12. Стиль, творчий метод, тип творчості.
13. Методологія сучасного літературознавства.
14. Герменевтика як складова світового літературознавства.
Літературна герменевтика (з гр.: з’ясовувати, пояснювати) – наука інтерпретації (тлумачення) художнього тексту. Основи герменевтики заклали М. Гайдеггер, Г.-Г. Гадамер, П. Рікер. Ключове поняття герменевтики – розуміння, а в застосуванні до літератури – розуміння тексту, тому-то у вченні Гайдеггера значне місце займають роздуми про відношення між мовою та буттям. Цей аспект висвітлював і Гадамер: «Мова – це універсальне середовище, у якому здійснюється розуміння. Способом цього здійснення є тлумачення».
Герменевтика передбачає індивідуальне (суб’єктивне) прочитання, освоєння тексту, яке спирається па попередній естетичний і мисленнєвий досвід реципієнта (того, хто сприймає). Між твором та інтерпретатором виникає діалог, як між минулим та сучасним. Розуміння тексту трактується як саморозуміння реципієнта. Сама ж інтерпретація є принципово відкритою (може бути безліч інтерпретацій тексту) і ніколи не може бути завершеною. П. Рікер виділяє три етапи розуміння літературного тексту: 1) аналіз змісту і форми твору; 2) процес читання, який зумовлює певну реакцію читача; 3) привласнення значення тексту (текст стає надбанням уяви та свідомості читача).
15. Історія створення Кримської спілки письменників України. Образ рідної землі у творчості письменників-земляків. Літературний доробок Данила Кононенка.
У нові часи одним з перших серед національно-демократичних організацій в Україні стало Всеукраїнське Товариство української мови ТУМ), що виникло в 1989 році. Його осередки почали створюватись в більшості областей України.
Того ж 1989 року такі організації стали з’являтися і в Криму, а найбільш діяльними серед них були ТУМи в Севастополі, Керчі та Євпаторії. Першими фундаторами та організаторами їх роботи зарекомендували себе відомі діячі українського руху в Криму Анатолій Свідзинський, Сергій Савченко, Маргарита Жуйкова, Павло Власенко, бізнесмен Юрій Колесников та інші.
До активної діяльності в ТУМі долучилося і тоді ще Кримське обласне відділення спілки письменників України, а його тодішній керівник поет Данило Кононенко на всекримських зборах активу був обраний першим головою Кримського Товариства української мови. В своїй роботі він спирався на широку підтримку викладачів українського відділення філологічного факультету Сімферопольського державного університету: Петра Киричка, Ганну Богуцьку, Катерини Саливон, Валентини Власенко, Галини Пашківської, Михайла Вишняка та інших, а також на широкий учительський актив – перш за все викладачів – україністів кримських шкіл.
Данила Кононенко(1 січня 1942 р) в с. Ребедайлівка Кам'янського району Черкаської області в родині колгоспника. Закінчив середню школу в Кам'янці. Другою батьківщиною для Д. Кононенка став Крим. Тут закінчив службу в армії. Дістав вищу освіту в Сімферопольському педінституті (тепер він став університетом). Сформувався як письменник. Ось уже понад тридцять років він мешкає в Сімферополі, працюючи на ниві української літератури.
1972 р. - перша збірка віршів "Джерело", яка засвідчила, що в поезії з'явилася непересічна творча індивідуальність. Тяжить до життєвої правдивості, щирості і простоти вислову. Йому чужа манірність, надуманість та штучна ускладненість асоціативності образів. Засоби пісенності, живої розмовності надають його віршам своєрідного колориту. Виразна емоційна гама збірки. Вона обнімає гостро драматичні, сумовиті сплески, тиху задуму та замилування білим світом. Мотив воєнного лихоліття, яке довелося поетові зазнати іще в ранньому дитинстві. Драматизм і трагізм людської долі, обпаленої смертоносним виром війни, що передав з великим ліричним напруженням і проникливістю.
Наступні збірки "На весняному березі" (1979), "Квітучих соняхів оркестр" (1982), "З любові й добра" (1989) засвідчили творче змужніння поета. Пафос поезії Д. Кононенка дуже точно висловила талановитий критик Лада Федоровська: "душі неприспані тривоги". Над усіма збірками можна було б поставити епіграфом слова самого поета:
Мені встократ сьогодні не байдуже,
Що буде завтра на моїй землі.
Тривоги поета - це тривоги часу. Проблеми війни і миру, екології, моралі та етики, зростання національної свідомості, розвитку націо-нальної української культури, мови, державності суверенної України. Його прояви духовної розхлябаності, безвідповідальності деякої частини сучасників у ставленні до природи; зростаючий на очах дефіцит моральних цінностей.
Наскрізною темою лірики Д. Кононенка є кримська тема. Часто в романтичному ореолі відтворює образ Криму, який постає перед читачем сонцеликим, осяяним радістю. Повертаючи погляд в історичне "колись" Криму, поет створює картини та образи далекої героїчної козаччини, а слова автора віддає повівом народних дум.
Хвилюють вірші Д. Кононенка про кохання. Воно у ліриці нашого поета - щасливе, втілення звершених мрій. Звідси глибока сповідальність його інтимної лірики. Коли він пише про щастя, котре огортає душу, то йому підкоряються сонет і тріолет, октави і чотирирядкові та трирядкові ліричні мініатюри.
Д. Кононенко упорядкував і написав передмову до книжки "Люблю тебе, мій Крим", у якій зібрано кращі твори українських поетів про Крим. Разом з місцевими композиторами створив близько 20 пісень, серед яких найбільш відомі "Земле моя кримська", "Вік Україну люби", "Село моє" та інші.
Д. Кононенко - один з організаторів Товариства української мови в Криму, був першим його головою. Один з фундаторів першої і поки що єдиної української газети в Криму "Кримська світлиця", очолює в ній відділ літератури та мистецтва. Член ради Національної Спілки письменників України, заступник голови Кримського республіканського товариства "Україна", член правління Всекримського товариства "Просвіта" імені Тараса Шевченка. Один з найактивніших перекладачів з літератур народів колишнього Радянського Союзу. Особливо багато перекладів він дав з кримськотатарської поезії. Палкий поборник української державності. За внесок у відродження української культури в Криму голова Кримської ради республіканської організації Національної Спілки письменників України
Кримська республіканська організація Національної Спілки письменників України має свою історію. У 1954 році, коли Кримська область увійшла до складу Української РСР, у літературному житті Криму намітилися зміни. З’явилися поети, прозаїки, публіцисти, що пишуть українською мовою. Відомий український поет Іван Іванович Нехода, будучи головою правління Кримської організації Спілки письменників України, проявив активну заклопотаність у становленні та формуванні молодих талантів, був їм щирим подарунком, авторитетним прикладом як зрілого майстра..
Першими членами Спілки письменників України стали – прозаїк, сатирик, гуморист Володимир Шахнюк та поет, сатирик, гуморист, лірик Дмитро Черевичний. Обидва були прийняті до Спілки письменників 1960 р. за рекомендацією Івана Неходи. Через два роки поповнила ряди СПУ і поетеса Валентина Невінчана.
Кримські письменники діставали і тепер дістають підтримку видатних майстрів художнього слова України. Без перебільшення скажемо, що Максим Рильський випестував талановитого нашого поета Ореста Корсовецького.
Розвитком української літератури в Криму цікавився Павло Григорович Тичина. Якраз він помітив обдаровану поетесу Лідію Кульбак і писав про неї на сторінках республіканської преси. П. Тичина допомагав організовувати і проводити літературні передачі по кримському телебаченню, надсилаючи для збагачення відеоряду силу-силенну фотографій. Дав цікаві спогади про дружбу з та¬лановитим російським поетом Григорієм Летніковим, що жив і похоронений у Старому Криму.
Іще на самому початку творчої дороги підтримав і заохотив до творчості гумориста, сатирика Дмитра Черевичного талановитий український сміхотворець Степан Олійник.
Данило Кононенко називає своїм “літературним вчителем” Василя Симоненка. Це він, В. Симоненко, працюючи в районній газеті на Черкащині, познайомився з надісланими до редакції віршами семикласника Данька Кононенка і відчув у них присутність поетичної натури, заохотив початкуючого автора до літературної творчості.
Крім М. Рильського, П. Тичини контакти з кримською письменницькою організацією підтримували О. Гончар, М. Бажан, О. Підсуха, П. Воронько, Л. Забашта, О. Ющенко та інші. Ці контакти не перериваються і в наш час. Борис Олійник і Іван Драч, Павло Мовчан і Олег Чорногуз не раз у своїх виступах на сторінках часописів України торкаються проблем розвитку української літератури в Криму. Буваючи в нашому краї, проводять наради, творчі зустрічі з кримськими авторами, допомагають літературній молоді.
Останнім часом Кримська організація Національної Спілки письменників України поповнилася новими іменами. Членами спілки стали поети Валентин Негода, Віктор Виноградов, Світлана Кочерга, Галина Хмільовська, критик, публіцист, поет Федір Степанов.
У широкому розмаїтті проблемно-тематичних пластів творчості сучасних кримських письменників одне із видних місць належить образу Кононенка
У широкому розмаїтті проблемно-тематичних пластів творчості сучасних кримських письменників одне із видних місць належить образу К Криму. Митців зачаровує і надихає дивосвіт неповторної краси природи краю, хвилюють сторінки його далекої і близької історії, людські долі сучасників, покликаних історією творити державність суверенної України, відроджувати її культуру, збагачувати рідну мову. Кожен з письменників свідомий того, що творчих успіхів не дійти без засвоєння віковічного досвіду словесно-образного мислення народу. Цілком природним є використання сучасними митцями і мотивів, і образів, і прийомів, засобів дум, народних пісень, створених безіменними гомерами України про Крим, про подвиги славетних наших предків у битвах за свободу і незалежність рідної землі.
Ім'я Данила Кононенка - талановитого задушевного лірика широко відоме на Україні. Помітний слід лишає він у літературі і як талановитий перекладач, публіцист. Багато зробив він для розвитку української культури в Криму.
16. Літературне краєзнавство як компонент вивчення історії літератури. Кримські мотиви й образи у творчості М. Костомарова, Л.Українки, О.Олеся, І. Карпенка-Карого, М.Рильського, М.Бажана, В.Сосюри та ін.
Літ краєзнавство є важливим компонентом вивчення історії літератури. Останнім часом інтерес до письменства рідного краю помітно зростає, що є закономірним фактом. У контексті епохи нац відродження, літ рідного краю сприймається як одне з найважливіших народознавчих джерел. Літературне краєзнавство поступово займає належне місце у шкільних програмах. Актуальне його вивчення у вищих навчальних закладах. Кожен худ твір, пов'язаний з нашим краєм, – живий документ епохи і людської свідомості. Із худ літ-и постає прекрасний і романтичний образ рідного краю, з яким єднають нас корені роду і враження дитинства. Виховним матеріалом можуть служити життєписи письменників, доля яких пов'язана з Південним берегом Криму.
Літ традиції нашого краю мають глибоку історію. Специфіка Криму полягає в тому, що йому присвячували натхненні рядки славетні поети різними слов'янськими мовами. Південний берег Криму оспівали А.Міцкевич польською мовою, О.Пушкін – російською, Л.Українка – українською, М.Богданович – білоруською. Неодноразово видавались антології найвідоміших творів, присвячених Криму. Однак системне вивчення кримських мотивів у творчості письменників, зокрема українських, ще тільки складається.
Пізнаючи літературу рідного краю, ми переконуємось у глибоких зв'язках укр культури і кримської землі, прилучаємось до високих морально-естетичних цінностей красного письменства і тим самим духовно збагачуємось.
СТЕПАН РУДАНСЬКИЙ. Ім'я поета посіло в укр літ-і і фольклористиці визначне місце. випускник Петербурзької медико-хірургічної академії отримує через захворювання туберкульозом, призначення в Ялту, де він і приступить до роботи міським лікарем. Найголовнішою пристраст, його любов'ю і болем залишалось укр худ слово. Письменник пробував сили у різних жанрах, писав балади, лір вірші, гуморески, драми, істор поеми, займався перекладами. Найважливішою літе справою в Ялті став переклад "Іліади" Гомера.
Опинившись в Криму, поет – прекрасний знавець фольклору, згадував чумацькі пісні, вирішив написати п'єсу "Чумак". Ім'я Руданського стає невід'ємним від суч Криму, зокрема Ялти, де в честь нього названа одна з центральних вулиць міста.
Літературне краєзнавство – це специфічна галузь науки про літературу, предметом вивчення якої є вивчення фольклорної спадщини та літературних творів, художніх образів, навіяних природою, історичними подіями, традиціями, звичаями, побутом і людьми певного краю.
уроки літератури рідного краю, що мають свої особливості.
По-перше, планувати їх треба, враховуючи специфіку літератури, як виду мистецтва;
по-друге, добирати літературні твори і мистецький матеріал високої художньо-естетичної вартісності;
по-третє, вміло поєднувати вивчення краєзнавчої літератури з використанням образотворчого мистецтва, музики, архітектури, історії, релігії, філософії свого краю тощо;
по-четверте, забезпечувати формування естетичних смаків, переконань, ідеалів школярів відповідно до людинознавчих і українознавчих традицій;
по-п'яте, виробляти особистісне ставлення до художньої літератури рідного краю, щоб допомогти учневі-читачеві усвідомити, що митці-земляки не тільки відображають своє сприйняття й розуміння світу, а й передають енергію власного бачення життя з його добром і злом, красою й потворністю і цим допомагають дитині творити своє Я.
Як вважають дослідники творчості Костомарова, пишучи "кримські" твори, письменник спирався на традицію, пов'язану з іменами О. Пушкіна (поема "Бахчисарайський фонтан", 1821–1823 рр.) та А. Міцкевича ("Кримські сонети", 1826 р.). Зокрема, вони вказують, що написаний у Бахчисараї вірш М. Костомарова "До Марії Потоцької" має цілий ряд перегуків із сонетом А. Міцкевича "Гробниця Потоцької" (Марія Потоцька – "польська Роксолана": полонена княжна, вона стала дружиною кримського хана Крим-Гірея; на її честь за наказом хана й було споруджено відомий "фонтан сліз"). Проте у творі А. Міцкевича німий монолог, звернений до бранки, у двох заключних терцинах завершується спалахом глибокого ліричного переживання ("О полько! Як і ти, я вмру на чужині..."). У Костомарова ж ліричне начало цілком відсутнє, його сюжет "обростає" традиційною атрибутикою романтичної балади – пустельний нічний пейзаж; хрест під місяцем; могила, вкрита миртом; уявний діалог із людиною з потойбіччя; обіцянка постання її з мертвих і появи "страннього", тобто самітника-подорожнього, – а у фіналі оповідь переводиться у філософський план. Тут панує контраст: вічне протиставляється минущому; чистота жіночої душі поетизується як нетлінні святощі:
Усе славне, світовеє
Розлетиться й пропаде.
Тільки чистеє, святеє
Позостанеться навік [3].
З Бахчисараю Костомаров повернувся до Сімферополя, а звідти вирушив до Керчі. Це давнє місто зацікавило мандрівника своїм славним історичним минулим, проте вже тоді вчений став свідком розкрадання давніх могил та існування чорного ринку старожитностей. "Здесь, – пише далі в автобіографії Костомаров, – я с любопытством осматривал боспорские могилы и музей, в котором в то время хранилось множество древностей, впоследствии пересланных в императорский Эрмитаж… О самих археологах, раскапывавших курганы, ходили неодобрительные отзывы. Говорили, будто бы они утаивали найденные в курганах драгоценности и тайно продавали их англичанам". Під впливом побаченого в Керчі Костомаров написав баладу "Пантікапея", у якій зобразив "блуждающую тень одного из боспорских царей, которого прах выбросили из могилы древлеискатели…"
Гнітюче враження справило на Костомарова відвідання Севастополя, зруйнованого в ході Кримської війни: "Бывшая лучшею часть города представляла ряды домов и стен без кровлей, со следами пушечных выстрелов… В городе только одна часть, юго-западная, несколько начинала отстраиваться, но и там торчало много непоправленных домов" [1, с. 616]. Після Севастополя Костомаров відвідав Херсонес та Інкерман, де його увагу привернули розкопані давні мармурові фундаменти православних візантійських церков, гірські печери, давня печерна церква та Інкерманський монастир. З Бахчисараю, втретє відвідавши вже спустошений ханський палац, вчений здійснив підйом до Чуфут-Кале, ретельно дослідив його печери, вказуючи на відсутність мешканців цього давнього печерного містечка, відвідав Іосафатову долину – старовинне єврейське кладовище, а на зворотньому шляху – скельний Успенський монастир. Повернувшись до Севастополя, Костомаров взяв участь в "очень любопытном добывании затопленных… корабельных снастей и других предметов", описавши технологію такого підйому. Потім мандрівник побував у Євпаторії, залишивши цікавий етнографічний опис караїмів – його основних населенців.
У «Кримських спогадах» Леся Українка порівнювала Крим із розбитим безталанним човном. Вона журилася, що татари живуть у країні, де править неволя. Поетеса мріяла, щоб розбурхане море народного гніву очистило від поневолювачів нещасну країну.) Вершини світової поезії. (У творах Леся Українка порушувала надзвичайно важливі філософські, історичні, політичні, етичні проблеми. У її творах були відповіді на злободенні питання тогочасної дійсності. Українське мистецтво і творчістю Лесі Українки сягнуло вершин світової поезії. Патріот, самовідданий борець, вона багато зробила для Батьківщини.
О. Олесь був в Криму двічі: 1906 та 1908 року і створив тут низку цікавих віршів.
Кримські вірші Олеся ніколи окремою збіркою не виходили, але навряд чи сам митець бажав того. Лише поезії першого візиту об'єднані у цикл "В Криму. З кримських образів", що складається з десяти віршів. Вони не з'єднані єдиним задумом. Кожен з віршів - самостійна творча одиниця, що викликає необхідність вивчати і досліджувати їх окремо. Формально поєднання віршів у цикл не є суто локально-хронологічним, бо оболонка всіх їх - пейзажна замальовка, під якою приховано алегоричний зміст, який зумовлений двома факторами - коханням до Віри Свадковської - майбутньої дружини і розчаруванням підсумками революції 1905 року. Звідти всі зазначені вірші розділяються за темами:
1) оспівування образа коханої;
2) суспільні роздуми.