УКРАЇНСЬКА МОВА

1Частина

За ред.. П.С.Дудика

ВСТУП

§ 1. Предмет і завдання курсу,

його наукові основи

• Предметом вивчення курсу «Українська мова» для педаго­гічних училищ є сучасна українська літературна мова в усіх її стилях (науковому, художньому тощо) і формах вия­ву (усній і писемній), її фонетична (звукова) система, слов­никовий склад (лексика) і граматична (морфологічна й синтаксична) будова. Предметом цього курсу є також українське [письмо — графіка, алфавіт, орфографія і пунктуація. і Завдання курсу полягає в тому, щоб різнотипні явища сучасної української літературної мови схарактеризувати системно, на рівні здобутків сучасної мовознавчої думки, з урахуванням досягнень методики викладання мови в пед­училищах і відповідно до вимог, що їх містять Основні напря­ми реформи загальноосвітньої і професійної школи. Тільки за цієї умови курс української мови посідатиме одне з провідних місць у системі дисциплін, що забезпечують підготовку висококваліфікованих учителів початкової школи. , j Теоретико-методологічною основою побудови курсу є мар­ксистсько-ленінське вчення про мову. З позицій марксизму-ленінізму — цього найпрогресивнішого сучасного вчення про природу, суспільство і людське мислення — висвітлюються питання теорії української мови, її розвитку і функціону­єш«! в радянському суспільстві, тлумачаться властиві їй явні явища. У працях К. Маркса, Ф. Енгельса і В. І. Ле­ніна ми знаходимо правильні відповіді на принципово важливі питання мовознавства як науки: що ж являє собою людська мова, яка її роль у суспільстві, як, коли і чому виникла мова (мови), за якими законами розвивається мова, яким характер її зв'язку із суспільством і мисленням людини, якою є справжня природа таких основних мовних одиниць, як звук, морфема, слово, речення. У працях класн­ій марксизму-ленінізму знаходимо пояснення багатьох питань, що стосуються конкретної історії окремих мов, їх формування і розвитку, їх взаємодії в умовах класового антаго­ністичного суспільства і за доби соціалізму.

3

І. ЗАГАЛЬНІ ВІДОМОСТІ ПРО МОВУ

§ 2, Мова як суспільне явище

Мова — це система довільно відтворюваних структурних знаків (звуків, морфем, слів, словосполучень, речень) і пра­вил їх комбінування, що історично склалися на задоволення потреб спілкування й вираження всієї сукупності знань людей про навколишню дійсність».

Мова — явище суспільне*'' У суспільстві мова виконує ряд важливих функцій, .без яких воно не може існувати й розвиватися.

Мова виникла разом з виникненням людського суспільства, вона функціонує і розвивається тільки в суспільстві. Поза суспільством немає мови, оскільки обов'язковою умовою існування і розвитку будь-якого людського колективу є по­стійний обмін думками. Разом із загибеллю певного народу гине і його мова^/

Дитина навчається говорити тією мовою, якою користу­ються люди, що ЇЇ оточують (батьки, близькі, знайомі). Від них дитина переймає навички і вміння вимовляти кожний звук і звукосполучення,засвоює слова з певними значення­ми,- граматичні форми і синтаксичні конструкції. На думку К. Маркса, «виробництво відособленого одиночки поза _ сус­пільством... таке саме безглуздя, як розвиток мови без інди­відуумів, що спільно живуть і розмовляють між собою» \

«Мова — продукт певного колективу. Про суспільний ха­рактер мови переконливо свідчать і інші факти. Якщо ди­тина не буде виховуватися серед людей (науці відомо понад ЗО випадків, коли діти потрапляли до гурту звірів), вона не навчиться говорити. Якщо помістити немовля будь-якої на­ціональності в чужомовне оточення, воно оволодіє його мо­вою. Навіть доросла людина, яка потрапить в інше мовне середовище, з часом може забути свою рідну мову. ‘

| 3, Функції мови. Мова і мислення

Мова виконує такі важливі суспільні функції: комунікативну, мислеоформлюючу, пізнавальну й художню. В.І Ленін писав «Мова – найважливіший Засіб людського

4.

спілкування» \ За допомогою мови люди обмінюються ^:' найскладнішими думками і найтоншими почуттями, дося­гають взаєморозуміння у колективі, налагоджують вироб­ництво необхідних матеріальних благ (продуктів харчування, взуття й одягу, житла),.створюють духовні цінності, згуртовуються для підкорення сил природи.. Мова — гостра і зброя з ідейними ворогами народу. Вона виконує велику роль в організації суспільства для захисту рідної землі і народних багатств від іноземних загарбників. Отже, функція спілкування, або комунікативна функція мови (від лат. communicatio —■ зв'язок), А- одна з найважливіших функцій мови.

Поряд із звуковою мовою, мовою слів, люди широко використовують жести, міміку, а також століттями узвичаєні умовності (потискування рук і помахування ними, обні­мання, поцілунки, плескання в долоні тощо), що супрово­джують звукову мову, виступають допоміжними засобами повідомлення наших думок, урізноманітнюють живе мов­лення, роблять його жвавим, підкреслюють емоційні відтін­ки думки, передають настрій мовця.

Ми користуємося і такими немовними (несловесними) за­собами спілкування, як звукові і світлові сигнали, дорожні знаки, азбука Морзе, численні тайнописи тощо. Розвинулися вони на базі звукової мови. У наш час мова може передаватися на далекі відстані за допомогою телефону, радіо, телебачення, фіксуватися спеціальними приладами звукозапису і відтворю­ватися через будь-який., час.

Людина за допомогою органів ‘ чуття безпосередньо сприй­має різноманітні ознаки речей і явищ зовнішнього світу. Внаслідок такого живого споглядання у людини виникають і- спершу певні відчуття, що відображають окремі властивості чи ознаки предметів матеріального світу (наприклад, твер­дість або розмір, смак чи запах). На основі об'єднання різ­них відчуттів у людини виникає сприймання — наочний образ предметів і явищ дійсності (образ дерева — високого, зеленого, гіллястого). Вищою формою сприймання виступає уявлення, суть якого полягає в здатності зберігати в пам'яті і відтворювати образи предметів та явищ, що в даний час не діють на органи чуття.

Відчуття, сприймання й уявлення дають конкретно-наочні знання про зовнішні особливості речей. Академік 1. П. Павлов довів, що чуттєве сприймання є наслідком дії пер­шої сигнальної системи, яка властива усім високоорганізованим тваринам.

5.

Кожна річ має не лише зовнішні ознаки, а й внутрішні -властивості. пізнання людиною предметів і явищ об'єктивної дійсності в їхніх істотних властивостях, зв'язках і відношен­нях і є мисленням.* Мислення оперує поняттями, суджен­нями й умовиводами, що становлять собою абстракції, утво­рені на основі узагальнення істотних рис та властивостей предметів. Так, величезна . кількість різноманітних трав (давня назва яких зело), їстівних рослин і їх плодів, колір листків мільярдів дерев тощо узагальнено у слові зелень. Мислення є властивість високоорганізованої матерії —■ мозку, воно пов'язане з другою сигнальною системою, яка властива тільки людині.

Процес мислення, його різні абстракції — явища іде­альні, тобто духовні, тому самостійно існувати не можуть. Вони повинні мати для свого вираження матеріальну обо­лонку, матеріальні знаки. Такою своєрідною системою ма­теріальних знаків і виступає мова. «На «духові» з самого початку лежить прокляття — бути «обтяженим» матерією, яка виступає тут у вигляді рухомих шарів повітря, звуків — словом, у вигляді мови» ¹. Мовні звуки, морфеми, слова, сло­восполучення та речення — це ті матеріальні знаки, ма­теріальні одиниці, які дають змогу закріплювати у пам'яті людей їх пізнавальну діяльність, а потім формулювати, виражати і зрештою сприймати висловлену думку. «Мова така ж давня, як і свідомість... мова виникає лише з потреби, з настійної необхідності спілкування з іншими людьми»². «Мова,— писав М. І. Калінін,— це знаряддя для висловлю­вання думки. І думка тільки тоді стає думкою, коли вона висловлена мовою, коли вона вийшла назовні з допомогою мови» ³. Усі процеси мислення здійснюються за допомогою мови. «Мова є безпосередня дійсність думки» ⁴.

Повнозначні слова (а їх абсолютна більшість у кожній мові) виступають назвами відповідних предметів, явищ, одночасно виражаючи й поняття про них, або тільки вира­жають поняття. Так, слова дерево, книга можуть називати конкретне дерево, конкретну книгу і виражати поняття дере­ва, книги взагалі. Слова ходити, боротьба, десять, хороб­рість виражають тільки поняття.

6.

Вимовляючи (чи пишучи) слова, ми оперуємо такими абстракціями, такими категоріями мислення, як поняття. По­няття (думка) про певний предмет з'являється тоді, коли нам стають відомими найістотніші й найспецифічніше ознаки цього предмета. Будь-яке поняття закріплюється у слові (або словосполученні) і - виражається словом. Тому наше мис­лення є понятійним, абстрактним, логічним і водночас — за формою вираження — вербальним, тобто словесним.

^Мова не тільки закріплює у словах і висловах пізнавальну діяльність людей, а й сама відіграє велику роль у пізнанні людиною об'єктивно існуючої дійсності, опануванні основами багатьох наук, оволодіванні численними професіями і різно­манітними машинами й установками, багатством і красою мис­тецтв, культурної справді, за кожним словом, яке людина запам'ятовує, закріплена назва певного предмета, явища, події чи поняття. І з кожним усвідомлено засвоєним словом людина збагачує свої знання про зовнішній світ, різні галузі науки й виробництва. Оволодіваючи мовою, людина залу­чається до закріпленого в ній досвіду сотень попередніх поколінь.

Особливе місце в загальному процесі пізнавальної роботи людей займає книга. Н. К. Крупська у зв'язку з цим зазна­чала: «Книга — могутня зброя спілкування, праці, боротьби. Вона озброює людину досвідом життя і боротьби людства, розширює її горизонт, дає їй знання, за допомогою яких вона може примусити служити собі сили природи». «Любіть книгу — джерело знань»,— писав М. Горький.

Подібно до того як художник малює фарбами картину на полотні, письменник за допомогою слова зображує різні події, картини. Таку, наприклад, прекрасну картину створив П. Г. Тичина у вірші «На майдані»:

На майдані пил спадає,

Замовкає річ.

Вечір.

Ніч.

Мова в цьому уривку виступає і засобом спілкування, і водночас засобом художнього зображення дійсності. У мові художньої літератури широко використовуються різноманітні зображальні засоби: епітети, метафори, порівняння, пери­фрази, повторення, антитези, гіперболи, інверсії, алітера­ції тощо. Наприклад: Шумів травою степ шовковий, сміяеся день, пісні лились (Олесь); Гармидер, галас, гам у гаї (Шевч.); Низько в небі стримить, як золотий серп, пізній місяць —■ блискучий-блискучий, мов недавно викуваний

7.