Казка про Колобка, який нікого не боявся (рольова казка)

Дійові особи:

Автор, Дід, Баба, Колобок, Заєць, Вовк, Ведмідь, Лисичка

Автор. Дожились уже до того

Дід і баба наші —

Ні з чого борщу зварити,

А тим більше — каші.

День проходить, два проходить, А в животі зводить, І охлялий дід до баби З проханням підходить.

Дід. Все, бабусю, більш не можу!

Всидіть на печі!

Ти хоча б малесенького Колобка спечи!

Баба. Діду! З чого ж його пекти?

Борошна ж немає!

Дід. А ти в засік подивися,

Може, й назмітаєш.

Автор. Послухала баба діда

І пішла у хижку.

Там, і справді, назмітала

Борошенця трішки.

Замісила вона тісто,

Затопила пічку.

Спікся гарний Колобочок,

Хоч і невеличкий.

Колобочка положили,

Щоб він охолонув,

А дідусь зрадів і швидко

Побіг мить долоні.

А Колобок лежав, лежав

Та й говорить тихо:

Колобок. Як залишусь, то враз з'їдять,

Буде мені лихо.

А як кудись покочуся,

То, дасть Бог, врятуюсь,

Може, когось і зустріну,

З кимось поспілкуюсь.

Автор. Так подумав він, подумав —

І з вікна скотився...

Не знайшла пропажі баба,

А дід розлютився.

А Колобок покотився

Лісом, полем, гаєм,

І сам собі тихесенько

Пісеньку співає.

Колобок. Я Колобок-Колобок,

В мене печений бочок,

І рум'яні щічки,

І веселе личко.

Я кочусь, куди захочу,

Знайти добрих друзів хочу,

Ворогів я не злякаюсь —

Утечу або сховаюсь.

Я — чудовий мандрівник,

Я від діда й баби втік.

Ображать мене не треба,

Бо втечу я і від тебе.

Автор. Розкрив рота Колобочок,

Щоб доспівать пісню,

Аж назустріч йому Зайчик

Вискочив із лісу.

Заєць. Ага! — кричить. —

Упіймався! Перепічка клята!

Сам тобою посмакую,

Ще й дам зайченятам!

Автор. Та Колобок не злякався,

Хитро посміхнувся

І до Зайчика з такими

Словами звернувся:

Колобок. Не їж мене, довговухий,

Краще пісеньку послухай!

Може, щось і зрозумієш,

Та нічого вже не вдієш.

Колобочкова пісня

Я Колобок-Колобок,

В мене печений бочок,

І рум'яні щічки,

І веселе личко!

Не тобі, Зайчисько,

Зі мною змагаться,

Бо я розумніший

Разів, мабуть, в двадцять.

Можеш нахваляться

Скільки тобі треба,

Все одно, вухатий,

Утечу від тебе!

Автор. Поки Зайчик слухав,

Розвісивши вуха,

Наш Колобок — скік

Вбік, і хутко зник. Втік!

Знову котиться він далі,

Свою пісеньку співає,

А назустріч — Вовчик-братик,

Зараз Колобка ухватить!

Але ні, стоїть Вовчина,

Радісно очима блима,

А потім як засміється:

Вовк. Притрушу тебе я перцем,

Петрушкою й часником —

Проковтну одним ковтком!

На сніданок буде

З тебе смачна піцца!

Автор. І простяга лапу,

Щоб мерщій вчепиться...

Думаєте, що злякався

Наш Колобок Вовка?

Ви б на нього подивились,

Ото було б ловко!

Бо спочатку Колобочок

Наш розреготався,

А вже потім — Вовку пісню

Проспівати взявся.

Колобочкова пісня

Я Колобок-Колобок,

В мене печений бочок,

І рум'яні щічки,

І веселе личко.

Не тобі, Вовчиську,

Зі мною змагаться,

Бо я — розумніший

Разів, мабуть, в двадцять.

Можеш насміхатись

Скільки тобі треба,

Все одно, зубатий,

Утечу від тебе!

Автор. І поки Вовчисько слухав,

Розкривши пащеку,

Колобок наш славнозвісний

Був уже далеко.

Коли це йому назустріч

Ведмідь чимчикує.

Колобок вбік не звертає,

Назустріч прямує.

Дуже Ведмідь здивувався:

Ведмідь. Оце так дожився!

Підсмажений бублик

Під ніс підкотився.

Та я ж не пробачу

Зухвалість такую!

Тебе, як цукерку,

Умить проковтну я!

Автор. Колобок од сміху пирснув

І заспівав свою пісню.

Колобочкова пісня

Я Колобок-Колобок,

В мене печений бочок,

І рум'яні щічки,

І веселе личко.

Не тобі, Ведмедю,

З мене насміхаться,

Бо я розумніший

Разів, мабуть, в двадцять.

Голові ведмежій

Не завадить знати,

Що тобі нізащо

Мене не спіймати!

Автор. І з тим покотився

Він далі, лісочком,

І зустрів Лисичку

Під крутим горбочком.

Лисичка. Здрастуй, мій хороший! —

Сказала Лисиця. —

Друзів обминати,

Хлопче, не годиться.

Ти такий розумний!

І такий гарненький!

Дивлюсь я на тебе

І мліє серденько!

Дуже апетитний!

Ніде правди діти!

Хочеться нестримно

Шматок відкусити!

Колобок. Лісова красуне! —

Мовив Колобок.

До кінця пройшов я

Славний цей лісок!

І мене, між іншим,

Хотів з'їсти кожен,

Кого зустрічав я

На своїй дорозі.

Ти не вийняток, Лисиця.

Ну, мені пора котиться!

Автор. І хотів наш Колобочок

На горбок піднятись,

Як почала та Лисичка

Вголос дивуватись:

Лисичка. Боже ж мій! — вона сказала, —

Восьме чудо світу!

Де в наш час здобути можна

Отаку освіту!

Дуже вже незвичну!

Енциклопедичну!

Що там той професор!

Геній ти у нас!

Вибач, що у тебе

Забираю час.

Слова твої мудрі —

Слухала б довіку!

Послав же Бог зустріч

З таким чоловіком!

Автор. Колобок спинився,

Не котиться далі:

Слухати приємно

Компліменти вдалі.

Слухає він, слуха,

Кива головою.

Мріє: «Однодумця Все-таки знайшов я!»

Думає: «Зустрів я Товариша й друга!»

Лестощі маскують

Лисячу наругу.

Підкотивсь мудрець наш

Близько до Лисички.

А вона ж — так щиро

Заглядає в личко.

Колобок на носа

До Лисички вскочив,

Він поспілкуватись

З нею ближче хоче.

Зрозуміла Лиска,

Що вдалося діло,

Роззявила рота —

І вмить його з'їла.

До цієї казки

Три кінці писались.

Один перед вами,

А ще два — зостались.

Хочете дізнатись

Про ті два кінці?

То читайте далі

В книжечці оцій.

ДРУГИЙ КІНЕЦЬ

Та враз похопився:

«Хитрюща Лисиця!

Певно, вона хоче

Мною поживиться?!»

І чкурнув мудрець наш —

Курява знялася.

Витівка Лисичці

В цей раз не вдалася.

Колобок котився

Все далі і далі.

Та так утомився,

Що вже не співає.

Спинивсь відпочити

І поміркувати,

Бо вирішив справжнім

Мандрівником стати.

Закортіло всюди

Йому побувати.

Взяв він карту світу,

Став маршрут складати.

Дума: «Скористаюсь

Чудовим моментом

І скрізь побуваю,

На всіх континентах».

Заснув Колобочок,

Бо зморила втома.

Скрізь було цікаво,

Та найкраще — вдома.

ТРЕТЯ КІНЦІВКА

Автор. Спершу Колобочок

Повірив Лисиці,

А потім подумав:

Колобок. Хоче поживиться!

Співа дифирамби,

Слюні розпустила...

Хоче похвалитись —

Колобочка з'їла!

Але ж я — професорі

Розуму палата!

Я себе зумію

Скривдити не дати.

1 знайду я вихід,

Як живим зостаться.

Ну, не поминайте

Мене лихом, братці.

Автор. Колобок розгін взяв

І чкурнув щодуху.

Видно, й на лисицю

Буває проруха.

А Колобок — скік-скок —

Більш не хоче у лісок.

Хоче він пригод незвичних.

Здогадалися? Космічних!

Почав щодня тренуватись,

Зібрався летіти,

Мріє в космічнім безмежжі

Друзів він зустріти.

Колобок скафандр замовив,

Складає маршрута,

Мріє він завзятим

Космонавтом бути! Колобок.

Обійшов же я Лисицю

І прийшов до тями!

Не страшні мені тепер вже

Інопланетяни! Автор.

Кличе Колобочка Місяць,

Манить і чарує...

«Ну що ж, — каже Колобочок, —

Туди й помандрую!»

У великому секреті

Спорудив ракету.

Купив роботів новеньких,

Комп'ютер, дискету.

Приготувавсь до польоту

І завтра рушає.

А про це нехай розкаже

Той, хто більше знає.

КІНЕЦЬ