2.Теорія соціальної дії т.Парсонса

Специфіка соціологічної концепції Парсонса полягає в тому, що його теоретична система стосується не тільки соціології, а й усіх соціальних наук. Я вважаю,що його теорія « соціальної дії» відрізняються високим рівнем абстракції та спрямованістю на створення «загальної соціологічної теорії».

Парсонс неодноразово вказував, що його соціальна теорія ґрунтується не на даних емпіричних досліджень, а на логічному узагальненні. Учений був впевнений, що наукова теорія повинна формуватися на усвідомленні соціологом теоретичних засад своєї концепції, що виходять з логіки, а не з практики. Теоретичні засади концепції Парсонса опиралися на праці  Е.Дюркгейма, М. Вебера, В. Парето. Дещо переробивши і переосмисливши веберівську теорію, Т.Парсонс створив свою теорію соціальної дії. Сама соціальна дія містить, згідно з Парсонсом, множинність дійових осіб, взаємно орієнтованих на дії одна одної. Для змалювання структури такої соціальної дії Парсонс користується поняттями «дійова особа» («актор»), «ситуація», «мета», «інша дійова особа», «взаємні орієнтації», «цінності», «соціальна система».

Дія у Т. Парсонса, як і в теоретиків гуманістичної соціології, характеризується цілеспрямованістю, суб'єктивним значенням і більш чи менш виразною мотивацією. Т. Парсонса  включив теорію соціальної дії в загальну теорію соціальної поведінки людини. Він вважав соціальну дію елементом «системи людської дії», в якій поняття «дія» зближується з поняттям «поведінка». На думку Т. Парсонса, соціальні дії ніколи не здійснюються миттєво. Вихідним моментом соціальної дії є виникнення потреби  у індивіда. Потреба  співвідноситься  індивідами  з умовами зовнішнього середовища, актуалізуючи строго певні  мотиви. Соціальний об'єкт у поєднанні з актуалізованим  мотивом  викликає інтерес. Поступовий розвиток  інтересу  призводить до появи у індивіда мети по-відношенню до конкретних соціальних об'єктів. Момент появи  мети  означає усвідомлення  індивідом ситуації та можливість подальшого розвитку активності, яка далі призводить до формування мотиваційної установки, яка говорить про потенційну готовність до здійснення соціальної дії. Механізм соціальної дії, таким чином, складається з потреби, актуалізованого  мотиву,  інтересу,  мети  й  мотиваційної  установки.

Важливе значення для соціальної дії має ціннісно-нормативна структура суспільства, яка виступає як регулятивний комплекс, що скеровує й координує її орієнтацію і перебіг за певних умов. Разом з тим, концепція Парсонса містила ряд недоліків. По-перше, вона носила суто теоретичний характер і мала значний розрив з практикою. По-друге, його наукова теорія стала аналізом суспільства узагалі, разом з тим аналіз дрібніших соціальних систем досліджувався Парсонсом меншою мірою. По-третє, вона описувала загальні особливості функціонування суспільства, не враховуючи специфічні особливості окремих суспільств. І нарешті, концепція Парсонса стала теорією суспільства у стані рівноваги, минаючи проблему соціальних протиріч і конфліктів, що виникають у ньому.

Враховуючи недолоки теорії «соціальної дії» Т. Парсонса  сучасні дослідники у своїх концепціях намагаються враховувати одночасно об´єктивні факти та суб´єктивні мотиви соціальної дії, а також новітні науково-технічні досягнення та реальні зміни, що відбуваються в суспільстві, в культурах, цивілізаціях. При цьому пріоритет надають мотиваційно-діяльнісному компоненту соціальної дії. Так, наприклад, французький соціолог А. Турен вводить у теорію соціальної дії поняття соціального суб´єкта, під яким він розуміє соціальні рухи. Проте в соціології існує й інше розуміння соціальної дії - як похідної від соціальної структури. В рамках цієї традиції існує тенденція перетворювати соціальну дію і взаємодію на поняття похідні, залишкові, менш важливі, ніж соціальна система в цілому. Питання про ставлення індивідуального діяча до соціальної системи - одне з основних проблем соціології.

Теорія "соціальної дії" поклала початок розвитку цілого класу соціологічних теорій, що пояснюють специфіку всієї соціальної системи. Розробивши теорію соціальної системи і рівноваги у ній, Парсонс тим самим применшив значення соціальної динаміки, соціальних протиріч та конфліктів, за що його концепція згодом зазнала чимало критичних зауважень, особливо з боку прихильників теорії соціального конфлікту. Наукові розробки Парсонса стали прогресивною соціологічною концепцією того часу, яка пояснювала загальні механізми існування суспільства як цілісної системи, роль і місце у ньому окремих елементі в, зв'язки суспільства з такими соціальними системами як особистість та культура. Термін волюнтаристський підкреслює ту обставину, що соціальний порядок повністю не детермінується зовнішнім тиском. Волюнтаризм дії означає передусім суб'єктивний процес прийняття рішень, що, звичайно, може зазнавати тиску цінностей і норм (нормативний аспект), а також умов та ситуації (ситуаційний аспект). Отже, сама дія не може бути ототожнена, за Т. Парсонсом, з поведінкою як такою. В цьому відношенні його думка не розходиться з позицією М. Вебера та Ф. Знавецького. Будь-яка дія є, очевидно, поведінкою, проте не будь-яка поведінка є дією. Щоб вести мову про дію, мало фіксувати реакцію організму на середовище, оскільки соціолога цікавить передусім зв'язок не організму і середовища, а особи ("актора") і ситуації.

Дія у Т. Парсонса, як і в теоретиків гуманістичної соціології, характеризується цілеспрямованістю, суб'єктивним значенням і більш чи менш виразною мотивацією. Той, хто здійснює дію, повинен, по-перше, володіти певним знанням як про умови, в яких він намагатиметься реалізувати свою мету, так і про предмети, з якими матиме справу в ході цієї реалізації, а по-друге, відчувати потребу в досягненні поставленої мети і в емоційній реакції на неї; він повинен, зрештою, мати критерій оцінки мети і засобів, які слугують для її досягнення, з тим щоб здійснювати вибір, необхідний для правильного витрачання енергії. Внутрішня структура індивідуальної дії або поодинокого акту складається, за Т. Парсонсом, з таких елементів: "актора" (дійової особи); мети, яку він намагається реалізувати; засобів, якими "актор" володіє, прагнучи досягти мети; ситуаційних умов, з якими "актор" стикається в процесі дії, наприклад з різноманітними зовнішніми екологічними факторами або з власною біологічною природою і спадковістю; нормативних принципів відбору, котрими "актор" керується, вибираючи мету і відбираючи засоби, придатні для її досягнення.

Нормативні принципи відбору, нормативна орієнтація дії (а саме їм Парсонс під впливом Е. Дюркгейма надавав великого значення) набувають у його соціології статусу фундаментальних. У цьому зв'язку Т. Парсонс підкреслює, що "нормативна орієнтація є фундаментальною для схеми дії в тому розумінні, як і простір є фундаментальним для класичної механіки". Для його концептуальної схеми "не існує дії, окрім прагнення відповідати нормам, як не існує дії, окрім зміни місцезнаходження в просторі". Взагалі, вважає американський соціолог, для соціальних наук на зламі XIX і XX ст. було великим відкриттям установлення величезної ролі соціальних цінностей і норм, яку вони відіграють у формуванні поведінки людей. У цілому вони утворюють нормативний порядок міжлюдських відносин, який складається в процесі цих відносин і водночас закріплює їх.