25. Особливості наказного провадження

Наказне провадження виступає самостійними видом цивільного судочинства по стягненні заборгованості на підставі судового наказу (ч.1 ст.95 ЦПК).

Багато цивільних справ, які направляються до суду є по фабулі своїй простими, і це не вимагає для їх вирішення здійснення всіх без винятку процесуальних дій. Це викликає можливість їх розгляду в більш спрощеному порядку, ніж є загальний.

Введення спрощеного судочинства в новому ЦПК України у вигляді наказного провадження доцільно та виправдано. Громіздка процедура, яка встановлена ЦПК для всіх категорій справ не потрібна для тих справ, які по своєму характеру фактично є безспірні. Без спірність не означає, що права або інтереси не порушені. Навпаки, право або інтерес є порушеним, але докази, які подає заявник, що хоче отримати наказ є настільки переконливими, що суду не має необхідності проходити по справі всі процедури.

Спрощеність судової процедури по наказному провадженні сприяє реальному захисту цивільних справа, оскільки по часовому проміжку дана справа розглядається менше ніж справа позовного провадження.

Наказне провадження відбувається за загальними правилами позовного провадження з винятками, які встановлені в ЦПК (Розділ ІІ). Перелік таких виключень із загальних правил не може бути доповнений судом або витлумачений більш ширше.

До таких винятків законом відноситься: 1) справи наказного провадження вирішуються без судового розгляду в судовому засіданні. Оскільки не має судового розгляду, то наказному провадженню не притаманний інститут відкладення розгляду справи, зупинення провадження, залишення заяви без розгляду; 2) справа, яка розглядається в порядку наказного провадження може бути закрита не тільки по загальним підставам, а також і по спеціальним – у формі відмови у видачі судового наказу. При відмові у видачі судового наказу повторне звернення до суду з тотожною вимогою не можливе – особа може захистити свої інтереси в загальному порядку, тобто подавши позов; 3) законом встановлений спеціальний строк для суду на інформування боржника про видачу судового наказу та строк відповіді на нього; 4) судовий наказ одночасно виступає виконавчим документом, що не потребує звернення до суду на видачу виконавчого листа на виконання рішення як це має місце в справах позовного провадження.

Судовий наказ може бути виданий по таким категоріям цивільних справ: 1) стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати; 2) компенсація витрат по розшуку дитини, відповідача чи автомобіля боржника; 3) стягнення комунальної заборгованості; 4) присудження аліментів, якщо не потрібно встановлювати батьківство; 5) повернення вартості товару неналежної якості.

26. Перегляд судових рішень у апеляційному порядку.

Апеляція – спосіб перегляду рішень та ухвал суду, які не вступили у законну силу.

Ознаки апеляції: 1) апеляція подається на рішення суду, яке не вступило в законну силу; 2) справа по апеляції переноситься на розгляд вищестоящого суду; 3) подання апеляції обумовлюється неправильністю рішення суду першої інстанції, що виражається в тому, що суд неправильно встановив фактичні обставини справи або неправильно застосував закон, за думкою суб’єктів права на апеляційне оскарження; 4) апеляційний суд, вирішуючи справу, розглядає як питання факту, так і питання права, тобто має право перевірити як юридичну, так і фактичну сторону справи в тому обсязі, що і суд першої інстанції; 5) апеляційний суд при розгляду справи, як правило, не вправі повернути справу на розгляд до суду першої інстанції; 6) виконання рішення, оскарженого в апеляційному порядку призупиняється (крім випадків негайного виконання); 7) повноваження апеляційного суду при розгляді справи обмежені межами апеляційної скарги та предметом рішення суду першої інстанції. Нові вимоги, які не були предметом розгляду в суді першої інстанції не можуть бути заявленими в апеляційному провадженні; 8) цивільна справа може бути оскаржена в апеляційному порядку тільки один раз.

В теорії ЦПП виділяють два види апеляцій – повна та неповна (в залежності від повноважень суду апеляційної інстанції). Неповна апеляція являє собою перегляд рішень судів першої інстанції на підставі доказів, які були подані особами, що беруть участь в справі в суди першої інстанції. По загальному правилу неповної апеляції посилатися на нові докази не можна, але при певних умовах вони можуть бути допущені до справи судом апеляційної інстанції (якщо суд першої інстанції необґрунтовано відмовив у їх прийнятті або вони не були подані за поважних причин). При повній апеляції особам, які брали участь в справі дозволяється подавати в апеляційний суд поряд з вже розглядуваними й нові докази без будь-яких умов. Апеляція в даному випадку має на меті не тільки виправлення помилок суду, але й свідомих чи не свідомих помилок самих сторін. За повної апеляції апеляційний суд досліджує фактичну сторону справи в повному обсязі: тобто проводить ті же дії по дослідженню обставин справи, оцінці доказів, що і суд першої інстанції. В Україні закріплений тип неповної апеляції з елементами повної (зокрема, суд апеляційної інстанції не вправі направляти справу на повторний розгляд до суду першої інстанції при оскарженні рішення суду).

Апеляційна скарга може бути подана на рішення суду в межах 10 днів, а на ухвалу – у межах 5 днів з дня їх проголошення. Обов’язкові реквізити апеляційної скарги: 1) назва суду, до якого подається апеляційна скарга (подання); 2) особа, яка подає апеляційну скаргу (подання), її місце проживання або знаходження; 3) повна й точна вказівка інших осіб, які будуть брати участь в розгляді справи, їх місце проживання або знаходження; 4) дата подання заяви про апеляційне оскарження; 5) посилання на рішення, ухвалу, що оскаржуються та межі оскарження; 6) обґрунтування апеляційної скарги. Обґрунтування апеляційної скарги показує в чому полягає незаконність та (або) необґрунтованість рішення чи ухвали суду першої інстанції. В апеляційній скарзі сторона, наприклад, повинна вказати в чому полягає неправильність рішення суду (тобто з якими висновками суду апелянт не згідний) і вказати обставини справи, якими спростовується рішення; 7) рекомендації суду апеляційної інстанції для правильного вирішення справи. Так, можна вказати, які нові обставини суду необхідно встановити; які докази необхідно піддати повторному дослідженні або оцінці. Звичайно, особа може вказати на нові докази, які судом першої інстанції взагалі не досліджувалися, а тому суд апеляційної інстанції їх повинен буде дослідити та оцінити самостійно. Про те апелянт повинен довести поважність причин не подання даних доказів в суді першої інстанції. Скаржник також може здійснити заперечення проти доказів використаних судом першої інстанції; 7) клопотання особи, яка подає скаргу. Тут вказується, що повинен зробити апеляційний суд в межах своїх повноважень (“відмінити рішення суду й постановити нове, задовольнивши позов” або які додаткові докази суд повинен витребувати тощо); 8) перелік письмових матеріалів, що додаються до скарги.

Апеляційна скарга підписується особою, яка її подала або представником з доданням довіреності чи іншого документу, що підтверджує право особи на подання апеляційної скарги. Якщо апеляційна скарга не відповідає вищезазначеним вимогам або неоплачена судовим збором, то вона залишається без руху й суд встановлює строк для виправлення недоліків по правилам ст.121 ЦПК. Апеляційна заява (скарга) подається до суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції (ст.296 ЦПК).