Література

1. Марков В. О. Миф. Символ. Метафора. – Рига, 1994.

2. Мелетинский Е. М. О литературных архетипах. – М.: РГГУ, 1994.

3. Минц З. Г. О некоторых неомифологических текстах в творчестве русских символистов //Блоковский сборник. – Т.3. – Тарту, 1979. С. 76 – 120.

4. Руднев В. П. Энциклопедический словарь культуры 20 века. – М.: Аграф, 2003. – 608 с.

5. Топоров В. Н. Пространство и текст//Текст: Семантика и структура. – М., 1983.

6. Честертон Г.К. Драконова бабушка //Писатель в газете. М., 1984.

7. Ярошенко Л. В. Жанр романа-мифа в творчестве А. Платонова: Монография. – Гродно: ГрГУ, 2004. – 137 с.

8. Ярошенко Л. В. Неомифологизм в литературе 20 века: Пособие. – Гродно: ГрГУ, 2002. – 103 с.

9. Інформаційний Інтернет – ресурс агенції «РИА-новости».

Summary

Ganna Surina. Neomythologizm as One of Leading Principles of the Literature of 20 Centuries. In clause are analyzed neomythological features of the literature of 20 centuries, “neomythologizm” it is considered as one of leading principles of the literature of a modernism and a postmodernism. Some approaches mythocritik to studying a parity of a myth and fiction are considered. Some general and distinctive features of a classical myth and neomythologic literatures reveal.

УДК 821. 161. 2-97

© Світлана Вардеванян

Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича

Гностичні інтерпретації старозаповітної оповіді про каїна та їх рецепція в українській вербальній культурі

Метою статті є вивчення інтерпретацій старозаповітної оповіді про Каїна та Авеля гностиками та вплив цих інтерпретацій на українську вербальну культуру, зокрема фольклор.

Одним із найпотужніших джерел художніх образів, сюжетів, мотивів є, безумовно, Біблія. Проблема трансформації біблійного матеріалу в сучасній літературознавчій науці вельми актуальна. При розгляді функціонування біблійних образів у художній літературі не варто недооцінювати проблему дослідження шляхів їх запозичення. Зазнавши впливу гностиків, пройшовши через апокрифічні та фольклорні інтерпретації, біблійний образ певним чином змінюється, набуваючи іноді абсолютно відмінного від першоджерела морального, етичного та психологічного звучання. Сказане перш за все стосується так званих "негативних" біблійних персонажів, зокрема образу першого старозаповітного вбивці Каїна.

Біблійний текст легенди про Каїна й Авеля дуже лаконічний: в главі 4 книги Буття йдеться про те, що Єва "породила Каїна", а також "брата його Авеля", "Авель був вівчар, а Каїн порав землю", через деякий час брати принесли Богу жертви, "і споглянув Господь на Авеля і на його жертву, на Каїна ж і на його жертву не споглянув", Каїн розсердився, "напав на Авеля, свого брата, й убив його", через що "втікачем і волоцюгою" став на землі, а трохи згодом був відзначений тавром, "щоб не вбивав його той, хто зустріне його". Та саме ця стислість повідомлення спонукала реципієнтів Біблії доповнити, пояснити, заповнити лакуни. І саме гностики в своєму прагненні до впорядкованості, прозорості смислу, раціональності дали поштовх різноманітним інтерпретаціям біблійного тексту загалом та старозавітної легенди про Каїна зокрема. Метою статті є вивчення рецепції біблійної оповіді про злочин первістка Адама у творах гностиків та ролі зазначених рецепцій у становленні традиційного образу Каїна в українському фольклорі.

Гностицизм, як перший етап широкої релігійно-філософської течії пізньої античності і середньовіччя, виник у I ст. н. е., а вже у II ст. став головним суперником християнства. Гностики намагалися дати узагальнений синтез різноманітних східних вірувань (іудаїзм, зороастризм, вавилонські і єгипетські релігії), християнства і грецької філософії [9, c.118]. Ранні християнські гностичні вчення є цікавими в ракурсі їх впливу на подальший розвиток культури. Говорячи словами відомого дослідника гостицизму Є.Афонасіна: "Насіння гносису зійшло на всьому без винятку просторі пізньоантичної культури…" [2, c.26]. Така благодатна тема як перше братовбивство, особливо в аспекті повстання проти волі Всевишнього, не могла й не була обділена увагою.

Межі нашого дослідження унеможливлюють повний розгляд гностичного міфу чи спадку гностиків. Є потреба розглянути тільки ті моменти, які важливі для дослідження інтерпретацій старозаповітної оповіді про Каїна та Авеля. Насамперед, варто зауважити, що аутентичні твори гностиків майже не збереглися – факт, який пояснюється ворожим дo них ставленням християнських апологетів (виняток становлять оригінали гностичних творів, знайдених в Наг-Хаммаді в 1945 р.). Хоча саме завдяки трактатам християнських апологетів та єресіологів, які послідовно повторювали один одного, практично не додаючи нічого нового, збереглася деяка кількість оригінальних висловлювань гностиків. Зокрема, до наших днів дійшов єресіологічний твір християнського апологета Юстина (заг. у 165 р.) "Зібрання Юстина". Вважається, що цей твір став початком науки єресіології [2, c.10].

Найбільш авторитетне зібрання єресей належить перу Іринея, єпископа Ліонського (близько 150 – 200 р. р.), його трактат носить заголовок "Проти єресей – Adversys Haereses" [2, c.12]. Відомими єресіологами є також александрійський інтелектуал Климент (близько 150 – 216 р.р.), перу якого належить трактат "Стромати, або Гностичні замітки для пам'яті про істинну філософію", та перший західний "отець Церкви" Тертулліан (близько 150 – 225 р.р.). Останнім великим зводом "усіх єресей" є "Panarion" єпископа Саламського Єпифанія (близько 150 – 225 р.р.).

Климент Александрійський свідчить про існування гностичної секти валентиніан, члени якої поширювали знання про розрізнення людських родів. Валентиніани вважали, що від Адама пішло три роди: перший з них нерозумний рід, рід Каїна, другий – розумний і праведний, рід Авеля, третій же – духовний, і це рід Сифа [6].

У трактатах Іринея, а також у Тертулліана і Епифанія є розповіді про так званих кенітів. Гностична секта кенітів або каїнітів, які вчили, що Каїн і його нащадки насправді є вибраним народом. Каїн походить від вищих сил, з якими воював Творець, але не зміг перемогти. Все це чудово розумів запроданець Іуда. Він єдиний з апостолів зрозумів істину і звершив таїнство зради, через яке все земне відділялося від небесного. Зрадник Ісуса створив книгу, яка називається Євангеліє від Іуди. Каїніти славили Каїна за вищу силу, що є в ньому. Авель же, за уявленнями представників цієї секти, навпаки, був народжений нижчою силою [2, c.268–269].

Трактат Іринея "Проти єресей" розповідає про гностичну секту "офітів", які поширювали свій міф про створення світу. Основні моменти цього міфу такі: Отець всього сущого, його Син, син Сина Христос і Святий Дух породили Софію – Чоловіка-Жінку, Софія ж породила Ялдаваофа, який у свою чергу привів на світ Lao, Sabaoth, Adoneys, Eloeys (Elohim ?), Oreys (Horeys, Or, "світло"), Astarhaeys. Ці "небеса, слави, сили, ангели, творці", розміщені в певному порядку на небесах невидимо для нас, правлять небом та землею. Ялдаваоф відкинув свою матір, а його породження знехтували ним. Засмучений, він опустився на землю і створив змієподібного сина Нуса (Розум). Від Нуса пішли дух, душа і все тілесне, він же породив забуття, ненависть, ревнощі, заздрість і смерть. Ялдаваоф установив свою верховну владу, вигукнувши: "Я отець і бог, і немає нікого вищого за мене. Прагнучи остаточної перемоги над Софією та усіма іншими архонтами, Ялдаваоф пропонує: "Давайте створимо людину за нашим образом". Почувши це, зібрались усі архонти і створили людину. Людина, за задумом Софії, вийшла велетенських розмірів, тому не могла ходити, тільки повзала. Тому Ялдаваофу довелося вдихнути в неї життя, а це позбавило його сили, що також відповідало задумам Софії. Так людина отримала розум. Згораючи від ревнощів, Ялдаваоф вирішив позбавити першого чоловіка сили, тому створив жінку, яку назвали Євою. Проте Софія забрала у Єви силу, убезпечивши першого чоловіка. За допомогою змія мати вирішила спокусити Адама і Єву, щоб вони порушили закон, встановлений Ялдаваофом.

Єва, почувши пропозицію від змієподібного сина Бога, тут же йому повірила, і вони покуштували плід того дерева, якого Ялдаваоф наказав їм не торкатися. Перші люди одразу ж зрозуміли силу, яка над ними і намагались сховатись від своїх творців. Розлючений Ялдаваоф за непослух вигнав перших людей з раю, а Софія позбавила їх божественної сили, щоб надалі сила творців світу не підлягала оскверненню. Був скинутий на землю і змієподібний син Ялдаваофа, оскільки він виступив проти батька. Софія допомогла першим людям вижити на землі. Вони змирилися з своєю долею, знаючи, що це тимчасово, і народили Каїна. Але злі духи і змій тут же зайнялись його вихованням, зіпсували його, наповнивши мирським забвенням, тупістю і нахабністю. Вбивши свого брата Авеля, він першим приніс у світ заздрість і смерть. Протистояння Софії і Ялдаваофа на цьому не закінчилось. Ворожнеча продовжилась і в часи Ноя, і в часи Авраама, і в часи Мойсея. Війні між старшим і молодшим поколінням творців поклав край Христос, який злився з Софією і ввійшов у проповідника Ісуса [2, c. 297 – 301]. У цьому ж трактаті "Проти єресей " Іриней подає інший варіант гностичного міфу, приписуючи його гностику Сатурніну із Дафни в Антиохії, що вчив у Сирії. Сатурнін проголошував єдиного нікому не відомого бога Отця, який створив ангелів, архангелів, сили і власті. Весь світ – це творіння семи ангелів. Побачивши одного разу сяючий образ Отця, вони вирішили: "Сотворімо людину за (цим) образом і подобою". Так вони і вчинили. Але створене виявилось нежиттєздатним. Тоді Отець послав створінню іскру, яка поставила першу людину на ноги. Після смерті людини ця іскра прямує вверх і поєднується з тим, хто її породив. Бог іудеїв, на думку Сатурніна, – один з ангелів, який бореться проти творців світу і є творцем усього злого [2, c.268].

У великому зводі всіх єресей "Панаріоні" єпископа Саламського Єпифанія йдеться про відому в Палестині та Малій Вірменії гностичну секту "архонтиків".

Єпифаній твердить, що ця єресь була дуже популярною в останні роки правління Константина. Архонтики проповідували існування восьми небес (Огдоада) і семи небес (Гебдомада). Кожним небом править архонт, на восьмому небі знаходиться Мати. Головною силою Гебдомади є Саваоф. Саме бог іудеїв Саваоф породив злого сина Диявола, що ворогує із власним батьком. Диявол зачав з Євою Каїна і Авеля. Сини першої жінки повстали один на одного через ревнощі, оскільки були коханцями своєї сестри, і Каїн убив Авеля. Істинним сином Адама, вважають архонтики, є Сет [2, c.303–304].

Важливим джерелом гностичного світобачення є "Апокриф Іоанна", який дійшов до нас тільки в коптському перекладі з грецької. Текст зафіксований в чотирьох манускриптах. Останній манускрипт, що зберігся найкраще, датується початком V ст. "Апокриф Іоанна", в цілому повторюючи основні моменти гностичного розуміння творення світу і перших людей, свідчить, що Ялдаваоф, один з архонтів, творець перших людей, вигнавши їх із раю, побачив діву, яка стояла біля Адама, і був настільки дурний, що захотів від неї потомство. Спокусивши діву, зачав з нею двох синів: Yave, образом подібного до ведмедя, і Eloim'a, схожого на кота. Другий з них був праведним, а перший – грішним. Праведного Ялдаваоф поставив над вогнем і духом, а неправедного – над водою і землею. Серед людей їх називають Авелем і Каїном [2, c.317]. Відповідь на запитання, чому Каїн порівнюється з ведмедем, знаходимо в "Строматах" Климента Александрійського (II-III ст. н. е.): "Язычники же подобны медведю, животному нечистому и дикому. Это животное, как говорят, рождает бесформенный кусок мяса, который затем языком матери формируется в некоторое подобие медведя" [6, c.34].

З прийняттям християнства в 988 р. біблійне вчення поширювалось на Русі завдяки діяльності візантійських міссіонерів та сприянню руських князів. Водночас приживались апокрифічні та гностичні мотиви, контамінуючись з язичницькими віруваннями русичів. Результатом такої контамінації стала поява в східнослов'янському фольклорі легенд про Адама і Єву, Каїна та Авеля [1, c.29].

Щодо походження Каїна, то в українському фольклорі досить популярним виявився мотив "блуду" Єви з Сатанаїлом, більше того, наша легенда слідом за світовою розробляє мотиви, що конкретніше описують ситуацію народження першого братовбивці. Особливо популярним є мотив народження Євою від Сатани страшного виродка, якого Сатана береться привести до людського вигляду за умови, що всі нащадки Адама належатимуть йому (Сатані) [3, c.104].

Одна з бойківських легенд розповідає, що Єва народила від “злого” чудовисько з 24 головами. “Адам встрашився того, не знає, що робити, а злий мовить: “Не бійся, запиши мені, що буде по тобі, то я вилічу, так що буде (голова. – С. B.) єдина. А Адам не знав, що по нім цілий світ піде, та й записав те, що по нім буде, і він залічив, хіба єдина голова зостала " [3, c.106].

На Закарпатті зафіксовано варіант легенди укладання угоди з Сатаною, який пообіцяв “вилікувати” п’ятиголового сина Єви, правда, йдеться про третього сина, що народився після Каїна та Авеля [3, c.106]. Побутував також мотив підміни первістка Єви Сатаною (варіант – Бідою) на семиголового хлопчика. На Лемківщині записано легенду, в якій вчинок Сатани мотивується: “Завидував Сатана Адамові і Їві щастя і так ся постарав і зробив таке підступство, що зробив з Ївою чужоложство, і потому зайшла груба (заваготіла) і мала хлопця. Як ся той хлопець уродив, мав сім голов…" [3, c.107].

Мотив “чужоложства” першої жінки з нечистим в українській традиції має різну локалізацію: то ця подія відбувається в раю і є причиною його утрати і вигнання, то переноситься вже на землю, після вигнання з раю [3, c.105]. Цікаву легенду Київського Полісся записав І.Чубинський. Вона розповідає, що в прекрасну першу жінку закохався ангел, “котрого Бог скинув з неба”. Після вигнання Адама і Єви з раю цей же ангел, навчивши патріархів землеробству, каже: “Ви вже посіяли собі таке, щоб був у вас хліб і плаття, але проте нема у вас такого, щоб ви не вмерли; ви візьміть та зійдіться докупи єдно з другим, то од Єви народиться син, то той син випросить у сина божого, котрий родиться від жінки, що у цвіту, щоб вас знов упустили в рай”. Оскільки ні Єва, ні Адам не знали, що потрібно робити, “от той ангел як показав, то й родився у Єви Каїн” [Див.: 3, c.107]. З деяких нюансів (наявність прекрасного ангела-антагоніста Бога, факт навчання перших людей хліборобству) можна зробити висновок про наявність впливу гностичних учень на створення цієї поліської легенди [Див., наприклад, 2, c.268].

Підсумовуючи фольклорні історії народження Каїна, зазначимо, що в українській традиції маємо три варіанти появи на світ старозаповітного братовбивці: у першому, який, мабуть, треба вважати основним, – він родиться від “чужоложства” Єви з Сатаною; в другому – Сатана підмінює у Єви дитину, народжену від Адама; в третьому – ця дитина народжується тільки від Адама. Як показують тексти, на українському грунті продуктивними виявились два мотиви: біблійний (Каїн – син Адама) і гностичний (Каїн – син антагоніста Бога). Гностичний же мотив походження Каїна від Бога в українському фольклорі відсутній. Зате спостерігається тенденція до розширення сюжетного плану, збагачення його фольклорними мотивами та елементами, і як результат – ускладнення сюжетної схеми першоджерела, її сутнісне наближення до уявлень народу.

Збагачення старозавітної легенди фольклорними елементами спостерігаємо в "Русаліях" В. Скуратівського, де знаходимо народну легенду про Авиля й Кавиля, які, будучи хліборобами, вирішили офірувати усе зібране збіжжя. "Авиль почав палити найкращі снопки, і дим від них здіймався вгору, себто в небеса. Натомість Кавиль одбирав для вогнища наймізерніші в'язанки, і дим од них стелився по землі. Побачивши таке – бо його скупу жертву Бог не приймав, – Кавиль вельми розгнівився на рідного брата і в озлобі проштрикнув вилами Авиля" [7, c.216].

Як бачимо, обом братам приписується провідна діяльність українця, його споконвічний спосіб вижити – хліборобство, біблійний факт приналежності Авеля до скотарства, ігнорується, засобом же вбивства є вила. Щодо розширення сюжетної схеми, то деталізація жертвоприношення, вмотивування дій Каїна через показ його психічного стану наближає цей образ до народних уявлень.

Цікавим у даному контексті видається також акцентування уваги на образі Каїна, особливо на моменті наявності в нього багатьох голів. Є це відгук міфічного змія, одного з основних образів світової міфології, підтвердження факту походження Каїна від Сатани-змія, ознака неприродності, негармонійності, а отже, потворності, відгук язичницьких вірувань про багатоголового давньослов'янського бога Святовида (Световида) сказати важко. Ми схиляємось до думки, що це може бути відгук староязичницьких вірувань про перемогу Перуна над Велесом, богів, що в християнських легендах трансформувались відповідно в Іллю Пророка, який вбиває змія [5, c.46–82].

Наступною тенденцією рецепції на українському грунті старозаповітної легенди про перше братовбивство є активізація оціночної функції у фольклорних інтерпретаціях.

Біблійний варіант легенди не оцінює Авеля як "хорошого", а Каїна як "поганого", як і не вмотивовує вибір Богом Авелевої жертви.

Те, що Каїн "розсердився і вельми похмурнів", не свідчить про його зіпсованість чи злочинну натуру. Бог надає Каїну можливість самому вирішувати: "Коли чиниш добре, будь погідний, а коли ні – гріх на порозі чигає" [Бут. 4:7]. І тільки в одному місці біблійної легенди є твердження Бога про те, що гріх "оволодів" старшим сином Адама, і що Каїн мусить над ним панувати [Бут. 4:7]. Очевидно, що Всевишній до вбивства не вішає на Каїна тавро злочинця, він просто констатує факт амбівалентності душевних переживань первістка Єви.

Зовсім інший підхід до Каїна і його вчинку в гностиків, де Бог не єдиний, а один з багатьох, і вчинок Каїна розглядається як повстання проти злого деміурга [2, c.268]. Отже, у гностиків простежується уже чіткий розподіл на "добро" і "зло", "негативні персонажі" та "позитивні". У фольклорних творах оціночна функція активізується ще більше. Каїн в українських народних легендах однозначно злий, Авель – втілення мучеництва і добра. У словник українця увійшли слова Каїн, окаянний в значенні: 1) грішний, проклятий; 2) дуже поганий, неприємний у будь-якому сенсі [8]. Злу природу першого братовбивці народ намагається умотивувати, пояснюючи її походженням від Сатани (варіант – виховання Сатаною) [3, c.107]. Більшість же легенд просто "навішують" Каїну такі риси характеру, як ревнивість, злість, заздрість, гордість, нестримність, підступність, жадібність.

Є ще один нюанс, який варто згадати, розглядаючи специфіку надання оцінки цьому біблійному персонажеві національним фольклором. Красу тілесну народ зазвичай приписує персонажам гармонійним з доброю душею. Відповідно злі образи у фольклорі переважно потворні й зовні (виняток становлять хіба-що русалки та мавки, хоча мешканці Карпатських гір знають нявок, які красиві тільки спереду). Наприклад, Михайло Грушевський подає популярну легенду, в якій Єва народжує страшного виродка [3, c.104].

Враховуючи вищесказане, є підстави вважати, що в українському фольклорі, на відміну від першоджерела і вслід за творами гностиків, спостерігається надання негативної оцінки вчинкам Каїна. Проте зміни аксіологічних акцентів у бінарній опозиції Каїн – Авель, що характерно для творів гностиків, у фольклорних варіантах відсутні – в народних легендах Каїн завжди "поганий", Авель же послідовно "хороший".

Крім зазначених тенденцій рецепції біблійного образу Каїна в українському фольклорі, що позначені впливом гностичних учень, вважаємо за доцільне виділити ще деякі важливі моменти, без яких картина функціонування образу старозаповітного вбивці була б неповною.

Після хрещення в народній свідомості змішалися два світогляди – новий, християнський, і старий, язичницький. Утворилося так зване "двовірство". Давні боги були замінені християнськими святими (Перун став Іллею Пророком, Велес – св. Власієм) [5, c.46–82]. Язичницькі звичаї з календарними піснями та розвагами церква пристосувала для уславлення дат пам'яті Христа і святих мучеників.

Позначились дохристиянські вірування і на старозавітній легенді про першого братовбивцю. Наприклад, в Україні побутувала легенда про те, що Каїна убив сам Бог за допомогою грому. В цій легенді наявна контамінація християнського та язичницького. Очевидним є накладання функцій язичницького бога блискавки Перуна та християнського Деміурга.

Ще одним прикладом синтезу біблійного та язичницького є пов'язування біблійних персонажів, зокрема Каїна та Авеля, з лунарними міфами. У "Русаліях" В. Скуратівського подається українська легенда, яка розповідає, що обох братів Бог "для кари і прокляття виставив на місяць, щоб люди постійно бачили, до чого призводять заздрощі. Кажуть, що й місяць Бог створив для того, аби людям добре було видко це прокляття й вони не ворогували між собою…" [7, c.216]. Інша подібна оповідь свідчить про те, що нічне світило, знехтувавши Божою волею, прихистило Каїна, якого не прийняли ні земля ні вода, ні жодне інше місце. Відтоді місяць і носить на собі тавро страшного Каїнового гріха – має холодне проміння і постійно народжується та помирає. По смерті місяць сходить у пекло, перетоплюється там, очищається і знову народжується [7, c.216].

Як бачимо, доля старозавітного вбивці в українській легенді різна й представлена такими варіантами: вбивство Богом, вічне покарання через виставлення на нічне світило як попередження інших злочинів, покарання всього, що прямо чи опосередковано пов'язано з Каїном. Таким чином, народ, прагнучи до торжества справедливості, не задовольнившись біблійним варіантом покари першого грішника, доповнив його своїми, пов'язавши при цьому з язичницькими легендами.

На основі вищесказаного можна виділити наступні тенденції функціонування образу Каїна в українському фольклорі:

1. Старозавітний образ першого братовбивці Каїна виявився продуктивним в українському фольклорі, що підтверджується кількістю зібраних легенд.

2. Український фольклорний варіант біблійного Каїна багатьма своїми рисами завдячує впливові гностичних інтерпретацій.

3. Дослідження рецепції біблійного образу грішного первістка Адама показали, що більшість загальнокультурних тенденцій трансформації літературного образу в фольклорі, як то ускладнення сюжету, його наближення до уявлень народу, активізація оціночної функції, перевага онтології над аксіологією, простежуються і в українській культурі.

4. Новою і досить характерною рисою "приживання" образу Каїна на нашому ґрунті є синтез біблійної оповіді з язичницькими образами та мотивами.

Вищезазначене показує, що вивчення рецепції біблійних образів в українському фольклорі є перспективним і в аспекті збагачення знань про народну творчість, і щодо її відображення в художній літературі. Такі знання ведуть до кращого розуміння літературних творів. У світлі сказаного можна по-новому поглянути на твори українських письменників, в яких використано біблійні образи загалом і образ Каїна зокрема, наприклад: “Смерть Каїна” (1889 р.) І.Франка, “Каїн” (1904 р.) Н.Кибальчич, “Авелева жертва” (1926р.) Ю.Шкрумеляка, “Мов Каїн, в зеленій діброві” (1932 р.) В.Тарноградського, “Каїн” (1939 р.) Р.Кедро, “Каїнові” (1963 р.) Б.Р.Рубчака, “Каїн” (1980 р.) І.Жука, “Каїнові діти” (1985 р.) М.Ткача та ін.