3.Функціональний аналіз р. Мертона

Прагнучи подолати обмеженість структурно-функціонального аналізу, він сформував власну парадигму, зосередивши увагу на теоретичних і емпіричних можливостях функціонального підходу для більш тонкого пояснення соціальних явищ. Поклавши в основу свого підходу комплексне поняття "функціоналізм", він прагне довести, що взаємозв'язок суспільства в цілому та його окремих частин забезпечується найрізноманітнішими і специфічними функціями, які можуть спостерігатися і багаторазово повторюватися в конкретних об'єктах і фактах Завдання соціолога полягає в тому, щоб "не міркувати про внутрішній зміст соціологічних фактів і об'єктів, а просто розглядати реальні, зримі, доступні для вивчення і узагальнення наслідки функцій"

Р. Мертон виділяє три ключові умови і вимоги функціонального аналізу, які на його думку, набирають характеру аксіом - "функціональна єдність", "функціональна універсальність" і "функціональна примусовість" "Функціональна єдність" соціологічного аналізу Мертоном визначається не "зверху", не за допомогою будь-якої теорії, а в безмежній глибині соціальних фактів, які завдяки своєї функціональної визначеності є інтегруючими факторами соціального життя. Функціональні якості є універсальними, вони представлені у всіх формах культури, що легко побачити при їх аналізі. В цілому функціональний аналіз може бути застосований лише до стабільних і стандартизованих об'єктів (соціальні ролі, соціальні процеси, інституційні об'єкти, соціальні структури, засоби соціального контролю і т. д.) Р. Мертон детально розкриває поняття "функція" Функція - це ті спостережувальні наслідки, які слугують саморегуляції даної системи або пристосуванню й до середовища. Дисфункція - це ті спостережувальні наслідки, які послабляють саморегуляцію даної системи або її пристосованість до середовища. У прояві функції може бути дві форми - "прихована" і явна. В тому випадку, коли внутрішня смислова мотивація співпадає з об'єктивними наслідками, проявляється явна функція. Саме так вона усвідомлюється учасниками поведінкової системи або ситуації. "Прихована" ("латентна") функція цих проявів не має.

Головну суть свого підходу Р.Мертон виразив комплексним поняттям "функціональність". Відповідно до цього поняття взаємозв'язок суспільства в цілому і його окремих частинах забезпечується найрізноманітнішими й специ-фічними їхніми функціями, які можуть спостерігатися й багаторазово повторюватися в конкретних об'єктах і фактах. Завдання соціолога полягає в тім, щоб "не міркувати про внутрішній зміст соціологічних фактів й об'єктів, а просто розглядати реальні, зримі, доступні для вивчення й узагальнення наслідку функцій". Для спостереження й вивчення функцій Р.Мертон пропонує методологічний інструмент, що називає "теорії середнього радіуса дії". Суть їх він формулює так: "Це теорії, що перебувають у проміжному просторі між частками, але теж необхідними робочими гіпотезами, у безлічі виникаючими в ході повсякденних досліджень, і всеохватними систематичними спробами розвити єдину теорію, що буде пояснювати всі спостережувані типи соціальної поведінки, соціальних організацій і соціальних змін".

Ця теорія була покликана категоріально оформити сполучний міст між конкретними дослідженнями й загальсоціологічною теорією. Теорія принципово використається для внутрішньої організації емпіричних досліджень. Вона виступає посередником між загальними теоріями соціальних систем, які занадто віддалені від особливих проявів класів тих або інших типів соціальної поведінки, для того щоб "пояснювати те, що бачимо, і давати деталізовані, упорядковані характеристики особливостей, які взагалі не узагальнені". Саме тут, на середньому рівні, як підкреслює Р.Мертон, соціологія виконує свою основну роль у суспільстві, тому що це "саме та соціальна наука, що оперує теоріями середнього радіуса охоплення, концентруючи ми в собі фактори реального керування соціальними процесами з обліком конкретних емпіричних досліджень". Ясно, що таким твердженням Р.Мертон виразив свою незгоду з теорією структурного функціоналізму Т.Парсонса, що претендувала на ці якості всеохоплення й універсальності.

Автор концепції докладно розкриває різні сторони поняття "функція". Функція - це "ті спостережувані наслідки, які служать саморегуляції даної системи або пристосуванню її до середовища". У прояві функції може бути дві форми - явна й схована. У тому випадку, коли внутрішня значеннєва мотивація збігається з об'єктивними наслідками, проявляється явна функція. Саме так вона усвідомлюється учасниками поведінкової системи або ситуації. Схована ("латентна" ) функція цих проявів не має. Поряд з поняттям функції Мертон увів поняття "дисфункції", тобто заявив про можливості відхилення системи від прийнятої нормативної моделі, що, у свою чергу, повинне залучити за собою або новий етап пристосуванні системи до існуючого порядку, або певна зміна системи норм. Поняттю дисфункції Мертон приділяє настільки ж багато уваги, що й самої функції. Звертання до нього носить концептуальний характер.

Справа в тому, що Парсонс розглядав відхилення в поводженні й системі як виключення, що може й повинне бути нейтралізоване системою соціального контролю. А Мертон був переконаний, що дисфункції тією самою мірою закономірні для системи, що й функції. Визнання цього факту свідчить про те, що механізм функціонування й розвитку соціальної системи нескінченно складний. Рівновага не є вихідна умова існування, але результат соціальної взаємодії. Емпіричні дослідження заперечують постулат однолінійності зв'язку між соціальними діями індивідів і станом соціальної системи.

Основна теорема "функціонального аналізу" по Мертону говорить як одне явище може мати різні функції, так та сама функція може виконуватися різними явищами. При цьому функціональний результат сприяє виживанню системи, її адаптації до навколишнього середовища. Те, що не сприяє виживанню й адаптації, є "дизфункція", Уже це раннє визначення містить у собі проблематику всього наступного функціоналізму: якщо в суспільстві має місце щось, що відповідає його потребам, то чи є це наслідком надіндивідуальної свідомості і задоволення чи потреби ж тут іншого роду залежність?

"Функціональна єдність" соціологічного аналізу, підкреслює Мертон, визначається не "зверху", не за допомогою якої-небудь теорії, а в нескінченній глибині соціальних фактів, що завдяки своїй функціональній визначеності є інтегруючими факторами соціального життя. Функціональні якості універсальні і представлені у всіх формах культури, що легко побачити при їхньому аналізі. Мало того, вони носять імперативний, примусовий характер у першу чергу для всіх суспільних інститутів, хоча це може виявлятися по-різному. У цілому функціональний аналіз застосуємо тільки до стабільних і стандартизованих об'єктів, якими можуть бути повторювані і типові явища, що характеризуються стійкістю (соціальні ролі, соціальні процеси, інституційні об'єкти, соціальні структури, засоби соціального контролю і т.д.).

Автор концепції докладно розкриває різні сторони поняття "функція". Функція - це "ті наслідки, що спостерігаються, що служать саморегуляції даної чи системи пристосуванню її до середовища". Дизфункція - це "ті наслідки, що спостерігаються, що послабляють саморегуляцію даної чи системи її пристосування до середовища". У прояві функції може бути дві форми - явна і схована. У тому випадку, коли внутрішня значеннєва мотивація збігається з об'єктивними наслідками, виявляється явна функція. Саме так вона усвідомлюється учасниками поведінкової системи чи ситуації. Вели Т.Парсонс приділив основну увагу аналізу механізмів підтримки "соціального порядку", те Р.Мертон зосередив свої зусилля на вивченні дизфункціональних явищ, що виникають унаслідок напруг і протиріч у соціальному житті.