22. Поняття та види судових витрат.

Правосуддя як соціальний інститут вимагає матеріального забезпечення свого функціонування. Засоби на утримання судової системи можуть бути отримані тільки з двох джерел: державне забезпечення та забезпечення зацікавлених в справі сторін. Забезпечення правосуддя з першого джерела обґрунтовано визнанням правосуддя в якості невід’ємної функції держави, в той час як забезпечення правосуддя з другого джерела обумовлено порушенням судової діяльності в інтересах певних осіб.

Процесуальний закон не містить визначення що таке судові витрати, а тому виходячи з вищенаведеного під ними розуміють грошові затрати, пов’язані з розглядом цивільної справи.

Законодавство називає тільки склад судових витрат: судовий збір та витрати, пов’язані з розглядом справи (ч.1 ст.79 ЦПК). Останній вид судових витрат поділяється на певні групи, до яких належать витрати на правову допомогу; витрати сторін та їх представників, що пов’язані з явкою до суду; витрати, пов’язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів та проведенням судових експертиз; витрати, пов’язані з проведенням огляду доказів за місцем їх знаходження та вчиненням інших дій, необхідних для розгляду справи; витрати, пов’язані із публікацією у пресі оголошень про виклик відповідача (ч.3 ст.79 ЦПК).

Якщо уважно проаналізувати правову природу судових витрат, то можна виділити наступні відмінні ознаки між судовим збором та витратами, які пов’язані з розглядом справи:

1) розмір судового збору встановлюється в залежності від ціни позову, а розмір витрат, пов’язаних з розглядом справи визначається фактично понесеними витратами суду та учасників процесу;

2) судовий збір стягується завжди в доход держави, а витрати, пов’язані з розглядом справи (ВПРС) відшкодовуються особам, які їх понесли за рахунок сторін, за винятком витрат, пов’язаних з оглядом доказів на місці та розшуком відповідача (ст.78 ЦПК).

3) метою стягнення судового збору є часткове відшкодування державі витрат по утриманні судової системи, а метою стягнення ВПРС є повне відновлення майнового становища учасників процесу;

Значення судових витрат:

1) забезпечує кваліфікований судовий розгляд, оскільки встановлюється розмір винагороди, для осіб, які сприяють розгляду справи експерту, спеціалісту, перекладачу, а також компенсує їм витрати, пов’язані з викликом їх у судове засідання;

2) забезпечує максимально повне подання доказів при розгляді справи, оскільки до судових витрат відносяться витрати, пов’язані з оглядом доказів на місці, проведенням судових експертиз, компенсації свідкам;

3) забезпечує максимально швидке вирішення справи по суті, оскільки особливий режим розподілу судових витрат впливає на процесуальну поведінку сторін;

4) попереджують недопущення зловживання своїми правами, оскільки при зверненні до суду із завідомо необґрунтованими вимогами або обґрунтованими, але без достатніх доказів, чи по безспірним вимогам на них буде покладений обов’язок по відшкодуванні судових витрат.

23. Поняття та загальна характеристика позовного провадження

Термін “позов” вживається як в матеріально-правовому, так і процесуальному значенні. Саме тому розрізняють право на позов в матеріальному значенні та право на позов в процесуальному значенні. Якщо позов служить засобом захисту суб’єктивного права, то це є право на позов в матеріальному значенні і в той же час позов є засобом порушення діяльності суду – тут ми розуміємо право на позов у процесуальному значенні.

Позовне провадження є одним із видів цивільних процесів та отримало свою назву від основного процесуального документу, яким порушується розгляд справ позовного характеру – позовна заява.

Передумовами права на позов в процесуальному значенні є юридичні факти, з якими закон пов’язує можливість реалізації права на позов. З наявністю або відсутністю даних передумов закон пов’язує виникнення права на пред’явлення позову по конкретній справі. До таких передумов відносяться: 1) процесуальна правоздатність позивача та відповідача. Для звернення до суду необхідно щоби була наявним процесуальна правоздатність не тільки у позивача, але і у відповідача. Практичне значення це має тільки тоді, коли відповідачем виступають організації, які можуть бути особою, яка бере участь в справі тільки при наявності в неї статусу юридичної особи. В громадян правоздатність виникає з моменту народження. Дієздатність позивача та відповідача не є передумовою для пред’явлення позову, оскільки дане право пов’язано зі здатністю бути стороною в процесі, а не можливість самому здійснювати свої права; тут можлива допомога судового представника. 2) підвідомчість спору суду. 3) відсутність вступившого в законну силу рішення суду по спору між тими же сторонами, по тому ж предмету, по тим же підставам; рішення такого ж роду іншого юрисдикційного органу, прийнятого в межах своєї компетенції (наприклад, третейського суду); відсутність в проваджені суду аналогічного спору. 4) відсутність між сторонами договору на передачу спору на розгляд до третейського суду, а також ухвали суду про прийняття відмови позивача від тотожного позову або припинення тотожного спору мировою угодою.

Право на пред’явлення позову реалізується шляхом подання до суду позовної заяви. Саме з цією процесуальною дією пов’язується початок процесу по конкретній справі. Саме це і обумовлює важливість права на пред’явлення позову – воно є обов’язковим для порушення цивільної справи.

Право на пред’явлення позову здійснюється в тому порядку, що вказаний в законі. Порядок здійснення цього права отримав в теорії назву умови реалізації права на пред’явлення позову. Умови реалізації права на пред’явлення позову є наступні: 1) підсудність справи тому суду, до якого була подана позовна заява; 2) дієздатність позивача; 3) наявність повноважень на ведення справи. Дана умова має значення, якщо права та інтереси позивача будуть захищати представник або інші особи; 4) відповідність форми та змісту позовної заяви вимогам закону. Форма позовної заяви чітко встановлюється законом: письмова. Вимоги, які пред’являються до позову – назва суду, куди адресується позов; назва та місце знаходження сторін, а також назву представника; позовні вимоги, які повинні бути чітко сформульовані (їх зміст, розмір, порядок та спосіб їх задоволення); ціна позову (якщо він підлягає оцінці); обставини справи, з яких позивач виводить свої вимоги; докази, що підтверджують дані обставини та розмір вимог позивача. Закон не вимагає щоби в позовній заяві була вказана правова кваліфікація спору; 5) сплата судового збору.