§ 214. Поняття про вигуки

Вигуком називається особлива частина мови, до складу якої входять незмінні слова, що безпосередньо виражають наші почуття, емоції і волевиявлення, але не називають їх. Наприклад: 1. О, не даремно, ні, в степах гули гармати і лля-лась наша кров, і падали брати (Сос). 2. Ах, яка глибінь аль­това, наче в озері блакить (Тич.). Слова о, ах не мають лексич­ного і граматичного значення (роду, числа тощо): вигук о ви­ражає радість, ах — захоплення.

Від повнозначних частин мови вигуки відрізняються тим, що їм не властива номінативна функція (вони нікого і нічого не називають); морфологічно вигуки нерозкладні, не члену­ються на морфеми, вони незмінні, в своїй основній функції не виступають членами речення. На відміну від службових слів, вигуки не служать засобом граматичного зв'язку між словами, не пов'язуються граматично зі словами в реченні.

Досить часто вигуки виконують у мові роль еквівалентів речення (тобто можуть замінювати собою ціле речення) або прилягають до нього, надаючи висловленню емоційного за­барвлення. Наприклад: 1. Ур-ра!—гукають поранені воїни Великої Вітчизняної війни біля медсанбату (Довж.). 2. О, як бринить в дротах похмурий спів, як налітає вітер щохви-! линно, як сонце падає за темний пруг степів, за край землі

твоєї, Україно (Перв.). ,і

Вигук ура виражає радість, виступає еквівалентом речення; вигук о прилягає до речення і надає йому відтінку захоплен­ня. Часто одні й ті ж вигуки, залежно від інтонації, можуть виражати різні емоції.

368.

Деякі вигуки із значенням волевиявлення як самостійні висловлювання можуть підпорядковувати собі інші сло­ва. Наприклад: спасибі вам! ну тебе! так його! геть від мене!

Вигуки можуть переходити в повнозначні слова, і тоді во­ни виступають членами речення. Наприклад: Заридала Кате­рина та бух йому в ноги (Шевч.). Тут бух — присудок (пор.: бухнула).

Вигуки вживаються в живій розмовній мові, поезії, рід­ше — в прозі. їх значення часто залежить від інтонації; у багатьох випадках вигуки супроводяться і увиразнюються жестами та мімікою.

Вигуки слід відмежовувати від омонімічних часток о, ой, ех, ну та ін. Різниця між ними полягає в тому, що вигуки виражають різні почуття, емоції, а частки надають лише пев­ного емоційного відтінку словам або реченню. Наприклад:

1. Ой, виріжуть нам виноградники, дощенту виріжуть, анти­христи!— голосила якась баба (Коцюб.). 2. З тривогою — ой же смішно — з тривогою — ну й чудна! (Тич.). У першому реченні вигук ой виражає тривогу, застереження, тобто емо­ційний стан. У другому частки ой, ну надають словам смішно, чудна іронічно-жартівливого відтінку.

Завдання. І. Виразно прочитайте речення. Знайдіть вигуки й одно­звучні з ними частки, поясніть їх значення.

I. Ах, нікого так я не люблю, як вітра-вітровіння (Тич.).

2. Ой, який же день багатий, бо прекрасне він несе! (Тич.).

3. О, за це молодець!— похвалить батько.— Отакий і рости, сину, цікавий до всього: життя треба знати (Гол.). 4. О, якби-то я міг повернути неповторную юність мою (Сос). 5. Ой діб­рово — темний гаю! Тебе одягає тричі на рік (Шевч.). 6. Ми-дайлику, Михайлику, го-ов!— наспівно обізвався біля верб Любин голос (Стельмах). 7. Ач, утекла! ...— мовить він голосно.— Ген-ген уже... за горою ... Ну, та й дівчина ж! (Мирний). 8. Ет,— аж лоб зморщив Кирило,— без діла мені чоломкання те (Тесл.). 9. Гей ти, доле моя, хоч тепер обізвись! (Сос).

II. Випишіть з поезій М. Т. Рильського, П. Г. Тичини, В. М. Сосюрн десять речень з вигуками о, ой, ну, ех, ох.