Глава 2

Суть і складові інформаційної культури...

аналітична, етична, а також, частково, мовна, правова та інші. Однак такий підхід вимагає досить тривалого часу, а також не завжди дає об'єктивні оціночні результати.

У зв'язку з цим необхідно розробити третю групу критеріїв, які б дозволили оцінювати інформаційну модель спеціаліста, його сукупні інтелектуальні і комунікативні здібності. За допо­могою критеріїв цієї групи уявляється можливим оцінювати, насамперед, наявність мовного компоненту, як основи ІК, а також, частково, - правового, економічного, політичного, іс­торичного, географічного та інших компонентів ІК, загальні вміння і навички роботи з інформаційними і знаннієвими ма­сивами з різних предметних областей. При цьому очікується, що запропоновані методи дозволять узагальнено оцінювати як наявність спеціальних знань з конкретних предметних облас­тей, так і наявність вмінь і навичок їх використання, аналізу і підтримки в актуальному стані, рівень загального розвитку особистості, її інтелекту, мовних навичок, моральних і цінніс­них настанов, тобто всіх характеристик особистості, сукупність яких і визначає рівень ІК фахівця з ОІ. Саме розробці технології оцінки рівня ІК з використанням таких методів і буде приділена подальша увага.

За основу методів, що пропонуються, була взята теза К.Шеннона [343] про збитковість інформаційних повідомлень у каналах зв'язку і, за аналогією, про збитковість текстової ін­формації. К.Черрі [334] вказує нашеннонівську методику оцінки середньої збитковості друкованого тексту за відносною частиною тексту, яку здатний передбачити читач. Кожна людина апріорно тримає у пам'яті великий обсяг мовної інформаційної статистики з різних галузей практичної діяльності, яка відображається в її мовних навичках і загальноприйнятих домовленостях, як на синтаксичному, так і на семантичному рівнях. Вся ця первинна інформація випливає при читанні тексту. Але збитковість текс­ту найскладнішим чином розподілена серед цих різноманітних факторів. МетодикаК.Шеннонаполягалаутому, що опитуваному пропонували вгадати (передбачити) невидиму частину тексту і по успішності цієї спроби роблять висновок про збитковість тексту. Елементи цієї методики застосовуються у педагогіці при навчанні іноземним мовам, а також для розвитку смислових

62

семантичних навичок у молодших школярів, коли останнім пропонують вставити пропущене у реченні слово. Можливість успішного вирішення подібних завдань забезпечується саме збитковістю тексту.

Тому можна запропонувати використовувати властивість збитковості для визначення рівня ІК. Тобто рівень ІК буде тим вище, чим більша збитковість (в смислі теорії інформації) інфор­маційної моделі, інтелектуального, лінгвістичного, світоглядного запасу особистості. Інакше кажучи, рівень ІК може оцінюватися через сукупність зв'язків між ними, що в загальному випадку, зводиться до так званого тезаурусного методу, який і розгляда­тиметься далі.

Термін «тезаурус» введений в лінгвістику у 1940 році Л.В.Щербою і пояснений ним як особливий принцип складання і організації словників [348].

Тезаурус — сукупність знань, накопичених людством або певним колективом. В більш вузькому розумінні — словник, призначений для пошуку слів якої-небудь мови за їх смислом. При цьому розрізняють базовий і вузькотематичний тезауруси. Базовий тезаурус включає лише основну лексику тієї чи іншої галузі і найбільш очевидні парадигматичні відносини. Він при­значений для побудови вузькотематичних тезаурусів, які, в свою чергу використовуються для пошуку інформації за окремим внутрішньогалузевим науковим напрямом [304].

Тезаурусом називається кожний словник, який у явному вигляді фіксує семантичні відношення між одиницями, що його складають. Тезаурус складається з контролюємого, але змінюва­ного словника термінів, між якими встановлено вказані смислові зв'язки. Такий словник вичерпно покриває певну область знань, представляє собою перелік дескрипторів (допоміжних елементів), які впорядковані за систематичним і алфавітним принципами, і містять вказівки на смислові відношення між ними. Тезаурус розширює кількість можливих "точок доступу» до словникового складу мови, збільшуючи тим самим розмірність семантичного простору лексики [ 124]. Дескриптори тезауруса — основні понят­тя зі словами, які до них відносяться. В тезаурусах використо­вується мережа перехресних зв'язків (синонімічні, антонімічні, омонімічні, парономічні, асоціативні).

63