§ 61. Споконвічні слова і слова, засвоєні з інших мов

Слова, якими тепер ми користуємось, говорячи (пишучи) українською мовою, неоднакові за часом виникнення і за по­ходженням. Українська лексика формувалася протягом ба­гатьох століть, причому не ізольовано від інших мов, а в пев­них відносинах з ними. Тому з погляду походження в складі лексики сучасної української літературної мови природно склалися і взаємодіють дві основні групи слів — споконвічні слова і слова, що їх засвоєно (запозичено) з інших мов.

Серед споконвічних слів, яких у сучасній мові переважна більшість і які визначають національну самобутність укранської мови, виділяються такі:

1. Спільнослов'янські слова. їх ще називають праслов'янкими (спільнослов'янська, чи праслов'янська, лексика). Це слова дуже давні в нашій мові, вони відомі в усіх чи в біль­шості сучасних слов'янських мов, наприклад: в українській ові — голова, один; у російській — голова, один; у білорусь-

• 'и — галава, адзін; у польській — giova, jeden; у чеській —

125.

glava, jeden; у болгарській — глава, един; у сербохорватській

глава, jedau.

Частина спільнослов'янських слів з'явилася в період так званої слов'янської єдності (приблизно між XX ст. до н. є. і V ст. н. е.), коли слов'яни ще не поділялися на східну, півден­ну і західну групи народів. Частина спільнослов'янських слів ще давнішого походження існує з індоєвропейського періоду (з часів до XX ст. до н. е.), а тому такі слова наявні і в бага­тьох неслов'янських сучасних мовах, наприклад: українську мати, польське matka, старосл. мати, англійське mather, німецьке Mutter, староіндійське mдtдr, старогрецьке meter_:

латинське mater.

Спільнослов'янські слова стосуються найважливіших га лузей життя і діяльності суспільства (у слов'янських мовах ї: налічують близько 2000). Коли східні слов'яни виділилися і окрему групу, ці слова перейшли їм у спадщину.

2. Спільносхіднослов'янські слова. З'явилися тоді, колі східні слов'яни виділились в окрему групу, але ще не поділя лися на росіян, українців і білорусів, становили одну давньс руську народність,- Таких слів, як правило, немає в західни і південних слов'янських мовах, наприклад: корзина, плелпь ник, гречка, кішка, голубий, хороший, гуляти, сорок, den: носто та ін. Спільносхіднослов'янські слова разом із спільні слов'янськими та іншомовними становили словниковий ск п давньоруської мови — державної, літературної і розмови мови Київської Русі. Саме від давньоруської мови українська мова, як і російська та білоруська, успадкувала лексику спільнослов'янську, східнослов'янську і частину іншомовні

3. Власне українські слова. Ці слова з'явилися в прощ формування і розвитку української мови на давньоруській основі (починаючи в основному з XIV ст.). Наприклад: лелека, мрія, багаття, сіяч, смуга, сніданок, вареники, палянця, годинник, загальний, виробничий, міркування, очолити, багливо тощо. '

4. Іншомовні слова. Ще тоді (або й до цього), коли «східні слов'яни, які жили в Києві та на прилеглих землях, мали постійні контакти з багатьма народами, зокрема іранця^ тюрками, балтами ... греками» (В. Русанівський), з грецької мови засвоєно слова левада (грец. libadion), лиман (грец.| men), баня (грец. Ьапеіоп), смарагд (грец. stnaragdos) таї В ті ж далекі часи з латинської мови засвоєно слово руса (лат. юьйііа), яке у стародавніх римлян означало «ся роз». Давні слов'яни докиївського і київського часу називали цим словом (фонетично зміненим) «свято весни».

Народи, особливо сусідні, завжди підтримували між собою економічні, політичні, культурні зв'язки, бо жоден народ не

живе відокремлено від інших. «Кожна нація може і повинна вчитися в інших» (К. Маркс). Тому немає жодної мови, в якій не було б слів, засвоєних з інших мов. У давньоруську мову, _а згодом і в українську, потрапляли слова з давньогрецької і латинської, арабської, старослов'янської, німецької, анг­лійської, французької, польської та інших європейських і неєвропейських мов.

Завдання. Визначте (приблизно) у поданому тексті три шари спокон­вічної лексики української мови: слова спільнослов'янські, спільносхід­нослов'янські (давньоруські) і власне українські.

Можна вибрать друга і по духу брата.

Та не можна рідну матір вибирати.

За тобою завше будуть мандрувати

Очі материнські і білява хата.

І якщо впадеш ти на чужому полі,

Прийдуть з України верби і тополі,

Стануть над тобою, листям затріпочуть,

Тугою прощання душу залоскочуть.

Можна все на світі вибирати, сину,

Вибрати не можна тільки Батьківщину.

(В. Симоненко)