XI. Морфологія

§ 105. Морфологія як розділ граматики

Морфологія (від грец. morphe — форма і logos — слово, вчення) — розділ граматики, граматичне вчення про слово, його структуру, граматичні (морфологічні) форми слова, спо­соби вираження граматичних значень, властивих слову; центральне місце в морфології належить вченню про частини мови.

Отже, основною одиницею морфології, як і лексикології, виступає слово, але аспекти вивчення його в цих розділах науки про мову різні: в лексикології слово вивчається з по­гляду його походження, лексичного значення, стилістичного вживання, місця в словниковому складі мови тощо; в морфо­логії вивчаються граматичні особливості слова: його грама­тична будова, особливості змінювання і творення, виражен­ня властивих слову граматичних (морфологічних) значень (роду, відмінка, виду тощо).

Особливо тісно пов'язана морфологія з синтаксисом — вченням про словосполучення і речення. Матеріалом для цих одиниць мови виступають слова, які, будучи повнозначними і змінюваними (таких слів переважна більшість в українській мові), в кожному окремому словосполученні і реченні вжи­ваються у певній формі, якої вимагає зміст і структура ре­чення чи словосполучення.

Завдання. Випишіть із «Словника іншомовних слів» пояснення слів морфема, морфологія і морфологічний.

ЧАСТИНИ МОВИ

§ 106. Система частин мови в українській мові

Частини мови — це основні лексико-граматичні розряди (категорії, класи, групи) слів. Лексико-граматичними ці роз­ряди слів називаються тому, що слова кожної окремої частини мови характеризуються такими специфічними лексичними і граматичними ознаками, яких не мають або які неповно своєрідно виявляються в словах будь-якої іншої частини ви. Наприклад, тільки числівники мають лексичне значення кількості, тільки вони точно вказують на кількість (п'ятьі девяносто)

192.

і мають такі граматичні (морфологічні) форми, _яКі повністю або суттєво відрізняються від граматичних форм інших слів. Тільки за допомогою частки би (б) можна ут­ворити умовний спосіб дієслів {аналізував би).

Система частин мови складається: а) з шести самостійних, або повнозначних, частин мови: іменників, прикметників, числівників, займенників, дієслів (у тому числі дієприкмет­ників, дієприслівників, безособових форм на -но, -то), прислів­ників; б) із трьох службових, або неповнозначних, частин мови: прийменників, сполучників, часток; в) з вигуків, що утворюють окрему частину мови. Отже, частин мови в україн­ській мові десять.

Спільним для самостійних частин мови є те, що тільки* вони мають лексичне і граматичні (див. § 101—103) значення, тільки вони когось або щось називають.

Іменники — це назви осіб, тварин, предметів: секретар, береза, Сибір, дощ, знання, ад'ютант, кенгуру.

Прикметники — назви ознак, властивостей предметів, явищ, назви приналежності предмета особі: кислий, блідо-рожевий, морквяний, Софіїн.

Числівники — назви кількостей (самих по собі), кілько­стей предметів, їх порядку при лічбі: Двадцять ділиться на десять, на п'ять ,на чотири, на два і на один; дев'ятсот (ро­ків), двохтисячний (рік).

Займенники — слова, що не називають, а тільки вказують на предмети, ознаки або на кількість: ви, хто, цей, такий, стільки, скільки.

;/Дієслова — назви дій або станів особи, предметів: зши­вати, констатувати, дрімати.

Примітка. До дієслова як частини мови також належать: а) дієприкмет­ники — назви динамічних, змінюваних ознак предметів: стихаючий (ві­тер), виконуване (доручення); б) дієприслівники — вказують на додаткову дію стосовно дії, яка виражена дієсловом: Раділи люди встаючи (Шевч.); в) безособові форми на -но, -то: Кожній людині відкрито в нас дорогу — твори, дерзай (Бойч.).

І Прислівники — назви ознак дій, станів, інших ознак: / кує зозуля (як?) тонко (де?) вдалині (Сос); дуже (хоробрий).

Спільним для службових частин мови є те, що вони мають лише граматичне значення, служать для вираження різних відношень (просторових, часових, єднальних, протиставних тощо) між повнозначними словами або реченнями.

Прийменники — слова, які виражають відношення імен­ників, займенників до інших слів у словосполученні і речен­ні: взяти заруку, стежка через гори, зроблений у цеху.

Сполучники — слова, які служать для поєднання слів і речень: земля і небо; Життя не має ціни, а воля дорожча за _k життя (Нар. тв.)_. Частки — це слова, які надають реченням певних своє­рідних та емоційних відтінків: Працюй же! (пор.: Працюй!),

Вигуки — розряд слів, які, виражають почуття людини, не називаючи їх: Ах! Ой! Ура! Тсс!

Завдання. Встановіть приналежність слів до частин мови у поданому тексті, мотивуючи свій висновок лексико-граматичними чи тільки грама­тичними ознаками кожного слова.

Мова є однією з важливих ознак загальної культури. Не­дарма народна творчість говорить, що людина пізнається за її мовою. Тому кожна культурна людина, висловлюючи думку, завжди прагне всі слова ставити на своєму місці, не по­рушувати закономірностей граматичної будови, правильно вимовляти слова (М. Жовтобрюх).