Література

1.Див.: Бачинін В.А.,Журавський В.С.,Панов М.І Філософія права: Словник.-К.: “Видавничий Дім “Ін Юре”, 2003; Бачинин В.А., Сальников В.П. Философия права. Краткий словарь.-СПб.,: Изд-во “Лань”,2000; Неновски Н. Право и ценности: Пер. с болг. /Вступ.ст. и пер. В.М.Сафронова; Под ред. В.Д.Зорькина.-М.: Прогресс,1987; Оборотов Ю.М. Теорія держави і права /прагматичний курс/: Екзаменаційний довідник.-Одеса: Юридична література,2004. Рос.мовою.

2.Див.: Братасюк В.М. Інтелектуальний консенсус епохи і розвиток правового мислення //Проблеми філософії права. Том 1. – Київ-Чернівці: Рута, 2003; Козловський А.А. Право як пізнання. Вступ до гносеології права.- Чернівці: Рута, 1999; Козюбра М.І. Місце філософії права в системі суспільствознавства (до питання про дисциплінарний статус філософії права) //Проблеми філософії права. Том 1. – Київ-Чернівці: Рута, 2003; Максимов С.И. Правовая реальность: опыт философского осмысления. – Харьков: Право, 2002; Рабінович П.М. Трансформація методології вітчизняного право- державознавства: досягнення і проблеми //Юридична Україна. – 2003. – № 1; Селіванов В.М. Право і влада в сучасній Україні: методологічні аспекти. – К.: “Видавничий дім “Ін Юре”, 2002.

3.Керимов Д.А. О предмете и функциях философии права //Теория государства и права. Философия права. Материалы конференции. – Йошкар-Ола, 1999.

4.Мартышин О.В. О концепции учебника теории государства и права //Государство и право. – 2002. – №8.

5.Марчук М.Г. Ціннісні потенції знання. – Чернівці: Рута, 2001.

6.Неновски Н. Право и ценности. – М.: Прогресс, 1987.

7.Огурцов А.П. Страстные споры о ценностно-нейтральной науке //Лэйси Х. Свободна ли наука от ценностей? Ценности и научное понимание. –М.: Логос, 2001.

8.Основне концепции права и государства в современной России (по материалам “круглого стола” в Центре теории и истории права и государства ИГП РАН) //Государство и право. – 2003. – №5.

9.Политическая наука: Новые направления. – М., 1999; Див.також: Петрова Л.В. Нариси з філософії права: Навч.посібник /За ред проф.В.О.Чефранова.–Харків:НЮАУ,1995. 10.Теория государства и права: Учебник для вузов /Отв.ред. В.Д.Перевалов. – 3-е изд., перераб. и доп. – М.: Норма, 2004.

11.Черданцев А.Ф. Логико-языковые феномены в праве, юридической науке и практике. – Екатеринбург, 1993.

12.Честнов И.Л. Правопонимание в эпоху постмодерна //Правоведение. -2002. – №2.

13.Шундуков К.В. Инструментальная теория права – перспективное направление научного исследования //Правоведение. – 2002. – №3.

Summary

Yuriy Bondar. The Value Aspect of Jurisprudence. The article is devoted to the problem of the valued approach in a right and his value for domestic jurisprudence. The idea of methodological update of theoretical jurisprudence is formulated. A conclusion is done about influence of legal values on forming and development of the legal system of society.

УДК 172

© Володимир Дудченко

Кам’янець-Подільський державний педагогічний університет

Етика ненасильства: ціннісний аспект

У статті йдеться про етику ненасильства в ціннісному вимірі, про актуальність теми толерантності в сучасних умовах, коли у світі панує культ сили, існує реальна загроза для людства зникнути у мороці небуття через власну безвідповідальність і культивацію насильницьких дій.

Етика – філософська дисципліна, об’єктом вивчення якої є мораль, моральність, система моральних норм і цінностей, що є характерною для певної культурної або релігійної спільноти, соціальної чи професійної групи людей. Етика як філософська наука зосереджує увагу на проблемах сутності і функціонування моралі, досліджує специфіку моральних норм і цінностей та шляхи їх обґрунтування, з’ясовує моральні аспекти людської свідомості, діяльності, спілкування і світоставлення, аналізує мову моралі, значення і функції моральних висловлювань. Як позначення вчень про моральність термін «Етика» закріплюється у філософському вжитку від 1Vст. до н.е. завдяки працям Аристотеля «Нікомахова етика», «Евдемова етика», «Велика етика», також етичні проблеми ґрунтовно опрацьовують такі мислителі: Сократ, стоїки, Е.Кант, Г.Гегель, С.К’єркегор, Д.Г’юм, Ф.Фойєрбах, А.Гелен, Е.Фромм, К.Апель, Ю.Габермас, Е.Дюркгайм, Л.Леві-Брюль, В.Соловйов, С.Франк, структуру етичних цінностей висвітлювали: Ф.Ніцше, М.Шеллер, М.Лоський, Г.Мюнстерберг, В.Штерн, М.Гартман, Д.Гильдербрант.

Етика ненасильства є фундаментальною складовою усіх світових релігій (буддизму, християнства, ісламу), є визначальною у більшості найдавніших філософських ученнях (золоте правило моралі Конфуція), в даосизмі принцип невтручання (у-вей), повага до всього живого в буддизмі. Досить глибоко вивчені і знайшли практичне застосування ідеї Л.Толстого, М.Ганді, М.-Л.Кінга, А.Швейцера, А.Сахарова. На сучасному етапі дану проблему висвітлюють А.Гусейнов, Р.Апресян, А.Гжегорчик, В.Стьопін, В.Малахов, В.Андрущенко, М.Михальченко, М.Попович, Є.Бистрицький, С.Свистунов та інші.

Метою даної статті є актуалізація ідеалу ненасильства, під яким ми розуміємо морально-етичний принцип, що стверджує відмову спричинення шкоди (зла, болю, страждання) усім живим створінням, проти заперечення брутальної сили як засобу досягнення будь-яких цілей.

У теоретичному відношенні мораль виступає як предмет етики. З нього виходять наукові концепції і навчальні курси етики. Проте, в прикладному плані сама етика стає ціннісним компонентом моралі. Із абстрактної універсальної теорії вона перетворюється на рухливий елемент конкретної моральної свідомості. В зв’язку з цим одним з ключових у філософії моралі являється питання про моральні цінності самої етики. Етика і являється як конкретна мораль в її суспільно значущому, ціннісному вираженні.

В чому ж суть моральної ціннісної етики? Специфічну відповідь на це питання ми знаходимо у В.Назарова, котрий пише, що етика – це неспокійна совість моралі, це така мораль, котра соромиться самої себе за власний моралізм і внаслідок цього поводить себе так, начеб вона мораль і в той самий час не моралістична мораль. Далі знаходимо ще більш образне морально-ціннісне визначення етики: «Етика – це сама совість, совість совісті» [5, с.36].

У відповідності із моральною цінністю етики філософія моралі виступає в першу чергу як конкретна етика цінностей. Ціннісний вимір етики є виразом її практичного призначення і сенсу. Не тільки мета і мотив вчинку, але й вимога належного, заповіді, норми – усі вони мають свою основу в особливому, ціннісному способі буття. Очевидно, що те, котре не означене як «цінне», не тільки не можна побажати або зробити метою, але й визнати заповіддю, вимогою, аксіологічно належним. Потрібно якимось чином понятійно охопити, що щось являється цінним, лише в цьому випадку і лише дякуючи йому воно виявиться визначальною силою в моральному житті.

На рівні філософії моралі універсальні принципи етики конкретизуються за рахунок предметності і антиномічності ціннісної свідомості. Так М.Гартман зазначав, що ціннісна свідомість є необхідною матеріальною і предметною свідомістю. Це означає, що самі цінності не мають характеру законів або заповідей, але є змістовно матеріальними і об’єктивними. Те, що на них засновані моральні заповіді, що ними обумовлено і до них зводиться усяке буттєве належне, аж ніскільки не заперечує їхньої матеріально-предметної природи. Саме те, що вони суть змістовно матеріальні, а не універсальні, абстрактні форми, робить їх принципово реалізованими. Відповідно, саме дякуючи своїй матеріальній природі вони здатні диктувати зміст заповідей, котрі торкаються морального позитивного життя. Таким чином, етика цінностей за своїм визначенням являється предметною чи матеріальною.

Концепція матеріальної етики цінностей була розроблена у ХХ ст. в основному зусиллями двох німецьких філософів: М.Шелера і М. Гартмана. Оцінюючи витоки і традиції даної ідеї, Гартман відмічав, що матеріальна етика цінностей здійснює синтез двох фундаментальних етичних напрямків: кантівської апріорності морального закону і ціннісного плюралізму Ф.Ніцше.

Характеризуючи органічну єдність ціннісного аспекту етики в цілому, необхідно наголосити, що матеріальна етика цінностей є філософська рецепція моральних цінностей, котра дозволяє розглядати категоріальний світ моральності в багатогранності його конкретних застосувань до різноманітних ситуацій. Там, де категоріальний аналіз охоплює деякі універсальні форми моральної свідомості, ціннісний підхід дає можливість виявити конкретні механізми морально вмотивованої поведінки. Особливе значення ціннісний метод набуває в межових областях знань, коли етика вимушена екстраполювати свої категорії на сферу професійних чи соціальних стосунків. Тут цінність дякуючи своєму матеріальному чи предметному характеру органічно вписується в коло спеціальних моральних вимог. В цьому відношенні поворот до прикладної парадигми етики пов’язаний з усвідомленням абстрактних і універсальних принципів моралі як конкретної поліфонії матеріальних цінностей, котрі в силу своєї ситуативності сприяють взаємодії загальних принципів з тими чи іншими сферами життя і діяльності людини.

Якщо спробувати дати визначення сутності моральних цінностей, можна згадати Д.Гільдебранда, котрий встановив специфічні ознаки, котрі вирізняють їх із інших видів цінностей (в першу чергу інтелектуальних і естетичних): особистісний характер, відношення до свободи і відповідальності, відношення до совісті, обов’язковість.

Унікальність моральних цінностей визначається їхнім відношенням до совісті. Коли ми розуміємо, що скоїли щось непристойне в моральному відношенню, в нашій душі звучить неспокійний голос, котрий ми називаємо «совістю». Цей невмолимий голос, звернений до нас, порушує нашу душевну рівновагу і обтяжує нас незрівнянним ні з чим вантажем. Звичайно, нас може пригнічувати інтелектуальна недолугість, ми можемо відчувати фізичну недосконалість. Але такі депресивні стани мають зовсім інший характер в порівнянні зі страшною дисгармонією, котру ми «марно намагаємось прогнати і, в решті решт, ховаємо за іншими речами, коріниться тільки в сфері морального» [5, с.45].

Р.Апресян наголошує, що в своїй поведінці, в прийнятті рішень, в судженнях людина виходить з одних чи інших цінностей, орієнтується на цінності. Важливіші для індивіда цінності визначають його систему координат-систему ціннісних орієнтацій. А ціннісні орієнтації, як показують дані сучасної філософської антропології і психології, представляють собою одну з найважливіших потреб людини. Цінності для людини визначаються тим, чи відповідає це щось(предмет, подія, явище) її потребам, інтересам. Як розрізняються потреби та інтереси, так само й розрізняється «вага» різних цінностей, їхня значущість в житті людини. Він розрізняє цінності за змістом: насолода, безпека, краса, істина, добро, щастя і т. ін. , цінності за знаком – на позитивні і негативні: насолода – страждання, користь – шкода, слава – ганьба, влада – безвладдя, безпека – загроза, істина – брехня, добро – зло, щастя – нещастя. Одні цінності прийнято відносити до практичних, інші до духовних. «Цінності також прийнято поділяти на високі й низькі. Мова про те, що позитивні цінності – піднесені, а негативні –низькі» [2, 229].

До високих цінностей прийнято відносити духовні цінності: прекрасного і спотвореного (царина естетичних цінностей), справедливого і не справедливого(царина права), цінності пізнання істини (царина філософії і науки). Похідними від духовних цінностей є цінності культури, котрі за власною природою відносяться до сфери цінності благ (наприклад, багатства мистецтва, наукові центри, позитивне законодавство).

До вищого шерегу цінностей відносять цінності святості і божества. Вони виступають як абсолютні, або одвічні, неподільні, незалежні від інших і наповнюють душу глибоким почуттям досконалості. В якості станів цій категорії відповідають почуття блаженства і відчаю, котрі слугують мірою наближення до вищого блага і віддалення від нього. Відповідні реакції на ці стани – почуття віри і зневіра, благодать, благоговіння, ненасилля і насильство.

Словосполучення «етика ненасилля» сприймається як тавтологія і часто породжує здивоване запитання: «А хіба можлива етика насилля?». І справді, етика, розглянута в значенні моралі, нормативного ідеалу, по визначенню співпадає з насиллям. Більш того, немає ні одної другої форми культури, включаючи світові релігії, специфіка котрої до такої міри була б пов’язана із ненасильницькою настановою, коли говориться про етику задоволення, то вона може протиставлятись етиці споглядального блаженства, коли мова йде про етику доброї волі, то зазвичай розуміється її відмінність від етики результатів – в цих і аналогічних інших подібних випадках визначення виділяє якусь одну ознаку моралі, надаючи їй суттєве значення. Зовсім інший статус має етика ненасилля, оскільки ненасилля, котре являється змістовним визначенням добра, можна рахувати синонімом самої етики.

Ідеал ненасилля, сформульований в Нагорній проповіді Ісуса Христа в якості концентрації духовних зусиль людини, визначив різкий поворот в історії світової культури, релігії і філософії. У Старому Заповіті йшлося про закон Таліона, рівнозначної відплати за шкоду: око за око, зуб за зуб, смерть за смерть. У вченні Ісуса відбувається справжнє випробування любові людини-його відношення до ворогів, в цьому питанні Спаситель здійснив справжню революцію. Неможливо зрозуміти і прийняти етику Христа без розуміння і прийняття його заповіді: «Ви чули, що сказано: люби ближнього свого і ненавидь ворога свого. А я вам кажу: любіть ворогів своїх, благословляйте тих, хто вас проклинає, творіть добро тим, хто ненавидить вас, і моліться за тих, хто вас переслідує» [12, с.9-10]. Любити ворога означає простити йому попередні злодіяння. Простити не в тому розумінні, ніби злочинів не було взагалі або прощаючий готовий примиритись з ними, а в тому сенсі, щоб вони перестали бути перепоною для людського єднання.

Заповідь любові до ворогів досить часто розглядають як прояв етичної замріяності. На що можна зауважити: вона є порожня замріяність не більше, ніж сама етика. Якщо ставити за мету подолання ворожнечі поміж людьми, то іншого шляху, ніж шлях любові, не існує.

Саме любов до ворогів є божественною висотою людини. Шлях любові надзвичайно важкий. Але йому немає альтернативи. Якщо не любов, не духовне єднання, то ненависть, насилля. А це уже моральна капітуляція, визнання того, що порозуміння не можливе, ворожнеча ніколи не буде подолана. Насиллям можна досягти багато чого, забрати мільйони людських життів, знищити міста, зруйнувати планету, але одного зробити воно не в змозі, воно не здатне перетворити ворога на друга. Як живе народжується від живого і закостеніла матерія прямо в живу ніколи не переходить, хоча між ними існує неперервна взаємодія, так любов і добро можуть мати своїм джерелом тільки любов і добро, вони не можуть проростати зі зла, злоби і ненависті.

Любов до ворога – не просто особливий приклад любові, але разом з тим і випробування її. Якщо любов до ближнього не переростає на любов до ворога, то вона взагалі не являється любов’ю в сенсі єднання людей.

В наш час було внесено суттєві зміни і доповнення до традиційного розуміння ненасилля: вони пов’язані з іменами і практичною діяльністю Г.Торо, Л. Толстого, М.Ганді, М.-Л.Кінга. Для сучасної концепції ненасилля, котра існує не тільки і не стільки як теоретична побудова, але в першу чергу як сума практичних справ. Ненасилля органічно пов’язане із боротьбою за справедливість, воно розглядається як дієве, і при чому як більш ефективний засіб у цій боротьбі. Ненасильницька боротьба являється єдино можливим і реальним шляхом до справедливості. Вона вносить зміни у світ, будучи паростком нового-справедливого, що відповідає ідеалам любові і правди – типу стосунків поміж людьми. Ненасильницька позиція сьогодні, як і дві тисячі років тому, вимагає героїзму, але це не героїзм очікування кінця ненависного світу, а героїзм відповідальної поведінки.

Ненасилля органічно поєднане з мужністю. Воно в історичному плані підіймає мужність на новий рівень, надаючи йому адекватну сучасній епосі форму. Етичний потенціал ненасильницької боротьби в значній мірі визначається саме тим, що він відірвав мужність як особисту чесноту від війни і військової діяльності. Виключно висока цінність відваги являється не просто об’єктивним результатом ненасильницької діяльності, а її свідомо і цілеспрямовано культивованій настанові.

А.Гжегорчик говорить про мужність і жертовність при застосуванні принципів ненасилля, що вони вимагають дотримання моральних ідеалів у конфліктах. Бо людина, котра йде ненасильницьким шляхом, діє безкорисно і навіть проявляє готовність жертвувати собою заради інших людей, з котрими дана людина не згодна і котрі утруднюють досягнення нею певного добра і навіть руйнують це добро. Зазначає, якщо я рахую, що « кожна людина гідна поваги і любові, то я вважаю, що вона гідна поваги і любові також і в тому випадку, якщо вона виступає проти мене» [3, с.64].

Ми повинні усвідомити, що ненасилля – не абстрактна норма, котру залишається лише задіяти у справу, не стан, котрий ким – не будь чи колись буде досягнутий. Воно в першу чергу являє собою ненасильницьку, спрямовану силою любові і правди боротьбу проти зла і несправедливості, за гармонізацію стосунків у власній душі і світі.