Казка про Солом’яного Бичка (рольова казка)

Дійові особи:

Автор, Дід, Баба, Солом’яний Бичок, Заєць, Вовк, Ведмідь, Лисичка, Дітки, що зібрались послухати казку

Приказка

Дуже люблять наші дітки

Казочки.

Їх самі вони читають

Залюбки.

Ось тому я пропоную

Зараз вам

Оцю казку прочитати

По ролям.

Автор.

Жили собі дід і баба,

Убогі та бідні.

Часто були без вечері,

А то й без обіду.

Як окраєць хліба мали,

Щоб поснідать вранці,

То могли і відпочити

В хаті, на лежанці.

Що зароблять, те й проїдять, —

Знов нема нічого.

І з молитвою звертались

До Господа Бога.

Щоб послав їм ситу старість,

Щоб злидні минули,

Щоб фортуна до їх хати

Лице повернула.

Якось каже баба діду:

Бабо.

Годі тобі спати!

Бери в руки інструменти —

Іди майструвати.

Зроби мені із соломи

Бичка, як картинку.

Та щоб був він гарнесенький,

Як мала дитинка.

Осмоли його смолою,

І вистругай ніжки,

І прироби на голівку

Симпатичні ріжки.

Автор.

Дід отетерів, знітився,

Дід перелякався.

Дід.

Нащо тобі, — каже, — бабо,

Отой Бичок здався?

Автор.

Ну а баба знов своєї

Пісеньки заводить.

Пробував одговорити —

Ніяк не виходить.

Бачить — нічого не вдієш.

Змайстрував скотину,

Осмолив Бичка смолою.

Прив'язав до тину.

Вранці баба діду каже:

Бабо.

Вже набридло прясти!

Краще поведу до лісу

Бичка свого пасти!

Автор.

Як сказала — так зробила.

Жене Бичка пасти

І бере з собою мичку,

Дума перепрясти.

От пряде кужіль бабуся,

Мичку вибирає.

І до Бичка, до третячка,

Тихо промовляє:

Баба.

Пасись, пасись, Бичочку,

Солом'яний Бочочку!

Травичка соковита —

Пасись, і будеш ситий!

Автор.

Коли з великого бору,

Із темного лісу

Принесли чорти Ведмедя —

Задиру й гульвісу.

Чіпляється до Бичка він

(Більш нема до кого),

Та у відповідь Бичок наш

Слова не промовив.

Ведмідь.

Скажи мені, хто ти такий? —

Він Бичка питає, —

І віддай мені солому,

Я бік залатаю.

Бичок.

Я цього робить не буду! —

Каже Бичок сміло. —

Іди звідсіля, Ведмедю!

Іди, поки цілий!

Ведмідь.

Як ти смів мене повчати,

Солом'яне Вухо!

Я, відколи народився,

Нікого не слухав!

Ти, зухвалий сніп соломи! —

Ведмідь розлютився,

Ухватив Бичка за спину,

Зубами вчепився.

Як зав'язли його зуби

У смолі — до носа!

Сіпає Бичка щосили,

По узліссі носить.

Озирається бабуся:

Баба.

Де ж Бичок подівся?

Може, пішов води попить

І в річці втопився?

Автор.

Як побачила Ведмедя,

Що Бичка тягає, —

Зрозуміла, в чому справа,

І діда гукає.

Кричить діду: «Прокидайся!

Біжи у комору!

Ведмідь нашу худобину

Потягнув до бору!

Діставай мерщій сокиру,

Покарай злодія,

А зі шкури ведмежої

Кожуха пошиєм!»

Автор.

Прибіг дід, віддер Ведмедя,

У погріб закинув,

А Бичкові підрихтував

Пошкоджену спину.

На другий день баба знову

Веде Бичка пасти,

А сама сіда під явір

Свою кужіль прясти.

І наказує Бичкові:

Баба.

Пасись, пасись, синку!

Повертай до сонечка

Просмолену спинку.

Пасись, пасись, Бичочку,

Солом'яний Бочочку!

Травичка соковита —

Пасись, і будеш ситий!

Автор.

Коли з великого бору,

З лісу ненароком

Вибігає Сірий Вовчик

З обідраним боком.

Здивувався, як побачив

Бичка край дороги.

Подививсь йому на спину,

Поглянув на роги.

Вовк.

Ти хто такий? І звідкіля?

Дай мені соломи!

Загнали мене собаки,

Падаю від втоми!

Обідрали кляті псяки

Мені бока зліва!

Автор.

І підходить до Бичка

Зухвало й сміливо.

Бичок. Та бери вже! — Бичок каже. —

Що поробиш з вами...

Автор.

І за бік Бичка Вовчисько Ухватив зубами.

І цей таки не послухав

І зав'яз по самі вуха!

Аж тут баба угледіла,

Що Бичка немає.

Баба.

Думаю, мабуть, додому

Мій звір чеберяє.

Автор.

Коли дивиться — Вовчисько

З обідраним боком

Приклеївся до Бичочка

І має мороку.

Швидко діда покликала,

Сірого віддерли,

Притягнули на подвір'я

І в погріб заперли.

Бичку спинку підсмолили,

Підправили личко —

І на третій день зустрів він

Під лісом Лисичку.

Лисичка.

Хто ж ти такий? — запитала

У Бичка хитрунка. —

Гнались капосні хортяки!

Нема порятунку!

Автор.

Відповів Бичок Лисиці:

Бичок.

Звір я, із соломи.

Цілий день пасусь під лісом,

А живу удома.

Я — просмолений смолою,

Я користь приношу!

Тільки ти мене не сіпай,

Дуже тебе прошу!

Автор.

Тут Лисичка вирішила

Смолою розжиться:

Лисичка.

Дай смолиці, голубчику, —

Благає Лисиця.

Я зроблю собі припарку,

Прикладу до боку,

А про твоє добре серце

Розкажу сорокам!

Хай сороки всім роздзвонять

Про твою сердечність!

Хай всі з тебе беруть приклад,

Це буде доречним!

Автор.

Підійшла набрать смолиці

Підступна Лисиця, —

І зав'язли її зуби

В розталій смолиці.

І Лисицю упіймали,

Посадили в погріб,

А Бичок собі пасеться

Обабіч дороги.

Скоро й Заєць упіймався...

Щось треба робити!

Сів на призьбу дід, під льохом, —

Ніж почав точити.

Ведмідь почув, та й злякався,

Нашорошив вуха.

Ведмідь.

Діду! Нащо ножа гостриш?

Дід.

Пошию кожуха! Ведмідь.

Ой, не ріж мене, дідусю!

Відпусти на волю!

Що надибав твого Бичка —

Кляну свою долю!

Відпусти, дідусю, чуєш?

В боржниках не буду!

Вулик липового меду

Тобі роздобуду!

Дід.

Ну, гляди, бо як обманеш,

Скараю без жалю.

Іди, хутчіш ладнай діло.

Іди! Відпускаю.

Автор.

Відпустив наш дід Ведмедя,

І знову — за справу.

Хоче з вовчої шкурини

Пару шапок справить.

Розмірковує і знову

Свого ножа гострить.

Вовк у шпарку усе бачить,

Жалісливо просить:

Вовк.

Ой, не ріж мене, дідусю!

На тих шапок пару

Краще прижену тобі я

Овечок отару.

Дід.

Тобі вірю я на слово, Та не тягни лямку!

Даю тобі на це діло Часу лиш до ранку.

Автор.

Відпустив дід сіромаху,

Точить ніж, зітхає,

Виткнула Лисичка морду

І в нього питає:

Лисичка.

Скажи мені, любий діду,

Нащо ножа гостриш?

Як відпустиш, зроблю тобі

Усе, що попросиш.

Ой, дідусю, любесенький!

Не ріж мене, прошу!

Ти — розумний чоловічок,

Добрий і хороший!

Шкірка в мене хоч і гарна,

Проте — невеличка,

Вистачить хіба на комір, —

Влещує Лисичка. —

А коли мене відпустиш

І життя врятуєш,

Повний двір гусей і квочок

Тобі прижену я!

Автор.

Дід Лисичку відпускає —

Заєць залишився.

Як заплаче, заголосить,

І давай проситься!

Заєць.

Всіх ти пожалів, дідусю,

Звільнив усіх чисто,

А якщо мене відпустиш —

Принесу намисто!

Подаруєш його бабі —

Лаятись не буде!

А я золоті сережки

Іще роздобуду.

Буде твоя баба рада,

Припиняться чвари!

Вік доживете спокійно,

В злагоді, у парі!

Автор.

Відпустив дідок і Зайця —

Нічого втрачати!

Всі позходились уранці

Під дідову хату.

Поназносили і меду,

І всякої птиці...

В старих — очі розбіглися

На все це дивиться!

Баба одягла намисто,

Приміря сережки,

А щасливий дід пасе вже

Овець коло стежки.

Баба рада! І дід радий!

Обоє раденькі!

Випасли овець отару,

Продали швиденько.

Почали чумакувати,

І волів купили,

А Бичок — розтав на сонці,

Бо стояв без діла!

КІНЕЦЬ