15. Види забезпечення виконання зобов'язання

Способи забезпечення виконання зобов’язань – це міри майнового характеру, які спонукають боржника до належного, повного та реального виконання зобов’язання. До способів забезпечення виконання зобов’язань належать: неустойка, порука, гарантія, застава, притримання та завдаток (ч. 1 ст. 546 ЦК). Всі вони вчиняються у договірній формі, де закон прямо наголошує на наявності письмової форми таких договорів (ч.2 ст. 547 ЦК).

До зобов’язально-правових способів забезпечення виконання зобов’язання належить неустойка, гарантія, порука, завдаток.

Неустойка в цивільному праві поділяється на штраф і пеню. Пеня – це вид неустойки, яка стягується з боржника за несвоєчасне виконання зобов’язання. ЇЇ розмір визначається в процентному відношенні до вартості простроченого зобов’язання за кожний день прострочки. Штраф – це вид неустойки, який обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання.

Порука – це спосіб забезпечення виконання зобов’язань, який застосовується як між фізичними і між юридичними особами, і полягає в тому що поручитель добровільно бере на себе зобов’язання погасити борг за третю особу (основний боржник) в разі, якщо вона до встановленого строку належним чином та в повному обсязі не виконає зобов’язання перед кредитором. Порука може здійснюватися як до всього зобов’язання, так і до його частини. Поручитель та основний боржник несуть відповідальність як солідарні боржники, якщо договором не встановлено субсидіарну відповідальність поручителя. Кредитор може пред’явити вимогу поручителю на протязі 6 місяців з дня настання строку виконання основного зобов’язання. Якщо строк виконання зобов’язання не встановлений або встановлений моментом вимоги кредитор може пред’явити вимоги до поручителя на протязі 1 року з моменту укладення договору поруки.

Гарантія (банківська гарантія) – це спосіб забезпечення виконання зобов’язань, за яким банк, інша фінансова установа, страхова компанія (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціарій) виконання боржником свого обов’язку. Особливістю гарантії як способу забезпечення виконання зобов’язань є незалежність гарантії від основного зобов’язання.

Завдаток – це спосіб забезпечення виконання зобов’язань, при якому завдаткодавець зобов’язаний сплатити завдаткоодержувачу грошову суму або рухоме майно до моменту виконання сторонами зобов’язань. Завдаток виконує такі функції: платіжну – оскільки видається в рахунок належних платежів; доказова – передача завдатку буде доказом укладення договору , виникнення договірних зобов’язань. При невиконанні завдаткодавцем взятих на себе зобов’язань сума завдатку залишається у власності завдаткоодержувача, а при невиконанні завдаткоодержувача завдаткодавець вправі стягнути подвійну суму від розміру сплаченого завдатку. Завдаток відрізняється від авансу наступним: 1) аванс – попередній платіж, який при виконанні зобов’язання зараховується на суму належних з боржника платежів, а завдаток – це спосіб забезпечення виконання зобов’язання, який повертається завдаткодавцеві при належному виконанні зобов’язань (крім випадків коли завдаткодавець здійснює виконання грошового зобов’язання); 2) аванс може застосовуватися тільки у випадку виконання авансодавцем грошових зобов’язань. А завдаток може при покладенні на завдаткодавця виконати і речове зобов’язання; 3) при невиконанні зобов’язанні по якому сплачено аванс незалежно від вини він завжди повертається, а сума завдатку може залишатися або у власності завдаткоодержувача, або повертатися завдаткодавцеві в подвійному розмірі.

До речово-правових способів забезпечення виконання зобов’язання належить застава та притримання.

Застава – це спосіб забезпечення виконання зобов’язання, в силу якого заставодержатель (кредитор) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов’язання одержати задоволення своїх майнових вимог за рахунок вартості заставленого майна. Основна мета застави – надання кредитору переваги перед іншими кредиторами боржника за рахунок предмету застави. Принципи заставних відносин: 1) застава не дає заставодержателю права на річ як таку. Власником предмету застави є заставодавець, навіть у тому разі, якщо зобов’язання, забезпечене заставою, порушено, то заставодержатель має право реалізувати предмет застави з публічних торгів, а не оголосити таку річ своєю власністю; 2) заставодержатель має перед іншими кредиторами заставодавця перевагу; 3) якщо є наявні обмеження на відчуження речі, то ці обмеження стосуються і передачі речі у заставу; 4) право застави слідує за річчю. У випадку переходу права власності на заставлене майно, то право застави зберігає свою силу. Цей принцип також проявляється у тому, що у випадку втрати предмету застави право на заставу припиняється; 5) принцип старшинства застави. Якщо майно, що є предметом застави заставляється заставодавцем ще раз, то це називається наступна застава (ст. 588 ЦК). Наступна застава (перезастава) використовується у тому разі, якщо вартість майна є великою і ним можуть бути дійсно забезпечені багато вимог різних кредиторів. При наступній заставі перший заставодержатель має перевагу перед всіма іншими заставодержателя. Згідно Закону України “Про заставу” є 5 видів застави: іпотека, застава рухомого майна, застава цінних паперів, застава майнових прав, застава товарів в обороті та переробці.

Інститут притримання як спосіб забезпечення виконання зобов'язань є новелою ЦК України 2003 р. Відповідно до ст. 594 ЦК кредитор, який правомірно володіє річчю, що підлягає передачі боржникові або особі, вказаній боржником, у разі невиконання ним у строк зобов'язання щодо оплати цієї речі або відшкодування кредиторові пов'язаних з нею витрат та інших збитків має право притримати її до виконання боржником зобов'язання. Інакше, кредитор не віддає речі, що належать боржнику, поки він не виконає свій обов’язок. Зокрема, у силах, якщо власник землі затримав чужу худобу, що випасалася на його полі вправі її притримати, поки власник цієї худоби не відшкодує йому, завдані таким випасанням, збитки. Утримати можна тільки рухомі речі. Формально закон не забороняє утримувати і нерухомі речі, але право на нього реалізувати важко, оскільки такі права підлягають реєстрації, а чинне законодавство передбачає тільки реєстрацію права власності на нерухоме майно. За загальним правилом притримуванням можуть забезпечуватися тільки ті вимоги, які пов’язані з даною річчю: її оплата, відшкодування затрат на утримання та інших збитків, пов’язаних з даною річчю. Але закон не забороняє використовувати притримання і для інших вимог кредитора. Наприклад, орендар може притримати річ орендодавця, що потрапила дол. нього на підставі договору зберігання, поки він не виконає ті умови, що були взяті ним на себе на підставі договору оренди (заміна сантехніки у ванній тощо).