7. Картографічні проекції.

Математичні способи зображення поверхні еліпсоїда на площині. Картографічні проекції містять в собі викривлення пов’язані зі стискуванням і розтягуванням, які виникають при переході від еліпсоїда до площини.

За характером викривлень:

1. Рівно кутові (кути на земній поверхні відповідають кутам на карті (навігація)),

2. Рівновеликі (зберігається пропорція в розмірах об’єкта на земній поверхні та на карті),

3. Довільні.

За масштабами градусної сітки:

1. Циліндрична проекція (використовують при навігаціях – проекція Меркатора, при побудові карт світу),

2. Конічна – використовується для карт приполярних територій, помірних широт. Паралелі показані дугами концентричних кіл, меридіани – перпендикулярними ним напрямами.

3. Полярні або азимутальні проекції: до полюса прикладається площина і точки проектуються. Паралелі показані концентричними колами, меридіани – радіуси, що виходять з центру кіл (карта Антарктиди, Арктики)

4. Псевдоциліндричні – паралелі-прямі паралельні лінії, меридіани у вигляді кривих, що збільшують свою кривизну від центру до периферії. (карти океанів, політичні, тематичні)

5. Псевдоконічні – карта півкуль. Паралелі – дуги концентричних кіл, меридіани – нульовий – пряма, всі інші – криві лінії.

Картографічні проекції використовуються в залежності від території, яку потрібно зобразити на карті. В різних проекціях з’являються різні викривлення. Якщо на картах не потрібно проводити вимірювань, для них використовують довільні проекції. Топографічні карти створено в поперечно-циліндричній проекції (Гауса-Крюгера). В Україні – модель Пулкова 1942 рік.

8. Географічні координати.

Градусна сітка Землі складається з паралелей та меридіанів – умовних ліній, яких немає на поверхні Землі. На картах їх проведено для того, щоб можна було визначити точне місце розташування будь-якої точки на Землі. За градусною сіткою визначають географічні координати будь-якої точки, тобто її географічну широту та географічну довготу. Паралелі – це умовні лінії на карті і глобусі, проведені паралельно до екватора. За паралелями визначають географічну широту точок, тобто відстань у градусах від екватора до певного місця. Розрізняють широту північну (пн..ш.) для точок, що розташовані на північ від екватора, і південну (пд..ш) – на південь від нього. Географічна широта коливається від 0º на екваторі до 90°пн.ш (Північний полюс) та 90° пд..ш. (Південний полюс). На екваторі величина одного градуса паралелі дорівнює 111,3 км., а наприклад на широті Києва становить близько 70 км. Меридіани – умовні лінії на карті і глобусі, що з’єднують два полюси планеті та проходять по її поверхні. Напрям місцевого меридіана збігається з тінню від будь-якого предмета в полудень. Довжина дуги одного градуса меридіана скрізь однакова і становить 111 км. Меридіан можна провести через будь-яку точку земної поверхні, з’єднавши її з Північним та Південним полюсами. Він показує напрям північ – південь. За меридіанами визначають географічну довготу точок – відстань у градусах від початкового меридіана до певного місця. За міжнародними угодами нульовим, або початковим меридіаном вважають меридіан, що проходить через Гринвіцьку обсерваторію. Цей меридіан ще називають Гринвіцьким. Відлік довготи йде на захід та схід від нульового меридіана. Отже, довгота буває західною (зх..д.) та східною (сх..д.) Її визначають у градусах від 0 до 180.

Географічні координати – величини що виражені в градусах широти та довготи, які визначають положення точки на земній поверхні, і, відповідно на географічній карті. Кожний градус широти чи довготи складається з 60 хвилин, а кожна хвилина в свою чергу складається з 60 секунд. Кожна точка на планеті (крім полюсів) має як географічну широту, так і географічну довготу. За угодою першою записується широта точки, а потім – її довгота.