§ 161. Стилістичне вживання займенників

Займенники характеризуються певними стилістичними особливостями. Розглянемо основні з цих особливостей.

У розмовній мові часто вживаються емоційно забарвлені звороти з формами давального відмінка займенників я, ти, що своїм значенням наближаються до часток. Наприклад: 1. Теж мені, знайшов за чим плакати (Гол.). 2. От тобі й на!—засміявся хтось (Гол.).

Займенник ми, крім значення я і ти, у мові наукової літе­ратури та в художніх творах може вживатись у значенні я (так зване «авторське» ми). Наприклад: Після великої зими, за Катерини за цариці, москаль ту викопав криницю; а як він викопав, то ми оце й розкажемо в пригоді (Шевч.).

Займенник ви вказує на багатьох осіб, до яких звернено мову.

При звертанні до однієї особи займенник ви може вжива­тися як засіб вираження ввічливості і пошани. Наприклад:

1. Ви, Хаецький? — почувся голос майора Воронцова (Гончар).

2. Дякую, шановна ...Ви пробачте — імені ж не знаю вашого (Тич.).

Примітка. При займеннику ви в такому значенні іменний присудок, виражений прикметником, дієприкметником, порядковим числівником, може стояти як у формі множини, так і в формі однини: Ви раді? Ви рада? Ви радий? Висловлення буде більш ввічливим, якщо присудок стоятиме у множині.

Коли займенник ви має при собі слова який, якийсь, такий, один, весь (вони повинні завжди стояти в однині), то присудок ставиться в однині. Наприклад: Ви такий вишневий,— ка­же,— як мої корали! На якім були ви пляжі? Де ви загорали? (С. Ол.).

Займенники він, вона, воно, вони серед особових займенни­ків виділяються тим, що вказують на істоту або предмет, про які йдеться. Отже, їм властиве додаткове значення вказівнос-ті, наприклад: 1. / поверзлось мені, що оце і є він, мій шлях (Вовч.). 2. Моя любов — як пісні дужі крила в росі світань над шумами дібров ... Вона завжди тобою осяянна, моя кохана, рідна сторона! (Сое). У науковій літературі займенники він, вона, воно, вони називають ще особово-вказівними.

Від особових займенників форми він, вона, воно, вони від­різняються тим, що можуть уживатися замість іменників, виступаючи як їх еквіваленти. Наприклад: Линь, моя пісне,

282.

як чайка прудкая,— вона не боїться, що в морі загине (Л. Укр.).

Коли займенник воно втрачає ці значення, то стає в реченні часткою: 1. Європа дивиться, пильно приглядається до нас та приміряється ... Що це, мовляв, за солдати прийшли, що воно за люди ... (Гончар). 2. / що воно за дитина, ніяк не запла­че! (Горд.).

Форми його, йому (родовий і давальний відмінки займен­ника він) іноді виступають у значенні частки з відтінком не­означеності в словосполученнях нехай йому грець, цур йому, хто його знає, біс його бери тощо.

Примітка. Вживаючи у мові займенники, слід уникати двозначності у висловленні думки. Так, у реченнях: Віктор зустрів свого товариша. Він радісно усміхався — допущено помилку через неправильно вжитий займенник він (невідомо, хто усміхався — Віктор чи товариш). Правильно треба сказати: Віктор зустрів свого товариша. Той радісно усміхався.

Зворотний займенник себе завжди стосується діючої особи, наприклад: Той, хто не знає рідної, материнської мови або цу­рається її, сам засуджує себе на злиденність душі (Цюпа). У розмовній мові форма давального відмінка собі може виступа­ти в ролі підсилювальної частки: Та нехай собі як знають: божеволіють, конають,— нам своє робить: всіх панів до'дної ями, буржуїв за буржуями будем, будем бить! (Тич.). Зай­менник себе входить до фразеологічних висловів: йому не по собі; сам по собі; був собі; повести себе; давати собі раду; знай себе; мотати собі на вус; очі на себе брати; пересилювати себе.

Означальний займенник такий вказує на узагальнену оз­наку. Разом з прикметником він може служити засобом підкреслення вираженої ознаки. Наприклад: Сьогодні я такий щасливий, мов вийшов хлопчиком на шлях, де сонце наливає сливи солодким золотом в садах (Сос).

Означальний займенник самий має подвійне наголошення, що позначається на його значенні. Форми самий, сама, саме * (само), самі (наголос на закінченні) показують, що діяч ви­ступає без чиєїсь сторонньої допомоги, як єдиний виконавець дії. Наприклад: Соломія тепер могла залишити Остапа на день самого (Коцюб.).

Займенники самий, сама, саме, самі (сталий наголос на корені) здебільшого вживаються з назвами неживих предметів, вказують на певну межу предмета або ознаки. Наприклад: 1. Схаменулись, нехрещені, дивляться: мелькає, щось лізе вверх по стовбуру, до самого краю (Шевч.). 2. Того ж самого вечора Чіпка побіг до Грицька (Мирний).

Форма середнього роду саме може мати значення частки. Наприклад: Семен одразу не збагнув, що це стосується саме його (Коз.).

283.

Вказівні займенники сей, ся, се, сі в сучасній українській мові вживаються рідко — тільки в діалектному мовленні і творах художньої літератури. Іноді вони входять до складу фразеологізмів: ні сё ні те, ні в сих ні в тих.

Займенники оцей, отой, отакий вживаються в розмовній мові для підсилення висловлюваної думки: 1. Отакий-то мій Ярема, сирота багатий. Таким і я колись-то був. Минуло, дівчата (Шевч.). 2. Бодай кати їх постинали, отих царів, ка­тів людських (Шевч.).

Форма ваш може вживатися і в значенні твій при ввічли­вому звертанні до однієї особи. Наприклад: Вас не бачив, а вашу душу, ваше серце так-бачу, як, може, ніхто на всім сві­ті (Шевч.).

'Займенник наш може вживатися в узагальненому значен­ні. Наприклад: Не вмирає душа наша, не вмирає воля (Шевч.). Форма наш може входити до складу сполучення: наш брат, наша сестра. Наприклад: Я вашого брата кореспондентів люблю, поважаю (Корн.).

Неозначені займенники з префіксами і суфіксами (частка­ми) де-, будь-, -небудь-, -сь (дехто, деякий, будь-що, хто-не-будь, якийсь і подібні) вживаються в усіх стилях сучасної літературної мови, а займенники з частками аби-, казна-, хтозна- (абищо, абиякий, казна-чий, хтозна-хто, хтозна-що, хтозна-чий) мають яскраво виражене емоційне забарвлення і вживаються переважно в розмовній мові та художній літера­турі. Наприклад: Побить, то й абихто знайдеться,— от інше діло пожалувать (Нар. тв.). 2. Та чого ж ти плетеш казна' що? Кажи діло і часу не гай (Мирний).

Виразне експресивне забарвлення мають здрібніло-пестли-ві форми займенників із суфіксами -еньк-, -есеньк-. Наприклад: Увійшла бабуся старенька-старенька,— аж до землі поникає^ та вся-усенька зморщена; тільки її очі чорні іще живуть і ясніють (Вовч.).

і Завдання. І. Випишіть особові займенники ми, ви і поясніть, в якиИ значеннях їх ужито: ми —,к<я з ким-небудь», «однодумці», «авторсьмИ ми; ви — «ти з ким-небудь», множина для висловлення пошани тощо.

1. Ми збирали з сином на землі каштани, ми дивились до« го, як хмаринка тане! (Рильськ.). 2j.Mh всі —я, мама, канадсЛ кі й московські мої друзі — уже не розлучались все святсИ все це прекрасне незабутнє свято і тут, у Каневі, і в КиєвР були як одна сім'я (їв.). Зд'Куди ви, Катерино Борисівно? Серденько моє, верніться до 'хати! На кілька хвилин, прошу вас! (Десн.). 4.(Чого ви прагнете, грабіжники з пустелі? Чого ви лізете в радянський наш город? Чи не надієтесь, що слав­ний наш народ подасть вам хліб і сіль на золотій тарелі? (Рильськ.). 5.~Були пани — плакали ми, пропали пани—

284.

усміхнулися ми (Нар. те.). 6.'^!Яку красиву, яку чудову кар­тинку ми побачили з тобою, Юрку,— казав він синові.— А ба­чити людині світ, розуміти його красу — то найбільше щастя (Цюпа) 7. — Прощайте—от що! Помандрую, — мовляє Вовк,— покину вас усіх. — От тобі й на! чи справді, чи на сміх? — Зо­зуля, сміючись, пита (Гл.).

II. Утворіть і запишіть словосполучення із займенника ви та слів, поданих у дужках. Поясніть вживання форм множини для висловлення пошани.

Ви (раді, радий); ви (готові, готовий); ви (сумна, сумні); (яка, які) ви (мила, милі); (моя, мої) ви (рідна, рідні); (яка, які) ви (гарна, гарні); (така, такі) ви (чудова, чудові); (якісь, якийсь) ви (невеселі, невеселий); (яка, які) ви (сердита, сер­диті); ви (хворі, хворий); ви (такий, такі) (хороший, хороші).

III. Користуючись фразеологічним словником, розкрийте значення стійких словосполучень і складіть з ними речення. Доберіть до них, де це можливо, антоніми.

Складати з себе відповідальність; без усякого жалю; аби почати, а там воно піде; бути цього не може; ваша справа; виявляти себе; давати собі раду; нічого собі; один і той самий; хто' попало; хоч який; з мене досить; з іншого тіста; з якої речі; і їже з ним; містити в собі; он воно що; показувати себе; як свої п'ять пальців.

IV. Виправте помилки у поданих реченнях.

1. Коли настали канікули, студенти поїхали до своїх бать­ків; вони їх чекали з великим нетерпінням. 2. Вершник з вели­кою швидкістю проскакав біля пішохода, він злякався і від­скочив убік. 3. Ми проходили долиною ріки, яка заросла ку­щами. 4. Хворий попросив сестру налити собі води. 5. Батько послав сина на вокзал зустріти свого знайомого.