Операції центрального банку на відкритому ринку

При експансивній (стимулювальній) політиці

Рис. Механізм впливу операцій на відкритому ринку на перебіг макроекономічних процесів

Шляхом проведення центральним банком операцій на відкритому ринку збільшується (при купівлі цінних паперів) або зменшується (при продажу цінних паперів) обсяг власних резервів комерційних банків та банківської системи в цілому, що призводить до зміни вартості кредиту і, як наслідок, попиту на гроші.

ЦБ продає цінні папери зі свого портфеля, коли йому потрібно стабілізувати або зменшити масу грошей в обігу, стримати зростання платоспроможного попиту, а отже сприяти підвищенню рівня процентної ставки і в кінцевому підсумку знизити інфляцію.

ЦБ купує цінні папери, коли ставить за мету збільшити грошову масу в обігу, знизити вартість грошей, тобто знизити рівень ринкової процентної ставки, і в такий спосіб активізувати підприємницьку діяльність, пожвавити конюн’ктуру ринку.

Залежно від умов угод з цінними паперами на відкритому ринку, розрізняють прямі і зворотні операції. Історично першою формою операцій на відкритому ринку були прямі операції – купівля або продаж центральним банком державних облігацій та інших зобов’язань, казначейських векселів центрального банку.

Зворотні операції на відкритому ринку – це купівля-продаж центральним банком цінних паперів і зобов’язань зворотного викупу за встановленим раніше курсом (м’якший вплив, гнучкі, привабливі).

Операції центрального банку на відкритому ринку на є інструментом глибокої дії і їх вплив є відчутнішим у короткостроковому періоді. Це дозволяє центральному банку проводити їх щоденно. Операції центрального банку на відкритому ринку є більш опосередкованим важелем впливу на кредитну активність комерційних банків і потребують високого рівня розвитку ринку державних цінних паперів та його інфраструктури, що не завжди залежить від центрального банку. До їх позитивних якостей належать: гнучкість, оперативність, швидкість впливу на грошово-кредитну сферу, легко прогнозовані наслідки, висока точність досягнення цілей.

У світовій практиці грошово-кредитного регулювання операції центрального банку щодо купівлі-продажу цінних паперів уряду називають політикою відкритого ринку.

Відповідно до Закону «Про цінні папери та фондову біржу» у 1995 р. в Україні запроваджено такий інструмент регулювання грошово-кредитного регулювання, як державні цінні папери. За його допомогою мобілізуються тимчасово вільні кошти юридичних та фізичних осіб для фінансування бюджетних витрат. Відповідно до Закону, рішення про випуск державних облігацій приймає Кабінет міністрів, оформлюючи його відповідною постановою. Емітентом ОВДП є Міністерство фінансів. НБУ виступає в ролі генерального агента з розміщення і погашення облігацій.

Значення державних цінних паперів для НБУ полягає у наступному:

1) державні цінні папери зменшують обсяги первинної емісії, зменшують пряме кредитування уряду, проти якого завжди виступав центральний банк;

2) розвинутий ринок державних облігацій стає ще одним важливим інструментом регулювання всієї фінансової сфери;

3) поява такого надійного джерела вкладень підвищить ліквідність самої банківської системи, за яку відповідає центральний банк.

Традиційно цб проводять політику відкритого ринку переважно з державними цінними паперами на вторинному ринку. До операцій відкритого ринку не належить купівля цб цінних паперів на первинному ринку, тобто безпосередньо в емітента. Такі операції є формою кредитування цб Уряду. У багатьох країнах вони заборонені або обмежені законом.

Відповідно до щоденного звіту НБУ 28.03.2013 в обігу перебувало 206,9 млрд. грн. боргових зобов’язань уряду (ОВДП), а вже 29.03.2013 – 212,1 млрд. грн. При чому НБУ робить те, що йому прямо забороняє закон – скуповує боргові зобов’язання Уряду. Загалом впродовж перших трьох міс. Поточного року випущено ОВДП на суму 27 млрд. грн. Водночас катастрофічно ростуть зовнішні запозичення. Якщо з 2003 по 2009 роки Україна зробила лише чотири запозичення на загальну суму 3,4 млрд. дол.. США, при цьому в 2008-2009 рр. взагалі не продавала облігації зовнішньої державної позики, то впродовж останніх трьох років запозичувала шість разів на загальну суму 9,6 млрд. дол. США.

Проблеми здійснення ефективних операцій на відкритому ринку:

- НБУ практично не проводить операцій на відкритому ринку через відсутність нормально функціонуючого вторинного ринку;

- короткостроковість облігацій Міністерства фінансів, наслідком чого є стрімке збільшення державного боргу.

5.5. Дієвість монетарної політики.

Розмаїття інструментів грошово-кредитної політики визначає актуальність проблеми її дієвості. Найважливішою вимогою в цьому є забезпечення системності в застосуванні різних важелів монетарного регулювання, їх спрямування на досягнення взаємопов’язаних завдань грошової стабілізації. Не можна, скажімо, водночас обмежувати пропозицію грошей і стримувати ріст норми відсотка. Це альтернативні важелі монетарного регулювання, застосування яких дає взаємовиключний ефект. Нараз необхідно взяти до уваги кілька загальних правил, визначених теорією грошей і напрацьованих багаторічною практикою. Їхній зміст такий:

Грошово-кредитна політика завжди мусить бути гнучкою. Слід узгоджувати її з загальними механізмами макроекономічного регулювання, відображати розвиток економічного циклу ринкової кон'юнктури.

Діапазон застосування напрацьованих світовою практикою інструментів грошово-кредитної політики залежить від ступеня розвитку в кожній країні ринкової інфраструктури, дієвості економічних саморегуляторів. Коли в управлінні економікою переважають методи жорсткого адміністративного макроекономічного регулювання (контроль над цінами й доходами, валютними й торгівельними операціями), коли існує монополізм і відсутня конструктивна конкуренція, ефективність грошово-кредитної політики є незначною. У цьому випадку виправдовує себе метод поетапного впровадження ринкових регуляторів грошово-кредитної системи.

Щоб монетарна політика була результативною, її треба тісно узгодити як із фіскальною, так і з зовнішньоекономічною, в т.ч. валютною, політикою. Йдеться, власне, про необхідність застосування цілісної внутрішньо збалансованої системи заходів фінансово-грошової та валютної політики. Заходи грошової стабілізації не можуть бути ефективними при перевищенні оптимально допустимого (більше 3-4% ВВП) дефіциту державного бюджету та від'ємного сальдо платіжного балансу.

При здійсненні заходів із регулювання варто враховувати неоднозначне реагування грошового обігу на різні інструменти грошової політики та консерватизм монетарної сфери, що визначається наявністю в її структурі сил, які, діючи в протилежних напрямках, уповільнюють відповідну реакцію. Так, жорстка емісійна політика компенсується зміною швидкості обігу грошей. Тому політика урівноваження грошових агрегатів має зважити на цю обставину. Вона повинна бути скорегованою на швидкість обігу грошової одиниці. Схожа ситуація може скластись і при застосуванні інших інструментів грошової політики.

Консерватизм монетарної сфери робить неприпустимим застосування різких корекцій динаміки грошових агрегатів. Ефект від "шокових" заходів грошової політики може бути лише тимчасовим. Досягнутий ними успіх звичайно не забезпечує досягнення довгострокових позитивних результатів. Ба більше — згодом можлива протилежна реакція з іще глибшою дестабілізацією грошового обігу.

При плануванні головних параметрів монетарної політики та визначенні її дієвості необхідно враховувати ефект запізнення — наявність розриву в часовому вимірі між застосуванням регулювальних заходів і відповідною реакцією на ці дії як грошової сфери, так і всієї економічної системи в цілому. Існують дослідження, за якими зміна динаміки грошової маси відбивається на динаміці цін та реальному обсязі ВНП з інтервалом у 3-12 місяців. Це значить, що проведення стабілізаційних заходів має спиратися на точні економічні прогнози та бути не просто своєчасним, а й з відповідним випередженням.

Ефективна грошово-кредитна політика центрального банку може створювати умови для досягнення основних цілей економічної політики держави. Проте в цілому вона не є достатньою умовою для економічного зростання. Чисто грошовими інструментами можна досягнути фінансової стабілізації на короткому часовому інтервалі. Для радикальніших змін необхідна реструктуризація промислового комплексу України, податкової системи, розвиток ринкової інфраструктури.