§ 12. Розвиток української літературної мови за радянської доби

Переломною подією в житті українського народу, його культури стала Велика Жовтнева соціалістична революція, яка започаткувала нову еру в історії людства.

З перемогою Жовтня розпочався новий етап у розвитку сучасної української літературної мови. Насамперед це ста­ло можливим завдяки тому, що Комуністична партія і Радян­ська держава послідовно проводили і проводять у життя ленінську національну політику, що забезпечує рівноправ­ність усіх націй і народностей нашої країни, рівноправність мов радянських народів, їх вільний розвиток і взаємне зба­гачення.

В атмосфері дружби і братерства народів Радянської краї­ни, в умовах розвитку економіки, науки, культури функції української літературної мови значно розширились. Вона стала могутнім знаряддям комуністичної освіти людей пра­ці. Нею перекладено безсмертні твори К. Маркса, Ф. Енгель­са, В. І. Леніна. Українська літературна мова наших днів, розвиваючись у єдиному річищі з мовою російського народу, стала однією з найбагатших мов світу.

Сучасна українська літературна мова використовується в УРСР як мова освіти, законів, документів, офіційного листу­вання. Це мова наукової і навчальної літератури.

Тільки в радянський час українська літературна мова змогла стати мовою державних установ і організацій, мовою радіо, телебачення, мовою викладання у середній і вищій школі.

21.

Українською літературною мовою створюються талано­виті художні твори, широко відомі в нашій країні і за рубе­жем, переклади високих зразків світової літератури.

У радянський час зросли роль та значення усної форми літературної мови (усного літературного мовлення) і всена­родною стала культура мови українського народу.

Під впливом змін в соціально-економічному житті народу, науці, техніці, культурі відбуваються зміни у мові, насам­перед у її словниковому складі.

Після Великого Жовтня значно збагатилась лексика укра­їнської літературної мови: вона поповнилась великою кіль­кістю неологізмів, тобто нових слів і виразів, що стали наз­вами нових явищ і понять.

До Жовтня, в період революційної боротьби, в роки гро­мадянської війни і відбудови народного господарства до скла­ду лексики української мови увійшли (здебільшого через братню російську мову) такі слова і словосполучення: біль­шовики, партійність, меншовики, есери, кадети, Ради ро­бітничих (солдатських, селянських) депутатів, вся влада Радам, Жовтень (у значенні Жовтнева революція), ленінець, Рада Народних Комісарів, ЧК, Перша кінна, Червона Армія і багато інших.

У період дальшої відбудови народного господарства і до­воєнних п'ятирічок поширилися слова і вирази, що відби­вали здобутки народу в розвиткові техніки, відображали ріст соціалістичної промисловості і сільського господарства, роз­квіт радянської культури, появу нових форм державного життя: п'ятирічка, Дніпрогес, блюмінг, комбайн, трактор, тракторист, колгосп, колгоспник, ланка, п'ятисотенниця, індустріалізація, соціалістичне зобов'язання, Палац куль­тури, соціалістичне змагання тощо.

Чимало нових слів та стійких сполучень слів з'явилось під час Великої Вітчизняної війни. Це, наприклад, назви осіб: бронебійник, сорокап'ятник (артилерист), пікірувальник (льотчик), молодогвардієць, панфіловець, ковпаківець; назви, пов'язані з озброєнням, тактичними прийомами: самохідка, піти на таран тощо.

Звичайно, процес оновлення української лексики тривав і в післявоєнний період, коли швидко розвивались усі галузі народного господарства, наука, зростав добробут і культур­ний рівень народу. З'являлися, зокрема, назви нових машин, знарядь праці, виробничих приміщень тощо: автопоїзд, крокуючий екскаватор, електровоз, самоскид, мотосани, авто­плуг, кормоцех, молоковоз, вертоліт, супутник, ракетоносець, атомохід і багато інших.

Поширились у мові назви осіб за новими спеціальностями

22.

в різних галузях промисловості і сільського господарства: бульдозерист, арматурник, еідро монтажник, екскаваторник, ракетник, геофізик, телекоментатор, агрохімік та ін.

Особливо помітним виявився ріст суспільно-політичної лексики української мови. Це знайшло відбиток у назвах "партійних і державних органів влади: Пленум ЦК КПРС, Верховна Рада, районна Рада народних депутатів та інших, а також у назвах, що дають якісну оцінку працівникам різ­них галузей народного господарства: ударник комуністичної праці, заслужений діяч мистецтв УРСР, заслужений учи­тель, народний артист.

За радянських часів набули великого поширення абревіа­тури (від лат brevis — короткий) різних типів: КПРС, СРСР, ТАРС, МХАТ, ЦСУ, КамАЗ, БАМ і похідні від них (камазівець, бамівець, мхатівський).

Особливо великим досягненням української літературної мови після Жовтня є поява в ній величезної кількості термі­нів (тобто слів і словосполучень, що точно позначають певні поняття), які застосовуються в науці, техніці, мистецтві. Численні терміни, раніше відомі тільки представникам пев­них професій, науки, стали тепер загальновживаними. На­приклад: атом, атомна енергія, електрика, клуб, механіза­тор, інститут, технікум, студент та ін.

Збагатився словниковий склад української мови і завдя­ки переосмисленню здавна вживаних слів. Такі слова, крім свого звичного, «старого» значення, набували ще й нового, яке ставало для них, як правило, основним. Поряд з появою нових слів відбувався процес випадання з активного вжитку слів, пов'язаних із дорадянською систе­мою життя. В пожовтневий час архаїзмами, тобто застарілими словами, стали назви: чинів і посад, які характеризували старий суспільний лад (цар, губернатор, жандарм, пристав, сільська управа, земство); старих обрядів і свят (чарування, спас, маковія); понять старої школи (гімназія, гімназист,

23.

реальне училище, семінарист тощо); старих мір ваги і дов­жини (пуд, фунт, сажень); старих засобів праці (рало, копистка, ціп тощо); податків, грошей (мостове, подушне, шаг).

Розвиток словникового складу кожної мови, отже й укра­їнської, забезпечується саме тим, що набагато більше з'яв­ляється нових слів, ніж виходить з активного вжитку старих.

Помітні зміни сталися за роки Радянської влади не тільки в словниковому складі, айв інших складових частинах української мови, наприклад у ЇЇ граматичній будові: окремі суфікси стали продуктивнішими, з їх допомогою утворюєть­ся чимало нових слів. Це, зокрема, суфікси -ач, -ачк(а), •ник, -ниц(я), -ист, -ізація, -фікація, -ець: викладач (вик­ладачка), винищувач, трудівник (трудівниця), тракторист, вітамінізація, модифікація та ін. Із суфіксом -ець (-єць), здавна відомим у назвах осіб за місцем проживання, нині утворюються назви також за партійною приналежністю (партієць, комсомолець), ідейними переконаннями (ленінець), приналежністю до певних колективів, організацій (молодо­гвардієць, ковпаківець).

Чимало іменників — назв професій і посад — стали сло­вами спільного роду (сирота, листоноша, суддя тощо).

Помітно збагатилася фразеологія української літератур­ної мови: виникло немало нових влучних виразів, прислів'їв, приказок, інших стійких сполучень слів, у яких знайшли відображення нові явища радянської дійсності. Наприклад: чуття єдиної родини, партія веде, новатор виробництва, комсомольсько-молодіжна бригада, колектив комуністичної праці та багато інших.

Найвищим досягненням української літературної мови в наш час є завершення тривалого процесу формування її стилів — офіційно-ділового (до Жовтня його, по суті, не було), наукового, публіцистичного, художнього і розмовно-побутового.

Велике значення для розвитку української літературної мови мало возз'єднання українського народу в єдиній Україн­ській Радянській державі. На всій її території українська літературна мова наших днів функціонує в єдиній — усній і писемній — формі. Загалом тільки окремими діалектними рисами може тепер розрізнятися мова художніх творів пись­менників східних і західних областей України. •

Зміни, що їх зазнала українська літературна мова за ра­дянської доби, збагатили її новими засобами висловлення думки і піднесли її до рівня високорозвинених мов світу.

Завдання. І. Самостійно чи за допомогою словника поясніть значення наведених слів. Складіть і запишіть з ними речення.

24.

Автонавантажувач, автопоїзд, бронебійник, винищувач, газифікація, електровоз, місяцехід, мотель.

II. Користуючись словником, встановіть старе і нове значення сліві артіль, змагання, знатний, маяк.

III. Перекладіть українською мовою і запишіть подані слова і слово­сполучення.

Землечерпалка, кинопремьера, капитулировать, космо-центр, движение скоростников, межколхозстрой, магнитола, отличник, селькор, режим экономии, предприятие, принцип социалистического хозяйствования, РТС, СЭВ, КВН, произ­водственное совещание, нефтеразведчик, плавбаза, плането­ход, поливитамины, поролон, радиокоманда, радиоцентр, сверхпроводник, синтетика, хозрасчет, спецхоз, таксопарк, телеочерк, угледобыча, учхоз, фронт новаторства.

IV. Підготуйте усне повідомлення на тему: «Розвиток української мови після Великої Жовтневої соціалістичної революції». Складіть і запи­шіть план, повідомлення.

§' 13. Діалекти української мови, їх взаємодія з літературною мовою

'Діалектом (наріччям) називається сукупність специфіч­них мовних особливостей — фонетичних, морфологічних, син­таксичних, лексичних, що не властиві літературній мові, але характерні для усного мовлення населення, яке прожи­ває у певній місцевості.

розрізняються три основні діалекти (або три основні групи говорів) української мови: північний, південно-західний і південно-східний.

Північний (або поліський) діалект поширений на території Чернігівської, північної частини Сумської, Київської, Жи­томирської, Ровенської, Волинської областей. Південна ме­жа проходить приблизно так: Володимир-Волинський — Луцьк —■ Ровно — Новоград-Волинський — Житомир — Фа­стів — Переяслав-Хмельницький — Прилуки і далі на схід по р. Сейм. Для північного діалекту характерні такі особливості: Фонетичні. 1. На місці звука [і] у наголошеній позиції, що виступає у закритому складі замість [о] (наприклад, кінь — коня), вживаються дифтонги [tjo], \уе\, Іуїї], [уЛ або звук [у]: куЬнь, куень, куйнь, куінь, кунь; у ненаголошеній позиції зберігається Ы: радость, щирость, повод. 2. На міс­ці звука [і] у наголошеній позиції, що виступає у закритому складі дамість [є] (наприклад, піч — печі), вживається lie]: піеч, шіесть; у ненаголошеній позиції зберігається [є]: осень, камень. 3. На місці звука [і], що не чергується з to] та [є]

25.

(сіно, літо), у наголошеній позиції виступає І/е] або [<]: cfeно, лїето або сіно, літо; у ненаголошеній позиції вжива­ється [є]: беда, песок. 4. На місці ненаголошеного Ы (орфо- ' графічне я) виступає [є]: паметь, десеть. 5. Звук [р] в усіх І позиціях твердий: рабий, зора, писар, порадок. 6. Звук [ц] завжди твердий: молодица, хлопец, окраец.

Морфологічні. 1. Іменники типу знання, життя вжива­ються із закінченням -є: життє, знание, 2. Прикметники чоло- J вічого роду у називному відмінку однини здебільшого втра­чають кінцевий звук їй): молоди (робітник), висока (дуб), сині (папір). 3. Прикметники чоловічого роду у називному відмінку множини вживаються із закінченням -и (а не -і): червони (маки), молоди (робітники). 4. Прикметники і зай­менники жіночого і середнього роду у називному відмінку однини вживаються у нестягненій формі: червоная, червонее, тая, тоє, усякая, усякеє. 5. У зворотних дієслів афікс -ся виступає в формі -се, -сь: миюсє, подцвивсє, подививсь.

Лексичні діалектизми: випуст (місце поблизу села, де пасеться худоба), лісавиця (драбина), ореля (гойдалка), ст­рада (осінні сходи жита або пшениці), соновка (голова со­няшника), соновник (стебло соняшника), сохар (дерев'яні ви­ла), кукуля (зозуля), веселики (журавлі), ясшщя (райдуга), оболок (хмара) тощо.

Південно-західний діалект охоплює території Вінницької, Хмельницької, Тернопільської, Чернівецької, Івано-Фран­ківської, Львівської, Закарпатської областей, а також пів­нічну частину Миколаївської, північну і західну частини Одеської, південну Волинської, Ровенської, Житомирської

областей.

Лінія розмежування південно-західного і південно-схід­ного діалектів проходить приблизно так (з півночі на пів­день): Фастів — Біла Церква — нижня течій Дністра.

Південно-західний діалект поділяється на ряд говорів: волинські, наддністрянські, закарпатські, гуцульські, буко­винські, подільські, лемківські. Мовний масив цього діа­лекту досить строкатий за своїми діалектними особливо­стями.

Найголовніші з них такі:

Фонетичні. 1. В іменниках середнього роду типу жит­тя, знання, гілля немає подовження приголосних, крім того, ці іменники виступають із закінченням -є, наприклад: житє, знане, гілє. 2. Ненаголошений звук [о], особливо перед наступ­ним [у], вимовляється з наближенням до [у]: ко^ужух, го^у лубка, твоУю. 3. Звук [р] в усіх позиціях твердий, а в деяких говорах між [р] і наступним голосним з'являється [«]: порйадок, рйабий, рйасний. 4. Дзвінкі приголосні в кінці слів втрачають свою дзвінкість: dim, віс, дуп, ніш, голуп (замість дід, віз, дуб, ніж, голуб).

Морфологічні. 1. Іменники II відміни у давальному від­мінку однини мають закінчення -ови, -ъови, -зви: братовії, коньови, коневи, сонцьови. 2. Іменники І і II відміни м'якої групи у місцевому відмінку однини мають закінчення и: на кони, на земли. 3. Іменники жіночого роду в орудному відмінку однини в частині говорів мають закінчення -ов, а іменники чоловічого роду -ом: руков, земльов, коньом, ножом. 4. У родовому відмінку множини іменники, що вжи­ваються лише у множині, мають закінчення -ий: дверий, са-ний, гостий, курий, людий. 5. Широко вживаються давні короткі форми займенників мя, тя, ся, мі, ті, ю, ню (замість мене, тебе, мені, тобі, їй, нею). 6. У прикметників вищого й найвищого ступенів вживається суфікс -ійш-: доб-рійший, червонійший, найвидатнійший. 7. У дієслів 3-ї осо­би однини і множини теперішнього і майбутнього часу ши­роко вживається тверде кінцеве -т: носит, ходит, носят, ходят, зроблят. 8. Афікс -ся при дієсловах вживається окре­мо і може виступати перед дієсловом: він ся дивит. 9. У ми­нулому часі наявні залишки старих особових форм: казав-єм, казали-есмо замість літературних казав, казали. 10. Широ­ко вживаються давні складені форми майбутнього часу: я буду робив, ти будеш робила, я му робити.

Лексичні діалектизми: золя (холодний вогкий вітер), ледівка (кам'яна сіль), гостинець (шлях), бусько (чорногуз), вуйко (дядько), біти (чоботи), верхнина (сметана), пергач (кажан), ходаки (постоли), неньо (батько), стрий (батьків­ський брат), бистрець (потік), ногавиці (штани) тощо.

- Південно-східний діалект охоплює найбільший мовний масив порівняно до інших діалектів. Він поширений у півден­ній частині Сумської і Київської областей, на території Харківської, Полтавської, Дніпропетровської, Ворошиловградської, Донецької, Кіровоградської, Запорізької, Чер­каської, Херсонської, у південній частині Одеської та Мико­лаївської областей. Словниковий склад, фонетична система і граматична будова цього діалектного масиву найближчі до літературної мови. Пояснюється це тим, що українська літе­ратурна мова розвивалася на базі південно-східних го­ворів.

Цей діалект поділяється на три групи говірок: середньо-наддніпрянська, слобожанська, степова. Для нього характерні такі найголовніші особливості:

Фонетичні. 1. Ненаголошений звук [о] вимовляється з зближенням до [у] перед складами з наголошеними \у\ та [і]: ⁴лубка, со^бі, то^убі. 2. Ненаголошені звуки [є], [и] змішу

27.

ються у вимові: се^ило, не^иси, жи^еви. 3. Звук [р] здебільшого вимовляється м'яко: зоря, ряд, кобзарь, токарь.

Морфологічні. І. Дієслова II дієвідміни у 3-ѕ особі одни­ни мають в кінці ненаголошене -є: ходе, робе, носе, бачв-під наголосом, як і в літературній мові, виступає закінчення ніть: кричить, сидить. 2. У багатьох говорах у дієслівних формах 1-ї особи однини теперішнього часу немає чергування кореневих приголосних: просю, носю, возю, ходю. 3. У ряді говорів вживаються стягнені дієслівні форми у 3-й особі однини теперішнього часу: гада, співа, літа (замість гадає, співає, літає).

Лексичні: вихати (махати), баяити (мити), пакіл (кілок), шполик (совок, яким вичерпують зоду з човна), квасець, ква­сок (щавель), гляганка, бринза (озечий сир), чабак (великий лящ), вагани (ночви), лавка (магазин), ловкий (гарний).

Діалектичні відмінності перешкоджають взаєморозумін­ню між людьми, які користуються розмовною мовою різних територіальних масивів. У зв'язку з цим діалектною народно­розмовною мовою користуються у побутовому мовленні, частково у сфері культури і місцевого виробництва. І хоча літературна і народно розмовна мова мають різні сфери функ­ціонування, значні відмінності у фонетиці, лексиці та гра­матиці, все ж вони взаємодіють між собою.

Українська літературна мова формувалася і розвивалася на базі південно-східного діалекту, зокрема його ядра — середньонаддніпрянських говорів

Літературна мова, взаємодіюча з діалектами і говорами, 1 поповнюється новими лексичними і виражальними засобами. ! Такі, наприклад, діалектизми, яі ворочок, кабиця, низовка, плай, полонина, смерека, трембіпа та інші, порівняно недав­но стали загальновживаними словами.

У зв'язку з поширенням освіти літературна мова впливає на діалектне мовлення, звужуючи сферу вживання діалек­тизмів.

Діалектизми можуть вживатись у художній літературі , як засіб мовної типізації персонажів. Так, у романі О. Гончара «Прапороносці» вони характеризують вдачу X. Хаєцького, вказують на те, звідки він родом, урізноманітнюють і , типізують його мовлення.

Завдання. І. З наведених гуцульських« прислів'їв і приказок випишіть лексичні, фонетичні і граматичні діалектизми.

1. Вовка лапи годовуть, а брехача писок. 2. Який газда такое і обистя. 3. Іди дальшов дорогов, скороше домі прийдеш'

4. Перед богатим двирі откривавуть, а перед будним закривавуть.

5. Має вочі, а ни видить. 6. Ходи на

пальцях,

28.

кидь хочеш курку ймити на яйцьох. 7. Кожна лисиця свуй хвуст хвалит. 8. Купивим кота в міху. 9. Кося топить, тот і за солому ся хапле. 10. Жали — пече, а огень палить. 11. За добров хвильов злу ждай. 12. Глядав коня, а на нюм бив. 13. Кедь кирница усхнет, маєт честь вода. 14. Ни єдна бо мач­ка в рукавицох миші не імає. 15. Стрийна, вуйна не родина, зять, невістка не дитина (Нар. те).

II. З поданих речень випишіть лексичні діалектизми і визначте, на території якого діалектного масиву вони вживаються.

1. Механізатори ... сваряться з виконробом, банітують механіка (Гончар). 2. Це найкращий час для чабана — вести отару, доки ще не жарко, по прохолодних випасах і слухати, як в тихім ранковім повітрі подзвонює тронка ... (Гончар). 3. Віктор вирізав дідика з кавуна — його найм'ясистішу та найсолодшу середину, яку називають також вовчком і яку завжде віддають дітям (Сиз.). 4. За садом починався припізнілий забур'янений баштан — крізь кулеподібні кущі зеле­ного кураю й жовтавого перекотиполя мокро поблискували на сонці гладесенькі тумани і рябі херсонці, що вродили того літа на диво рясно (Сиз.). 5. У степових селах межиріч­чя, де підземні води залягають на глибині тридцяти — соро­ка сажнів, завезли німці-колоністи звичай копати басини — від слова «басейн» (Сиз). 6. А я не буду баблятися у мокрому картоплинні (Ле).

III. Прочитайте повість М. Коцюбинського «Тіні забутих предків» і випишіть гуцульські діалектизми. З'ясуйте, з якою метою вони вжива­ються у повісті.