§ 139. Присвійні прикметники

Присвійні прикметники означають приналежність предме­тів людині чи тварині, від назв яких вони й утворюються: сестра — сестрина хустка, брат — братова книга, Микола — Миколин костюм, качка — качиний ніс, заєць — заячий хвіст, курка — куряча лапка, гуска — гусяче перо.

Присвійні прикметники характеризуються властивими тільки їм словотворчими і граматичними особливостями.

1. Присвійні прикметники утворюються тільки від іменни­ків — назв істот (людей і тварин): а) від власних назв людей і назв, що означають родинні стосунки за допомогою суфік­сів -ів (-їв), -ин (-їн): Петрів, Сергіїв, Миколин, Софіїн, батьків, сестрин; б) від назв тварин за допомогою суфіксів -ач- (-ЯЧ-), -ин- (-їн-): собачий, курячий, качиний, солов'їний. Деякі присвійні прикметники мають нульовий суфікс: вов­чий, овечий.

2. Присвійні прикметники, утворені від назв людей, у на­зивному й знахідному відмінках однини мають коротку фор­му (Василів, Федорів, Океании, братів, материн), а прикмет­ники, утворені від назв тварин,— повну форму (курячий, качиний, орлиний, овечий).

Вживаються присвійні прикметники переважно в розмов­но-побутовому стилі, художній літературі, фольклорі. У нау­ковому, публіцистичному та інших стилях мови значення індивідуальної віднесеності особі частіше передається формами родового відмінка іменника: твори Шевченка, музика Лисен­ка, наказ міністра, палке слово письменника.

§ 140. Проміжні розряди прикметників

Відносні і присвійні прикметники можуть вживатися не в прямому своєму значенні, а в переносному: оксамитовий костюм — оксамитовий голос, вовче лігво — вовча натура. Прикметники батьківський, материнський (у сполученнях батьківське ставлення, материнська ласка) виражають не приналежність особі, а узагальнену ознаку, властиву для всіх батьків і матерів чи навіть для людських колективів, не по­в'язаних родинними зв'язками. Тому відносні і присвійні прикметники, вжиті в переносному й узагальненому значен­ні, належать до проміжних розрядів — присвійно-відносних і присвійно-якісних.

|Присвійно-відносні прикметники утворюються від загаль­них назв людей і присвійних прикметників за допомогою су­фікса -ськ- С-^ьк-), наприклад: шофер — шоферський, генерал — генеральський, козак — козацький; батьків — батьківський, учнів — учнівський.

Якщо присвійні прикметники, утворені від назв тварин, означають, що предмет зроблено зі шкіри чи м'яса тварини, то вони переходять до присвійно-відносних: соболиний колір, ведмежий кожуше, риб'ячий жир, вовча шуба.

До присвійних прикметників ставиться питання чий? чия? чиє?, а присвійно-відносні відповідають на питання який? яка? яке? Порівняймо: дівочі уста (чиї?) — дівочий танок (який?), ведмежа паща (чия?) — ведмеже хутро (яке?), риб'ячий хвіст (чий?) — риб'ячий жир (який?).

Присвійно-якісні прикметники вказують на подібність ха­рактерних ознак відповідних тварин: звірячий погляд, орлиний зір, воляча сила, осляча впертість (тобто, як у звіра, орла,

вола, осла).

Присвійно-якісні прикметники можуть входити до складу стійких фразеологічних сполучень: вовчий апетит, куряча сліпота, лебедина пісня, ведмежа послуга, охрімова свита,

езопівська мова.

Від присвійно-якісних прикметників можуть утворювати­ся означальні прислівники: no-волячому, по-ведмежому, по-качиному, по-звірячому, по-собачому.

Завдання. І. У поданих реченнях визначіть розряди прикметників, семантичні групи і їх граматичні особливості.

1. Побачить світло світанкове не всі ще погляди могли, ко­ли свій прапор пурпуровий трудящих руки піднесли, коли в життя робітникове завіти Леніна ввійшли (Рильськ.). 2. На­дія світить малиново людині в ночі грозові, велике Ленінове слово і думи Леніна живі (Мал.). 3. Там, де кров пролита під гарматний грім, розшумілось жито колосом густим (Сос.)-

240.

4. Як сонце, перейти хотів би я по світі, щоб з успіхом зайти за мідний небосхил (Рильськ.). 5. Весною в час поводі на гір­ських річках часто бувають крижані завали (Чорн.). 6. Мені казав розумний садівник: «Коли ти пересаджуєш ялинку, від­знач північний і південний бік і так сади: ростиме добре й гінко» (Рильськ.). 7. Листків зеленії вуста солодке шлють зітхання, і лічить радості літа зозулине кування (Сос). 8. Мої земляки — люди тихі, спокійні, працьовиті, співучі і добрі серцями (Збан.). 9. Гілля дикого винограду заплелося густою сіткою і забрунилося зеленими острівцями на черво­нястій стіні високого будинку (Хиж.).

II. Користуючись «Словником української мови», визначте, у яких значеннях можуть виступати прикметники: великий, тупий, добрий, світ­лий. Доберіть до них антоніми, складіть з ними речення.