59 Кант и. К вечному миру// Кант и. Сочинения: в 6-й томах. — m., 1994. — t.6. — с. 435.

Кожний із зазначених типів інтерпретації співвідношення політики та моралі має своїх противників і прихильників. Але найпоширенішою в історії політичної та етичної думки є теза про незбіг моралі і політики, їх несумісність. В різні історичні часи її захищали Карнеад і Секст Емпірик, І. Лойола і Т. Гоббс, Н. Макіавеллі і А. Шопенгауер, В. Парето і П. Сорокін.

Найпоказовішою в цьому відношенні є позиція Н. Макіавеллі. К. Маркс з приводу цього зазначав, що у політичних мислителів Нового часу, починаючи з Н. Макіавеллі «сила зображується як основа права, тим самим теоретичний розгляд політики звільнено від моралі...».

XX століття, практика правління тоталітаристських державних систем, політичних диктатур, хоч би в якому варіанті вони не виступали, знеці­нення людської особистості дали нові свідчення гострих колізій політики і моралі.

Німецький професор Клаус Хельд зазначає, що «людство в XX столітті перевірило взаємозв'язок політичного світу і етосу, моральних звичаїв в негативній формі». Етос, моральні вимоги втрачають свою обов'язковість. Внаслідок цього «спільність політичного сумісного життя позбавляється грунту»⁶⁰, французький історик і політолог Жан-Франсуа Ревель, у свою чергу, доходить висновку, що «рушійною силою» сучасного суспільства є брехня, якою насамперед переповнені ідеологія і політика. Однак подібні констатації, хоч якими б переконливими вони не здавалися, не можуть слугувати доказом повної і остаточної несумісності політики і моралі. Адже історія суспільного життя сповнена не лише прикладів політичного блюз­нірства і відвертого цинізму. Вона демонструє і безліч зразків чесної полі­тики, єдності благородних моральних мотивів і відповідальної політичної діяльності.

Для українського суспільства потреба у морально орієнто­ваній політиці стає життєво необхідною. Драматичний досвід зведення політики до простого засобу підпорядкування суспільства владі актуалізує розуміння політики як інструмента гуманізації суспіль­ства, його вдосконалення згідно з «людськими критеріями». Дедалі роз-повсюдженішим є пояснення політики як науки і діяльності, метою яких є оптимізація соціальних процесів, забезпечення стабільного громадян­ського миру, демократизація держави, її соціальне спрямування. Такий підхід вже передбачає потребу етичного виміру державної діяльності, моральної експертизи політичних програм, застосування моральних критеріїв для оцінки практичної політики і політиків.

Необхідність моральних вимірів політики продиктована і обставинами глобального порядку. Екологічні катастрофи, гострі міжнаціональні конфлікти, вибухи міжнародних терористичних акцій, масовий голод в 

^___________

60 Хельд к. Подлинная экзистенция и политический мир // Вопросы философии. - 1997. - №4. - с. 48, 49.

багатьох країнах, нескінченні війни й кровопролиття наприкінці XX ст. породжують сумнів у самій можливості подальшого існування людства взагалі. Тому «стратегія виживання» передбачає як свою найважливішу складову нову «глобальну політику» і «загальнолюдську етику», які ґрун­туються на визнанні права людини на гідне життя як головний імпе­ратив цивілізації. Згідно з Конвенцією, на захист людських прав і гідності особистості, ініційованою Радою Європи (березень 1997 p.), «інтереси і благополуччя особистості повинні мати пріоритет по відношенню до вищих інтересів суспільства...».