3. Поняття та склад цивільних правовідносин

Цивільні відносини, це такі відносини, які врегульовані нормами цивільного права. Цивільні правовідносини є різновидом правових галузевих відносин, тому їм властиві ознаки правових відносин вцілому і галузевих цивільно-правових зокрема. Цивільно-правові відносини мають свої ознаки: 1) це відносини, які виникають з приводу майнових та особистих немайнових прав та інтересів учасників; 2) учасники цивільних правовідносин характеризуються майновою та організаційною відокремленістю, що забезпечує їх самостійність та незалежність один від одного. Це є передумовою їх юридичної рівності; 3) учасники вступають в цивільні правовідносини як юридично рівні суб’єкти. Юридична рівність сторін є невід’ємною ознакою цивільного правовідношення. З втратою цієї особливості втрачається і природа цивільного правовідношення. З цивільного воно переходить в інше. Зокрема, купуючи квартиру у місцевої державної адміністрації фізична особа вступає з нею у відносини купівлі продажу як рівний суб’єкт. Але коли дана адміністрація буде розподіляти квартири, збудовані за державні кошти, тим хто постраждав внаслідок паводку, то вказані адміністративні відносини виникають вже між юридично нерівними суб’єктами; 3) суб’єктивні права та обов’язки учасників цивільних правовідносин виникають, змінюються та припиняються на підставі юридичних фактів. Найпоширенішою підставою є договір як акт волевиявлення самих суб’єктів цивільних правовідносин. Це пов’язано з диспозитивними засадами їх регулювання.

Складовими елементами цивільно-правових відносин виступають суб’єкти, об’єкти та зміст цивільно-правових відносин. Суб’єкт цивільно-правових відносин – це учасники цивільних правовідносин. Ними може бути фізична чи юридична особа, держава та її адміністративно-територіальні одиниці, інтереси яких задовольняються за рахунок цивільно-правових методів регулювання майнових та особистих немайнових відносин. Суб’єктами цивільно-правових відносин мають бути як мінімум дві особи (уповноважуючого та зобов’язуючого), причому організаційна модель цивільних правовідносин не бере до уваги ступінь конкретизації особистості кожного з учасників. Учасники цивільно-правових відносин називаються суб’єктами, які в залежності від характеру їх прав та обов’язків можуть бути активними та пасивними. Активні – це такі учасники цивільних правовідносин, які володіють правами стосовно пасивних суб’єктів. В праві їх ще називають уповноваженим суб’єктом, а пасивних відповідно – зобов’язаною особою. Відповідно до ЦК України учасниками цивільних правовідносин є суб’єкти приватного права – громадяни України, іноземці та особи без громадянства, юридичні особи та суб’єкти публічного права – держава, АРК, територіальні громади, іноземні держави та інші суб’єкти публічного права. Суб’єктам цивільно-правових відносин притаманна правосуб’єктність, тобто здатність бути учасником цивільно-правових відносин. Правосуб’єктність характеризує коло його можливостей, прав та обов’язків. Характеризуючи правосуб’єктність можна виділити два елементи: правоздатність та дієздатність. Правоздатність – це здатність особи мати права та обов’язки. Дієздатність – це здатність своїми діями набувати прав та обов’язків, а також нести відповідальність за їх виконання. Деліктоздатність – це здатність нести юридичну відповідальність за належне виконання своїх прав та обов’язків. На відміну від правоздатності дієздатність є більш динамічною категорією, її обсяг залежить від віку, душевного та психічного стану, дієздатність може бути обмежена, поновлена що не притаманно правоздатності.

Об’єкт цивільно-правових відносин – ними визнають будь-які речі, матеріальні та нематеріальні блага, з приводу яких суб’єкти вступають у правовідносини між собою для задоволення своїх інтересів. Звідси випливає, що об’єкти за своїми властивостями можуть задовольнити потреби фізичних та юридичних осіб. Об’єкти цивільних правовідносин поділяються на: 1) речі – це матеріальні об’єкти, які можуть бути предметом договору купівлі-продажу, дарування обміну, і т.д.; 2) дії – поділяються на роботи та послуги. Роботи – це дії в результаті яких виникають матеріальні об’єкти. Вони є предметом договору підряду, побутового замовлення, підряду на капітальне будівництво. Послуги – це дії, в результаті яких не виникає матеріальних об’єктів. Вони є предметом договорів перевезення, страхування і т.д.; 3) результати духовної та інтелектуальної власності – вони є результатами творчої діяльності людини (твори науки, літератури, мистецтва, винаходи, промислові зразки); 4) особисті немайнові блага (право на ім’я, честь гідність, ділову репутацію).

Зміст цивільно-правових відносин складає суб’єктивне право та обов’язок. Суб’єктивне право – це узаконена можливість суб’єкта діяти певним чином. Суб’єктивному праву притаманні наступні правомочності або можливості: 1) правомочність на власні дії; 2) правомочність на чужі дії, вимагати від зобов’язаного суб’єкта виконання ним певних обов’язків; 3) правомочність застосувати державний примус в передбаченій законом процедурі. Не у всіх суб’єктивних правах може появитися дана тріада правомочностей. Типовим суб’єктивним правом, де проявляється повністю вказана тріада є право власності. Суб’єктивний обов’язок – це міра необхідної поведінки зобов’язаного суб’єкта з метою задоволення інтересів третіх осіб. Суб’єктивний обов’язок може мати пасивний та активний характер, залежно від того, яким законодавчим способом закріплюються цивільні обов’язки – позитивне зобов’язування або негативне зобов’язування (заборона). Пасивний характер передбачає обов’язок носія утримуватися від вчинення певних дій. Такого роду суб’єктивні обов’язки встановлюються з метою не порушення інтересів уповноважуючих суб’єктів або публічних інтересів. Активний характер – це зобов’язання суб’єкта діяти певним чином на користь третіх осіб.