Тема 5 Інструменти реалізації грошово-кредитної політики нбу
План
5.1. Інструменти прямого і опосередкованого впливу центрального банку на основні параметри грошового обігу
5.2. Мінімальні резервні вимоги як інструмент грошово-кредитного регулювання
5.3. Процентна політика як інструмент грошово-кредитного регулювання
5.4. Операції на відкритому ринку
5.5. Дієвість інструментів грошово-кредитного регулювання у перехідних економіках
5.1. Ступінь розвитку фінансово-кредитної системи країни, її інфраструктурних елементів визначає інструментарій грошово-кредитної політики, від якого багато в чому залежить ефективність здійснення монетарного регулювання. Наявні в розпорядженні центрального банку інструменти грошово-кредитного регулювання класифікуються таким чином (рис.1).
За об'єктами впливу - стимулювання кредитної емісії (кредитна експансія), або її обмеження (кредитна рестрикція). За допомогою проведення кредитної експансії центральні банки переслідують цілі підйому виробництва і пожвавлення кон'юнктури; за допомогою кредитної рестрикції вони намагаються запобігти "перегріванню" кон'юнктури, що спостерігається в періоди економічних підйомів.
За формою інструменти грошово-кредитного регулювання розділяються на адміністративні (прямі) і ринкові (непрямі).
Адміністративними є інструменти, що мають форму директив, розпоряджень, інструкцій, що виходять від центрального банку і спрямовані на обмеження сфери діяльності кредитного інституту.
Під інструментами ринкового характеру розуміють способи впливу центрального банку на грошово-кредитну сферу за допомогою формування визначених умов на грошовому ринку і ринку капіталів.
За характером параметрів інструменти грошово-кредитного регулювання розділяються на кількісні і якісні.
За допомогою використання кількісних методів відбувається вплив на стан кредитних можливостей банків, а отже, і на грошовий обіг у цілому. Якісні інструменти - це варіант прямого регулювання якісного параметра ринку, як-от - вартості банківських кредитів.
За термінами впливу інструменти грошово-кредитного регулювання розділяються на довгострокові (реалізація займає понад 1 рік) і короткострокові відповідно до задач реалізації найближчих і перспективних цілей грошово-кредитної політики.
До інших методів відносять установлення кредитних обмежень, лімітування рівня процентних ставок за депозитами і кредитами комерційних банків, портфельні обмеження й ін.
Ці методи використовуються в єдиній системі. Визначення пріоритетності інструментів грошово-кредитної політики залежить від цілей, які ставить центральний банк, та дієвості впливу застосування конкретних інструментів. Теорія і практика вирізняє дві групи інструментів, за допомогою яких проводиться необхідний комплекс заходів у реалізації головних цілей економіки. Це інструменти прямого (адміністративного) і непрямого (економічного) впливу на основні параметри грошового обігу.
Методи прямого регулювання обсягів і структури грошового обігу найчастіше застосовуються у країнах з перехідною економікою, де механізми непрямого впливу ще не набули достатньої зрілості. Прямий вплив на грошовий ринок набуває особливого значення у випадках, коли в економіці складається критична ситуація, розгорнута структурна перебудова, а також коли немає достатніх умов, які б забезпечували ефективне застосування інструментів опосередкованого регулювання. Прямі методи ефективні при використанні в комплексі із заходами непрямого впливу на систему грошового обігу і в країнах з розвиненою ринковою економікою. Проте у цьому випадку їх інтенсивне застосування відбувається лише в обмежений період часу. Теорія і практика доводять, що тривале застосування інструментів прямого впливу на основні параметри грошового обігу спричиняє зниження їх дієздатності.
До найважливіших засобів цієї групи можна віднести :
- механізм готівкової емісії;
- встановлення максимальної кредитної «стелі», тобто граничних сум кредитування центральним банком уряду та банківських установ (1994 р., вимушені зберігати депозити у вигляді непрацюючих резервів);
- пряме адміністративне регулювання позичкових операцій банків, фіксація процентних ставок за кредитами і маржі (короткострокові, значні негативні наслідки);
- обмеження іпотечного і споживчого кредитування та перезарахування векселів;
- обмеження на відкриття філій та відділень;
- селективна кредитна політика, яка реалізується шляхом адміністративного цільового розподілу кредитів центрального банку між комерційними банками у порядку їх рефінансування (встановлення кількісних параметрів на кредити, створення спец. Фін-кредитних закладів,поширення різноманітних пільг). Негативні наслідки: зростання кредитних ресурсів призводить до зростання кредитної маси, що посилює інфляційні процеси; кошти спрямовуються не на найперспективніші галузі; зміна кон’юнктури на світових ринках може негативно позначитися на певних галузях).
Використання таких важелів протягом тривалого часу призводить до розбалансованості макроекономічних процесів.
Система непрямого регулювання грошового обігу є іншим важливим елементом економічних методів державного управління. До неї традиційно входять:
- регулювання облікової ставки (відсотка) на позики, що надаються центральним банком;
- регулювання норми банківських резервів;
- операції на відкритому ринку.
Кожен із цих інструментів передбачає використання специфічних механізмів, що постійно вдосконалюються.
Зазначимо, що загальна роль непрямого регулювання останнім часом дедалі більше зростає, оскільки воно значно гнучкіше порівняно з прямим впливом монетарної влади на грошовий ринок і більше відповідає вимогам часу.
5.2. Мінімальні резервні вимоги як інструмент грошово-кредитного регулювання застосовується найактивніше, відзначається простотою у застосуванні та має безпосередній вплив на рівень банківської ліквідності. Для всіх банків установлюється єдиний норматив обов'язкових резервів. Обов’язкові резерви – це інструмент грошово-кредитної політики, який є часткою (нормою у процентах) банківських депозитів та інших пасивів, отриманих банком з інших джерел, яка згідно з чинним законодавством або встановленими нормативними актами має зберігатись у формі касової готівки комерційних банків та їхніх депозитів у центральному банку. Роль резервів можуть виконувати лише певні види активів — кошти на коррахунку в центральному банку та готівкові кошти в касі комерційного банку. Для спеціалізованих банків можуть установлюватися окремі нормативи обов'язкового резервування.
Резервні вимоги відносять до непрямих монетарних інструментів грошово-кредитної політики, хоча ступінь впливу на стан і розвиток ринку є слабкий і незначни (пасивний інструмент).
Вперше мінімальні обов’язкові резерви для банків були встановлені у США 1913 р. зі створенням Федеральної резервної системи. Вперше норми банківських резервів були введені в США в 1913 р., Німеччина – 1948 р., Франція – 1979 р., Велика Британія – 1961 р.
Національний банк може встановлювати для різних видів зобов'язань диференційовані нормативи обов'язкового резервування залежно від:
- строку залучення коштів (короткострокові зобов'язання банку, довгострокові зобов'язання банку);
- виду зобов'язань у розрізі валют (національна, іноземна, у тому числі в банківських металах);
- суб'єктів (юридичні, фізичні особи).
Центральний банк періодично змінює норму обов’язкового резервування залежно від ситуації на ринку і типу політики, що ним проводиться ( рис.):
Формування та зберігання банками коштів обов'язкових резервів здійснюється в грошовій одиниці України на кореспондентському рахунку банку в Національному банку або на окремому рахунку в Національному банку.
Мінімальні резервні вимоги виконують дві основні функції: створюють умови для поточного регулювання банківської ліквідності, представляючи собою інструмент "жорсткого регулювання", і одночасно є обмежувачем кредитної емісії.