Б) Стадії рольового розвитку

1. Ембріональна стадія (матриця органічного розвитку). Перша і на цій стадії єдина роль людини - соматична роль паразита в материнському тілі. Дитина і мати утворюють органічну єдність. Уже на цій стадії Морено бачить дитячу спонтанність, розглядаючи народження як досягнення дитиною мети і не розділяючи при цьому поширених уявлень про психотравмуючий характер появи на світ. У результаті народження соматична паразитарна роль змінюється соматичної роллю новонародженого.

2. Стадія "Перший всесвіту". Ця стадія включає дві фази. На фазі вселенської ідентичності дитина не розрізняє себе і світ, так само як для неї немає різниці між психікою і сомою. У своїй реальності дитина тотожна зі світом. Разом з тим на відміну від попередньої стадії дитина вступає у взаємини зі світом, зокрема з керівником його складової - матір'ю. Тепер мати і дитя утворюють інтеракціональну єдність. У цих відносинах дитина виступає в психосоматичних ролях, найочевидніша з яких - роль приймання їжі. Інтеракції з матір'ю здійснюються завдяки процесам розігріву (активізації), які розгортаються в зонах інтеракції, що включають на цій стадії певні тілесні елементи дитини та матері (наприклад, рот дитини і сосок матері). Розігрів викликає актуалізацію ролей: дитячої ролі смокче молоко і материнської ролі годувальниці. В результаті виникають взаємні рольові очікування.

3. У фазі вселенської реальності - у другій фазі першого всесвіту - дитина починає розрізняти і пізнавати людей і предмети.

4. Всесвіт припускає розрізнення світу реальності та світу фантазії. У нормальному розвитку ця диференціація необхідна (небезпеку становить можлива фіксація на одному з цих світів). Така диференціація призводить до появи ролей нового типу - психічних та соціальних (поряд із психосоматичними).

5. Всесвіт (виділена Лейтц) відповідає вже позначеним трансцендентним ролям. Мова йде про нові переживанні єдності з Космосом, але вже-на відміну від першого всесвіту - у формі свідомої причетності до нього.

5. Психологічні проблеми людини з точки зору теорії ролей

Оскільки психодрама розглядалася самим Морено не тільки в медичному аспекті, а й у більш широкому, екзистенціальному, ми будемо говорити про проблеми людини в широкому сенсі слова.

Психологічні проблеми розглядаються в рамках теорії ролей як наслідок:

а) особливостей рольового розвитку;

б) специфіки рольового репертуару;

в) характеру взаємовідносин між ролями.

Нормальне рольова розвиток передбачає послідовне просування від соматичних ролей до трансцендентних; один з критеріїв здоров'я зрілої особистості - здатність діяти одночасно на соматичному, психічному, соціальному і трансцендентному рольових рівнях. Відповідно до порушення рольового розвитку проявляються а) в "випаданні" певного проміжного рольового рівня; б) в застої рольового розвитку; в) в часткової або повної рольової регресії.

Оскільки, за Морено, особистість утворюється ролями ( "я" виникає з ролей, а не навпаки), перший варіант означає прогалини у певних особистісних сферах. Так, стрибок з соматичного рівня на соціальний, минаючи психічний, означає психопатичний розвиток з "пробілом" у сфері почуттів; стрибок з психічного рівня на трансцендентний - шизоїдний розвиток з "пробілом" у сфері соціальних відносин (Лейтц, 1994).

Застій рольового розвитку відповідає різного ступеня психічного недорозвитку або затримки розвитку.

При регресивних тенденціях, регресія направлена до найближчого рівня або діє стрибкоподібно. Наприклад, перехід з 4-го рівня на 3-й, на думку Лейтца, свідчить про невротичні регресії, з 3-го на 2-й - про психотичні регресії, з 4-го на 2-й - про можливу шизофренічну регресію, з 4-го на 1-й -- про гострому шизофренічному психозі.

З особливостями рольового розвитку пов'язана специфіка рольового репертуару. Центральним тут виступає поняття рольового дефіциту, який може бути зрозумілий як відсутність того чи іншого рівня ролей (при тому, що вікова норма їх передбачає): або як недостатність рольового репертуару всередині певного рівня, або як недостатня освоєність ролі. Первинний рольовий дефіцит зв'язується з спадково детермінованими дефектами розвитку із затримками соматичного, психосоціального і духовного розвитку, детермінованими прижиттєво. Вторинний рольовий дефіцит пов'язаний з різноманітними факторами (біологічними чи соціальними), що детермінують патологічну атрофію ролі, втрату ролі, яка складала інтегративну частину особистості, недостатність рольового репертуару (наприклад, в новій ситуації) або недостатність освоєння конкретної ролі.

Проблеми, пов'язані із взаємовідносинами між ролями, пов'язана з рольовими конфліктами. Розрізняють конфлікти інтрарольові та інтеррольові, інтраперсональні та інтерперсональні.

Інтрарольовий конфлікт. За Морено, практично не існує ролей, що не представляють рольового кластеру, тобто не складаються з декількох ролей. Одні ролі кластеру залишаються латентними в момент актуалізації інших, але чинять на них вплив (так званий "кластерний ефект"). При відкиданні суб'єктом частини рольового кластеру виникає інтрарольовий конфлікт, який може ставати інтрапсихічним (що в даному випадку означає залучення сфери переживань з приводу цього відкидання) і призводить до хворобливих станів, не стаючи інтрапсихічними, може мати прямі соціальні наслідки.

Інтеррольовий конфлікт передбачає наявність несумісних або дуже різних ролей. Типовий приклад - амбівалентність чи конфлікт цінностей; можлива і ситуація двох або більше в принципі не суперечать один одному почуттів, цінностей і т. п., не що можуть супроводжувати один одного в силу несприятливих умов. По суті, інтеррольовий конфлікт виступає як інтрарольовий по відношенню до ролі більш високого ступеня спільності. Приклад: роль люблячого і роль конкуруючого по відношенню до ролі сина. Інтраперсональний конфлікт припускає, що в нього залучені не тільки переживання сьогодення, але й досвід минулого, наприклад, конфлікт інтерлізованих в дитинстві несумісних типів поведінки стосовно однієї і тієї ж ролі.

Інтерперсональний рольовий конфлікт розгортається не інтраіндивідуально, а в міжособистісному просторі (конфліктні, наприклад, ролі домінуючих лідерів членів подружньої пари).