37. Мікроклімат робочої зони.

Мікроклімат робочої зони - це клімат внутрішнього середовища виробничих помешкань, що визначається сполученнями температури повітря(t), відносної вологості повітря( ), швидкості прямування (рухливість) повітря(v), барометричного тиску(P) та інтенсивності теплового випромінювання(E).

Нормування параметрів мікроклімату полягає у встановленні їх оптимальних або допустимих величин стосовно конкретних виробничих умов. Воно проводиться з урахуванням таких характеристик: ступеня важкості виконуваної роботи; пори року; кількості надлишкового тепла, що надходить у робочу зону від устаткування (ДСН 3.3.6.042-99. Державні санітарні норми мікроклімату виробничих приміщень).

Робоча зона - простір, висотою до 2 м над рівнем полу або площадки, на якому знаходяться місця постійного або тимчасового перебування працюючих. Місце, на якому працюючий знаходиться більш 50% або більш 2 годин безупинно свого робочого часу, називається постійним робочим місцем.

Задовільні для здоров'я працюючих (оптимальні або припустимі) параметри мікроклімату робочої зони залежать від інтенсивності фізичного навантаження працюючого і коректуються в залежності від часу року й інтенсивності теплового випромінювання, що генерується навколишнім устаткуванням. Відповідно до вищевказаного, ці параметри нормуються ГОСТ 12.1.005-88.

Принцип виміру температури повітря - метод непрямих вимірів, що полягає в перетворенні градіенту температур у градіент об'ємного розширення речовини.

Принцип виміру відносної вологості повітря (при використанні психрометра) - метод непрямих вимірів, що полягає в перетворенні градіенту енергетичного уносу при випарі води в градіент температур «сухого» і «вологого» термометрів.

Принцип виміру барометричного тиску - метод непрямих вимірів, що полягає в перетворенні градіенту тиску стовпа атмосферного повітря в градіент зміни геометричних розмірів датчика барометра.

Принцип виміру швидкості прямування повітря (при використанні анемо-метрів) - метод непрямих вимірів, що полягає в перетворенні швидкості обертання датчика анемометра у швидкість прямування повітряного потоку. Особливість вимірювального процесу - застосування методу усереднення даних.

Принцип виміру інтенсивності теплового випромінювання (при викорис-танні актинометрів) - метод непрямих вимірів, що полягає в перетворенні градіенту теплового випромінювання в градіент температур «начерненого» і стандартного термометрів.

38. Важкість праці: Динамічні, статичні навантаження. Напруженість праці. Увага, напруженість аналізаторних функцій, емоційна та інтелектуальна напруженість, монотонність праці.

Важкість та напруженість праці є одними з головних характеристик трудового процесу.

Важкість праці – це така характеристика трудового процесу, що відображає переважне навантаження на опорно-руховий апарат і функціональні системи організму (серцево-судинну, дихальну та ін.), що забезпечують його діяльність.

Важкість праці характеризується фізичним динамічним навантаженням, масою вантажу, що піднімається і переміщується, загальним числом стереотипних робочих рухів, розміром статичного навантаження, робочою позою, ступенем нахилу корпусу, переміщенням в просторі. Фізична праця характеризується підви­ще­ним навантаженням, в першу чергу, на м’язову систему та інші функціональні системи організму (серцево-судинну, дихальну, обміну речовин).М'язова робота має статичний і динамічний характер

Динамічні навантаження — це процес скорочення м'язів, пов'язаний з переміщенням тіла чи його окремих частин у просторі. Енергія, що витрачається при динамічній роботі перетворюється в механічну і теплову. Динамічні зусилля мають переривчастий характер, що сприяє більш повноцінному кровообігу і меншій стомлюваності м'язів. Показниками фізичного навантаження можуть служити частота серцевих скорочень (поштовхів/хв), кров'яний тиск (мм рт. ст.), розподіл кровообігу в тканинах (мол/хв на 100 м м'язової тканини), максимальне споживання кисню (мол/хв на 1кг маси тіла) і т. ін.

Статичні навантаження пов'язані з фіксацією знарядь і предметів праці в нерухомому стані, а також з наданням людині робочої пози. При статичній роботі сприйняття навантаження залежить від функціонального стану тих чи інших м'язових груп. Особливістю статичної роботи є її виражена стомлююча дія, обумовлена довгостроковим скороченням і напруженням м'язів та відсутністю умов для кровообігу, унаслідок чого знижується подача кисню та відбувається нагромадження продуктів розпаду у клітинах. Тривала присутність осередку напруження в корі головного мозку, сформованого групою навантажених м'язів, призводить до розвитку стомлення (тимчасове зниження працездатності).

Увага в процесі праці - це така сторона психічної діяльності, завдяки якій окремі сприйняття, думки, почуття, дії, образи усвідомлюються людиною ясно і чітко, тоді як інші відходять на другий план або свідомо зовсім не сприймаються.

Напруженість праці - характеристика трудового процесу, що відображає навантаження переважно на нервову систему. Напруженість праці визначається ступенем складності завдання; характером виконуваної роботи; сенсорним навантаженням (зорові, слухові аналізатори); емоційним навантаженням, монотонністю навантаження; щільністю робочого дня.

Напруженість аналізаторних функцій пов'язана з виявленням і виділенням сигналів різної модальності (зір, слух, нюх, тактильна чутливість). По фізичній силі сигнали ділять на: 1) слабкі - нижче оперативного порогу; 2) оптимальні - в інтервалах кордонів оперативного порогу; 3) дратівливі - вище оперативного порога.

Емоційну напруженість робітників спричиняють об’єктивні і суб’єктивні фактори. До об’єктивних відносять: вік, стать, стан здоров’я, нагрузки, характер і тривалість відпочинку тощо. 

Інтелектуальна напруженість – це характеристика трудового процесу, що відображає навантаження переважно на головний мозок людини і призводить до емоційного навантаження.

Монотонність праці – це особливий психічний стан, який виникає у людини як реакція на одноманітну і бідну на враження діяльність. Основні ознаки монотонних робіт такі: малоелементний склад, тобто структурна одноманітність і простота трудових дій; незначна тривалість виконання однотипних трудових операцій і дій; висока повторюваність трудових операцій і дій за одиницю часу.

Стомлення — загальний фізіологічний процес, яким супровод­жуються усі види активної діяльності людини. З біологічної точки зору стомлення – це тимчасове погіршення функціонального стану організму людини, що виявляється в змінах фізіологічних функцій і є захисною реакцією організму. До суб'єктивних ознак перевтоми відноситься почуття втоми, бажання знизити ритм роботи чи припинити її, почуття слабості в кінцівках. Важке стомлення – крайній варіант фізіологічного стану, що граничить з патологічними формами реакції. При перевтомі порушуються відновні процеси в організмі, прикмети втоми не зникають до початку роботи наступного дня. При наявності хронічної перевтоми часто зменшується маса тіла, змінюються показники серцево — судинної системи, знижується опір організму до інфекції і т. ін. У сучасних умовах особливого значення набуває стомлення, що розвивається при відсутності діяльності, при виконанні одноманітної, нецікавої роботи, при значних розумових і емоційних навантаженнях, зв'язаних з необхідністю швидкого вибору рішень, труднощами задачі, дефіцитом часу, підвищеною відповідальністю, небезпекою, невдачами в діяльності і т.д.