Митний тариф України - це систематизований перелік ставок мита, що справляється з товарів, що перетинають митний кордон України.

Митний тариф містить деталізований перелік товарів, що оподатковуються імпортним, експортним і транзитним митом з наведенням способу нарахування, ставки мита, а також коефіцієнтів надбавок і знижок та переліку товарів, заборонених до ввезення, вивезення і транзиту відповідно до товарної номенклатури ЗЕД.

Інструментом реалізації митного регулювання ЗЕД є мито — це податок, який держава накладає на товар, якщо він перетинає державний кордон або кордон митної зони.

Раніше мито служило насамперед фіскальним цілям — отриманню державних доходів. Воно належить до найстаріших джерел доходів держави. Однак мито є не тільки джерелом доходів держави, а й так званою тарифною перешкодою для торгівлі. Нарахування мита штучно підвищує ціну товарів при переміщенні їх через кордон, що впливає на попит та пропозицію.

Мотиви нарахування мита сьогодні такі:

• для формування доходів держави (так званий фіскальний мотив);

— для коригування рівноваги платіжного балансу;

— для захисту вітчизняних товаровиробників (класичний аргумент захисного мита);

• для захисту економіки країн, що розвиваються;

— для захисту молодих галузей вітчизняної економіки; — для захисту вітчизняних робочих місць; — для перерозподілу доходів; — позаекономічні мотиви (національний престиж, національна безпека тощо).

За напрямом товарних потоків розрізняють ввізне, вивізне та транзитне мито. Найбільше економічне значення сьогодні має ввізне мито. Вивізне мито накладається тільки деякими країнами, насамперед на аграрні продукти та сировину.

За способом стягнення мито поділяється на адвалорне, яке нараховується в процентах до митної вартості товарів, що ним обкладаються; специфічне, нараховується у встановленому розмірі за одиницю товару, та комбіноване, що поєднує обидва зазначені вище види мита.

За характером мито буває:

— сезонне, застосовується для оперативного регулювання міжнародної торгівлі продукцією сезонного характеру, насамперед сільськогосподарською; — антидемпінгове, застосовується у випадку імпорту товарів за ціною, нижчою за звичайну ціну; — компенсаційне, застосовується при імпорті тих товарів, у виробництві яких прямо чи опосередковано використовувалися субсидії країни-експортера.

За походженням мито поділяють на: — автономне, вводиться на підставі односторонніх рішень органів державної влади; — конвенційне, вводиться на основі дво- чи багатосторонніх угод; — преференційне, вводиться щодо товарів, які походять з країн, що розвиваються, і має більш низькі ставки порівняно зі звичайним.

Нетарифне регулювання ЗЕД – це регулювання адміністративного характеру, не пов’язане із застосуванням мита. До основних нетарифних обмежень, що в цілому не впливають на ціну експорту (імпорту) відносяться:

1. Кількісні обмеження (контингентування та ліцензування). 2. "Добровільні" обмеження експорту. 3. Приховані методи торговельної політики. 3.1. Технічні бар'єри: • вимоги дотримання національних стандартів; • вимоги отримання сертифікатів якості імпортної продукції; • вимоги щодо специфічної упаковки та маркірування товарів; • вимоги дотримання певних санітарно-гігієнічних норм, включаючи здійснення заходів із захисту довкілля; • вимоги дотримання ускладнених митних формальностей та законів про захист прав споживачів тощо. 3.2. Внутрішні податки і збори. 3.3. Політика в рамках державних закупівель. 3.4. Вимога про вміст вітчизняних компонентів. 4. Фінансові методи регулювання торговельних потоків. 4.1. Субсидії. 4.2. Кредитування. 4.3. Демпінг. 5. Неекономічні методи регулювання. 5.1. Торговельні договори. 5.2. Правові режими.

Найпоширенішою формою нетарифних обмежень зовнішньої торгівлі як у світі в цілому, так і в Україні, є ліцензування та квотування (контингентування). Ці інструменти використовуються Україною в особі її державних органів у таких випадках:

— в разі різкого погіршення розрахункового балансу України, якщо негативне сальдо його перевищує на відповідну дату 25 % від загальної суми валютних вимог України;

• в разі досягнення встановленого Верховною Радою України рівня зовнішньої заборгованості;

— в разі значного порушення рівноваги по певних товарах на внутрішньому ринку України, особливо по сільськогосподарській продукції, продуктах рибальства, продукції харчової промисловості та промислових товарах народного споживання першої потреби;

— за необхідності забезпечити певні пропорції між імпортною та вітчизняною сировиною у виробництві;

— за необхідності здійснення заходів у відповідь на дискримінаційні дії інших держав;

• в разі порушення суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності правових норм цієї діяльності, встановлених законом (як санкція запроваджується режим ліцензування);

• відповідно до міжнародних товарних угод, які укладає або до яких приєднується Україна (запроваджується режим квотування).