52.Розкрийте зміст соціального партнерства та визначте його сторони.

Предметом соціального партнерства виступають колективні відносини між соціальними партнерами із участі трудових колективів у встановленні умов праці; з участі трудових колективів в управлінні організаціями, на яких вони працюють; щодо укладення і виконання колективних договорів та колективних угод на галузевому, регіональному, національному рівнях; щодо діяльності професійних спілок та інших представницьких органів трудового колективу в соціально-трудових відносинах; щодо утворення та діяльності об'єднань роботодавців; з вирішення індивідуальних та колективних трудових спорів.

До сфери соціального партнерства входять: досягнення консенсусу з питань забезпечення зайнятості, створення додаткових робочих місць, організації оплачуваних громадських робіт, захисту населення від безробіття; застосування найманої праці з дотриманням техніки безпеки, вимог з охорони здоров'я працівників у процесі праці, оплати праці й забезпечення відтворюючої і стимулюючої функцій заробітної плати, прав працівників на своєчасне отримання заробітної плати; забезпечення нормального режиму праці й відпочинку; забезпечення права працівників на участь в управлінні працею на підприємстві, в розподілі прибутку для забезпечення соціальної діяльності підприємства, у визначенні соціальних стандартів і встановленні їх мінімальних меж, у встановленні порядку проведення колективних переговорів, вирішенні колективних трудових спорів тощо.

Мета соціального партнерства:Пилипенко

– Зниження гостроти соціальних конфліктів, сприяння погодженню інтересів роботодавців та найманих працівників;

– Забезпечення активної ролі держави в переговорному процесі з питань встановлення умов праці;

– Забезпечення взаємної зацікавленості найманих працівників і роботодавців у поліпшенні економічного становища і сприяння взаєморозуміння між ними;

– Забезпечення умов праці і життя працівників.

Організаційно-правовими формами соціального партнерства є такі: взаємні консультації; колективні переговори щодо підготовки та укладення колективних договорів і угод; участь працівників та їх представників в управлінні організаціями; участь найманих працівників у розподілі прибутку на умовах, визначених у колективному договорі; спільне розв'язання колективних трудових спорів (конфліктів), запобігання їм, організація примирних та арбітражних процедур; діяльність органів соціального партнерства; паритетна участь представників сторін в управлінні соціальним страхуванням; обмін інформацією між сторонами соціального партнерства; контроль за виконанням спільних рішень та ін. Соціальне партнерство як правовий інститут - це сукупність норм, що регламентують відносини між соціальними партнерами - трудовими колективами найманих працівників та їхніми представниками (профспілками та іншими представниками) і роботодавцями та їхніми представниками, в також між об'єднаннями вказаних суб'єктів щодо врегулювання трудових і соціально-економічних відносин у сфері застосування найманої праці й вирішенні колективних трудових спорів (конфліктів). Пилипенко додає що складаються у процесі співробітництва, пошуку компромісів і підготовки ними узгоджених рішень з питань соціально-трудових відносин.

Є декілька визначень соціального партнерства на науковому і законодавчому рівні. В цілому інститут соціального партнерства являє собою комплекс процедур узгодження інтересів між найманими працівниками і роботодавцями і широко застосовується у країнах із розвиненою соціальною ринковою економікою. Болотіна.

Бойко – соціальне партнерство – це двостороння, основана на незалежності та рівноправності сторін, тісна взаємодія (діалог, переговори) об'єднань працівників, роботодавців, а в окремих випадках і держави в ході розробки, прийняття та застосування соціально-трудових норм.

Із поняття соціального партнерства, встановленого у статті 1 Закону України "Про організації роботодавців", випливає, що сторонами його виступають наймані працівник, роботодавці й виконавча влада. Можна вважати, що в цьому разі сторони визначаються в загальносоціальному аспекті. Для прийняття конкретних рішень у сфері соціального партнерства необхідно обмежити шляхом конкретизації поняття сторін, що дає можливість розглядати їх в аспекті юридичного статусу. Це зроблено у цій же статті 1 вказаного закону, де дається окреме визначення: "Сторони соціального партнерства - професійні спілки та їх об'єднання, інші організації найманих працівників, утворені ними відповідно до чинного законодавства; роботодавці, їх організації та об'єднання; держава в особі виконавчих органів влади і органів місцевого самоврядування". Таким чином, уточнюється, що з боку найманих працівників стороною визнаються професійні спілки та інші організації найманих працівників, які у встановленому порядку отримали від найманих працівників такі повноваження.

Питання сторін колективно-договірного процесу конкретизовано у статті 3 Закону України "Про колективні договори та угоди".

На виробничому рівні укладається колективний договір між власником або уповноваженим ним органом з однієї сторони і одним або кількома профспілковими чи іншими уповноваженими на представництво трудовим колективом органами з другої, а у разі відсутності таких органів - представниками трудящих, обраними та уповноваженими трудовим колективом.

На національному рівні сторонами Генеральної угоди виступають: професійні спілки, які об'єдналися для ведення колективних переговорів і укладення генеральної угоди; власники або уповноважені ними органи, які об'єдналися для ведення колективних переговорів і укладення генеральної угоди, на підприємствах яких зайнято більшість найманих працівників держави.

На галузевому рівні сторонами угоди є власники, об'єднання власників або уповноважені ними органи і профспілки чи об'єднання профспілок або інших представницьких організацій трудящих, які мають відповідні повноваження, достатні для ведення,переговорів, укладення угоди та реалізації її норм на більшості підприємств, що входять до сфери Їхньої дії.

На регіональному рівні угода укладається між місцевими органами державної влади або регіональними об'єднаннями підприємців, якщо вони мають відповідні повноваження, і об'єднаннями профспілок чи іншими уповноваженими трудовими колективами органами.