2. Послідовність обґрунтування виробничої потужності підприємства

Хто надає інформацію

1. Технологічна служба

2. Планово-виробничий відділ

3. Технологічна служба

4. Служби: технологічна, праці та заробітної плати

Вихідні дані

1. Відомість виробничого устаткування й виробничих площ

2. Річна виробнича програма

3. Фонд часу робочого устаткування й використання виробничих площ

4. Прогресивна технологія та трудомісткість виготовлення виробів

Послідовність обґрунтування виробничої потужності підприємства:

1. Виробнича потужність провідної технологічної лінії (агрегату)

2. Виробнича потужність провідної дільниці

3. Виробнича потужність провідного цеху

4. Виробнича потужність підприємства

3. Методика визначення виробничої потужності на підприємствах та у цехах різних типів виробництва

Розрізняють календарний, режимний (номінальний) і ефектив­ний (корисний) фонди часу.

Календарний фонд (Ф_кал) часу застосовують під час розрахунків виробничої потужності підприємств з безперервним проце­сом виробництва (наприклад, у хімічних і металургійних вироб­ництвах).

де Ф_реж — фонд режимний (год);

К_зм — кількість змін;

Т_зм — тривалість робочої зміни, год;

Д_р — кількість робочих днів у плановому періоді; Г_н — кількість неробочих годин у передсвяткові дні;

Д_п — кількість передсвяткових днів у плановому періоді.

Ефективний фонд часу розраховують так:

де Ф_еф — ефективний, корисний фонд часу роботи устаткування (год).

Корисний фонд часу роботи (КФЧ) підприємства визначається за формулою:

,

де Д_р – кількість робочих днів у плановому періоді;

Г_з – тривалість однієї зміни з урахуванням режиму роботи підприємства та скорочення робочого дня;

З – кількість змін роботи підприємства (обладнання) на добу;

П – втрати робочого часу на технологічний ремонт і планову профілактику обладнання, %.

Розраховується корисний фонд часу роботи підприємства (КФЧ_З), як добуток нормативної чисельності робітників на річний корисний фонд часу роботи одного робітника з урахуванням змінності роботи підприємства:

,

де КФЧ_і – річний корисний фонд часу роботи одного робітника;

Ч_р.н. – нормативна чисельність робітників.

а) Виробнича потужність підприємств з високою питомою вагою ручної праці,

де основним фактором продуктивності виробництва є кількість зайнятих у виробництві робітників та їхня кваліфікація, визначається через нормативну кількість робочих місць.

Визначають виробничу потужність основного виробництва (М_n) шляхом віднесення корисного фонду часу роботи підприємства до прогресивної (перспективної) трудомісткості виготовлення запланованих виробів (t_пр.):

,

де S - виробнича площа, зайнята основним виробничим потоком, м²;

S_н - нормативна (типова) площа на одне робоче місце, м²;

Р - нормативна кількість резервних місць

КФЧ_з - загальний річний корисний фонд часу роботи підприємства;

t_пр - прогресивна (перспективна) трудомісткість виготовлення запланованого виробу.

б) Виробнича потужність підприємств, де основним фактором продуктивності виробничого процесу є обладнання.

Для таких підприємств виробнича потужність визначається через нормативну продуктивність обладнання чи трудомісткість продукції.

1. Розрахунок виробничої потужності через

нормативну продуктивність роботи обладнання (М):

,

де N – кількість одиниць обладнання в основному цеху чи виробництві;

КФЧ – корисний фонд часу роботи обладнання за календарний період;

Н_n - нормативної продуктивності роботи обладнання.

2. Розрахунок виробничої потужності через прогресивну трудомісткість виробництва продукції(М):

,

де N – кількість одиниць обладнання (агрегатів) в основному цеху чи на виробництві;

Моб - виробнича потужність одиниці обладнання чи агрегату;

Т_пр. - прогресивна трудомісткість виготовлення продукції;

КФЧ - корисний фонд часу роботи обладнання за календарний період.

 В умовах потоково-масового виробництва за вузької спеціалізації робочих місць визначають потужність групи робочих місць, які виконують дану операцію під час оброблення конкретної деталі, розраховують потужність за такою формулою

В умовах серійного виробництва обчислення виробничої потужності ускладнюється тому, що за кожним робочим місцем закріплюється велика кількість детале-операції. Як вимірник виробничої потужності використовують типовий виріб-представник

де — ефективний річний фонд часу роботи одиниці устаткування (год);

Р_м — середньорічна кіль­кість устаткування;

Тр_і — трудомісткість виготовлення одиниці продукції з урахуванням коефіцієнта виконання норм,

Т_пред — технічно розрахована норма часу на оброблення комплекту деталей виробу-представника на даній групі устаткування.

В умовах серійного виробництва із широкою номенклату­рою випуску виробів, а також в одиничному та дрібносерійному виробництвах розрахунок виробничої потужності виконується у такій послідовності:

а) визначають трудомісткість оброблення виробів та всієї вироб­ничої програми за групами устаткування

де T_N — трудомісткість виробничої програми (год);

n — кількість найменувань виробів;

N_i — кількість і-х виробів у виробничій програмі;

б) розраховують ефективний фонд часу роботи за групами устаткування, що взаємозамінюються, тобто визначають пропуск­ну спроможність устаткування

де П_спр — пропускна спроможність устаткування, станко-год

в) пропускну спроможність кожної групи устаткування ділять на трудомісткість програми з даного виду робіт і визначають коефіцієнт виробничої потужності цеху чи дільниці (К_потуж):

г) щодо провідної групи устаткування встановлюють коефіцієнт виробничої потужності цеху (дільниці) і проектують заходи з розширення вузьких місць;

д) визначають потужність цеху, підприємства в натуральному вимірнику множенням кількості виробів за програмою на прийнятий коефіцієнт виробничої потужності:

Коефіцієнт завантаження устаткування (К_з.у) обчислюють так:

За К_з.у = 1 устаткування використовують повністю; за К_з.у > 1 устаткування перевантажене;

за К_з.у < 1 воно недовантажене.

Для оцінки рівня достатності визначають коефіцієнт завантаженості потужностей (К_з) за формулою:

,

де Q_роз – плановий розрахунковий обсяг випуску продукції.