3.Особливості редагування цитатного матеріалу

Матеріали до цього питання див. у лекції “Редагування фактичного матеріалу”.

4. Бібліографічні посилання, їх види. Специфіка редагування бібліографічних посилань.

Пряме і непряме цитування неодмінно має містити вказівку на джерело, тобто посилання.

Посилання на використане джерело – це “бібліографічний опис того твору, який цитується, згадується або розглядається у конкретному тексті” ( Романюк М. М. Загальна і спеціальна бібліографія: Навч. посіб. – 2-ге вид. – Львів, 2003. – С. 25).

За повнотою бібліографічного опису виокремлюють посилання розширені і короткі.

Розширені посилання містять усі елементи бібліографічного опису ( як обов’язкові, так і факультативні). У коротких посиланнях опускають факультативні елементи бібліографічного опису, обмежуючись лише обов’язковими елементами.

Здебільшого короткі посилання використовують у підрядкових примітках та посиланнях, зроблених у тексті.

Редактору треба мати на увазі, що посилання становлять собою обов’язкову складову довідниково-бібліографічного апарату наукового твору. Завдяки їм установлюють джерелознавчу базу дослідження, показують зв’язок наукової роботи з попередніми працями, перевіряють достовірність даних, підкріплюють власні судження й узагальнення автора тощо.

Запозичення матеріалу, окремих результатів неодмінно вимагає посилатися на автора й джерело. І це – не просто загальноприйнята формальність, атрибут наукового стилю, а наріжна умова професійної етики, свідчення поваги до попередників, зокрема “опонентів”, у розробці теми, вираження наукової чесності й порядності.

Посилатися на джерела треба не тільки тоді, коли їх цитують, а й коли із них запозичують фактичний матеріал, ідеї, навіть певні терміни або вони лише побіжно згадуються в оглядах історіографії питання.

Оскільки посилання містять вказівку на бібліографічну інформацію, ідентифікують і документують (паспортизують) цитоване джерело, то за своєю суттю вони є бібліографічними описами.

Бібліографічний опис – це сукупність бібліогріфічних даних про документ і його складові частини. Бібліографічні дані необхідні для ідентифікації документа чи його частини. Бібліографічні відомості подаються в описі за певними правилами і певній послідовності.

Складовими частинами бібліографічного опису є:

1. Заголовок;

2. область назви, підзаголовка, відомості про відповідальність; колектив авторів, установа, організація , яка видає;

3. область видання (відомості про повторність та (або) його характеристика);

4. область вихідних даних ( місце видання, видавництво, рік видання, том, номер журналу, число та місяць газети);

5. область кількісних даних (кількість сторінок, кількість бібліографічних одиниць, ілюстрацій тощо).

Серед цих елементів бібліографічного опису розрізняють основні (автор, заголовок, місце, рік видання, кількість сторінок або зазначені сторінки) і факультативні, або необов’язкові елементи (редколегія або відповідальний редактор, видавничі установи, назви видавництва і т. п.)

У бібліографічному описі вдаються до застосування скорочень слів і словосполучень згідно з ДСТУ 3582-97. Інформація та документація. Скорочення слів в українській мові у бібліографічному описі: Загальні вимоги та правила: Вид. офіц. (К., 1998. – 25 с.)

Залежно від місця розміщення відповідно до основного тексту розрізняють такі види бібліографічних посилань:

1)внутрітекстові;

2. підрядкові;

3. затекстові.

Внутрітекстові посилання містяться безпосередньо в основному тексті; підрядкові (посторінкові) – внизу сторінки під основним текстом; затекстові – після тексту всього твору чи його структурної частини (вступу, розділу, підрозділу). Двом останнім видам посилань найбільш підходить назва “виноски”, тобто пояснення, примітки, поміщені внизу тексту (винесені за його межі).

Окремим видом затекстових посилань є списки літератури, котрі містять усі джерела, на які у творі є посилання. Списки літератури будують за одним із чотирьох принципів:

1. алфавітним;

2. алфавітно-хронологічним;

3. у порядку першого згадування джерел

4. систематичним (за розділом твору)

При алфавітній побудові бібліографічні описи групують в алфавітні ряди за літерами алфавіту, спочатку мовами із кириличною, а потім – з латинською графікою.

Джерела у списку нумерують, використовуючи ці номери для посилань у тексті.

Дуже часто автор роботи кілька разів посилається на одне й те ж джерело. З огляду на це виокремлюють посилання первинні (вказівка на джерело міститься вперше), повторні (вказівка на джерело повторюється).