5. Художньо-мовленнєва організація літературного твору. Засоби увиразнення мовлення художнього твору: тропи, стилістичні фігури.

Зовнішня форма - мовний рівень форми літературно-художнього твору.

Худ мовлення - підкреслено інди­відуалізована форма мовлення, що емоційно увиразнює оціночне ставлення мовця до предмета його висловлюван­ня з розрахунком на естетичне враження.

Ознаки худ мовлення

виразність (завдяки синонімії): мовлення має логічну смислову точність, емоційність, індивідуалізованість

наявність синонімії.  Логічно-смислова точність , Емоційність, експресивність, Індивідуалізованість мовлення, яка виступає як вирішальна передумова і основна запорука його експресив­ності.

3 рівні людської мови:

1.звуковий (алітерація, асонанс, звукоповтори)

2. словесний (новотвори, синонімія)

3. синтаксичний

Засоби словотворчого увиразнення:

неологізми (загальномовні неологізми та індивідуально-авторські) 2. зарозуміла мова (такі новотворені слова і словесні вирази, значення яких через їх різку протиставленість узвичаєним словесним формам у більшості випадків важко піддається розумінню. з’яв у 20ст у рос футуристів)

Лексико-синонімічні засоби виразності – слова і форми, які відступають від звичайної норми звучання. 3 групи: 1) слова з історичним забарвленням: історизми, архаїзми. 2)слова іншомовного походження (варваризми, екзотизми, макаронічна мова, старослов’янізми. 3) стилістично-забарвлені слова: слова усного мовлення: діалектизми, жаргонізми, професіоналізми, арготизми, просторіччя. Слова книжного мовлення: термінологіями, поетизми

Контекстуальні синоніми- слова та вирази, які позначають предмет, вживаючись при цьому в невластивому для них або, інакше кажучи, непрямому, переносному значенні. Н: лис, змія, лев (стосовно людини), голова (стосовно розумових здібностей людини) і т. д.

Троп – слова. Що вживаються в непрямому значенні. В основі тропу співвідношення двох явищ: Метафора, епітет, порівняння, гіпербола, літота, еронія, метонімія (:синекдоха(перенес на кількісній основі), антономазія(замість загального-власне), перифраз, евфемізм, асоціонізм.

Поетичний синтаксис(стилістичні фігури)

1.фігури, повяз з відхиленням від логіко-граматичних норм (інверсія, еліпсис, асендитон(безсполучниковість), полісиндетон, анаколуф.

2. повяз з відхиленням від логічно смислових норм оформленя фрази:

А)фігури повтору:

Прості: звукові(алітерація ,асонанс). Словесні: полісиндетон, тавтологія, плеоназм. Фразові: синтаксичний паралелізм

Композиційні:анафора (одинаків початок), епіфора (одинак кінець), анапіфора (кінець і початок однакові)

Фігури зіставлення: градація(посилення), ампліфікація(зіставл двох явищ), парономазія.

Фігури протиставлення: антитеза, оксюморон

3. повяз з комунік-логічних норм:риторичні

Лексико-синонімічні засоби увиразнення мовлення

(Архаїзми, історизми, варваризми, старослов’янізми, діалектизми, жаргонізми, професіоналізми, арготизми, просторіччя, термінологіями, канцеляризми та ін.).

Засобами лексико-синонімічного уви­разнення мовлення є слова та фор­ми слів у лексичному запасі націо­нальної мови, що відступають в узви­чаєної норми слововживання та слово-позначення, наприклад.

Експресивний ефект від уведення до тексту твору лексико-синонімічних засобів увиразнення мовлення ґрунтується на тому, що замість очікуваного читачем, звичайного для означення того чи іншого предмета слова автор підбирає таке синоніміч­не словесне означення, яке більш або менш різко контрастує з умовно-нормативним і в силу своєї неочікуваності може слугувати джерелом емоційного враження або посилювати його у читача. До слів, що становлять систему засобів лексичної синонімії, яка відступає від узвичаєних мовленнєвих норм, входять переважно слова, забарвлені належністю до маловикористовуваних, з тих чи інших причин, шарів лексичного запасу мови. Серед них можна виокремити: 1) групу слів з історичним за­барвленням; 2) слова іншомовного походження; 3) так звані стилістично забарвлені слова.

До слів з історичним забарвленням належать слова, які характеризують форми мовленнєвого спілкування, прийняті на певних історичних проміжках часу і з точки зору самого мовлення сприймаються як застарілі слова. Застарілі слова, що використовуються письменниками, у свою чергу, поділяються на архаїзми та історизми.

До групи слів іншомовного походження відносяться слова, запозичені з інших національних мов. Ці слова прийнято позначати термінами варваризм, макаронічна мова, екзотизм, старослов'янізм.

До стилістично забарвлених належать слова сучас­ної національної мови, вживання яких суттєво обмежене певною комунікативною сферою людських стосунків і характеризує прийнятий у ньому мовлен­нєвий стиль. Це діалектизми, жаргонізми, професіоналізми, арготизми (також: сленг і вульгаризми), які відпо­відно характеризують обмежену територіальними, вузько- соціальними, побутовими сферами своєрідність форм люд­ського спілкування. З іншого боку, до групи стилістично забарвлених слів входять слова, що визначають специфічні норми книжного мовлення. Це поетизми, термінологізми, канцеляризми, які відповідно характеризують своєрідність стилів художнього, наукового та офіційно-ділового мовлення.

Архаїзмами (від грец. архаіоі; — старовинний, давній) у загальному визначенні називаються слова, що вийшли з широкого вжитку й перейшли до так званого пасивного запасу лексики національної мови. У більш точному розумінні до архаїзмів належать слова, «що називають такі предмети чи поняття, які самі по собі аж ніяк не застаріли, але для позначення яких тепер користуються іншими словами». Від інших застарілих слів, зокрема історизмів, архаїзми таким чином відрізняються тим, що мають у сучас­ній мові синоніми. Усі наявні в мові архаїзми поділяються на окремі типи. За класифікацією, поданою в довіднику сучасної української мови, таких типів виділяється п'ять:

Власне лексичні архаїзми — слова, витіснені з мови словами з іншим коренем: рать — військо, уста — губи, рот, перст — палець.

Лексико-словотворчі архаїзми відрізняються від сьогоднішніх відповідників суфіксами або префіксами: вої — воїни, шкатула — шкатулка, коляса — коляска.

Лексико-морфологічні архаїзми характеризуються застарілою граматичною формою: роль — роля, читає — читаєши, моліться — молітеся, сини — синове.

Лексико-фонетичні архаїзми від сучасних назв різнять­ся однією чи двома фонемами: поет — піїт, злато — золото, ріжний — різний.

Лексико-семантичні архаїзми — застарілі значення слів, які тепер уживаються з іншими, сучасними значеннями: живот (життя), язик (мова, народ), мир (громада, світське життя).

В художніх творах архаїзми можуть використовуватись з метою:

відтворення історичного колориту тієї доби, про яку йдеться у творі, наприклад: «А паче всього він хоче, — тут сотник обернувся до Замойського, — він хоче, щоб козацтву реєстровому якнайскорше таки виплатили державне утри­мання» (І. Ле);

мовної характеристики особи, яка говорить, наприк­лад: «Мир дому і живущим в ньому, — сказав Балабуха, обнявши отця Степана» (І. Нечуй-Левицький);

надання мові відтінку урочистості, схвильованої під­несеності над звичайною, побутовою формою вираження, наприклад: «Світе вольний, несповитий» (Т. Шевченко); «Що ти за сила єси?» (П. Тичина)

Історизмами називаються слова, застарілі через те, що вийшли з ужитку ті предмети, які вони позначали, наприклад: мушкет, кунтуш, опанча, шеляг, челядь і т. д. З цієї ж причини історизми інколи називають матеріальними архаїзмами. На відміну від останніх історизми не мають у сучасній мові синонімів. Історизми трапляються переважно в худож­ніх творах історичної тематики, де вони позначають реалії доби, про яку йдеться, а також слугують засобом відтворення колориту мови тих часів, наприклад: «І була під Києвом січа велика. Стріли закрили сонце, а від тупоту копит, іржан­ня коней і брязкоту заліза не чути було людського голосу. Ціла орда з ханом Отроком прийшла під Київ.

Варваризмами називаються слова іншомовного походження, які вживаються поряд зі своїми відповідниками в тій чи іншій національній мові, але остаточно не засвоюються нею. Порівняйте: «Стилістичним забарвленням відрізняються не ті іншомовні слова, які увійшли в мову, а ті, які вводяться в мовлення, ніяк його не збагачуючи, оскільки просто дублюють уже наявні в мові слова. Такі незакріплені в загальнолітературній мові одиниці отримали назву варваризми». В тексті твору варваризми передаються або мовою запозичення або ж відповідною національною мовою.

Емоційний ефект від використання в тексті твору варва­ризмів пов'язаний насамперед з неповною зрозумілістю для пересічного читача їхнього значення, яке затримує на собі увагу і стимулює творчий потенціал людської фан­тазії. Тенденція до кількісного зростання числа вживаних варваризмів становить одну з характерних рис літе­ратури футуризму.

Інколи як особливий різновид варваризмів виокрем­люють так звану макаронічну мову, під якою найчастіше розуміють мову, надзвичайно густо пересипану варваристичними домішками, надмір яких перетворює її у своє­рідний жаргон. Макаронічна мова у класичному розумін­ні — це латина, пересипана вкрапленнями з мов романсь­кого походження, насамперед італійської та французької.

Екзотизмами, або етнографізмами, називають слова, що передають ха­рактерні назви реалій із життя інших народів і не мають точних відповідників у мові, до якої вони потрапляють. Наприклад: аул, мечеть, сакля, курултай, дехканин, духан, полісмен, кюре, леді, лорд тощо. У творах художньої словесності екзотизми використовуються насам­перед з метою створити незвичайну, екзотичну атмосферу, яка посилює емоційне враження, а також для передавання етнографічних особливостей тієї місцевості, про яку роз­повідається. Ось як, наприклад, використовує екзотизми

Старослов'янізмами називаються слова, запозичені зі старослов'янської мови, що є найдавнішою формою слов'янського книжного мовлення, запровадженого в IX сто­літті Кирилом та Мефодієм з метою зробити зрозуміли­ми всім слов'янам переклади текстів грецьких книг. А оскільки розроблялася вона з метою перекладу книг релі­гійного змісту, її ще називають церковнослов'янською, а слова, запозичені з неї, — церковнослов'янізмами або слов'янізмами. Основні відмітні ознаки старослов'янізмів, за довідником сучасної української мови, такі:

Фонетичні ознаки:

а) Неповноголосні звукосполучення ра, ла, ре на місці українських оро, оло, еле: град, глава, злато, древо.

б) Звукосполучення ра- на початку слова на місці українського ро-: раб.

в) Звукосполучення жд на місці українського ж: вождь, нужда.

г) Літера щ замість української ч: священик, плащ.

ґ) Літери є, ю на початку слів замість українських о, у. єдиний, юний, юродивий, юдоль.

Словотворчі ознаки:

а) Суфікси іменників -знь, -тель, -ство, -иня (в абстрактних іменниках), -тва, -тай: приязнь, учитель, братство, святиня, молитва, глашатай.

б) Суфікси -ащ, -ущ, -м (ий) дієприкметникового по­ходження: трудящий, грядущий, відомий, неопалимий.

в) Префікси воз-, пре-, пред-, со-: воскреснути, возвістити, премудрий, предтеча, согрішити.

г) Компоненти складних слів благо-, бого-, добро-, зло-, град-: благодать, богослов, добродушний, злочин.

На старослов'янське походження слова може вказувати його церковно-релігійна семантика: святий, пророк, суєта, творець, гріх, Господь.

Діалектизми — це слова, вживання яких характеризується територіальною обмеженістю і більш-менш різко контрастує з прийнятими в літературній мові нормами. Наприклад: трепета — осика, блават — волошка (південно-західні говори); конопляник — горобець, клювак — дятел (північні говори); баклажан — помідор, калачики — кукурудза (південно-східні говори). Поряд з поняттям діалекту існує поняття говірки. Діалекти української мови поділяються на три основні групи: північну, південно-схід­ну та південно-західну. За сукупністю мовних ознак роз­різняються фонетичні, граматичні та лексичні діалектизми. У довіднику сучасної української мови вони класифікують­ся за такими ознаками:

Фонетичні діалектизми відрізняються від літературної норми вимовою певних звуків: кирниця — криниця, гил- тати — глитати, вашко — важко, зора, зорйа — зоря, дієд — дід, куень, куєнь — кінь.

Граматичні діалектизми різняться від літературної нор­ми оформленням певних граматичних форм: співаєть — співає, буду ходив — буду ходити, я му ходити — ходитиму, їсиїи — їси, руков — рукою.

Лексичні діалектизми поділяються на три групи — власне лексичні, етнографічні та семантичні. Власне лексичні — це діалектні синоніми до загальнонародних слів: вуйко — дядько, кибель — відро, киря — сокира, маржина — худоба, шаркан — буря. Етнографічні діалектизми — це назви місце­вих реалій, що не використовуються на решті національної території: крисаня (різновид чоловічого капелюха), трембіта (духовий інструмент), ґалаґани (вид печива), каварма (страва), ковганка (вид посуду). Семантичні діалектизми — слова, що в діалекті мають значення, відмінне від загально- мовного: пироги (вареники), базар (майдан), збір (ярмарок), врода (урожай).

Діалектні слова та говірки найчастіше вводяться до тексту твору з метою індивідуалізації й типізації мов­лення героїв, їхньої мовленнєвої характеристики, з метою підкреслення мовного колориту зображуваного, належ­ністю героя до певного побутового середовища, інколи з метою створення комічного враження тощо.

Жаргонізмами називаються слова, вживання яких обмежене нормами спілкування, прийнятими в певному соціальному середовищі. З цієї причини жаргонізми ще називають соціальними діалектизмами. Жаргонізми — це переважно такі специфічні, емоційно забарвлені назви понять і предметів, які мають нормативні відповідники в літературній мові і, відступаючи від неї, надають процесу спілкування атмосфери невимушеності, іронічності, фаміль­ярності і т. д. До молодіжної жаргонної лексики, наприклад, належать такі слова, як центровий (авторитетний), бабки (гроші), прикид (одяг, манера одягатися), приколотися (отри­мати або створити враження), злиняти (щезнути) і т. д.; для жаргону п'яничок типовим є вживання слів: бухло (алкоголь), конина (коньяк), бодун (похмілля) і т. п.

В літературно-художніх творах жаргонізми використо­вуються переважно з метою створення відповідного опису­ваному емоційного й соціального колориту, а також з метою мовленнєвої характеристики осіб, про яких ідеться.

Професіоналізмами (називаються слова, вживання яких обмежене вузькоспецифічними потребами представників певної про­фесії. До професіоналізмів звичайно належать назви знарядь виробництва, назви трудових процесів, різні професійні означення загальномовних понять і т. д. Через обмеженість їх вживання більш-менш вузьким колом людей, а також в силу того, що в більшості випадків професіоналізми є неофіційними розмовними замінниками термінів, їх інколи називають професійними діалектизмами.

„човен" = „дуб", „байдак", „баркас", „фелюга" — великі човни; „калабуха", „тузик" — невеличкі човни тощо; в човні рибалки розрізняють „шкарма" — гнізда, в які вкладаються весла; „строп" — ремінь, яким прив'язують весло до шкарми; „банка" — поперечна дошка, на якій сидять гребці; „чордак" — передня, звужена частина човна; „сволочок" — дерев'яна підставка, на якій тримається передуб.

Професіоналізми використовуються в текстах художніх творів з метою мовної характеристики персонажів, реаліс­тичного відтворення мовного колориту різних професійних груп, з метою емоційного увиразнення мовлення і т. д.

Арготизмами називаються слова та вирази, вживання яких обмежене специфічною мовою окремих соціальних груп, мало або й зовсім незрозумілою для іншої частини суспільства. За своїми ознаками мова арго зближується з жаргоном, але якщо останній, у принципі, відкритий для загального розуміння, то мова арго — це мова утаємничена, зрозуміла лише для посвячених, мова, що має спеціальний розрахунок на приховування свого змісту.

До арго з давніх часів вдавалися такі соціальні групи, як ремісники, мандрівні крамарі, лірники, жебраки і т. д. У лірників, наприклад, існували такі арготизми, як: курганити — грати, курляти — варити, клево — добре, мікрий — малий, ботень — борщ. Найбільш поширене арго в середо­вищі злочинців, з яким і пов'язують його походження.

Спорідненим з арготизацією мови явищем є так звана мовна тарабарщина, в основу якої покладена деформація загальновживаних слів, арготизованих шляхом спеціаль­них прийомів: «Крім створення власне арготизмів, засто­совувалось і зашифровування слів шляхом переставлян­ня чи введення нових складів. Так в арго злодіїв Євбазу (м. Києва) у наголошеному складі приголосні перед голос­ним замінювались звуком „ш", а сама група приголосних разом із голосним повторювалась у кінці слова: Шая жи- шуву шана Євшазіба (Я живу на Євбазі).

Просторічними називаються слова та форми мовлення, вживання яких, за висловом Б. Томашевського, «не рекомендується літературними нормами, але які фактично у вільному, інтимному, непублічному мовленні охоче вжи­ваються». Наприклад: двера, звиняйте, урем'я, жисть і т. д. До просторічних, таким чином, найчастіше відносять спотворені слова, які засвідчують низький рівень мовленнєвої культури — фактичний або ж умовний, тобто уживаний зі спеціальною метою — створення комічного враження, інтимізації процесу спілкування, створення коло­риту розмовної невимушеності і т. п.

До особливих різновидів просторічних форм належать так звані сленг та вульгаризми.

Термін «сленг» використовується у двох значеннях. У першому — ним позначають жаргонізми переважно англо­мовного походження. В другому — такі жаргонні слова та вирази, які перестали бути належністю лише окремих соці­альних груп і перейшли до загальновживаних шарів просто­річної лексики.

Найбільш згрубілі та лайливі форми просторічних слів та зворотів називаються вульгаризмами, наприклад: паскуда, стерво, харя і т. д.

Поетизмами називаються слова, уживані майже виключно в мові пое­тичних творів і дуже рідко за їхніми межами. Художня функція таких слів полягає в тому, що вони посилюють патетику вірша, його піднесений, урочистий пафос або ж, навпаки, пом'якшують та інтимізують його ліричний настрій. Пое­тичні слова — це здебільшого слова, дібрані шляхом каноні­зації, тобто закріплення традиціями постійного вживання найбільш уподобаних форм:

Старослов'янізмів, таких як — десниця, чоло, злото, вуста та інші.

Індивідуально-авторських неологізмів, що є свого роду поетичною цитатою, таких як — синь, осяйний, криця, голубінь, блакить, далечінь і т. д.

Народнопісенних зворотів — найчастіше прийомів, що утворюють слова ласки, пестощів або, навпаки, зневаги, які набувають свого експресивно-емоційного забарвлен­ня не в кореневому значенні, а завдяки різним суфіксам: човник, тихесенький, дідуган, носище, вовчисько, їстоньки, спатоньки і т. д.

Термінологізмом або терміном, за визначенням І. Білодіда, «називається слово або слово­сполучення, що вживається для точного вираження поняття з якої-небудь галузі знання — науки, техніки, суспільно- політичного життя, мистецтва тощо. Наприклад: молекула, електрон, протон, синус, вітамін, рецептор, блюмінг, віза, монізм, фонема, графема, кліше, література, сульфідін, квінтет, гама, додаткова вартість, питома вага...».

Канцеляризмами називають слова Канцеляризми та сталі форми словосполучень, вжи­вання яких характерне виключно для норм спілкування, прийнятих офіційно-діловим стилем мовлення. Слово «канцеляризм» стосовно інших стилів мовлення набуває різко негативного забарвлення і звичай­но асоціюється не з усією офіційно-діловою лексикою, а з найбільш характерними, свого роду найбільш «бездушни­ми» й «сухими» словосполученнями — кліше, прийняти­ми в цьому стилі, на зразок: ліжко-місце, людино-година, отоварювання, вжити заходів, довести до відома і т. д. Найчастіше канцеляризми в тексті художніх творів викори­стовуються з метою створення комічного враження в читачів і мовленнєвої характеристики дійових осіб.­