З історії телебачення

1. Передісторія телебачення, його виникнення

Як уважають дослідники засобів масової комунікації*, вина­йдення телебачення не можна сприймати як окрему подію чи як лан­цюг поодиноких подій. Його поява стала результатом тривалого про­цесу досліджень і відкриттів, нових експериментів і оригінального використання вже набутих знань. Н

Серед досягнень, які становлять "передісторію" телебачення, передусім треба назвати дослідження в галузі електрики на зламі XVIII-XIX ст. (громовідводи, Вольтів стовп (дуга), електричні машини). Крім того, не можна не враховувати поширення телегра­фу, бо ж бурхливий розвиток залізничного транспорту, починаючи від середини XIX ст., посприяв заміні примітивних систем сиг­налізації за допомогою прапорців та сема­форів системами, заснованими на винаході Морзе, так що приблизно з 1870 р. елект­ричний телеграф мав уже повсюдне поши­рення. Водночас набув популярності но­вий окремий різновид зв'язку - телефон.

Неабияке значення для телебачення мав і розвиток фотографії, що була техніч­но втілена у вигляді зафіксованих зобра­жень, які спочатку одержав Ньєпс (1816), а згодом Дагер (1839).

У ту ж добу зародилася ідея кінематографії. Якщо "чарівний ліхтар" був відомий з XVIII ст., а передавати рух (у вигляді серії з кількох малюнків) навчилися 1736 р., то в 1825-1826 pp. з'явилися механічні кіноапарати (як, наприклад, "живе колесо"), а вже напри­кінці століття завдяки успішним дослідженням та винаходам Гріна й Едісона у галузі техніки знімання та відтворення було проведено щось на зразок перших публічних кіносеансів у Франції, США й Англії.

Унаслідок розвитку теорії електромагнітних хвиль, яку роз­робив Максвелл 1864 р. на підставі досліджень у галузі електрики Ампера, Ома і Фарадея, було виготовлено перші радіопристрої. Но­вою віхою в історії розвитку "зв'язку без дроту" стало відкриття Герца 1887 р., що стосувалося можливості поширення в просторі електромагнітного збурення (так звані хвилі Герца). Ще однією

важливою віхою в цій галузі став проведений 1894 р. уславлений дослід італійця Марконі. Йому вдалося заре­єструвати за допомогою приймальної антени сигнали азбуки Морзе, що їх випромінював найпростіший радіопе­редавач із відстані у кількасот метрів.

Не всі тоді бачили перспективу нових відкриттів. "Телефон має надто багато недоліків, щоб його всерйоз сприймати як засіб зв'язку", - такий нікііонок компанії "Вестерн юніон" 1876 р. "Радіо не має май­бутнього", зливші згодом англійський учений Вільям Томпсон. Проте буми іі інші прогнози, зокрема, на користь майбутнього теле- блчемня Наприклад, американський журнал "Лсйдіс гоум джорнел" писав, що люди зможуть бачити на екрані події, які відбуваються за тисячі миль і чути звук: гуркіт битв, полум'я пожеж, порух вуст далекого від них актора, співака, які вимовляють слова чи викону­ють пісні (все це дуже нагадує телебачення).

У фантастичному романі Альберта Робіна "XX століття" 1883 р. описано пристрій для бачення на відстані, який назвали "те- лефонобачення". Не минуло й року, а фантастика набула часткового втілення з винайденням диска Ніпкова (за прізвищем польського винахідника, який переселився до Німеччини) - пристрою для скану­вання (розглядання) зображень, частково механічної та частково і 11 г к іричної дії. Розгортку зображення виконували за допомогою по­поротого диска, що мав кілька невеликих отворів по спіралі.

Отже, уже не тільки тривав пошук методів передавання на між іань зображень рухомих предметів, а й точно визначили специ­фічне технологічне завдання, а саме - телебачення, тобто бачення на міді і ані рухомих зображень. Щоб розв'язати це завдання, дедалі залучали і об'єднували технічні досягнення.

Однак ще не було усвідомлення того, що телебачення - це інша виробнича й суспільна система. Звідси - спочатку слабкий інте- I" і урядів і промисловців до розвитку телебачення, проявом чого бу- іи скупі асигнування на координацію і систематизацію досліджень у цін галузі (до речі, подібно до того, як це було свого часу в галузі і нгктрики, телефону і телеграфу, аж поки вони не "визріли" як важ- іиніі суспільні форми).

Такий стан панував до початку 20-х років XX ст., коли змінив- ■ і п ан кінематографії, яка перетворилася з периферійного на основ­ні ні продукт панівних суспільних форм, коли сягнуло зрілості радіо (ній; перетворилося з удосконаленого засобу телеграфії на нову су- I і цільну форму, що має величезну силу переконання і в політичному, і її комерційному аспектах). Саме тоді ідея телебачення почала утвер- і куватися як третій наріжний камінь нової комунікаційної галузі.

Перехід від науки до зацікавленості у справі розвитку й удос- ишалення телевізійної техніки наочно відображений ходом експери­ментальних досліджень у цій галузі в США у 20-х роках, коли з периферійної галузі наукових пошуків телебачення перетворилося н,і справжнє поле битви, яка су­проводиться комерційним шпіо- пмжем могутніх інформаційних корпорацій, судовими баталіями і,і оволодіння патентами.

Боротьба за першість точи­шся між Фарнсуортом, який у набораторії виготовив першу елек- іронну телекамеру, а згодом удос- I к опалив систему передавання зо-

I ораження, та російським емігрантом Зворикіним, якому вдалось і її рнмати результати у відтворенні зображень на відстані. Кілька років тривала судова тяганина між компанією Ер-Сі-Ей, у лабораторіях якої після фірми "Вестінгауз" продовжував дослідження Зворикін, і фірмою "Фарнсуорт телевіжн", яку було звинувачено у присвоєнні патентів, одержаних унаслідок створення Зворикіним так І званого іконоскопа (передавальна трубка і кінескоп). І хоч Фарнс­уорт урешті-решт виграв справу, він був змушений під тягарем судових витрат продати свій патент компанії Ер-Сі-Ей. У результаті ця величезна корпорація, що створила славнозвісну Ен-Бі-Сі, по­глинувши майже всі наявні тоді радіостанції, у жовтні 1938 р. ого­лосила про випуск нового, економного в експлуатації телевізора.

У квітні 1939 р. експериментальна телевізійна лабораторія радіокорпорації Ен-Бі-Сі, встановивши антену на шпилі 102-повер- хового будинку (до речі, тоді найвищого на земній кулі), де­монструвала відкриття Всесвітнього ярмарку у Нью-Йорку. Нечис­ленні глядачі біля маленьких екранів телевізорів уважно роздивля­лися президента США Рузвельта, короля Великобританії Георга VI, інших осіб. Ця трансляція, по суті, стала першою інформаційною передачею американського телебачення. Вона запам'яталася публіці. Аудиторії дуже сподобалося не лише слухати інформацію, а й бачити подію, та ще й удома чи в кафе неподалік. Глядачі ставали немовби живими свідками події, її співучасниками. Звідси, між іншим, пряма передача одержала назву "живої". Інтерес публіки відразу ж уловили господарі студій, які зробили спробу створити у США широку мережу телевізійного мовлення. Однак Друга світова війна завадила цьому.

Американське телебачення від початку існування було комер­ційним. Інакше розвивалася ситуація у Західній Європі. Тут одразу сформувалася зовсім інша модель розвитку телебачення, причому відмінності зберігались аж до початку 80-х років. У Старому Світі перші успіхи в передаванні на відстань рухомих зображень здобув англієць Бейрд за допомогою системи, розробленої абсолютно незалежно від досліджень Зворикіна і Фарнсуорта у США. В Європі нове в галузі техніки і технології розробляли переважно не приватні корпорації, як у США, а установи, залежні від урядів або громад­ських організацій. Перші публічні досліди в галузі телебачення зроблено в Німеччині 1928 р. (Звідси завдяки винахідникові П. Ніп- кову пішло і механічне телебачення. Зрештою, німці невдовзі пере­йшли на електронний стандарт. Першого травня 1936 р. вони вже вели пряму трансляцію Олімпійських ігор зі стадіону в Берліні). За Німеччиною настала черга Англії (1929), згодом - Італії (1930) і 'І'і'.ііщії (1932). Регулярне публічне телемовлення найперше почало- і и її Англії - у 1936 p., навіть раніше, ніж у США. Проте справжня "и нсиізійна цивілізація" в Америці, Європі й у цілому світі настала III' ни Другої світової війни.

Отже, телебачення виділилося як окремий об'єкт технології у IKS0 1890-х роках, а пізніше, після перерви, розвивалося як окрема і и иv іь від початку 20-х років XX ст. аж до появи перших державних і приватних телевізійних установок у 30-х роках. Далі, особливо піс- іи Другої світової війни, телебачення набуло поширення як склад­ніш комплекс, призначений для обслуговування щораз ширшого і .і споживачів.

• ІІОРИС ГРАБОВСЬКИЙ - ПЕРШОВІДКРИВАЧ ЕЛЕКТРОННОГО ТЕЛЕБАЧЕННЯ

Іі американській енциклопедії можна прочитати, що телеба- • і• имя винайшов у США російський емігрант Зворикін. Однак к ж у менти свідчать про те, що одне з найбільших відкриттів XX ст. (|іиоив українець Борис Грабовський. V часи комуністичного режиму його іічні.ність свідомо замовчували, вона ь\ па, по суті, білою плямою в історії и побачення. Аж після розпаду СРСР і миилися друковані матеріали, що іі|ц >нили світло на життєвий і творчий ні ічх цієї неординарної людини. Се- I" і публікацій вирізняється науково- мппулярним викладом, чітким техніч­ним поясненням нарис кандидата фізико-математичних наук Воло- цімира Шевчука "Винахід Бориса Грабовського", який ми наведемо іііі кче з незначними скороченнями.

"Український поет-класик Павло Грабовський знаний усім. < іфомна ж постать його сина Бориса Грабовського (1901-1966), та- і нишитого фізика-експериментатора, як і його винахід - "телефот", і.їло кому відомі. Однак саме Борисові Грабовському вдалося впер- IIit* створити катодний комутатор, який став основою побудови

лск і ронно-променевого перетворювача світлового сигналу в елект- іичііий, тобто передавальної телевізійної трубки. Саме Грабовський аидяки винахідницьким здібностям розробив проект і сконструював ісршу у світі діючу телевізійну установку, названу ним "радіотеле- |ют", застосувавши електронно-променеві трубки в передавальній і іриймальній її частинах.

Двадцять шостого липня 1928 р. в м. Ташкенті (не у США і не і Англії, як наводять зарубіжні джерела!) наш співвітчизник на цій /стиковці зробив першу телепередачу. Сюжет її був дуже простий: іа екрані приймальна комісія спостерігала зображення І. Белянсько- о лаборанта, що працював під керівництвом Грабовського. Усміх- іский Бслянський знімав і надягав кашкет.

Багато вчених, конструкторів, винахідників працювало над іде- ю практичного втілення телебачення. Доля ж усміхнулася Б. Гра- іовському. Як сталося, що глуха Середня Азія початку XX ст. стала ₍ їідііою домівкою для Б. Грабовського?

Український поет Павло Грабовський, якого переслідував то­чнішій режим царської Росії, був висланий у Східний Сибір. Лише І 1899 р. йому, невиліковно хворому, дозволили переїхати до м. То­больська. Тут він познайомився й одружився з Анастасією Лук'яно- j пою, яки тикож відбували зислання. А 26 травня 1901 р. у них наро­дився сип. Назвали його Борисом на честь українського мовознавця Бориса І рінченка, з яким Грабовського єднали велика дружби. Після смерті П. Грибовського мити з милолітнім Борисом переїхала в Ук­раїну. Спочатку до Києви, в Одесу, и потім у Хирків, де проживали бра і II Грабовського і бибуся. Незибиром виховання Бориса цілком і узяла па себе бибуся, бо мити вийшли зиміж удруге і, ховиючись від І переслідування режиму, опинилася в Середній Азії. Туди ж до матері виїхав і Б. Грабовський. Проживали в Токмику (Киргизія). Мити сподівалися, що Борис, як і битько, зийметься літературою. Однак допитливого юнака захоплювали радіотехніка, закони фізики, конструювання.

Пізніше, будучи на військовій службі, Грабовський далі конст- І руював, проектував і виготовляв моделі своїх винаходів. Це заува- І жили у штабі військової чистини й рекомендували здібного винихід- і пика в щойно створений Середньоазійський університет у м. Ташкенті І на підготовче відділення. Б. Грабовський влаштувався одночасно ла- І боратом на фізико-митематичному факультеті цього університету.

1. і мім самостійно провадив складні експерименти, вивчав нові фі­нти теорії, конструював. Непосидючість і цілковите захоплення но­ни ми радіотехнічними ідеями не давали Грабовському змоги здобути нищу освіту. Однак, розуміючи, що в науковій роботі без глибоких і ш и матичних знань не обійтися, Б. Грабовський, який проживав з І'МІр. у Фрунзе, вступив 1940 р. на фізико-математичний факультет і н|>і іпького педінституту. Закінчив навчання 1945 р. і не покидав сто­пин Киргизії до кінця життя. Тут його й поховано.

Усі проекти телебачення можна було згрупувати навколо двох

римів. Головним в одному з них був оптико-механічний пристрій

і 11 и і Пінкова) з механічним розгортанням телевізійного зображен­ім Лпі.тсрнативою механічному стало електронне телебачення з ви- «• ■ >і»іи іанням безінерційних технічних засобів - електронно-проме- іі' них трубок. Боротьба цих двох напрямів тривала до 1935 р., і це і.пилося на долі Б. Грабовського та його винаходах. Автора пов­ни і in електронної системи всіляко підтримував професор Б. Розінг, мі'ни сам був творцем змішаної системи з електронно-променевою фу<>м)ю у приймачі. Інший професор телебачення - П. Шмаков - за- пі і и чував перспективність електронної системи, хоч пізніше сам ба- іп" юклався до розвитку електронного телебачення.

11 а початку 20-х років Б. Грабовський винайшов катодний

2. їм v і агор, який став основою передавача. Це дало змогу позбутися in і - механічних вузлів. Шлях до створення електронної системи те- і' імчепня був відкритий. Ще рік активної праці - і 1925 р. Б. Гра-

і.кий з однодумцями накреслив проект "телефота". Захист про-

'іі, її Саратовському університеті відбувся успішно. Потім були N І' и і па, Ленінград (Санкт-Петербург).

1. і|іі"|и юр Б. Розінг, розглянувши про-

2. і порекомендував негайно пода-

іаявку в комітет у справах ви-

нісші Через деякий час Грабовський і міома співавторами отримав патент 'і ''J під 9 листопада 1925 р.

Американський фантаст (фі­ни ї ї професією) М. Уїлсон напи-

«|ні роман "Брат мій, ворог мій" про першовідкривачів електронного

Як зазначив він сам, цією книжкою мав намір показати

Ці і і іменну жорстоку боротьбу, яку доводиться вести людям, на-діленим творчою силою. Ці слова повністю стосуються також Б. Грабовського, його творчого шляху. У 1961 р. переклад роману

потрапив до рук Грабовського, як згаду­вала дружина Лідія Грабовська. Уїлсон із дивовижною точністю відтворив окремі моменти, що стосувалися робіт Грабов­ського над "телефотом". Тільки все це і винахід було приписано героям книжки, братам Меллорі зі США. Така версія ста-| ла майже офіційною. У той час Грабов- ський телебаченням уже не займався. Проте, за спогадами його дружини, друзів, винахідник розпочав боротьбу за справед­ливе відновлення свого пріоритету. Лис­ти, офіційні звернення - і торжество істини настало. Заслуги Б. Гра­бовського визнала Комісія ЮНЕСКО, Міжнародна спілка преси з радіотехніки й електроніки та інші авторитетні організації й урядові установи.

Однак про найважливіше. Розгляд "телефота" в 1925 p., незва­жаючи на неналежність Грабовського до відомих у цій галузі людей, пройшов успішно. Винахідникам дали три місяці для виготовлення на радіозаводі "Світлана" деталей "телефота" і для лабораторних ви­пробувань. Термін був явно недостатній. Експерименти закінчилися невдачею. Але Грабовський не відступив. У Ташкенті разом із ла­борантом І. Белянським він розгорнув роботи над удосконаленням винаходу. Трирічна праця завершилася успіхом. Після лабораторних випробувань експеримент повторили на ташкентській вулиці. На екрані приймальної частини телеустановки було видно пішоходів, трамвай, що їхав. Це і був перший у світі телерепортаж, проведений за допомогою електронної установки.

"Телефот" вирішили відправити до Москви для випробувань у лабораторних умовах на доброму устаткуванні. Та коли на станції призначення відкрили ящики з дорогоцінним вантажем, то виявили, що скляні деталі були розбиті, а металеві конструкції погнуті... Гра-1 бовський ще декілька разів пробував зацікавити фахівців "телефо- том". Але підтримки не було. В той час перемогла дискова оптико- механічна система. Б. Розінга репресували з виселенням на північ, де

мім мймався розробленням нових видів зброї і невдовзі помер. Зник- м in піка кількість описів схем і дослідів, креслень, фотографій і

мииіі рукопис праці - енциклопедії телебачення, які Грабовський

іііі|ми і підправив у Москву для представлення разом із "телефотом". Мм Пою настійні звертання відповідали відмовою, надійшла вказівка пні припинити діяльність стосовно "телефота". Винахідник боліс­ні. сприймав це. Радіотехнікою займатися перестав. Після цього він Н|і шипіли над створенням (і таки сконструював!) окулярів для сліпих, 11 ісродактиля, зябер для дихання людини під водою...

У Фрунзе (тепер Бішкек) Грабовський викладав фізику, пра- іінпі т на підприємствах і не покидав винахідництва. У невеличкій ирініудові до будинку, в якому проживав із сім'єю, він влаштував им(мі|і;ігорію. Матеріали і деталі для експериментів та пристроїв cyiivM.m за власні заощадження, грошові винагороди за винаходи і

рири, як спадкоємець за публікування творів батька. Він зробив

мин , винаходів у різних галузях, отримав понад 50 авторських

• і цтв на винаходи, 12 патентів. Б. Грабовського справедливо

НІН гь у числі перших серед творців трубок миттєвої дії, як ще

ниннімюгь електронно-променеві трубки. Його винаходи успішно ни ич'овували, зокрема, в Інституті електрозварювання ім. Є. Патона \ІІ N країни. Б. Грабовському 1965 р. надали почесне звання "Заслу­зі мни винахідник Узбекистану".

11 опри сказане, ідеї Б. Грабовського торжествують у цілому ■ мін, (ю телебачення - звичне і невід'ємне в житті, науці, сучасному інформаційному середовищі" .