2. Види інфляції та її економічні та соціальні наслідки

У сучасній економічній літературі зустрічається велика кількість класифікацій видів інфляції. При цьому автори не завжди дотримуються певних критеріїв для визначення того чи іншого виду, не завжди виділяють загальну ознаку, за якою об'єднуються в єдину групу види інфляції, або роблять це без наукового обґрунтування, В таких випадках інфляція втрачає будь-яку визначеність і змістовність, істотно ускладнюється пізнання її сутності. Найбільш науково обґрунтованою та оптимальною, є класифікація видів інфляції за чотирма ознаками (рис. 2.1):

1. залежно від можливості передбачити зростання цін;

2. залежно від типу економічної системи;

3. за темпами знецінення грошей;

4. за чинниками, що спричиняють інфляційний процес.

Залежно від можливості передбачення зростання цін розрізняють очікувану і неочікувану інфляцію.

• основні ознаки, за якими класифікуються види інфляції;

- види інфляції.

Рис. 2.1 Класифікація видів інфляції

Очікувана інфляція спричиняється певними тенденціями в економіці або заходами, запланованими державою. Тому учасники ринкового процесу її очікували і захистилися від її згубного впливу.

Неочікувана інфляція несподівана для економічних суб'єктів тобто є результатом непередбачених змін у сукупному попиті та сукупній пропозиції. Для неочікуваної інфляції характерне різке підвищення цін що негативно впливає на грошовий обіг та податкову систему. За такої ситуації населення побоюється знецінення своїх доходів, а тому значно збільшуються витрати на придбання товарів і послуг. Це створює додаткові труднощі в економіці та призводить до подальшого зростання цін.

Залежно від типу економічної системи розрізняють: приховану та відкриту інфляцію.

Прихована інфляція має місце, якщо загальна економічна нерівновага між грошовим попитом та пропозицією виникає в економічній системі, де існує загальний державний контроль за виробництвом, цінами та всім суспільним відтворенням. Це неминуче супроводжується не просто деформаціями ринкових механізмів, а їх руйнацією, глибина якої залежить від форм та методів регулювання.

Для такої економічної системи характерне не підвищення цін, а зростання дефіциту товарів, підвищення витрат на пошуки та втрати часу на вимушене очікування у чергах, що веде до появи "прихованої інфляції" [3].

Прихована інфляція позбавляє виробників економічних стимулів, вимагає державних дотацій, руйнує ринкові відносини, породжує "тіньову" економіку, спекуляцію, хабарництво. Зрештою, все зводиться до того, що спрямовані на офіційно-регульованому рівні ціни стрімко зростають на так званому "чорному" ринку. Власне, динаміка таких цін і є відносним вираженням прихованої інфляції.

Відкритою називають інфляцію, якщо загальна економічна нерівновага між суспільним попитом та пропозицією виявляється у підвищенні цін. Така інфляція заснована на дії ринкового механізму в економічній системі. Хоча вона і деформує його, але не руйнує остаточно, оскільки механізм ринку продовжує працювати і надсилає його суб'єктам цінові сигнали для відповідної реакції.

У процесі розгляду інфляції як системного утворення, окрім такого напрямку її дослідження, як аналіз форм вияву, важливим є і вивчення такої характеристики інфляції, як її інтенсивність, яка визначається темпами втрати грішми своєї купівельної спроможності. Залежно від рівня інтенсивності знецінення грошей відкрита інфляція поділяється на: повзучу, галопуючу, гіперінфляцію.

Повзуча інфляція спостерігається тоді коли, темпи зростання цін не перевищують 10% на рік.

Вона характеризується надмірною емісією і прискореним накопиченням грошової маси в каналах обігу без помітного підвищення цін. Суб'єкти ринку певний час не відчувають надмірного випуску грошей в обіг і використовують їх для нагромадження чи збереження. Це тимчасово вилучає надмірно емітовані гроші з каналів обігу, послаблює інфляційний тиск на ціни. Тобто така інфляція не має явних негативних наслідків, маловідчутна для економічних агентів.

Галопуюча інфляція настає тоді, коли темпи зростання цін досягають 10-100% на рік. Вона спричиняє випереджувальні темпи зростання споживчого попиту порівняно з товарною пропозицією, що призводить до стрімкого зростання цін. За такої інтенсивності інфляційного процесу значно посилюються економічні суперечності та соціальне напруження в суспільстві, що різко негативно впливає на всі сфери економічного й соціального життя країни, оскільки інфляція починає виходити з-під контролю та стає важкопередбачуваною.

Відомий вчений Дж. М. Кейнс стверджував, що незначні темпи зростання цін в економіці позитивно впливають на економічну кон'юнктуру. Острах падіння реальних доходів мотивує господарчих суб'єктів до реальних і портфельних інвестицій, а також до створення депозитів у банківській системі, що підвищує рівень інвестиційних коштів і формує додаткові ресурси для прискореного економічного зростання. Натомість галопуюча інфляція „з'їдає” значну частку доходів суспільства і є показником депресивного стану національної економіки [12]. Зокрема, в Україні „у 2009 р. спад виробництва становив 17,7% на фоні „галопуючої” інфляції та високого безробіття” [17].

При цьому, згідно офіційних даних Державного комітету статистики України, за остання десять років (2000-2011 рр.) ціни зросли майже в 4 рази. Це означає, що ціни зросли в середньому на 15% щорічно і на 1,5% щомісячно (рис. 2.2) [8].

Рік	2000	2001	2002	2003	2004	2005	2006	2007	2008	2009	2010	2011
Індекс споживчих цін	125,8	106,1	99,4	108,2	112,3	112,3	111,6	116,6	122,3	112,3	109,1	104,6
Темпи зростання цін, %	25,80	6,10	-0,60	8,20	12,30	12,30	11,60	16,60	22,30	12,30	9,10	4,60

Рис. 2.2 Щорічні темпи інфляції в Україні за 2000-2011 роки (у %)

Гіперінфляція - характерними для неї є надзвичайно високі темпи зростання цін - більш як 100% на рік. У рамках гіперінфляції виділяють вужче поняття - суперінфляція, за якої темпи зростання цін становлять 1000 і більше процентів за рік.

Найчастіше гіперінфляція виникає у країнах, де спостерігається політичний хаос, соціальні революції або диспропорції в економіці, викликані наслідками війн.

На стадії гіперінфляції спостерігається нестабільність цін у всіх секторах економіки, поширюються бартерні операції, порушується фінансово-кредитний механізм, розвиваються неорганізовані стихійні процеси в економіці, що призводить до зростання загальної економічної та політичної нестабільності.

У період гіперінфляції реальний попит на гроші знижується, виникає різновид "гарячих" грошей - грошей, що втрачають свої основні функції (функцію обігу, нагромадження) і не затримуються довго у своїх власників. У такий період економічної диспропорції особливо бракує банкнот великих номіналів, оскільки дрібні купюри зовсім втрачають свою вартість і виходять із каналів грошового обігу. Через це держава випускає в обіг купюри все вищих номіналів.

Через високі темпи росту інфляції реальна вартість доходів бюджету постійно знижується у зв'язку зі швидким знеціненням податків та інших надходжень до державної скарбниці, а також одночасним зростанням видаткової частини. Тому держава змушена весь час проводити все нову і нову емісію, щоб компенсувати фінансові втрати від інфляції. Оскільки зробити це практично неможливо, то державі доводиться зводити до мінімуму свої витрати, передусім на соціальні потреби, що у свою чергу загострює соціально-політичну нестабільність у суспільстві. На останній стадії інфляції (гіперінфляції) зростання емісії стає вже не тільки фінансово невигідним, а й соціально небезпечним.

Гіперінфляція вражала економіки багатьох країн. Потужної гіперінфляції зазнала, наприклад, Німеччина, де 1922 р. ціни зросли на 5470%, а 1923 р. - в 1 300 000 000 000 разів. У 1950-1970 роки гіперінфляцію пережили багато країн Латинської Америки, у 80-і роки - Югославія та Ізраїль. На жаль, на початку 90-х років це негативне явище не обминуло й Україну [2].

Залежно від причин, що спричиняють інфляційний процес, можна виділити багато видів інфляції. Проте на практиці всі ці причини часто діють одночасно, накладаючись одна на одну. Тому чітко вичленити такі види інфляції практично неможливо або їх можна перерахувати безліч (наприклад, інфляція попиту, податкова інфляція, імпортована інфляція тощо). В теорії грошей допускається вужча класифікація причин, які викликають інфляцію. Мається на увазі інфляція попиту, яка викликана в переважно монетарними чинниками, та інфляція витрат, що розвивається під впливом зазвичай немонетарних чинників. За такого підходу і перший, і другий різновиди виступають як об'єднувальні чинникові види інфляції. Слід зважити й на те, що в умовах повномасштабного інфляційного зростання названі форми тісно переплітаються між собою.

Інфляція попиту характеризується надмірним зростанням товарного попиту порівняно з пропозицією, якщо при цьому не відбувається підвищення пропозиції, зростання попиту компенсується підвищенням цін, а отже, зростає і рівень інфляції. У зв'язку з тим, що визначальним чинником цієї інфляції є зростання пропозиції грошей, її ще називають монетарною інфляцією. Йдеться передусім про надто велику грошову емісію, що призводить до перевищення попиту на гроші порівняно з реальною пропозицією товарів і послуг (табл. 5.1). За цих умов виникає економічна ситуація, що характеризується дефіцитом товарів та послуг. Це явище було притаманне адміністративній економіці колишніх соціалістичних країн, населення яких протягом десятків років терпіло тотальний товарний дефіцит. За умов ринкової економіки "інфляція попиту" відбувається за екстремальних умов, а саме: за умов воєн та соціальних революцій, природних катаклізмів. Як стверджує видатний економіст XX ст. Джон Мейнард Кейнс, основоположник теорії "інфляції попиту", цей вид інфляції розвивається тоді, коли сукупний попит перевищує межі максимального використання виробничих потужностей. А така ситуація в "зрілій" ринковій економіці може виникнути лише за надзвичайних обставин. Головною проблемою нормально функціонуючої економіки, навпаки, є проблема збуту виготовленої продукції.

Інфляція пов’язана зі збільшенням грошової маси. У відносно невеликих межах це позитивно впливає на економіку, що обумовлено такими моментами:

— Збільшення грошової маси спричиняє зниження ставки відсотків за кредит, але викликає певне зростання курсу акцій та облігацій, а це, у свою чергу, призводить до зростання інвестицій, розширює експансію комерційних банків і збільшує обсяги інвестицій.

— Зростання грошової маси сприяє збільшенню споживання, підвищення попиту на нерухомість, що, у свою чергу, приводить до зростання інвестиційної мотивації і, врешті-решт, до розвитку суспільного виробництва.

Однак цей позитивний момент має місце тільки за відносно невеликих розмірів емісії, що не набагато перевищує реальну потребу в грошах. Коли ж емісія досягає значних розмірів, інфляція втрачає свій позитивний вплив на суспільне виробництво.

Наслідки, причиною яких стає інфляція, різноманітні і аж ніяк не односпрямовані. За певних умов інфляція вигідна окремим верствам підприємців і державі. Так, держава за рахунок інфляції покриває свої, як правило, непродуктивні витрати і фінансує державний сектор економіки. Власне кажучи, держава оподатковує все населення емісійним податком. Він дозволяє державі одержати необхідні кошти швидше, ніж, наприклад, при введенні нових податків або збільшенні державного боргу. Порівняно з традиційними методами вилучення матеріальних цінностей у населення емісія дає можливість у більш значних масштабах оббирати власних громадян та ще й зменшувати при цьому свої витрати. Справа в тому, що введення нових податків або їх підвищення викликає опір основної маси населення і не завжди досягає мети. Аналогічна ситуація і з державними позиками, де, як правило, діє добровільний принцип підписки. А додаткова емісія не пов’язана з цими чинниками, тому саме вона стає способом практично безкоштовного вилучення коштів державою у свого населення.

Певну вигоду, особливо на початковому етапі, інфляція приносить і підприємцям, оскільки попит на товари підвищується, а це збільшує ділову активність. Проте ця вигода може мати місце тільки за умови, що збільшення прибутку випереджає інфляційне зростання цін. Розглянемо це на прикладі розрахунку ефективності інвестиційного процесу в умовах певного (прогнозованого) зростання інфляції.

До числа тих, хто одержує значні вигоди від інфляції, належать і боржники. Особливо вигідно це великим землевласникам, оскільки їх заборгованість, як правило, значна і практично постійна. Виграш цієї частини підприємців та власників досягається, головним чином, за рахунок перерозподілу прибутку, викликаного до життя інфляцією.

Зрозуміло, що позитивний економічний ефект інфляції для окремих верств населення і для держави досягається за рахунок втрат іншої частини громадян. У числі тих, хто найбільш потерпає від інфляції, насамперед, найменш захищені верстви населення. Пенсіонери, інваліди, студенти і деякі категорії працюючих в умовах інфляції втрачають свої заощадження, а їх пенсії, стипендії та інші виплати не зростають узагалі або збільшуються в темпі, що відстає від темпів інфляції [6].

Таблиця 2.1