2.Сутність права та держави в творчості б.Кістяківського

Восени 1918 р. групою провідних вчених був розробле­ний проект статуту Української Академії наук, а 12 люто­го 1919 р. відбулись загальні збори вчених-засновників ака­демії, першим президентом якої було обрано відомого вченого Володимира Івановича Вернадського.

До її складу увійшли вчені-правники, які зробили знач­ний внесок у розвиток державно-правової думки, заклали основу розвитку вітчизняної школи права. Поміж них ви­різнявся академік Української Академії наук з 1919 р. декан юридичного факультету Київського державного університе­ту

СЛАЙД

Богдан Олександрович Кістяківський (1868 – 1920). Основні праці Кістяківського: «Суспільство та індивід», «Держава правова і соціаліс­тична», «На захист права (Інтелігенція і правосвідомість)», «Категорії необхідності і справедливості при дослідженні соціальних явищ» «Право як соціальне явище», «Про­блема і завдання соціально-наукового пізнання», «Соціальні науки і право. Нариси з методології соціальних наук і загальної теорії права».

Досліджуючи сутність права, держави та співвідношення суспільства і особи, вчений зазначав, що «суспільність нагло входить у життя кожного саме, попри його волю і бажання». Це здійснюється за допомогою права, «завдяки його власти­вості немовби ззовні вломлюватися в життя людини».

Цьому процесу сприяють держава, її спрямованість на здійснення правових норм, суспільна думка, орієнтована на правомірну поведінку, а також «вкорінені в кожній окремій психіці імпульси, які ненастанно виринають на поверхню свідомості та виставляють їй свої владні вимоги».

Досліджуючи правові теорії, Б. О. Кістяківський робив спробу об'єктивно оцінити психологічне і нормативне ро­зуміння права. Він погоджувався, що

СЛАЙД

право «як елемент нашої свідомості може існувати у двох різновидах: як суто психічне явище, тобто деяка сукупність уявлень, почувань і вольових імпульсів, або ж як норма чи, радше, сукупність норм, яким ми надаємо надіндивідуального значення і які народжуються у нашій свідомості з певним вимаганням належнісності й обов'язку».

Всяке суспільне утворення, вважав учений, вимагає сис­темного впорядкування, регулювання зовнішньої поведінки суб'єктів відносин, тобто правових норм. Проте ці норми не слід розглядати як щось зовнішнє, оскільки вони «живуть» у свідомості людини і по суті є внутрішнім аспектом її духу, так само, як і етичні норми. Свій зовнішній вираз норми права знаходять у статтях нормативно-правових актів або при їх застосуванні.

Водночас у статті «На захист права (Інтелігенція і правосві­домість)» Б. О. Кістяківський зазначав, що «тенденція до де­тальної регламентації і регулювання всіх суспільних відносин статтями писаних законів притаманне поліцейській державі, і вона становить відмітну ознаку його на противагу державі пра­вовій». Він наголошував, що основою міцного правопорядку є свобода та недоторканність особи, забезпечення компромісу інтересів громадян та їх об'єднань у правових та корпоратив­них нормах, за умови відповідності останніх конституції.

Богдан Кістяківський розглядав право, перш за все як етичну цінність. Вважав, що основою правових норм є етична свідомість людей і доводив, що норми встановлюються через те, що в суспільній свідомості закріп­люється переконання у необхідності певних дій. Саме тому правові норми і виражають певну повинність. Базисом по­винності є усвідомлення того, що певні дії мусять здійс­нитися. Вчений підкреслював, що таке усвідомлення є ос­новою виникнення всіх соціальних норм взагалі, і права зокрема, як соціальної норми.

Крім етичної сторони права Кістяківський вивчав його соціальну природу, дійшовши висновку, що саме право, завдяки діям людей, які керуються усвідомленням свого обов'язку, перетворює соціальне необхідне на обов'яз­кове.

Б. Кістяківський розвивав концепцію додатковості, тобто множинності, плюралізму методів дослідження соціаль­них явищ, намагаючись обґрунтувати синтетичний підхід до розуміння права. Згідно із його вченням, множинність причин, які обумовлюють право, а також множинність його цілей є підставою того, що різні аспекти права заслугову­ють різних методів наукового дослідження. З цієї причини, на думку Кістяківського, неможливо дати єдине визначення сутності права. Звідси випливає кілька визначень права, в залежності від сфер людського життя, які регулюються ним:

СЛАЙД

соціологічне, психологічне, державно-організаційне і нормативне.

Кістяківський Б. підкреслював, що провідним у теорії права є державно-організаційне, чи

СЛАЙД

державно-примусове поняття права: право є те, що держава наказує вважати правом. Це сукупність норм, виконання яких захищається і гарантується державою.

Соціологічне поняття права, за Кістяківським - це право, яке існує в житті. Це - сукупність правових відносин, що здійснюються у житті, а правові відносини кристалізують правові норми.

Психологічне поняття права - це право, як сукупність імперативно-атрибутивних переживань, які шляхом психічної взаємодії членів соціальної групи набувають загаль­ного значення і перетворюються в правові норми.

Нормативне поняття права - це право, як сукупність правових норм, що вбирають в себе ідеї про необхідне, яке визначає зовнішні взаємовідносини людей.

Необхідно наголосити, що поряд із вказаними теоретич­ними поняттями права Б. Кістяківський вказував на існу­вання «технічних» чи «практичних» понять права. Він наголошував, що з погляду юридичної догматики право - це сукупність правил, що вказують, де знайти у чинних пра­вових нормах рішення для всіх випадків, що виникають вна­слідок суперечок з приводу уявлень про право і неправо.

Досліджуючи сутність таких соціальних феноменів, як держава, право та влада, вчений зазначав, що влада є однією з основних ознак держави. У співвідношенні з іншими со­ціальними інститутами тільки держава наділена всією пов­нотою влади. Держава санкціонує існування всіх інших со­ціальних організацій.

За допомогою закону держава визначає межі функціо­нування влади цих організацій, основою якої, як правило, є договір, і вона є легітимною тільки для якоїсь незначної частини суспільства: виробничого колективу, сім'ї, певно­го колективу службовців тощо. Саме держава встановлює порядок укладення таких договорів і саме цим встановлює певні межі такої влади. Держава здійснює свою владу, вико­ристовуючи різні засоби, головним серед яких є примус, що відсутнє у інших соціальних інститутів. Єдиною репресією недержавної влади є виключення окремих членів з певних колективів (спілок, союзів, товариств), діяльність яких здійс­нюється на основі статутів, прийнятих у дозволених держа­вою через право межах.

Водночас у суспільстві є певні публічно-правові організа­ції, які не є державою, але наділені подібною до неї владою.

Серед таких автономних утворень вчений називав само­врядні міські і земські общини. Особливістю цих утворень є те, що в них діє подібна до державної влада їх керівних органів, а також те, що до цих утворень належать всі осо­би, які мешкають на їх територіях. Зазначені організації, як і держава, мають право примусово стягувати зі своїх членів встановлені ними податки, екзекуційним шляхом приму­шувати осіб, що належать до цих територіальних утво­рень, виконувати свої загальнообов'язкові постанови, які часто мають характер законів. Але схожість цих організа­цій з державою на цьому й закінчується. За своєю сутністю влада, якою вони наділені, походить від держави. Держава, на думку вченого, є правовою організацією народу, яка наділена своєю власною, самостійною й не від кого не за­лежною владою. Ознака владарювання притаманна всім історичним типам держави. Проте форма і прояв влади в державах різного історичного типу різні. На перших етапах розвитку державності, а також за часів абсолютної монархії владний аспект є гіпертрофованим. І навпаки, в конститу­ційній державі влада набуває правового характеру. Тут дер­жава та її атрибут — влада обмежені правом, функціону­ють у встановлених ним межах. Влада стає підзаконною, а така держава отримує назву правової держави. У правовій державі органи влади і правопорядок організуються за до­помогою самого народу. Вчений робить висновок, що пра­вовій державі також необхідна державна влада, але ця вла­да введена в певні межі, вона здійснюється в певних формах і має чіткий правовий характер. В правовій державі пану­ють не особи, а загальні правила або правові норми. Особи, які наділені владою, підкорені цим нормам як й інші чле­ни суспільства, вони є виконавцями приписів, закладених у правових нормах, загальних правилах поведінки. Влада постає для них не стільки суб'єктивним правом, скільки правовим обов'язком, а особливі повноваження, що їм на­дані не є їх особистими, а такими, що надані в інтересах на­роду й держави.

Саме ця безликість і абстрактність влади і є характерною рисою правової держави. Тобто держава наділена загаль­ною (а не якоюсь особистою) волею, а її діяльність полягає у встановленні загальних правових норм, приписів і в застосуванні цих норм до конкретних випадків: в урядових роз­порядженнях, адміністративних актах і судових рішеннях. Іншої волі, ніж тої, що виражена в правових нормах і в їх за­стосуванні, у держави немає.

Піддаючи аналізу сучасні йому держави, вчений зазна­чав, що більшість європейських та американських держав за своїм державним ладом є правовими або конституційними.

Головним принципом такої держави Б. О. Кістяківський вважав обмеженість державної влади правом, встановлення певних меж, які вона не може перейти. Влада обмежуєть­ся перш за все юридичне визначеною системою прав люди­ни, які держава не може порушувати. Вчений зазначав, що «права людської особистості не створені державою; навпа­ки, вони за самою суттю своєю безпосередньо надані особистості». Серед таких прав він називав свободу совісті, свободу «слова усного і друкованого», свободу професій, пересуван­ня, недоторканність житла і листування. Задля ефективного здійснення прав повинен бути визначений механізм та про­цедура їх реалізації. Порушення прав людини та порядку їх реалізації повинні каратись, «але в правовій державі повно­важення державної влади у припиненні порушень законів поставлено в суворі рамки закону. Ці законні рамки для пов­новажень органів влади і створюють так звану недоторкан­ність особи». Важливою ознакою правової держави є також народне представництво, де «сам народ... бере участь в ор­ганізації влади і створенні державних установ». До того ж, найважливіша функція влади правової держави — законо­давча діяльність, також «підпорядкована народному пред­ставництву». Законодавство визначає та обумовлює будову та напрями діяльності держави, її органів та установ, ре­гулює правові відносини, учасниками яких є окремі особи, спільності людей, а також держава.

Б. О. Кістяківський зазначав, що завдяки народному представництву і правам людини й громадянина, які гаран­тують політичну самодіяльність як поодиноких осіб, так і суспільних груп, «організація правової держави має громадський, або народний характер». Однією з головних умов становлення правової держави є високий рівень правосвідо­мості і почуття відповідальності її громадян.

Провідною метою правової держави вчений вважав здій­снення солідарних інтересів своїх громадян.

Він був переконаним, «що правова держава є найдоско­налішим типом державного буття. Вона створює ті умови, за яких можлива гармонія поміж суспільним цілим і особистістю».

Водночас Б. О. Кістяківський вважав, що правову державу не слід розглядати як стале суспільне явище. Постійно вдоско­налюючись вона переходить у нову якість — соціальну держа­ву. Вчений писав, що її «треба визнати прямою попередни­цею тієї держави, яка здійснить соціальну справедливість», тобто наступним після правової типом держави буде «держа­ва будучини» — «соціально-справедлива» держава.

Правова держава використовується робітничими пар­тіями як знаряддя і засіб для досягнення справедливішого соціального ладу, її правові інститути «ніби створені на те, щоб служити цілям дальшої демократизації державних і суспільних відносин».

Одним із головних досягнень правової держави, на дум­ку Б. О. Кістяківського, є виключення «анархії з правового життя», а досягненням соціально-справедливої держави ма­ють бути усунення «анархії з господарського життя», «уста­новлення справедливих соціальних» та «реформа приват­но-правових відносин», а також вирішення інших «дрібних і частинних соціально-економічних завдань».

Запровадження в практику державного будівництва принципів правової держави, на думку Б. О. Кістяківського, «автоматично» розв'яже питання про права і свободу кож­ної нації.

У своєму нарисі «Держава правова і соціалістична» Б. Кістяківський, описавши ідеальну природу держави, фак­тично створив засади теорії правової держави, відштовхуючись від принципу правового її самовизначення. Йдеть­ся про те, що завдячуючи виключно праву, держава пере­творюється у правове явище. Кістяківський наголошував, що держава є єдиним творцем правових норм. Як єдиний творець правових норм вона зобов'язана дотримуватися створених нею норм права. Створене державою право може бути втіленим у життя за умови свободи індивіда.

Розвиваючи класичну ідею солідаризму, вчений отото­жнював правову і конституційну держави, вважаючи, що правовою може бути як буржуазна, так і соціалістична дер­жава, бо основне завдання держави, як інституції, на його думку,- це досягнення загального блага і справедливості. Згідно з ідеєю справедливості, кожній людині має бути га­рантоване право на гідне існування. Це і є, за Кістяківсь­ким, суть ідеальної природи держави.

Цікавими є погляди Б. Кістяківського на соціалістичну державу. Вчений підкреслював, що, говорячи про соціаліс­тичний ідеал держави, треба мати на увазі, що з такою державою можна рахуватися тільки як з принципом, але не з фактом, з тієї причини, що соціалістична держава ще ніде не виправдала себе як факт. Він наголошував, що над ство­ренням соціалістичного ладу ще треба багато і довго працювати як теоретично, так і практично.

Трактування держави як «правової організації народу, що во­лодіє у всій повноті своєю власною, самостійною і первинною, тобто ні від кого не запозиченою владою» Природу правової держави, за Кістяківським, вирізняють дві основні риси: в ній влада обмежена і підзаконна; тут як деякі органи влади, так і сам правовий порядок організуються за до­помогою самого народу.

Оскільки влада, пише вчений у роботі «Соціальні науки і право», — основна ознака держави, її вираз, то найбільш типо­вою ознакою влади в державі, заснованій на пануванні права, є її безособовість. «У сучасній правовій державі панують не особи, а загальні правила чи правові норми». Інакше — у правовій державі всі відносини володарювання виражаються і закріплюються в правових нормах, а особи, наділені владою, підлеглі цим нор­мам однаково з особами, які не мають влади. Тут влада не повин­на бути і не є самобутньою силою, що може хоч у яких-небудь випадках діяти не згідно з правом чи поза його сферою. Пану­вання права, його дія і сила в правовій державі не залежать від пануючих політичних напрямків у країні й в праві.

До всіх ознак влади, вважав вчений, — престижу, авторите­ту, традиції, звичці, сили, що вселяє страх, варто додати ще одну ознаку — «всяка влада повинна бути носієм якої-небудь ідеї, вона повинна мати моральне виправдання». Це виправдання може полягати або у величі й славі народу і держави, або у міцному правопорядку, або у рівні життя народу, задоволенні його ма­теріальних і духовних потреб. «Як тільки влада втрачає її оду­хотворяючу ідею, вона неминуче гине».

У правовій державі, де усі відносини володарювання вияв­ляються і закріплюються в правових нормах, «над владою все більш набуває панування правова ідея, ідея належного», — пише Кістяківський. Таким чином, влада покликана перетворювати за допомогою права необхідне в належне, здійснювати «те, що потрібне, дороге і цінне всім людям». На його думку, у цьому і полягають завдання і мета держави — «здійснення солідарних інтересів людей», загальне благо. Водночас, сприяючи росту со­лідарності між людьми, держава, вважав вчений, облагороджує і піднімає людину, дає їй можливість розвивати кращі риси своєї природи і здійснювати ідеальні цілі.

Б. Кістяківський ототожнював конституційне і правове понят­тя держави, вважаючи, що «тільки весь народ... володіє справж­ньою державною владою», називав «найважливішою установою правової держави народне представництво, яке йде від народу». Його законодавство, відзначав учений, «цілком обумовлює орга­нізацію й діяльність держави і його елементів; воно регулює не тільки відносини окремих осіб і цілих груп між собою, але і ста­влення самої держави до громадян, а разом з тим і діяльність усіх державних установ». Повне єднання державної влади з народом, писав Кістяківський, «є здійсненим лише в державі майбутньо­го, у народній чи соціалістичній державі». Таким чином, йому на­лежить ініціатива теоретичної постановки питання про можли­ву перспективу правової соціалістичної держави, як прообраз майбутньої держави, «яка здійснить соціальну справедливість», у противагу недосконалим сучасним буржуазним державам.

У своєму нарисі «Держава правова і соціалістична» Б. Кістяківський, описавши ідеальну природу держави, фак­тично створив засади теорії правової держави, відштовхуючись від принципу правового її самовизначення. Йдеть­ся про те, що завдячуючи виключно праву, держава пере­творюється у правове явище. Кістяківський наголошував, що держава є єдиним творцем правових норм. Як єдиний творець правових норм вона зобов'язана дотримуватися створених нею норм права. Створене державою право може бути втіленим у життя за умови свободи індивіда.

Розвиваючи класичну ідею солідаризму, вчений отото­жнював правову і конституційну держави, вважаючи, що правовою може бути як буржуазна, так і соціалістична дер­жава, бо основне завдання держави, як інституції, на його думку,- це досягнення загального блага і справедливості. Згідно з ідеєю справедливості, кожній людині має бути га­рантоване право на гідне існування. Це і є, за Кістяківським, суть ідеальної природи держави.

Цікавими є погляди Б. Кістяківського на соціалістичну державу. Вчений підкреслював, що, говорячи про соціаліс­тичний ідеал держави, треба мати на увазі, що з такою державою можна рахуватися тільки як з принципом, але не з фактом, з тієї причини, що соціалістична держава ще ніде не виправдала себе як факт. Він наголошував, що над ство­ренням соціалістичного ладу ще треба багато і довго пра­цювати як теоретично, так і практично.

Б. Кістяківський був прихильником методологічного плюралізму в суспільних науках, що передбачав взаємну доповнюваність і взаємну обмеженість наукових методів. Становлення правової держави він поставив у залежність від рівня правової культури суспільства. Аналізуючи суспільно-політичну думку Росії, Б. Кістяківський дійшов висновку, що закон і право там не визнаються, як у країнах Заходу, самостійними цінностями. У Росії й інтелігенція, і бюрократія, і простий народ сприймають право як писаний закон, як примус з боку державної влади і тому часто трактують його, виходячи з етичних критеріїв, продиктованих політичними мотивами розуміння справедливості.

Б. Кістяківський розглядав також проблему співвідношення правової і соціалістичної держави. На його думку, правова держава не в змозі розв'язати соціальні питання найманого робітника, а соціалізм — розв'язати суперечність між державним контролем господарського життя на користь прав робітника та збереженням гарантій свободи власника. Якщо соціалістична держава відкине основний принцип правової держави — обмеження влади правами людини і громадянина, то майбутнє народовладдя перетвориться на деспотію народу чи деспотію від імені народу.

Б. Кістяківський дійшов висновку, що між правовою державою і державою, котра здійснить соціальну справедливість, не повинно бути якісної різниці, а тільки кількісна, тобто розширення сфери соціального забезпечення з боку цієї держави не повинне обмежувати права особи.

Розглядаючи право в системі культури, Б. Кістяківський вказував на пряму залежність рівня правової культури від загального культурного рівня народу. Тобто культурна людина більшою мірою намагається жити за загальнолюдськими принципами та правилами. Він виділяв два типи особи залежно від її ставлення до права: правову і революційну.

Поведінка революційної особи, незважаючи на її інтелектуальний рівень, вступає, на думку Б. Кістяківського, в суперечність не тільки з державними нормами, а й з традиціями і звичаями. Б. Кістяківський визнавав культурну самобутність правових систем, виходячи з того, що культура, традиції, закони в усіх народів різні, зумовлені природними і соціальними чинниками.