21. Судження — форма мислення, в якій засобами ствердження чи заперечення розкриваються зв'язки предметів з їх ознаками або відношення між предметами.

Так, у судженні «Ця троянда червона» розкривається належність відповідної ознаки троянді, а в судженні «Ця троянда не червона», навпаки, заперечується наявність у неї названої ознаки. В судженні «Ссавці належать до хребетних» множина ссавців включається до ширшої множини — «хребетних», а в судженні «Комахи не належать до ссавців» обсяг першого поняття виключається з обсягу другого. В усіх цих випадках судження можна розглядати і як форму мислення, яка відображає відношення між обсягами понять — сумісні вони чи несумісні, а якщо сумісні, то в якій формі сумісності перебувають — у відношенні тотожності, пе-рехресності чи підпорядкування. У першому випадку троянду включають до множини червоних, а в другому, навпаки, виключають із цієї множини.

Відображаючи належність чи неналежність певної ознаки предметові думки (належність чи неналежність однієї множини предметів до іншої), судження тим самим співвідноситься з відповідною об'єктивною реальністю, а тому воно неодмінно є або істинним, або хибним1. В істинному судженні думка про предмет і думка про його ознаку пов'язані відповідно до того, як цей предмет і його ознака пов'язані в дійсності. В хибному судженні, навпаки, те, що перебуває у зв'язку, роз'єднується, а те, що в дійсності є роз'єднаним, поєднується. Так, у судженні «Сталін — великий гуманіст» поєднується непоєднуване, оскільки Сталін причетний до знищення мільйонів людей. А заперечне судження, в якому суб'єкт і предикат проголошуються несумісними поняттями «Українці не нація», теж не відповідає дійсності.

Формальна логіка абстрагується від діалектики абсолютного і відносного в істині. Вона виходить з абсолютного протиставлення істинних і хибних суджень, розглядаючи кожне з них або як істинне і тільки істинне, або як хибне і тільки хибне (тризначна логіка, крім «істини» і «хиби», припускає і третю можливість — «невідомо»).Істинність і хибність судження називають їх логічними значеннями. Кожне судження має логічне (іс-тиннісне) значення, тобто неодмінно є або істинним, або хибним. Перевіркою істинності змісту суджень займаються науки, до предметної сфери яких належать предмети того чи іншого судження. Так, істинність чи хибність судження «Сума кутів трикутника дорівнює ста вісімдесяти градусам» належить до компетенції геометрії, а істиннісне значення судження «Б. Хмельницький — видатний політичний діяч українського народу» — до компетенції історичної науки.

Структура судження

Кожне судження має певну структуру (будову, зв'язок його елементів), яка залежить від того, що воно відображає — властивості чи відношення між предметами.Судження, в яких констатується наявність чи відсутність властивості в того чи іншого предмета, називаються судженнями про належність, або атрибутив-ними. Наприклад: «Ссавці — хребетні»; «"Три" — просте число».Судження, в яких стверджується чи заперечується наявність відношення між двома і більше предметами, називають судженнями про відношення, або релятивними. Наприклад: «Сім менше дев'яти»; «Рівне знаходиться західніше від Києва».Просте атрибутивне судження містить суб'єкт, предикат і зв'язку.

Суб'єкт судження — поняття про предмет думки.

Предикат судження — поняття про ту властивість предмета думки, наявність якої у ньому стверджується чи заперечується.

Суб'єкт судження позначається буквою S, предикат судження — Р. Суб'єкт і предикат називаються термінами судження. Зв'язка в судженні є відображенням зв'язку, який існує між предметом думки і відповідною властивістю. Вона вказує на належність чи неналежність предметові думки тієї властивості, яка мислиться в предикаті. Зв'язка виражається словами «є», «належить», «не є», «не належить» тощо.

Слова, якими позначається зв'язка, часто випускаються. Так, у судженні «Прикметник є самостійною частиною мови» зв'язка має місце і виражена словом «є», а в судженні «Люди — примати» слово «є», яке виражає зв'язку судження, пропущено.

Треба чітко розмежовувати поняття «предмет судження» і «суб'єкт судження». Предмет судження — Це реальний предмет, про який ідеться в судженні, а суб'єкт судження — поняття про реальний предмет, який виступає предметом судження.

Терміни судження є логічними змінними, а зв'язка •— логічною постійною. Вдаючися до символічних позначень елементів атрибутивного судження, його можна записати у вигляді такої формули: S є (не є) Р.

Релятивні судження (судження з відношеннями) відображають найрізноманітніші відношення між предметами. Вони також мають суб'єктно-предикатну форму і описуються з допомогою формул: xRy; R (х, У)\ Я (х, у, г) тощо. Судження з відношенням, що має структуру aRb, складається із суб'єктів а і Ь, які є ло-ічними змінними, і предиката R, який виражає відділення між предметами думки і є логічною постій-ою. Отже, властивості й відношення, які відобража-ься в поняттях, виступають як предикати. Властивості окремих предметів (або множин), відображені в судженні, називаються одномісними предикатами. Оскільки відношення мають місце між двома і більше предметами (або множинами, які складаються з будь-якого числа предметів), то їх називають багатомісними предикатами (двомісний — R (а, Ь), тримісний — R (а, Ъ, с)). Порядок понять-суб'єктів у релятивному судженні впливає на їх (суджень) істинність. Так, судження «Львів знаходиться західніше від Києва» є істинним, а судження «Київ знаходиться західніше від Львова» — хибним.

22. Структура судження.Кожне судження має певну структуру (будову, зв'язок його елементів), яка залежить від того, що воно відображає — властивості чи відношення між предметами.Судження, в яких констатується наявність чи відсутність властивості в того чи іншого предмета, називаються судженнями про належність, або атрибутив-ними. Наприклад: «Ссавці — хребетні»; «"Три" — просте число».Судження, в яких стверджується чи заперечується наявність відношення між двома і більше предметами, називають судженнями про відношення, або релятивними. Наприклад: «Сім менше дев'яти»; «Рівне знаходиться західніше від Києва».Просте атрибутивне судження містить суб'єкт, предикат і зв'язку.Суб'єкт судження — поняття про предмет думки.Предикат судження — поняття про ту властивість предмета думки, наявність якої у ньому стверджується чи заперечується.

Суб'єкт судження позначається буквою S, предикат судження — Р. Суб'єкт і предикат називаються термінами судження. Зв'язка в судженні є відображенням зв'язку, який існує між предметом думки і відповідною властивістю. Вона вказує на належність чи неналежність предметові думки тієї властивості, яка мислиться в предикаті. Зв'язка виражається словами «є», «належить», «не є», «не належить» тощо.Слова, якими позначається зв'язка, частовипускаються. Так, у судженні «Прикметник є самостійною частиною мови» зв'язка має місце і виражена словом «є», а в судженні «Люди — примати» слово «є», яке виражає зв'язку судження, пропущено.

Треба чітко розмежовувати поняття «предмет судження» і «суб'єкт судження». Предмет судження — Це реальний предмет, про який ідеться в судженні, а суб'єкт судження — поняття про реальний предмет, який виступає предметом судження.Терміни судження є логічними змінними, а зв'язка •— логічною постійною. Вдаючися до символічних позначень елементів атрибутивного судження, його можна записати у вигляді такої формули: S є (не є) Р.

Релятивні судження (судження з відношеннями) відображають найрізноманітніші відношення між предметами. Вони також мають суб'єктно-предикатну форму і описуються з допомогою формул: xRy; R (х, У)\ Я (х, у, г) тощо. Судження з відношенням, що має структуру aRb, складається із суб'єктів а і Ь, які є ло-ічними змінними, і предиката R, який виражає відділення між предметами думки і є логічною постій-ою. Отже, властивості й відношення, які відобража-ься в поняттях, виступають як предикати. Властивості окремих предметів (або множин), відображені в судженні, називаються одномісними предикатами. Оскільки відношення мають місце між двома і більше предметами (або множинами, які складаються з будь-якого числа предметів), то їх називають багатомісними предикатами (двомісний — R (а, Ь), тримісний — R (а, Ъ, с)). Порядок понять-суб'єктів у релятивному судженні впливає на їх (суджень) істинність. Так, судження «Львів знаходиться західніше від Києва» є істинним, а судження «Київ знаходиться західніше від Львова» — хибним.

Пропозиційна функція

Деякі твердження не належать ні до істинних, ні до хибних, а тому їх не можна вважати судженнями. Наприклад: «х < у»; «х — геометрична фігура»; «х знаходиться південніше від у». Ці та подібні вирази перетворюються на судження тільки тоді, коли на місце змінних (х, у) підставляють імена об'єктів відповідної предметної сфери. Підставлена замість логічної змінної така логічна постійна перетворює вираз із не-визначеним логічним значенням на істинне чи хибне судження. Якщо в першому прикладі («х < у») іксу надати значення «8», а ігреку — «9», одержимо істинне судження «8 < 9».

Пропозиційна функція — твердження, в якому йдеться про певну властивість предмета чи відношення між предметами за невизначеності самого предмета (предметів).

23. Простим називають судження, яке виражає зв'язок двох і тільки двох понять. Судження, яке складається з двох і більше простих суджень, називається *складним (складеним).

Існує три види простих суджень:

1) атрибутивне (від латинського - додане; невід'ємна властивість об'єкта) судження. * Атрибутивним називають судження про ознаку предмета. В ньому відображається зв'язок між предметом думки та його ознакою. Цей зв'язок може стверджуватися або заперечуватися. Наприклад, "Україна — демократична держава", "Україна не є членом НАТО". Атрибутивне судження складається із суб'єкта, предиката та логічної зв'язки; його логічна схема (формула) "S - Р", де S - суб'єкт судження, Р — предикат судження," — " — логічна зв'язка.

*Суб'єктом судження є поняття про предмет думки, поняття про ознаку предмета називають * предикатом судження. Логічна зв'язка виражає відношення між суб'єктом та предикатом судження. Суб'єкт та предикат називають термінами судження.

Атрибутивному судженню можна дати об'ємну інтерпретацію. У цьому випадку воно розглядається як відношення двох понять (S, Р), обсяги яких певним чином відносяться одне до одного, тобто включають або виключають обсяг одне одного. Так, у судженні "Україна (S) - демократична держава (Р)" суб'єкт ("Україна") буде повністю входити в обсяг предиката (поняття "демократична держава"):

У судженні "Україна (S) не е членом НАТО (Р)" суб'єкт ("Україна") буде виключатися з обсягу предиката (поняття "країна - член НАТО"):

Використання колових схем І лідера дозволяє наочно уявити відношення між термінами судження, що полегшує аналіз їх структури.2) суджений з відношенням, або релятивне (від латинського - відносний) судження. Релятивним судженням називають судження, що виражає відношення між предметами. Це можуть бути відношення рівності, нерівності, просторові, часові, причинні та інші відношення. Наприклад, "А дорівнює В", "С менше 0* "Харків знаходиться на схід від Києва", "Мораль виникла значно раніше, ніж релігія" тощо.

Релятивні судження символічно записуються так: х К у, читаємо: „х" знаходиться у відношенні "Я" до "у". Якщо відношення між предметами заперечується, то записують: ~ (а Я Ь) - "неправильно, що "а" знаходиться у відношенні "Я" до "Ь". X, у, а, Ь - це символи на позначення предметів. К (перша літера латинського - відносний) - символ для позначення будь-яких відношень між предметами.

3) судження існування (екзистенційні - від латинського - існування). У судженнях існування відображається сам факт буття чи небуття предмета. Наприклад, "Матерія існує", "Кентаврів у дійсності немає", "Судження без речення не існує". Предикатами цих суджень є поняття про існування або неіснування предмета думки. Логічна зв'язка часто відсутня у структурі судження, але її легко відновити. Наприклад, "Матерія існує" - "Матерія є те, що існує".

4. Поділ простих суджень за якістю

Атрибутивні судження називаються категоричними (від грецького - стверджуючий), оскільки знання про притаманність чи непритаманність ознаки предмету висловлюється в безумовній формі. Наприклад, "Звинувачуваний має право на захист", "Скоєння злочину у стані алкогольного сп'яніння не звільняє від кримінальної відповідальності".

За якістю категоричні судження поділяють на стверджувальні та заперечні. Стверджувальними називають судження, які вказують на приналежність предмету деякої ознаки. Судження, що виражає відсутність у предмета деякої ознаки, називають заперечним.

Наприклад, "Україна с морською державою" - стверджувальне судження. Його логічна формула " S є Р". "Територія України не підлягає змінам без її згоди" - заперечне судження. Логічна формула заперечного судження - "S не є Р".

Стверджувальне та заперечне судження відрізняються характером логічної зв'язки, її якістю. Стверджувальна зв'язка СУ") вказує на приналежність ознаки предмету. Заперечна зв'язка ("не с") таку приналежність заперечує. Отже, якість категоричного судження залежить виключно від характеру логічної зв'язки і не залежить від форми вираження суб'єкта та предиката. Наприклад, судження "серед неюристів с неспортсмени" (не - S с не - Р) є стверджувальним, бо логічна зв'язка є стверджувальною. Слід мати на увазі, що логічні зв'язки "є” та "не є" в реальній мові можуть виражатися словами: "являє собою", "суть", "не визначається", "належить", "не відноситься" тощо, замінюватися тирс або бути відсутніми взагалі.

24. До сумісним відносяться судження, які одночасно можуть бути істинними. Розрізняють три види сумісності: 1) еквівалентність (повна сумісність), 2) часткова сумісність (субконтрарность) і 3) підпорядкування.

1. Еквівалентними є судження, що мають однакові логічні характеристики '. однакові суб'єкти і предикати, однотипну - ствердну чи негативну - зв'язку, одну і ту ж кількісну характеристику. За допомогою логічного квадрата відносини між простими еквівалентними судженнями не ілюструються.

Еквівалентні судження можуть відрізнятися кванторами, синонімами, що виражають суб'єкт і предикат, можуть бути сформульовані на різних національних мовах. Цю їхню особливість треба враховувати при аналізі правових контекстів, перекладах з однієї мови на іншу, порівняно словесно різних тверджень в процесі дискусії.

2. Часткова сумісність характерна для суджень I і О, які можуть бути одночасно істинними, але не можуть бути одночасно хибними.

При хибності одного з них інше буде істинним: ¬І→О; ¬О→І. Наприклад, при хибності судження «Деякі злаки отруйні» буде істинним судження «Деякі злаки не є отруйними». У той же час при істинності одного з приватних суджень інше може бути як істинним, так і помилковим: I→(ОV¬О); О→(IV¬І).

3. Підпорядкування має місце між судженнями А і I, Е і О. Для них характерні наступні дві залежності.

При істинності загального судження приватне завжди буде істинним: А→I; Е→О. Наприклад, при істинності загального судження «Будь-яке правовідношення регулюється нормами права» істинним буде і приватне - «Деякі правовідносини регулюються нормами права». При істинності судження «Жоден кооператив не відноситься до державних організаціям» буде істинним і судження «Деякі кооперативи не належать до державних організацій».

При хибності приватного судження загальне судження також буде помилковим: ¬І→¬А; ¬О→¬Е. Наприклад, якщо невірно твердження, що «Деякі розкрадання відбуваються по необережності», то тим більше буде невірним твердження «Будь-яке розкрадання відбувається з необережності».

При підпорядкуванні залишаються невизначеними наступні залежності: при хибності загального судження підлегле приватне може бути як істинним, так і помилковим: ¬А→(ІV¬І); ¬Е(ОV¬О); при істинності підлеглого приватного загальне може бьгть як істинним, так і помилковим: I→(АV¬А); О→(ЕV¬Е).

25. ВІДНОШЕННЯ СУМІСНОСТІ

До сумісним відносяться такі порівнянні судження, які одночасно можуть бути істинними. У складних судженнях, як і в простих, розрізняють три види сумісності: еквівалентність, часткова сумісність і підпорядкування.

1. Еквівалентні - це судження, які приймають одні і ті ж значення, тобто одночасно є або істинними, або хибними.

У таблиці 8 показано еквівалентну відношення між складними судженнями. А і В - схеми суджень; знак (≡) - відношення еквівалентності для складних суджень.

Таблиця 8 Таблиця 9 Таблиця 10

1-а і 4-я рядки таблиці показують, що А і В одночасно приймають однакові значення - І і Л; закреслені 2-а і 3-я рядки показують, що еквівалентні судження одночасно не можуть приймати різні значення.

Відношення еквівалентності дозволяє висловлювати одні складні судження через інші - кон'юнкцію через диз'юнкцію або імплікацію і навпаки. Наведемо чотири відомі еквівалентності, які є законами логіки.

1) Вираз кон'юнкції через диз'юнкцію:

¬ (А Λ В) (≡) ¬ А V ¬ В

2) Вираз диз'юнкції через кон'юнкцію:

¬ (А V В) (≡) ¬ А Λ ¬ В

Ці дві еквівалентності називаються законами де Моргана.

3) Вираз імплікації через кон'юнкцію:

¬ (А → В) (≡) (А Λ ¬ В)

4) Вираз імплікації через диз'юнкцію:

А → В (≡) ¬ А V В

2. Часткова сумісність характерна для суджень, які можуть бути одночасно істинними, але не можуть бути одночасно хибними.

Відношення часткової сумісності для складних суджень показано в таблиці 9, де А і В - схеми складних суджень; (V) - знак часткової сумісності. 1-й рядок таблиці говорить про одночасну істинності А і В, 2-а і 3-я - розбіжність значень; 4-й рядок закреслена, оскільки виключається одночасна хибність А і В.

3. Підпорядкування між судженнями має місце в тому випадку у коли при істинності підпорядковуючого підпорядковане завжди буде істинним.

У таблиці 10 показано ставлення підпорядкування між складними судженнями: А і В - схеми суджень; (→) - знак підпорядкування. 1-й рядок показує, що в разі істинності А істинним є і В. У 3-й і 4-й рядках А є хибним, а В приймає довільні значення. 2-й рядок у таблиці закреслена, оскільки відношення підпорядкування виключає помилковість підлеглого В при істинності підпорядковуючого А.

Відношення логічного підпорядкування, що дозволяє по істинності підпорядковуючого судження визначити істинність підлеглого, становить основу фундаментального в науці логіки поняття логічного слідування, що регулює всі види міркуванні.

26. ВІДНОШЕННЯ НЕСУМІСНОСТІ

Несумісними є судження, які одночасно не можуть бути істинними. Це протилежність і протиріччя.

1. Протилежність - відношення між судженнями, які одночасно не можуть бути істинними, але можуть бути одночасно хибними.

У таблиці 11 показано ставлення протилежності між судженнями: А і В - схеми суджень; (∩) - знак логічної протилежності. 1-й рядок таблиці закреслена. Це означає, що обидва судження одночасно не можуть бути істинними; 2-а і 3-я рядки показують, що судження можуть приймати виключають значення; 4-й рядок - обидва судження можуть бути хибними. Це означає, що при хибності одного з протилежних суджень не можна встановити значення іншого: воно може бути як істинним, так і помилковим.

2. Протиріччя - відношення між судженнями, які одночасно не можуть бути ні істинними, ні хибними. При істинності одного з них інше брехливо, а при хибності першого друге істинне.

Суперечать відносини між складними судженнями показані в таблиці 12; А і В - схеми складних суджень, () - знак відносини протиріччя.

Таблиця 11 Таблиця 12

Викреслені 1-я і 4-я рядки показують, що А і В можуть приймати лише альтернативні значення.

Щоб отримати складне судження, яке суперечить вихідному, останнє потрібно піддати запереченню. Так, наприклад, для р суперечить буде ¬р; для кон'юнкції рΛq протиріччям буде її заперечення - ¬(рΛq) і т. п.

27. Істинність суджень про одне і те саме, висловлених в один і той же час, в одному й тому ж відношенні, які відрізняються лише за кількістю і якістю, перебуває у формально-логічній залежності. «Логічний квадрат» — штучна наочна схема, яка, апелюючи до уяви людини, полегшує їй запам’ятання характеру логічних відношень між судженнями типу А, Е, 1,0, в яких ідеться про одне й те саме, у той же час і в тому ж відношенні.

Схема «логічного квадрата» така:

Вершина верхнього лівого кута позначається буквою А (загальностверджувальне судження); вершина правого верхнього кута — буквою Е (загальнозаперечне судження); вершина лівого нижнього кута — буквою І (частковостверджувальне судження); вершина правого нижнього кута — буквою 0 (.частковозаперечне судження). Якщо названі вершини кутів позначають судження, в яких ідеться про одне і те саме, але вони відрізняються за кількістю і якістю, то лінії, якими з’єднуються вершини названих кутів, позначають певне відношення між відповідними судженнями. Так, з’єднані лінією судження А і Е називаються протилежними (контрарними); судження А і 0, Е і І — суперечними; судження І і 0 нагадують протилежні, але істотно від них відрізняються, їх називають підконтрарними. Судження типу А і І, Е і 0 перебувають у відношенні підпорядкування. Знати відношення між переліченими судженнями означає бути здатним визначити логічне значення (істинність чи хибність) одного судження стосовно інших.

Так, знання протилежних (контрарних) суджень зводиться до того, що ці два судження (А – Е) не можуть бути одночасно істинними, але бувають одночасно хибними. Звідси випливають такі два висновки: 1) якщо одне з них виявиться істинним, то друге неодмінно буде хибним, оскільки обидва вони одночасно не можуть бути істинними; 2) якщаодне з них хибне, то зробити висновок (суто логічний, тобто не беручи до уваги реального стану речей) про друге неможливо, оскільки обидва ці судження бувають хибними. Взаємозалежність логічного значення суперечних суджень (А – 0, Е – І) зводять до таких чотирьох тверджень: 1) два суперечні судження не можуть бути одночасно істинними; 2) два суперечні судження не можуть бути одночасно хибними; 3) якщо відомо, що одне із суперечних суджень є істинним, то друге слід вважати хибним, оскільки ці судження не можуть бути одночасно істинними; 4) якщо відомо, що одне із суперечних суджень є хибним, то друге слід вважати істинним, оскільки ці судження не можуть бути одночасно хибними. Суперечні, згідно з «логічним квадратом», судження А і 0, Е і І час від часу набувають форми А і Е, Е і А. У відношенні підпорядкування перебувають судження (за «логічним квадратом») А – І та Е – 0. Знання відношення підпорядкування суджень зводиться до таких висновків: з істинності судження типу А з необхідністю випливає висновок про істинність відповідного судження І. Це стосується і відношення суджень типу Е і 0. Проте з хибності судження А не випливає однозначного висновку про істинність чи хибність судження І. Це стосується і відношення між судженнями Е та 0. Знання логічного значення судження І нічого не говорить про істинність чи хибність судження типу А. Це стосується і судження 0 щодо Е. Здійснюючи перехід від істинності суджень А чи Е до істинності відповідних часткових суджень, втрачають певну інформацію. Якщо судження І хибне, то відповідне судження 0 є неодмінно істинним. Подібна залежність існує між хибним судженням 0 та істинним І. Проте з істинності І не випливає висновок ні про істинність, ні про хибність 0. Це стосується і висновків з інформації про істинність 0.

28. Поняття логічного закону.Формальна логіка — наука про закони і формах правильного мислення. У. З. Миськов пише: «... предметом науки логіки є міркування, а само собою воно є наука про міркуваннях. Завданням логіки як науки є з'ясування законів і керував, яким підкоряються міркування». Розмірковування втілюються в логічний форму і будуються відповідно до логічними законами. З'ясуємо де, що розуміється під логічного формою і логічним законом.

Логічного формою конкретної думки є будова цієї думки, т. е. спосіб зв'язку її складових частин. У логічних формах відбивається не всю повноту змісту світу, існуючого поза нас, яке загальні структурні зв'язку, які потрібно втілюються й у структурі наших думок. Поняття, судження, умовиводи мають специфічні форми (структуры).

Структуру думки, т. е. її логічний форму, можна сформулювати з допомогою символів. Виявимо структуру (логічний форму) у трьох наступних судженнях: «Усі карасі — риби», «Усі люди смертні», «Усі метелики — комахи». Зміст вони різне, а форма сама й той самий: «Усі P.S є Р»; воно охоплює P.S (суб'єкт), т. е. поняття про об'єкт судження, Р (предикат), т. е. поняття про ознаці предмета, зв'язку («є»), кванторное слово («все»). Іноді зв'язка може відсутні чи замінюватись тирі. Два наступних умовних судження мають те ж форму: 1) «Якщо залізо нагріти, воно розширюється»; 2) «Якщо учень вивчає логіку, він підвищує чіткість свого мислення». Форма цих суджень така: «Якщо P.S є Р, то P.S є р1».

Дотримання законів логіки — необхідна умова досягнення істини у процесі міркування. Основними формальнологическими законами зазвичай вважаються: 1) закон тотожності; 2) закон непротиріччя; 3) закон виключеного третього; 4) закон достатніх підстав. Вони нібито будуть докладно викладатися в окремої главі. Ці закони (принципи) висловлюють визначеність, несуперечність, доказовість мышления.

Логічні принципи діють незалежно від волі людей, не створено з волі та бажання. Вони є відбитком зв'язків і стосунків речей матеріального світу. Загальнолюдський характер принципів формальної логіки у тому, що в усі історичні епохи люди всіх класів, всіх націй мислять з одних і тим самим логічним принципам. Крім формальнологических принципів правильне мислення підпорядковується основним законам матеріалістичної діалектики: закону єдності я боротьби протилежностей, закону взаємного переходу кількісних і якісних змін, закону заперечення отрицания.