1.2. Ознаки правових норм

Загальний характер правової норми, полягає в тому, що вона регулює визначений вид суспільних відносин, звернена до персональних-невизначених осіб, розрахована на заздалегідь не відому кількість типових випадків і діє безупинно. Вона повинна виконуватися всякий раз, коли виникнуть передбачені нею умови. У силу цього правова норма виступає загальним масштабом, єдиною мірою поведінки людей.

Норма – це правило належного, звернене в майбутнє. Від інших соціальних норм правові норми відрізняються нерозривним зв’язком з державою, що встановлює або санкціонує (офіційно визнає) правові норми й охороняє їх від порушень.

Правова норма носить загальний характер. Вона визначає типові риси життєвих ситуацій, у яких підлягає реалізації, видові ознаки суспільних відносин і їхніх учасників, чия поведінка регулюється нормою; саме правило виражене в загальній формі як модель поведінки; у загальній формі визначені і примусові заходи, які застосовуються до порушників норми. [8, с. 154]

Норма права розрахована на регулювання не окремого, одиничного відношення, а виду відносин; цим вона відрізняється від актів застосування права, договорів, індивідуальних розпоряджень.

Так, необхідно відрізняти норму, що передбачає відповідальність за розкрадання особистого майна громадян, від вироку суду про залучення того чи іншого громадянина до кримінальної відповідальності по даній статті. Хоча індивідуально-конкретне розпорядження (у приведеному прикладі “вирок”) має обов’язкове значення, воно виноситься у виконання правових норм, стосується конкретних суспільних відносин, звернено до визначеної особи і має разове значення.

Норми права володіють також низкою специфічних рис, що дозволяють відрізнити їх від неправових соціальних норм:

1) Норми права є загальнообов’язковими правилами поведінки, тобто являють собою правила поведінки загального характеру й обов’язкові до виконання всіма особами незалежно від їхнього бажання. Однак це ще не означає, що будь-яка норма права обов’язкова до виконання кожним.

Є норми, що обов’язкові не для всіх осіб, а тільки для тих, хто проживає на визначеній території або для працівників визначеного відомства. Так, норми права, що встановлюють пільги працівникам вугільної промисловості, розраховані на особливі умови праці у вугільній промисловості і, природно, не можуть застосовуватися в сільському господарстві. Але від цього вони не втрачають загальобов’язковості, тому що залишаються правилами поведінки загального характеру, обов’язковими для працівників вугільної промисловості.

Іншими словами, загальобов’язковість норми права означає обов’язкове виконання її розпоряджень кожним суб’єктом, що опинився в умовах, передбачених даною нормою. Коли в розвитку суспільних відносин створюються чи виникають передбачені нормою умови її реалізації, в учасників цих відносин виникають конкретні права й обов’язки, що утворюють правовідносини. Норма як модель правовідносини в загальному вигляді визначає можливу поведінку однієї сторони майбутніх відносин (працівник має право на щорічну відпустку) і юридичну обов’язковість будь-яких дій або стримування від дій іншої сторони цих відносин (адміністрація зобов’язана надати кожному працівнику щорічну відпустку). Іноді до ознак норми відносять тривалість дії.

Однак, деякі рішення по конкретних справах діють і реалізуються тривалий час (наказ про призначення на посаду) і, навпаки, норма права може діяти відносно нетривалий час (норми, що визначають порядок і умови прийому до вузу в поточному році);

2) Норми права являють собою формально-визначені правила поведінки. Формальна визначеність полягає не в зовнішнім оформленні і закріпленні правових норм, а в тому, що в змісті передбачених ними правил поведінки чітко визначено, які юридичні права й обов’язки можуть виникнути на підставі норм, наведені точні формулювання.

При цьому законодавець відволікається від другорядних, незначних індивідуальних особливостей у поведінці людей і має на увазі головне, істотне. У силу формальної визначеності норми права виступають як рівні масштаби до суспільних відносин, різних у деталях, але подібних у головному.

3) Правові норми встановлюються або санкціонуються компетентними органами держави. Виражена в нормі державна воля спрямована на регулювання визначеного виду суспільних відносин, адресована волі учасників цих відносин, особам, що повинні погоджувати свою поведінку з обов’язком, який міститься в нормі, або забороною.

Норма завжди розрахована на можливі життєві ситуації, при яких існує вибір різних варіантів поведінки; саме тому учасникам суспільних відносин, що можуть діяти по-різному, указується необхідний, належний варіант.

4) Специфічною ознакою правових норм є охорона державою. Це не означає, що норми права провадяться в життя тільки за допомогою державного примусу. Вони виражають волю всього народу і тому, як правило, дотримуються в добровільному порядку. [10, с. 95]

Разом з тим правові норми охороняються державою. Ця охорона полягає в тому, що право передбачає можливість застосування примусових заходів, тобто в правовій системі закріплюються юридичні санкції, що застосовуються компетентними органами (наприклад, прокуратурою, судом, органами внутрішніх справ і ін.) у випадках недотримання правових норм.

Цим правові норми відрізняються від норм моралі, норм громадських організацій і інших соціальних норм. Примусові заходи, що застосовуються у випадках порушення правових норм, різноманітні: вони спрямовані на відновлення порушеного права або на реалізацію невиконаного обов’язку, а також на покарання правопорушника.

Норми права, висловлюючи волю народу, виступають необхідним регулятором суспільних відносин. Вони є нормативною основою діяльності державного апарату, засобом подальшого розвитку й охорони прав і свобод громадян. Їм належить важливе значення в забезпеченні суспільного порядку і дисципліни. [10, с. 96]

Регулююча дія правових норм здійснюється за допомогою наділення учасників суспільних відносин юридичними правами й обов’язками, втілення розпоряджень норм у фактичних, реальних діях людей.

Окрема правова норма діє не автономно, а в тісній взаємодії з іншими нормами. Найбільше чітко це виявляється в співвідношенні регулятивних (правоустановчих) і правоохоронних норм.

Регулятивні і правоохоронні норми мають різне призначення і чинять неоднакову регулюючу дію.

Регулятивні норми встановлюють юридичні права й обов’язки учасників суспільних відносин. Ці норми розраховані на правомірну поведінку людей. Правоохоронні норми передбачають міри державного примусового впливу за здійснення правопорушень. Вони розраховані на неправомірну поведінку людей і завжди містять санкції. Взаємодія регулятивних і правоохоронних норм полягає в тому, що перші регулюють позитивні дії людей, а другі – виражають негативну реакцію держави на неправомірну поведінку, спрямовані на охорону регулятивних норм і “несуть” у собі державний примус.

Так, регулятивна норма, що закріплює права й обов’язки учасників авторського договору, охороняються нормами, у яких встановлюється відповідальність сторін за порушення договору.