65 Михальченко м.І. Взаємодія влади і опозиції як політологічна проблема // Сучасна українська політика. Політики і політологи про неї. - к., 2002. - с. 30.

66 Джордж г. Себайн, Томас л. Торсон. Історія політичної думки. - k., 1997. - с. 812.

67 Див. Шарп д. Ненасильственная борьба: лучшее средство решения острых политических и этических конфликтов? // Этическая мысль. Научно-публицистические чтения. - м., 1991.

Сучасний політик має володіти всім арсеналом «політичної техно­логії», бути здатним гнучко і оперативно використовувати його в прак­тичній діяльності, враховуючи при цьому нові реальності суспільного життя, незвичні проблеми, що потребують для свого пояснення нового концептуального мислення. Саме такі, інноваційні підходи пропонують сучасні теоретики політичного життя. Серед них — положення про «реальний прагматизм» (Д. Белл, Ф.У. Франкена), «справедливу нерів­ність» (Дж. Роулз), «легітимну державу» (X. Карраседо), «Плюралізм і толерантність як методи етико-політичної практики» (О. Геффе), «поєд­нання герменевтики, етики і політики» (П. Рікер). На думку автора книги «Парадигма легітимної держави» Христофора Карраседо, моральні корективи відіграють вирішальну роль у політичній діяльності. Ще кате­горичніший вигляд має теорія «справедливої держави», згідно з якою етичні вимоги, які передують політичному життю, мають «абсолютний характер», їхня природа «космоонтологічна».

Слід зауважити і те, що останнім часом серед аргументів на користь моральної мотивації політики значне місце належить релігійним вченням. Одне слово, у філософській та політичній антропології дедалі чіткіше вимальовується і все більшої гостроти набуває морально-етична пробле­матика політики.

Політична етика — відкрита система положень, аргументів, поглядів, їй притаманна теоретична та «інструменталістська» гнучкість, здатність до творчого оновлення власних норм.

Але незмінними, інваріантними залишаються її головні принципи — визнання значущості й пріоритету моральних чинників у політиці, орієнтація на такі цінності як свобода, права людини, добробут людей у найширшому значенні цього поняття. Адже тільки завдяки ним полі­тика здатна реалізувати свій моральний потенціал. І в даному разі не має значення, яку саме моральну систему використовує політик: секулярну, соціальну етику, моральний кодекс християнства, прагматичне правило «моральним бути вигідно», швейцерівське міркування про «живу етику» або ж докази сучасної соціоетики про те, що гени співробітництва, солі­дарності, взаємодопомоги і співчуття притаманні самій природі людини. Сьогодні, посилаючись на величезний відрив практичних дій у політичній сфері від усталених моральних критеріїв, знов багато говорять, і як пра­вило справедливо, про розбіжність політики і моралі. Але коли виникає розрив між політикою і мораллю, і він зростає, розширюється, наступає момент, коли цей розрив стане, надто серйозним для існування соціаль­ного цілого. Чим він може закінчитись? Будемо сподіватися на те, що, усвідомивши загрози такої конфронтації, людство зуміє подолати наявну кризу.

На порозі XXI століття необхідність в узгодженій «людиновимірній», гуманістичній, морально відповідальній політиці стає загальнолюдською потребою, актуалітетом людської цивілізації.