Розділ 2. Художня обробка дерева та розпис

Художня обробка дерева виникла в давні часи. У Росії, яка багата лісами, дерево завжди було одним з улюблених матеріалів. Розуміння його якостей,краси і текстури розвивалося в творчому досвіді багатьох поколінь народних майстрів. Різноманітністю прийомів і технік художньої обробки дерева відрізняються багато областей країни. Здавна народні майстри виготовляли з дерева меблі, знаряддя праці, посуд, всіляке начиння і цікаву іграшку. Всі ці предмети, а часто і житла прикрашалися різьбленням і розписом. Руки народного майстра художньо перетворювали звичайні речі на витвори мистецтва.

У російському мистецтві першої половини XVIII століття склався стиль бароко, для якого характерні пишність і підвищена динамічність форм, неспокійний ритм ліній, святковий декор. Розвиток художньої обробки дерева у першій чверті XVIII століття тісно пов'язане з будівництвом Петербурга, куди з багатьох регіонів країни, а також з-за кордону були запрошені кращі майстри-теслярі, столяри та різьбярі.

Основним засобом прикраси інтер'єрів як в палацових приміщеннях, так і в храмах залишається різьба, мистецтво якої досягає в середині XVIII столітті найвищого розквіту. Різьблений декор суцільно заповнює стіни, обрамляє вікна, двері, красиво орнаментується різьбленням і меблі [11, c.32].

У першій чверті XVIII століття з'явився щитовий художній паркет. Окремі дощечки наклеювали на щити різної форми. До середини століття паркети були з нескладним геометричним малюнком і виготовлялися з деревини вітчизняних порід: дуба, бука, граба, сосни, берези, ясена та клена. З другої половини XVIII століття композиції паркету стають більш складними і багатоколірними.

Відбірне дерево використовували і для прикраси меблів. У XVIII столітті російськими майстрами було створено чимало високохудожніх виробів, прикрашених мозаїками. Крім мозаїки, меблі прикрашали живописом по кольоровими лаками, металом. Меблі покривали безбарвним лаком, а також золотили по кольоровому левкасу (порошкоподібна крейда, замішана на тваринному або рибному клеї), і фарбували масляними або темперними (фарби, що готуються на основі сухих порошкових мінеральних пігментів) фарбами у світлі тони (білий, слонової кістки, рожевий, сіро-блакитний).

У другій половині XVIII століття в Росії розпочався період панування класицизму, котрий відродив художні ідеали античності. У прикрасах інтер'єрів та меблів цього періоду, як і раніше велике місце займає різьблення. В кінці століття при виготовленні меблів широко використовують облицьовування. Для виготовлення меблів застосовували як місцеві породи (горіх, дуб, береза, тополя, сосна, ясен, липа), так і завезені (червоне дерево, амарант, палісандр, сатинове і тюльпанове дерева).

Російські меблі пізнього класицизму, що отримав назву стилю ампір, стали помітним явищем в історії європейського мистецтва кінця XVIII – початку XIX ст. Перемога над Наполеоном, забудова Петербурга величними архітектурними ансамблями, відновлення Москви – все це послужило сприятливим грунтом для пишного розквіту російського ампіру. [11, с.98]

Великий внесок у розвиток російських художніх меблів стилю ампір внесли видатні архітектори В. П. Стасов, К. І. Россі і ряд інших. Меблі, що виконувалася з вітчизняних порід дерева, часто забарвлювалася в білий колір і прикрашалася позолоченим різьбленням. Популярні були також гладкі поліровані поверхні з грою текстури (червоного дерева, тополі, карельської берези). Меблі російського ампіру відрізняється винятковою красою, тонкістю смаку, соковитою декоративністю.

До середини XIX століття російськими майстрами були освоєні практично всі способи художньої обробки деревини, всі прийоми декорування виробів, основні види столярних з'єднань і конструкцій, найрізноманітніші види меблевих виробів, які в наступні роки лише повторювалися з незначними додатками. До цього часу в Росії була широко розвинена мережа меблевих мануфактур і майстерень. Поряд з великими підприємствами, такими, як майстерні Гамбса, Шерлеманя і Тура в Петербурзі, існувало безліч більш дрібних майстерень в інших містах, а також у великих маєтках, наприклад таких, як підмосковна садиба в Архангельську.

В кінці XIX століття у зв'язку з розвитком промислового виробництва кустарні промисли поступово занепадають. Саморобне начиння і посуд, навіть в умовах сільського життя, замінюються готовими фабричними виробами. Виходить з моди різьблені меблі, скриньки та інші вироби. Все більше й більше майстрів йдуть працювати на фабрики і заводи. Після війни 1914-1918 рр., на якій загинуло чимало талановитих майстрів, більшість промислів припинили своє існування [8, c.326].

У 1919 р. підприємства дрібної і кустарної промисловості були оголошені недоторканними, не підлягалися націоналізації. Кустарям дозволялося вільно торгувати своїми виробами. Вони стали об'єднуватися в артілі і товариства. У 30-ті роки на виробничих цехах займалися багатьма промислами, їх вироби експортувалися за кордон і широко поширювалися на внутрішньому ринку. При промислах були організовані школи навчання ремеслу, де готувалися кадри майстрів декоративно-прикладного мистецтва.

Що стосується меблевого виробництва, то в післяреволюційний період його розвиток йшов по шляху розширення обсягів виробництва, механізації трудомістких процесів, розробки та застосування нових клейових та оздоблювальних матеріалів. Поступово витіснялися ручні методи декорування меблів, несумісні з її масовим виробництвом. Художня виразність виробів досягалася за рахунок гармонійних пропорцій, виявлення текстури деревини, застосування профільованих елементів [3, с.4].

Щодо оздоблення дерев’яних виробів, то був досить поширений хохломський розпис – традиційний російський промисел, мистецтво виготовлення дерев'яних розписних виробів (Додаток №3). Промисел зародився на початку XVIII століття у Заволжі, на території сучасного Ковернінського району Горьківської області, в середовищі місцевих ремісників, які виготовляли дерев'яний посуд. Участь у промислі іконописців-старообрядців, що знали прийоми дешевого «золочення» дерева, сприяла виникненню тут оригінальної техніки фарбування предметів у золотий колір без застосування золота. Виточені з дерева предмети піддавалися грунтовці розчином глини, сирою лляною олією і порошком олова, по шару якого виконувався розпис. Причому частина його поверхні обов'язково залишали незафарбованою. Після виконання розпису предмет покривали лаком, приготованим з тієї ж лляної олії, і піддавали «загартуванню» – прогріванню в печі, де під впливом високої температури плівка лаку жовтіла, а крізь неї просвічувався шар порошку олова, який ставав схожим на золото. Ця техніка збереглася в своїй основі до наших днів, проте порошок олова замінений алюмінієм, лляне масло – синтетичним лаком, а для «закалки» виробів обладнані сучасні електропечі [17, c.15].

Для Хохломи характерні два різновиди орнаменту: розпис «верховий» і «під фон». Малюнки «верхового» розпису наносяться мазками пензля на поверхню фону, утворюючи легкий ажурний візерунок. До їх числа належить «травний» розпис з червоними та чорними травками, гілочками та кущами на золотистому фоні, а також орнамент «під листок», що відрізняється більш великими овальними листочками і дрібними ягідками, розташованими симетрично навколо стебла. Розпис «під фон» має золотавий силуетний малюнок, оточений чорним або кольоровим фоном. Його виконання починають з нанесення контурних обрисів мотивів, а потім зафарбовують навколишній фон. Деталі великих мотивів прорисовуються штрихом. Поверх чорного або кольорового фону іноді виповнюється дрібний візерунок – «приписка». Своєрідним різновидом розпису «під фон» є малюнки «Кудріна», в яких химерні фантастичні форми квітів, листя і плодів створюються з круглих завитків, що наносяться швидкими плавними рухами пензля.

Спочатку асортимент хохломських виробів становив токарний посуд, а столярні вироби стали виготовлятися на продаж лише в другій половині ХІХ століття. Свою назву промисел отримав по імені торгового села Хохлома, звідки вироби відправляли на базари і ярмарки. У XVIII – початку XIX століття він став центром великого мануфактурного виробництва. До кінця XIX – початку XX ст. починається згасання промислу у зв'язку з подорожчанням деревини та зниженням попиту на дерев'яний посуд на сільському ринку. Земські діячі намагаються навчити майстрів виготовляти вироби для міських магазинів, змушували їх копіювати малюнки. Це завдавало чималої шкоди художнім досягненням хохломських виробів.

У перші ж роки Радянської влади почалося відродження цінних традицій промислу. Об'єднання майстрів в артілі, їх перехід до роботи в громадських майстерень, участь у виставках декоративного мистецтва, допомога досвідчених художників і мистецтвознавців – все це сприяло відродженню промисла в творчих колективах. Починаючи з 1918 року в м. Семенове розвивається новий центр хохломського мистецтва, виникнення якого пов'язане з організацією в місті школи художньої обробки дерева [17, с.78].

У російських майстрів художньої обробки деревини була невичерпна фантазія, яку їм давало відмінне знання матеріалу і почуття прекрасного. Все це дозволяло в кожній роботі, чи то у виготовленні дерев'яних ложок чи зведенні величного храму, створювати справжні, неповторні твори мистецтва.