активізуйте кнопку- перемикач Для лівші. У розділі Швидкість подвійного натискання ви можете настроїти інтервал часу, що впливає на швидкість подвійного кліка лівою або правою клавішею миші. Тепер перейдемо до вкладки Покажчики. Тут ви можете додати значку екрана, що позиціонуеться мишею, той чи інший вигляд за допомогою вибору доступної схеми покажчиків миші. У ваших руках простір для фантазії... Нікуди не виходячи з діалогового вікна властивостей Миша, переходимо до вкладки Переміщення. У розділі Швидкість переміщення покажчика за допомогою бігунка ви можете настроїти швидкість переміщення покажчика миші. Якщо ви працюєте на переносному комп'ютері, звернетеся до розділу Шлейф за покажчиком і настройте режим руху курсору миші на вашому дисплеї.

Білет № 23

1. Принтери. Типи принтерів. Процес друкування.

ПРИНТЕР - це пристрій, призначений для виведення на тверді носії, здебільшого на папір, результатів роботи програми.

Основу принтера становить складний електромеханічний агрегат, що забезпечує формування зображення, переміщення паперу, подачу барвника та ін. До його складу входить також електронна частина, яка включає схему керування та буферний запам’ятовуючий пристрій. Перша здійснює інтерпретацію команд, що надходять із комп’ютера, та керування локальними операціями(заправляння паперу в друкарський тракт), а другий зберігає чергову порцію належної для виведення інформації.

За способом формування зображень принтери поділяються на контурні (ударні) та растрові. В контурних принтерах зображення символу має вигляд безперервної лінії, а формується шляхом удару по паперу (через фарбувальну стрічку) деталі з рельєфом відповідної форми (як у звичайних друкарських машинках), серед ударних принтерів часто використовуються літерні, шаровидні, пелюсткові (типу ромашка) та матричні.

У растрових принтерах зображення складається з безлічі дрібних (0,01-0,03мм) точок, нанесених на папір у необхідному порядку Останнім часом у ПК застосовують тільки растрові друкарські пристрої.

Існує велика кількість різноманітних моделей принтерів, які відрізняються за різними признаками:

• колірність (чорно-білі і кольорові)

• здатність формування символів (знакодрукуючі і знакосинтезуючі)

• принцип дії (матричні, струминні, термографічні, лазерні)

• способи друку (ударні і безударні) і формування рядків (послідовні і паралельні)

• ширина каретки (з широкою 375-450 мм і вузькою 250 мм кареткою)

• довжина друкованого рядка (80 і 132-136 символів)

• швидкість друку

• розподільча здатність, найбільш розповсюджена одиниця виміру є dpi (dots per inch) – кількість точок на дюйм.

Друк у принтерах може бути по символьний, по рядках, по сторінках. Швидкість друку варіюється від 10-300 зн/с (ударні принтери) до 500-1000 і навіть до кількох десятків (до 20) сторінок за хвилину (лазерні принтери), розподільча здатність від 3-5 точок на міліметр до 30-40.

Матричні принтери. Головним вузлом матричного принтера є друкарська головка – обойма , що несе на собі тонкі металеві стрижні (голки), розміщені у вертикальній площині перпендикулярно до паперу. Рухається вона вздовж рядка, який друкується, а голки у потрібний момент ударяють по паперу через фарбувальну стрічку, що забезпечує формування на папері символів та інших зображень. Деякі принтери виконують друк як при прямому, так і при зворотному ході У дешевих моделях принтерів використовується друкарська головка з 9 голками, якість друку при цьому посередня. Більш якісний і швидкий друк забезпечують принтери з 24 друкарськими головками. Швидкість друку 10-60 знаків. Матричні принтери невимогливі до якості паперу, можуть відразу давати кілька копій документа через копіювальний папір. Однак у них найбільший рівень шуму.

Термопринтери. Крім матричних принтерів є ще група матричний термопринтерів, замість голкової друкуючої головки мають головку з термоматрицею і використовують при друку спеціальну термопапір або термокопірку (що являється їх недоліком).

Струминні принтери (безударні). Зображення формується мікро краплями спеціального чорнила, що викидаються на папір через мініатюрні сопла. Матриця друкуючої головки містить від 12 до 64 сопел. Вони забезпечують вищу якість друку порівняно з матричними принтерами, в тому числі дають змогу простіше реалізувати кольоровий друк. Струминні принтери практично безшумні. Проте вони дорожчі, потребують ретельнішого догляду, вимогливі до якості паперу. Швидкість друку 10-60 с на сторінку (до 500 символів), 20 точок/мм.

Лазерні принтери. Ці принтери забезпечують найкращу якість друку. В них використовується принцип ксерографії: зображення формується на спеціальному барабані у вигляді сукупності електричних зарядів. Спочатку заряджається вся поверхня барабана, потім за допомогою сверхтонкого світлового променя (лазера) окреслюються контури зображення, заряди стікають по променю і внаслідок цього розряджаються ділянки фото барабана, до яких прилипає порошок барвника (тонера) і здійснюється друк – перенос тонера з барабана на папір і закріплення зображення на папері короткочасним прогріванням тонера до його плавлення.

Лазерні принтери забезпечують найбільш якісний друк з розподільчою здатністю до 50 точок/мм (1200 dpi) і швидкість печаті до 1000 зн./с. Широко використовуються кольорові лазерні принтери. Наприклад, лазерний принтер фірми Tektronix (США) Phaser 550 має розподільчу здатність і по горизонталі, і по вертикалі 1200 dpi; стійкість кольорової печаті – 5 сторінок формату А4 за хвилину, швидкість монохромної печаті – 14 стор./хв.

До МП принтери можуть підключатися і через паралельний, і через послідовний порт. Паралельні порти використовуються для підключення паралельно працюючих (сприймаючих інформацію відразу по байту) принтерів. Наприклад, адаптери типу Celeron-ics дозволяють підключати одночасно до трьох принтерів. Послідовні порти (2 шт.) слугують для підключення послідовно працюючих (сприймаючих інформацію послідовно по 1 біту) принтерів, наприклад адаптери типу RS-232C (стик С2). Послідовний друкуючий пристрій зовсім не означає, що він повільнодіючий. Більшість принтерів використовують паралельні порти.

Численні швидкодіючі принтери мають свою буферну пам’ять об’ємом до кількох сотень кілобайт. На кінець потрібно відмітити, що найпопулярніші принтери ПК (їх частина складає не менше 30%) випускає японська фірма Seiko Epson (табл.4.11). Мова керування цими принтерами (ESC/P) став фактичним стандартом. Широко використовуються принтери фірм Star Micronics, Hewlett Packard, Xerox, Citizen, Panasonic та інші.

Процес друкування.

Принтери можуть працювати в двох режимах – текстовому і графічному. Вибір режиму здійснюється на рівні прикладної програми, яка виводить інформацію на друк і не потребує перемикання та налагоджень на принтері.

Текстовий режим призначений тільки для друкування текстів. В текстовому режимі на принтер посилаються коди символів, які слід роздрукувати, причому контури символів вибираються із знакогенератора принтера.

В графічному режимі принтер иоже наносити на папір і текст, і малюнки. В графічному режимі на принтер посилаються код, які визначають послідовність і положення точок на папері. Текст може бути насичений найрізноманітнішими образотворчими відтінками. Досягається це абсолютно іншою організацією формування і виведення тексту. Кожний символ тексту, крім основного коду, що задає його значення (літеру, цифру та ін.), доповнюється службовими даними про шрифт, його розмір і вигляд, положення в рядку та ін. У процесі виведення спеціальна програма (драйвер друку) перетворює основні коди документа з урахуванням службових поміток на послідовність бітів, яка й утворить зображення майбутнього тексту. Ця послідовність передається в буфер принтера і керує нанесенням на папір окремих точкових елементів зображення.

Білет № 24

1. Сканери. Типи сканерів. Процес сканування.

СКАНЕР – це пристрій для введення в комп’ютер чорно-біле або кольорове півтонове зображення, прочитувати графічну та текстову інформацію. Можна вводити тексти, схеми, малюнки, графіки, фото та іншу графічну інформацію.

Сканери досить різні, і їх можна класифікувати за цілим рядом ознак. Сканери бувають чорно-білі і кольорові.

Чорно-білі сканери можуть зчитувати штрихові зображення і напівтонові. Штрихові зображення не передають напівтонів, або відтінків сірого. Напівтонові дозволяють розпізнавати і передавати 16, 64 і 256 відтінків сірого.

Кольорові сканери працюють і з чорно-білими і з кольоровими оригіналами. В кольорових сканерах використовується модель RGB: зображення, що сканується, освітлюється через обертаючийся RGB- світлофільтр або від послідовно вмикаючихся трьох кольорових ламп; сигнал, що відповідає кожному основному кольору, оброблюється окремо. Число кольорів може бути від 256 до 65536(high Color) і навіть до 16,7млн. (Trie Color) кольорів.

Розподільча здатність сканерів складає від 75 до 1600 dpi.

За конструкцією сканери поділяються на ручні і настільні. Настільні в свою чергу поділяються на планшетні, роликові та проекційні.

Ручні сканери. Самі прості: вони вручну пересуваються по зображенню. З їх допомогою за один прохід вводиться лише невелика кількість рядків зображення ( захват менше 105 мм). У ручних сканерів є індикатор, який попереджує оператора про перевищення допустимої швидкості сканування. Ці сканери мають невеликі розміри і невисоку вартість. Швидкість сканування 5-50 мм/с.

Планшетні сканери самі розповсюджені; в них скануюча головка переміщується відносно оригінала автоматично; вони дозволяють сканувати і листки і зшиті книги. Швидкість сканування 2-10с на сторінку (А4).

Роликові сканери найбільш автоматизовані; в них оригінал автоматично переміщується відносно скануючої головки , часто є автоматична подача документів, але документи скануються тільки у вигляді листка.

Проекційні сканери за зовнішнім виглядом нагадують фотоувеличитель, але знизу лежить документ, що сканується, а зверху знаходиться скануючи головка. Сканер оптично сканує документ і вводить отриману інформацію у вигляді файла в комп’ютер.

Прежде всего следует решить для каких целей покупается аппарат: для домашне­го использования, Интернета или полиграфии. В первых двух случаях подойдут про­стые модели с оптическим разрешением в 300 dpi, для полиграфии этот показатель должен быть не менее 600 dpi.

Расшифрую сказанное. Оптическое разрешение - основная характеристика ска­нера. Измеряется в ppi - пикселах на дюйм (pixels per inch), часто, однако, непра­вильно пишут dpi - точки на дюйм, так же использую здесь термин dpi, чтобы не пу­тать читателя. Точками меряется разрешение монитора и печатающих устройств, т.к. точки не имеют конкретной формы. Сканеры и растровые графические файлы оперируют пикселами, имеющими всегда форму квадрата. Так вот оптическое раз­решение указывает, сколько пикселов сканер может считать в квадратном дюйме. Она записывается так: 300x300, 300x600, 600x1200 и т.д. Нужно обращать внимание только на первую цифру. Именно она говорит о количестве считывающих информа­цию датчиков.

Часто производители и продавцы любят указывать в качестве разрешения что-ни­будь вроде 4000, 4500 dpi. Это интерполированное разрешение, является свойством

Интерполяция - способ увеличения/у­меньшения размера или резолюции файла посредством программы. При уменьшении данные отбрасываются, при увеличении -программа их «сочиняет». Таким образом сильно увеличенные картинки выглядят размытыми.

не сканера, а программы его поддер­живающей. Качество изображений, по­лученных таким образом зависит не только от сканера, но и от качества функций интерполяции, реализованных в программе. Если нет другого выхода, как увеличить картинку программно, то лучше всех с этим справится Photoshop.

Для домашнего использования вполне подойдут HP, Mustec, простенькие моде­ли UMAX или Microtek, на 300 dpi оптического разрешения, подсодиняемые к парал­лельному порту. Для профессионального использования HP и Mustec не годятся. Лучше взять UMAX или Microtek ScanMaker с интерфейсом SCSI (к PC придется ку­пить SCSI-карту). Оптическое разрешение сканеров, используемых в полиграфии должно составлять не менее 600 dpi.

Зачем так много, возникает вопрос, если даже наиболее качественная полигра­фическая продукция печатается с разрешением не более 300 dpi? Для увеличения, отвечу я. Иногда маленькую фотографию и всегда слайд нужно увеличивать. Скане­ры с высоким оптическим разрешением способны захватывать все мельчайшие де­тали, тогда как интерполяция лишь растягивает существующие.

И вот сканер куплен, подключен, установлено его программное обеспечение. От­кроем Photoshop или любую другую программу, поддерживающую TWAIN-интерфейс. Команда File 11 Import... 11 TAWAIN_32... вызывает внешнюю программу сканирования, которая помещает сканированный фрагмент в среду Photoshop'a. На

Macintosh вместо TAWAIN_32 вы увидите имя сканера. Некоторые программы на­стольных моделей могут сканировать автономно прямо в файл, без посредства дру­гой программы. Нет никакой причины пользоваться этой функцией, т.к. такой файл все равно придется открыть и откорректировать. Другое дело профессиональные «бегемоты», занимающие целый стол (например, Scitex Smart). Они сканируют от­дельной программой только в файл, в фоновом режиме.

Нажмем на экранную кнопку Preview для получения картинки предварительного просмотра. Сканер в ускоренном режиме захватывает изображение низкого разре­шения (ок. 18 dpi), чтобы пользователь мог выбрать только необходимый фрагмент. Почти все современные модели предоставляют возможность предварительной цве­токоррекции. Сама идея настроить цвет и контраст до сканирования очень хорошая, т.к. Photoshop ничего прибавить во время коррекции не может, только удаляет и пе­реназначает. Однако реализованы функции корректировки в планшетных сканерах довольно грубо. Коррекция требуется, обычно, легкая и адекватно оценить ее ре­зультаты по картинке разрешением в 18 dpi не представляется возможным. Про­грамма, поставляемая со Scitex Smart работает иначе. Тому фрагменту, который мы хотим откорректировать, делается еще одно предварительное сканирование с бо­лее высоким разрешением и верной цветопередачей оригинала. Оператор его ис­правляет и потом, с учетом новых установок цветокоррекции, фрагмент сканирует­ся в файл. Такая система дает наилучшие результаты.

Разберем функции программы сканирования на примере утиллиты поставляемой со сканером Microtek ScanMaker E6 (рис. 1)

Туре (цветовая модель) - позволяет выбрать цветовую модель. Обычно в таких списках присутствуют Bitmap (Line art) - только черный и белый, Grayscale - 256 гра-

даций серого, Millions of Colors - RGB, 16 млн. цветов. Иногда у планшетных и всегда у профессиональных сканеров есть оп­ция сканирования в режиме CMYK. В принципе сканирование происходит в режиме RGB и в CMYK конвертируется програм­мой после, кроме того не все функции Photoshop'a работают в CMYK, файл получается на четверть тяжелее за счет дополни­тельного канала. В CMYK имеет смысл сканировать только когда есть много картинок за раз, предназначенных для цве­тоделения.

Resolution (разрешение) - для Интернета сканируем на 72 dpi - экранное разрешение; для газеты - около 150 dpi; для струйного принтера с обычной бумагой - 200 dpi; для каче­ственной печати в типографии, на лазерном или струйном принтере с хорошей бумагой - 300 dpi. В режиме Bitmap име­ет смысл сканировать от 300 до 800 dpi, в зависимости от же­лаемого качества и размера файла. Нужно помнить, что уве­личение разрешения ведет к росту размера файла в гео­метрической прогрессии.

Scaling (масштабирование) - слайды сканируют с необходимым разрешением, но увеличивая в несколько раз.

Білет № 25

1. Модеми. Джерела безперебійного живлення.

МОДЕМИ

Когда компьютеры расположены слишком далеко друг от друга и их нельзя соеди­нить стандартным сетевым кабелем, связь между ними устанавливается с помощью модема. В сетевой среде модемы служат средством связи между отдельными сетями или между ЛВС и остальным миром

Модем - це пристрій для сполучення комп'ютера зі зви­чайною телефонною лінією.

Комп'ютер виробляє дискретні електричні сигнали (послідовності литкових 0 і 1), а по телефонних лініях інформація передається в аналоговій формі (тобто у вигляді сигналу, рівень якого змінюється безперервно, а не дискретно). Модеми виконують цифро-аналогове й обер­нене перетворення. При передачі даних модеми наклада­ють цифрові сигнали комп'ютера на безперервну незмінну частоту телефонної лінії (модулюють її), а при їх прий­манні демодулюють інформацію і передають її в цифровій формі в комп'ютер. Модеми передають дані по звичай­них, тобто комутованих, телефонних каналах зі швид­кістю від 300 до 56 000 біт за секунду, а по орендованих (виділених) каналах ця швидкість може бути й вищою.

Багато які модеми можуть виконувати також функції факс-апаратів (факс-модеми).

Однак без потрібного комунікаційною програмного забезпечення модеми не можуть працювати. Технічні дані деяких модемів наведено в табл. 2.10. Протокол оз­начає передачу даних зі швидкістю 14 400 bps (bps — bit per second, біт за секунду). Для роботи на зашумлених те­лефонних лініях придатний модем, по якому використову­ються протокол корекції та стиснення даних, наприклад v.42bis.

За конструктивним виконанням модеми бувають вбудованими (вставляються в системний блок комп'ютера в один із слотів розширення) і зовнішніми (підключаються через один із комунікаційних портів, маючи окремий кор­пус і власний блок живлення).

Білет № 26

1. Класифікація комп’ютерних мереж. Апаратні засоби.

Комп'ютерна мережа — сукупність взаємозв'язаних (через канали передачі даних) комп'ютерів, які забезпечують користувачів засобами обміну інформацією і колективного використання ресурсів мережі: апаратних, програмних та інформаційних.

Абоненти мережі — об'єкти, що генерують або спожи­вають інформацію в мережі. Абонентами мережі можуть бути окремі комп'ютери, комп'ютерні комплекси, термі­нали та ін. Будь-який абонент підключається до станції.

Станція — це апаратура, яка виконує функції, пов'язані з передаванням і прийманням інформації.

Сукупність абонента та станції називають абонентською системою. Враховуючи особливості реалізації абонентських систем на основі ПК, останні також часто називають станціями.

Якщо подати мережу у вигляді графа, то станції будуть знаходитися у вузлах мережі.

• Для організації взаємодії абонентів потрібне фізичне передавальне середовище — лінії зв'язку або простір, в якому поширюються електричні сигнали, й апаратура передачі даних. На основі фізичного передавального середовища будується комунікаційна мережа, що забезпечує передачу інформації між абонентськими системами. Такий підхід дає можливість розглядати будь-яку комп’ютерну мережу як сукупність абонентських систем і комунікаційної мережі (рис. 12.1).

О б'єднання комп'ютерів у мережу дає змогу спільно використати диски великої ємності, принтери, основну пам’ять, мати спільні програмні засоби і дані. Глобальні мережі надають можливість використати апаратні ресурси віддалених комп'ютерів. Ці мережі, охоплюючи мільйони людей, повністю змінили процес поширення і сприйняття інформації, зробили обмін нею через електронну пошту найпоширенішою послугою мережі, а основним ресурсом -інформацію.

Основним призначенням комп'ютерної мережі є забезпечення простого, зручного і надійного доступу користувача до спільних розподілених ресурсів мережі та організація їх колективного використання з надійним захистом від несанкціонованого доступу, а також забезпечення зручними і надійними засобами передачі даних між користувачами мережі. За допомогою комп'ютерних мереж ці проблеми вирішуються незалежно від територіального розташування користувачів. У епоху загальної інформатизації великі обсяги інформації зберігаються, обробляються і передаються в локальних та глобальних комп'ютерних мережах. У локальних мережах створюються спільні бази даних для роботи користувачів. У глобальних мережах здійснюється формування єдиного наукового, економічного, соціального і культурного інформаційного простору.

Існує безліч проблем, для вирішення яких потрібні централізовані дані, доступ до баз даних, передача даних на відстань та їх розподілене оброблення. З цим стикаються банківські й інші фінансові структури, системи соціального забезпечення, податкові служби, дистанційне комп'ютерне навчання, системи резервування авіаквитків, дистанційна медична діагностика, виборчі системи та ін. У всіх цих випадках необхідно, щоб у комп'ютерній мережі здійснювалися збирання, збереження і доступ до даних, гарантувався захист даних від спотворення та несанкціонованого доступу.

Класифікація комп'ютерних мереж

Комп'ютерні мережі можна класифікувати за рядом ознак, у тому числі за територіальним розподілом. При цьому розрізняють глобальні, регіональні та локальні ме­режі.

Глобальні мережі об'єднують користувачів, розташованих по всьому світу. В них часто використовуються супутникові канали зв'язку, що дають змогу сполучати вузли мережі зв'язку та ЕОМ, які знаходяться на відстані 10—15 тис. км один від одного.

Регіональні мережі об'єднують користувачів міста, області, невеликих країн. Як канали зв'язку в них найчастіше застосовуються телефонні лінії. Відстані між вузлами мережі становлять 10—1000 км.

Локальні мережі сполучають абонентів одного або кількох сусідніх будівель одного підприємства, установи. Локальні мережі набули дуже великого поширення, оскільки 80—90% інформації циркулює поблизу місць її появи і тільки 20—10% пов’язано із зовнішніми взаємодіями. Локальні мережі можуть мати будь-яку структуру, але найчастіше комп'ютери в локальній мережі сполучаються єдиним високошвидкісним каналом передачі даних, що є головною відмітною особливістю локальних мереж. Як канал передачі даних при цьому використовуються: вита пара; коаксіальний кабель; оптичний кабель та ін. В оптичному каналі світловод зроблено з кварцового скла завтовшки в людську волосину. Це найбільш швидкісний, надійний, але і дорогий кабель. Відстані між ЕОМ в локальній мережі невеликі — до 10 км, а при використанні радіоканалів зв'язку — до 20 км. Канали в локальних мережах є власністю організацій і це спрощує їх експлуатацію.

Апаратні засоби

Щоб забезпечити передачу інформації від комп'ютера в комунікаційне середовище, необхідно узгодити сигнали внутрішнього інтерфейсу комп'ютера з параметрами сигналів, що передаються по каналах зв'язку. При цьому має бути виконано як фізичне узгодження (форма, амплітуда і тривалість сигналу), так і кодове.

Технічні пристрої, які виконують функції сполучення комп'ютера з каналами зв'язку, називаються адаптерами. або мережними адаптерами. На практиці цей термін застосовується для спеціальних електронних плат – мережних. Крім них, функцію мережного адаптера часто виконують модеми.

Серед характеристик комунікаційної мережі найважливішими є:

• швидкість передачі даних по каналу зв'язку;

• пропускна здатність каналу зв'язку;

• вірогідність передачі інформації;

• надійність каналу зв'язку і передавальної апаратури.

Швидкість передачі даних по каналу зв'язку залежить від його типу та якості, типу апаратури передачі даних, способу синхронізації та ін. Швидкість передачі виражається в бітах за секунду. В техніці використовують іншу одиницю — бод (кількість змін стану середовища пе­редачі за секунду). Взагалі швидкість у бітах за секунду та бодах не збігається. В сучасних широкосмугових мережах швидкість передачі даних може перевищувати 100 Мбіт/с.

Користувача часто цікавлять не абстрактні біти, а пропускна здатність, що виражається в знаках (символах), які передаються за секунду.

Вірогідність передаваної інформації визначається кількістю помилок на один знак, який передається. Цей показник має бути не більшим за 10^-6—10^-7 помилок/знак.

Надійність комунікаційної системи визначається середнім часом безвідмовної роботи і виражається в годинах.

Білет № 27

1. Локальна мережа. Види локальних мереж. Топологія локальних мереж.

Локальні комп'ютерні мережі

Переважна більшість ПК у світі працюють у мережах. Локальні мережі зв'язують комп'ютери на невеликій відстані один від одного, як правило, одного або кількох сусідніх будівель підприємства, установи, офісу. Головна особливість локальних мереж — єдиний для всіх комп'ютерів високошвидкісний канал передачі даних і мала ймовірність виникнення помилок у комунікаційно­му обладнанні.

Основне призначення будь-якої комп'ютерної мережі, в тому числі локальної, — надання інформаційних та об­числювальних ресурсів підключеним до неї користува ам. З цієї точки зору локальну комп'ютерну мережу можна розглядати як сукупність серверів і робочих станцій.

Сервер —це комп'ютер, підключений до мережі, що за­безпечує її користувачів певними послугами.

Ці послуги часто називають мережними ресурсами, що розділяються, особливо якщо йдеться про дискову й опера­тивну пам'ять сервера, про підключені до нього пристрої. Сервери можуть здійснювати збереження даних, управлін­ня базами даних, віддалене оброблення і друкування даних та інші функції. Сервер — джерело ресурсів мережі.

Робоча станиця — це ПК, підключений до мережі, через який користувач дістає доступ до її ресурсів.

Робоча станція мережі функціонує як у мережному, так і в локальному режимі. Вона оснащується власною ОС (MS DOS, Windows та ін.), забезпечує користувача базо­вим набором інструментів для розв'язання прикладних за­дач. Робочі станції призначені для інтерактивної роботи користувача.

Найчастіше в локальній комп'ютерній мережі викорис­товують файловий сервер. Він керує ресурсами мережі, за­безпечуючи доступ до них з інших комп'ютерів мережі — робочих станцій. Основним ресурсом, шо надається кори­стувачам у спільне користування, є дискова пам'ять фай­лового сервера. Розділяються й інші ресурси файлового сервера, наприклад підключений до нього принтер. Тому як робочі станції можна використовувати відносно дешеві комп'ютери, що не мають принтера й іноді навіть жорст­кого диска. Якщо основна функція сервера — спільне ви­користання принтера, то його називають принт-сервером. Можуть також бути модемні сервери та ін.

Файл-сервер — це комп'ютер з великою ємністю дис­кової та оперативної пам'яті. Ємність ОЗП файл-сервера » може становити 128, 256 Мбайт і більше, ємність дискової пам'яті — від кількох гігабайтів до кількох терабайтів. Ви­сокі вимоги ставлять до швидкісних характеристик диско­вої підсистеми. Потужні сервери можуть мати особливо надійні та швидкі RAID-масиви жорстких дисків (частина дисків дублює роботу один одного). В мережах, де розв'язується багато задач, може бути кілька файл-сер­верів. Можливим є також застосування як файл-сервера комп'ютерів класу міні-ЕОМ. Файл-сервер працює під ке­руванням спеціальної ОС (спеціальної версії ОС).

Як правило, локальні комп'ютерні мережі реалізують розподілене оброблення даних між клієнтом і сервером. У таких мережах клієнтом вважаються задача, робоча станція або користувач комп'ютерної мережі.

Однорангова комп'ютерна мережа

У такій мережі немає єдиного центру керування взаємодією робочих станцій та єдиного пристрою для збе­реження даних. Мережну ОС розподілено між усіма робо­чими станціями. Кожна станція мережі може виконувати функції як клієнта, так і сервера. Вона може обслуговува­ти запити від інших робочих станцій і спрямовувати свої запити на обслуговування в мережу. Користувачеві мережі можуть бути доступні всі пристрої, підключені до інших станцій (диски, принтери).

Достоїнства однорангової комп'ютерної мережі — низька вартість і висока надійність. Недоліками її є:

• залежність ефективності роботи від кількості станцій;

• складність керування мережею;

• складність забезпечення захисту інформації;

• труднощі обновлення і зміни програмного забезпе­чення станцій.

Найпопулярнішими є однорангові комп'ютерні мережі на основі мережних ОС LANtastic, NetWare Lite, Windows 95 та Windows 98.

Комп'ютерна мережа з виділеним сервером

У такій мережі один із комп'ютерів виконує функції збереження даних, призначених для використання всіма робочими станціями, керування взаємодією між робочими станціями і деякі сервісні функції.

Виділений сервер називають сервером мережі. Взаємо­дія робочих станцій здійснюється через сервер.

Достоїнства комп'ютерної мережі з виділеним сервером:

• надійна система захисту інформації;

• висока швидкодія;

• відсутність обмежень на кількість робочих станцій;

• простота керування та адміністрування порівняно з одноранговими мережами.

Недоліками такої мережі є:

• висока вартість через виділення одного комп'ютера під сервер;

• залежність швидкодії та надійності від сервера;

• менша гнучкість порівняно з одноранговою мережею.

Найвідомішими ОС для мереж з виділеним сервером є LAN Server, Windows NT Server, NetWare, Unix, Linux.

Фізичне передавальне середовище і топологія мережі

Фізичне середовище забезпечує перенесення інфор мації між абонентами обчислювальної мережі. Таким середовищем є в основному три типи кабелів: вита пара, коаксіальний кабель та оптоволоконний кабель.

Найпростіший варіант витої пари проводів — телефонний кабель. Він відносно дешевий і найкраще підходить для ЛОМ. Неекранована вита пара погано захищена від завад.

Коаксіальний кабель більш міцний і краще захищений від завад.

Оптоволоконний кабель має ідеальний захист від завад, допускає високу швидкість передачі даних, але дорогий і менш технологічний в експлуатації.

Топологія мережі — це логічна схема сполучення каналами зв'язку комп'ютерів (вузлів мережі).

У локальних комп'ютерних мережах використовується одна з трьох основних топологій: моноканальна, кільцева або зіркоподібна. Більшість інших топологій є похідними від наведених. Для визначення послідовності доступу вузлів мережі до каналу і запобігання накладанню передач пакетів даних різними вузлами служить певний метод доступу.

Метод доступу — це набір правил, що визначає використання каналу передачі даних, який сполучає вузли мережі на фізичному рівні.

Найпоширенішими методами доступу в локальних мережах наведених топологій є Ethernet, Token-Ring, Arcnet, що реалізуються відповідними мережними платами (адаптерами).

Мережа моноканальної топології. В мережі з такою топологією (її часто називають шинною, або спільною шиною) використовується один канал зв'язку, який об'єднує всі комп'ютери мережі (рис. 12.2).

Мережа кільцевої топології. В ній як канал зв'язку використовується замкнене кільце з приймачів-передавачів, сполучених коаксіальним або оптичним кабелем (рис. 12.3).

Мережа зіркоподібної топології. Має активний центр – компютер(або інший мережний пристрій), що обєднує всі компютери мережі. Активний центр повністю керує компютерами, підключеними до нього через концентратор, який виконує функції розпоілу і підсилення сигналу (рис. 12.4

)

Білет № 28

1. Глобальна мережа Internet. Формування адрес.