9. Поняття та види цивільного судочинства.

Крім стадій цивільного процесу (ЦП) виділяють його види: позовне, наказне та окреме провадження. Вид цивільного процесу є процесуальний порядок порушення, розгляду та вирішення певних груп цивільних справ. Види виділяться характером та специфікою захисту матеріального права. Саме це і визначає матеріально-правові особливості розгляду цивільних справ.

В позовному провадженні розглядається спір про цивільне право за участю двох сторін при рівності їх прав та обов’язків. Наказне провадження – це такий вид судочинства де у спрощеному порядку вирішуються окремі категорії цивільних справ (стягнення заборгованості по комунальним платежам, стягнення аліментів, якщо це не пов’язано із встановленням батьківства тощо). Окреме провадження відрізняється матеріально-правовою природою справ, мета яких – виявлення та констатація тих чи інших обставин, з якими норми права пов’язують, виникнення, зміну та припинення у заявника певних прав та обов’язків. Справи окремого провадження ще називають безспірні справи, оскільки тут відсутні особи, які б заявляли юридичні вимоги проти інших осіб. Наприклад, оголошення громадянина померлим, усиновлення дітей, встановлення неправильності запису в акті громадянського стану тощо.

10. Сторони у цивільному процесі.

Сторонами в ЦП називаються особи, від імені яких ведеться процес й матеріально-правовий спір яких повинен вирішити суд. В кожній справі позовного провадження завжди присутні дві сторони – позивач та відповідач.Позивач (actor) – це особа, в захист прав та інтересів якої порушується цивільна справа. Позивача називають активною стороною, оскільки саме його дії порушують ЦП. Про те, в деяких випадках процес порушується не особою права якої порушені, а іншими особами (прокурором, органами державної влади тощо). В таких випадках вона про це повідомляється (їй направляється копія ухвали про відкриття провадження по справі) й може вступити в процес в якості позивача (якщо направила заяву про не підтримання позовних вимог суд залишає позов без розгляду). Відповідач (reus) – особа, яка притягується до відповідальності по позову, оскільки на нього як на порушника права вказує позов. Згода відповідача на залучення її до процесу не потрібна.

Ознаки сторін: 1) Процес ведеться тільки від імені та в інтересах сторін, які персоніфікують цивільну справу. Практичне значення – закон забороняє пред’являти та розглядати вже вирішений позов між цими же сторонами по тому самому предмету й по тим же підставам (ст.122 ЦПК); 2) Відносини між сторонами в наслідок пред’явлення позову набувають офіційно спірний характер. Завдання суду полягає у вирішенні спору; 3) Сторони володіють юридичною зацікавленістю в справі як матеріальною, так і процесуальною. Матеріальна зацікавленість полягає в тому, що по цивільній справі сторони мають матеріально-правовий інтерес. Процесуальна зацікавленість полягає в можливості захисту своїх прав, в намаганні отримати сприятливе рішення та реалізувати його; 4) Саме сторони несуть судові витрати по справі. Це обумовлено тим, що всі судові витрати виникають в зв’язку з розглядом спору про право, яке безпосередньо стосується сторін; 5) Матеріально-правова сторона судового рішення розповсюджується по загальному правилу тільки на сторін. Судове рішення розповсюджує свою дію на всіх суб’єктів правовідносин на території держави. Мова йде про юридичну силу рішення, а не матеріально-правову. Наприклад, прокурор, який пред’явив позов в інтересах інших осіб ніяких матеріальних вигод чи витрат не буде нести.

Процесуальні права та обов’язки сторін. Процесуальні права сторін по суті випливають з статті 55 Конституції України, яка передбачає право на судовий захист. Вся система цивільного судочинства по суті являється конкретизацією цього права. Згідно статті 31 ЦПК сторони користуються рівними процесуальними правами. Дана рівність проявляється в тому, що як позивачу надаються процесуальні засоби для захисту своїх інтересів в суді, так і відповідач володіє певним комплексом процесуальних прав для відстоювання своїх інтересів. Хоча з цього приводу висловлюється й інша думка, зазначається зокрема невигідне становище відповідача в ЦП України.

Процесуальні права сторін різноманітні й тому доцільно їх згрупувати залежно від їх змісту на: 1)права пов’язані з самостійним визначенням обсягу захисту своїх прав та інтересів (право на подання позовної заяви, право на зміну предмету та підстави позову, право на визнання позову, право на укладення мирової угоди тощо); 2) права, пов’язані з використанням процесуальних засобів судового захисту (право на пред’явлення доказів та участь в їх дослідженні, задавати питання іншим особам, що беруть участь в справі, свідкам, експертам, заявляти клопотання, право подавати заперечення проти позову чи зустрічний позов тощо); 3) права сторін на можливість добиватися перевірки законності та обґрунтованості судового рішення (право на оскарження рішення в апеляційну інстанцію, порушувати питання про перегляд його по нововиявленим обставинам тощо); 4) процесуальні права, пов’язані з примусовим виконанням судового рішення та ряд інших процесуальних прав.

Процесуальні обов’язки сторін також різноманітні, а тому їх доцільно поділяти на загальні та спеціальні. Перші проявляються у всіх стадіях судового процесу, а останні тільки при скоєнні певної процесуальної дії. Так, до загальних процесуальних обов’язків можна віднести добросовісне використання сторонами процесуальних прав. В більшості випадків сторони даний обов’язок виконують добровільно, але на сторону, яка недобросовісно себе поводить суд може вплинути шляхом встановленням для неї несприятливих наслідків. Щодо загального обов’язку сторони бути правдивою у справі, то це є на наш погляд обов’язок морального, а не правового характеру. До спеціальних обов’язків можна віднести, наприклад, якщо особа заявляє клопотання перед судом про витребування письмових доказів, то вона повинна докладно зазначити, який саме доказ вимагається, підстави, по яким вона вважає, що даний доказ знаходиться в іншої особи, і обставини, які може підтвердити цей доказ.