Література

1.Левитт И. За пределами известного мира: от белых карликов до квазаров: Пер. с англ. М.: Мир, 1978. – 176 с.

2.Звёзды и вселенная. М.: Знание, 1966. – 287 с.

3.Брейтот Джим. 101 ключевая идея: астрономия: Пер. с англ. К.Савельева. – М.: ФАИР-ПРЕСС, 2002. – 272 с.

4.Стёпин В.С. Теоретическое знание. Структура, историческая эволюция. – М.: Прогресс-Традиция, 2000. – 743 с.

5.Физика космоса. Маленькая энциклопедия /Редкол.: Р.А.Сюняев. – М.: Советская энциклопедия, 1986. – 783 с.

6.Космология. Теории и наблюдения. – М.: Мир, 1978.

7.Ригер Л. Введение в космологию: Перев. с чешск. – М.: ИЛ, 1959. –130 с.

8.Пикельнер С.Б. Происхождение и эволюция галактик и звёзд. – М.: Наука, 1976. – 408 с.

9.Крупномасштабная структура Вселенной: Пер. с англ. /Ред. Зельдович Я.Б. и др. – М.: Мир, 1981. – 515 с.

10. 10.Астрофизика кванты и теория относительности: Пер. с итал. /Под ред. Ф.И. Фёдорова. – М.: Мир, 1982. – 560 с.

11.Мамчур Е.А. Проблемы социокультурной детерминации научного знания. – М.: Наука, 1987. – 126 с.

Summary

Varvara Covalevich. Society-culture determination of empiric astronomy. In the article a specific and machineries of society-culture is considered determination empiric level of astronomic knowledge. It is had, that on development of the last society-culture factors influence, as a rule, only it is mediated through theoretical knowledge. Technology executes different after a degree and sometimes, but sometimes and substantial action directly on the dynamics of empiric astronomy.

УДК 167

© Іван Житарюк

Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича

Синергетичний підхід в освіті, науці

ТА ДІЯЛЬНОСТІ ВИКЛАДАЧА-МАТЕМАТИКА ВНЗ

Робота присвячена реалізації синергетичного підходу в освіті, науці та діяльності викладача-математика (з позиції системно-функціонального підходу педагогічна діятельність – це синергетична система, яка підпорядковується законам системного синергетизму, дія яких проявляється в системно-функціональній закономірності), що проявляється в оновленні змісту, методів і форм навчання з врахуванням таких факторів, як відкритість, самоорганізація, саморозвиток, креативність і нелінейність мислення, управління і самоуправлінння тощо.

Створення сучасної індустрії освіти і науки – найважливіша задача, що стоїть перед державою, суспільством та вищою школою. Проблема підготовки висококваліфікованих фахівців-математиків вимагає кардинально нової науково-педагогічної основи, чим і визначається її актуальність та необхідність. Реалізація принципів і задач вищої школи передбачає не тільки зміну змісту, форм і методів навчальної діяльності студентів, але й радикальне перетворення діяльності викладача, перегляду традиційних підходів, які існують в педагогічному процесі.

До теперішнього часу в межах природничих наук, що вивчають нелінійні, далекі від рівноваги процеси, започатковано новий науковий напрям, який одержав назву синергетики. Вивченню питань, пов’язаних з синергетикою (теорією самоорганізації), присвячені роботи В.Аршинова, Ю.Данілова, Б.Кадомцева, С.Капіци, Е.Князевої, С.Курдюмова, А.Лоськутова, А.Назаретяна, Дж.Ніколіса, В.Окорокова, І.Пригожіна, І.Стенгерса, Г.Хакена та ін. У їх працях наголошується на те, що в світі немає абсолютної безструктурності та абсолютного безладдя, а хаос стає предметом науки. Крім того, і хаос, і випадковість, і дезорганізація можуть бути не тільки руйнівними, але і в певних обставинах несуть в собі творчий та конструктивий початок.

Концептуально-методологічна новизна ідей самоорганізації пов’язана зі здатністю різних систем до саморозвитку не тільки за рахунок притоку енергії, інформації ззовні, але й за рахунок використання їх внутрішніх можливостей. Синергетична концепція може сприяти глибокому пізнанню таких складних, нелінійних, відкритих систем, як суспільство, різних його підсистем, у тому числі й освіти та науки. Проявом застосування синергетики в сфері освіти і науки стали ідеї, відправними серед яких є синергетичність процесу освіти і науки. Педагогічна синергетика – це галузь педагогічного знання, світогляд якої відображений в теорії, принципах і закономірностях самоорганізації педагогічних систем.

Окремі аспекти теорії самоорганізації з педагогічної точки зору знайшли віддзеркалення у працях В.Аршинова, М.Богуславського, О.Брижатого, В.Буданова, В.Віненко, А.Ворожбитової, Л.Зоріної, В.Ігнатової, С.Капіци, Е.Князевої, С.Курдюмова, Г.Малінецького, В.Маткіна, А.Назаретяна, Л.Новікової, Е.Пугачової, Н.Таланчука, Д.Трубецькова, О.Федорової, В.Цикіна, С.Шевельової, Ю.Шароніна та ін. Проблемам застосування синергетичного підходу в педагогіці присвячені дисертаційні дослідження А.Бочкарьова, В.Віненко, В.Маткіна, А.Мелентьєва, Г.Суміної, Л.Сурчалової, Ю.Талагаєва та ін. В публікаціях В.Андрєєва, Л.Зоріної, Н.Таланчука, В.Редюхіна та ін. закладено основи „синергетики освіти”, розкриваються синергетичні закономірності освітньої діяльності, показано, що синергетичний підхід грунтується на домінуванні в освітній діяльності самоосвіти, самоорганізації, самоврядування та полягає в стимулюючій або спонукаючій дії на суб’єкта з метою його саморозкриття та самоудосконалення в процесі співпраці з іншими людьми і з самим собою.

Не дивлячись на те, що питанням синергетики присвячено значну кількість робіт українських науковців [1, 3, 4, 7-9], такі поняття, як „педагогічна синергетика”, „синергетичний підхід”, ще не одержали однозначне тлумачення у національній педагогіці і знаходяться лише у стадії розробки. Крім того, недостатньо досліджено можливості зміни системних властивостей особистісної сфери суб’єкта навчання за допомогою синергетичного підходу до педагогічної діяльності, підвищення сприйнятливості педагога до новацій, надання йому можливостей активного цілеспрямованого та вільного використання інформації, актуалізації внутрішніх сил і мотивів, направлених на власний розвиток та ін.

Термін „підхід” трактуватимемо як „сукупність прийомів, способів” у пізнанні навколишнього середовища [10, с.545]. В.Маткін визначає підхід як особливу форму пізнавальної і практичної діяльності, як розгляд педагогічних явищ під певною точкою зору, як стратегію дослідження процесу, що вивчається, як базову ціннісну орієнтацію, що визначає позицію педагога [11, с.38].

У даний час зміна характеру суспільних відносин, досягнення науки і педагогічної практики вимагають вироблення нетрадиційних підходів до розгляду педагогічних проблем. Одним з них є синергетичний підхід (В.Андрєєв, О.Астафьева, А.Брижатий, В.Василькова, М.Весна, В.Герович, В.Крон, І.Лупандін, Т.Назарова, І.Рузавін, І.Сенновський, П.Третьяков, В.Цикін, О.Чалий та ін.).

У науковій літературі немає однозначного визначення синергетичного підходу в навчанні. Одні науковці вважають, що поняття „синергетичний підхід” не може бути загальноприйнятим до тих пір, поки воно використовується в часткових випадках, в окремих дослідженнях і поки не буде обгрунтовано його відмінність від системного підходу. Інші [12] відзначають, що для аналізу сучасної педагогічної діяльності найбільш доцільно застосовувати системно-синергетичний підхід, оскільки сучасне мислення – це системно-синергетичне мислення, а один з сучасних методологічних способів аналізу дійсності – системно-синергетичний.

Саме такої точки зору дотримується В.Віненко [13, с.5], який визначив системно-синергетичний підхід як „спрямованість діяльності на виявлення у сфері освіти систем, що самоорганізовуються, і використання синергетичних принципів для опису закономірностей розвитку цих систем”.

П.Третьяков та І.Сенновський вбачають суть синергетичного підходу „у виявленні і пізнанні загальних закономірностей, що управляють процесами самоорганізації в системах різної природи”. Вони вважають, що синергетичний підхід „допускає облік природної самоорганізації суб’єкта або об’єкта” [14, с.19].

Е.Пугачова [15, с.43] вважає, що синергетичний підхід полягає у виявленні аналогій протікання різних процесів поблизу точок нестійкості (біфуркацій): „Спільність нелінійних процесів у відкритих дисипативних системах дозволяє описувати явища з різних галузей за допомогою математичних моделей”.

У педагогічній діяльності часто доводиться зустрічатися з самоорганізацією. З цієї причини педагогіка допускає наявність схожих рис, їх вироблення на основі синергетичного підходу.

Синергетика, як вважає В.Сластенін [16, с.263], дозволяє методологічно покращити процес формування студента як суб’єкта діяльності, надавши завершеного вигляду наступним важливим принципам його функціонування: центром навчально-виховного процесу є особа суб’єкта навчального процесу; суб’єкт освіти і виховання в навчально-виховному процесі займає активно-творчу позицію; свобода самовираження і самореалізації суб’єкта навчального процесу в освітньому середовищі, пошук власної стратегії самовизначення в житті; актуалізація принципів активності, діалогічності, самостійності, ініціативи, творчості й навчання; суб’єкти навчального процесу – відкриті, саморегульовані системи, що прагнуть до розвитку суб’єктності і суб’єктивності; свобода вибору стратегії власного життєвого шляху, тобто вибір освітніх програм, курсів, їх змісту й самого викладача.

З позиції синергетичного підходу суб’єктна позиція студента може розглядатись по різному. З однієї сторони, – це відповідність цілей студентів, мотивів та способів їх дій педагогічним вимогам, а з іншої, – вихід за межі цих вимог, тобто підпорядкування навчального-виховного процесу задачам особистісного, у тому числі й професійного самоудосконалення.

Реалізація синергетичного підходу в діяльності викладача також очевидна і проявляється в оновленні змісту, методів і форм навчання з врахуванням таких чинників, як відвертість, самоорганізація, саморозвиток, креативність і нелінійність мислення, управління і самоврядування та ін. Перераховані чинники, на думку Е.Власової [17, с.6], визначають вибір принципів, які беруться за основу технологій навчання, а саме принципи синергетики – відвертість, нелінійність, самоорганізація. Ці принципи забезпечують нестандартний підхід до навчання, повноту і високу якість знань, професійне становлення і професійну адаптацію майбутнього фахівця через різні навчальні дисципліни з урахуванням їх міждисциплінарних зв’язків.

Отже, синергетика може виступати як інноваційна методологія викладання у ВНЗ. Згідно з В.Харітоновою [18, с.45], в методології викладання принципи синергетики можуть бути інтерпретовані й реалізовані як: нелінійний стиль мислення; неоднозначність теоретичних побудов, концептуальний і методологічний плюралізм, поєднання абстрактно-логічного і образно-інтуїтивного, раціонального та ірраціонального; постулювання хаосу як необхідного творчого моменту дійсності, що самоорганізовується (порядок і безладдя є невіддільними один від одного); „людиновимірність” еволюції і самоорганізації, коли пізнання зовнішньої дійсності у своєму розвитку найбільш поєднуватиметься з пізнанням внутрішньої сутності.

Метою сучасного навчального процесу з позиції синергетики є формування особи, що саморозвивається, як людини культури. При цьому зміст навчання вимагає нових принципів структуризації, що відображають системно-цілісну єдність людини та оточуючого середовища і не має передбачати тільки введення нових дисциплін у процес навчання, а й має спиратися на інтеграцію.

В.Буданов вважає, що використання синергетичного підходу в освіті можливе за такими напрямами:

1. Синергетика для освіти. У цьому випадку пропонуються інтеграційні курси по завершенню чергового циклу навчання.

2. Синергетика в освіті. Цей напрям характеризується впровадженням в деяких дисциплінах матеріалів, що ілюструють принципи синергетики. У кожній навчальній дисципліні є розділи, що вивчають процеси становлення і виникнення нового. Тут доречно використовувати мову синергетики, що дозволяє створити горизонтальне поле міждисциплінарного діалогу.

3. Синергетика освіти. Даний напрям передбачає синергетичність самого процесу освіти, становлення особи і знання. Приклади педагогічної майстерності й авторських методик є кращими зразками застосування цілісних синергетичних підходів. Проте сьогодні проблема не в тому, щоб створити єдину методику, а в тому, щоб навчити педагога усвідомлено створювати свою, тільки йому властиву методику і стиль діяльності, залишаючись на позиціях науки про людину [19, с.300].

У педагогічній літературі [20, с.43] обговорюється й інший підхід щодо використання ідей синергетики в освіті. Згідно з цим підходом, виділяють такі напрями:

1. Синергетика в змісті освіти – формування основних синергетичних понять через ознайомлення зі складними нелінійними системами, визначення цих понять і перенесення їх на інші галузі знання. Це дозволить подолати межі між дисциплінами навчального циклу. Сам же процес направлений не на збільшення кількості інформації, а на побудову і вивчення універсальної моделі розвитку.

2. Синергетика в організації освітнього процесу – створення освітніх програм як образу розвитку, зміна відношень між суб’єктами освітнього процесу як своєрідний шлях поетапної зміни можливостей, за яким суб’єкт вивчає рух через освітній простір.

Першими кроками використання синергетичного підходу в освіті є зміна навчальних програм, включення синергетики в зміст дисциплін. Наприклад, перелік математичних спеціальностей і дисциплін, пов’язаних з вивченням синергетики, які включаються в освітній стандарт, наведено в табл. 1.

Таблиця 1

Таблиця дисциплін освітнього стандарту

Спеціальності	Дисципліни
Математика Прикладна математика	Філософські проблеми природознавства Застосування синергетичних методів в природничих науках і економіці.

Студенти можуть вивчати такі питання, як самоорганізація в живій і неживій природі, порядок з хаосу, синергетика, нелінійність, теорія катастроф, динамічний хаос, синергетичні процеси в екологічній освіті, синергетичні методи досліджень; принципи універсального еволюціонізму в синергетиці, як діалектика необхідності і випадковості в світлі синергетики; синергетика як інтегратор наук, які досліджують явище самоорганізації; синергетика та ідея глобального еволюціонізму; синергетичний підхід і сучасна природничонаукова картина світу; синергетика в гуманітарному знанні.

Інакше кажучи, синергетика може виступати і як метод освіти, і як зміст. В першому випадку йдеться про синергетичні підходи до освіти, синергетичні способи організації процесу навчання і виховання. В другому – про освіту через синергетику шляхом передачі синергетичних знань.

Деякі науковці пропонують розглядати синергетичний підхід „як теоретико-методологічну стратегію, що дозволяє не збитися з вибраного шляху”. Проте в практичному плані для його реалізації необхідно розробити відповідні принципи, якими слід керуватися. На думку В.Маткіна і В.Риндак [21; 22] такими є:

1. Розвиток педагогічних систем як таких, що саморозвиваються і є динамічними.

2. Резонансна дія на систему як один з власних і сприятливих шляхів її розвитку.

3. Переведення системи з одного можливого для неї шляху розвитку на інший. Для цього потрібно впливати на систему в той момент, коли вона знаходиться у стані нестійкості (поблизу точок біфуркації). Причому, організовувати дію необхідно топологічно дуже точно, а саме так щоб вона перевела систему на бажаний шлях. Така дія може бути надзвичайно слабкою, але, будучи дуже точною, вона здатна приводити до радикальних змін всю систему, оскільки після цієї дії развиток системи піде по іншому шляху, який приводить до якісно нового становища, котре визначається іншим атрактором.

Е.Князева [23; 24], характеризуючи синергетичний підхід до освіти, відзначає, що процедура навчання, спосіб зв’язку в процесі навчання – нелінійна ситуація відкритого діалогу, прямого і зворотного зв’язку, ситуація пробудження власних можливостей і здібностей суб’єкта навчання. Знання не просто накладається на структуру особи або нав’язується їй. Синергетична освіта діє приховано. На її думку, синергетичний підхід до освіти полягає в стимулюючій освіті, освіті як відкритті себе або співпраці з самим собою.

На думку А.Москвіної [25, с.33] синергетичний підхід звільняє педагогічний простір від однолінійності і штампів, відкриває поліфункціональність і багатовимірність гіпотез та теорій, дозволяє по-новому осмислити особливості творчого мислення і уяви, оцінити різноманіття способів, методів, принципів розвитку творчої особистості, створити нові умови для розкриття творчих здібностей. Такий підхід припускає можливість і необхідність виділення нових принципів розвитку творчих здібностей, до яких відносяться: 1) принцип визнання самоцінності кожної особи. З позицій синергетики особа є відкрита можливість; 2) принцип флуктуації (відхилення) творчого мислення. Будь-яка функціонуюча система не є стабільною, в ній неминуче нагромаджуються відхилення, які ведуть до хаосу і можуть навіть викликати її знищення. Процес усвідомлення самого себе приводить до „порядку через флуктуацію”; 3) принцип суперечності процесу розвитку творчих здібностей. Самоорганізація можлива при неоднорідності системи, за наявності нерівноважних структур. Розвиток в синергетиці розуміється як самоактуалізація наявних потенційних можливостей системи, а не як наведення порядку ззовні; 4) принцип дисипації (самовибудовування) творчих здібностей. Згідно з положеннями синергетики, в результаті флуктуаційних змін, що відбуваються в системі, починається процес дисипації – самовибудовування регулярної структури на рівні кооперативної, злагодженої взаємодії частинок, що утворюють нову стаціонарну структуру; 5) принцип єдиного темпу розвитку в процесі розвитку творчих здібностей людини. В процесі еволюції відкриті далекі від рівноваги системи інтегруються до складних цілісних структур, що розвиваються в різному темпі; 6) принцип вікової сензитивності в розвитку творчих здібностей. В динамічній, постійно змінній моделі розвитку особи творчі здібності можна подати у вигляді можливостей, що з’являються і зникають, де момент відкриття є певний момент істини, сензитивності. Якщо цей момент буде упущено, то багато здібностей не зможуть проявитися повною мірою.

Синергетичний підхід до навчального процесу, як вважає Г.Малінецький [26], полягає в тому, щоб правильно сформулювати стратегічні цілі освіти і зрозуміти, що є параметрами порядку, які визначають хід процесу. Він пропонує не збільшувати навчальний план, а навпаки скорочувати аудиторний час і перенести основну увагу на самостійну роботу, що сприятиме розвитку навиків „самоорганізації”, необхідних для майбутньої професійної діяльності.

Важливість і необхідність самостійної роботи студентів давно доведена вченими, проте її належна організація залишається вельми актуальною проблемою. Самостійна робота відіграє провідну роль не тільки в оволодінні професійними знаннями й уміннями фахівця-математика, але й у його формуванні. Основне значення такої роботи для студентів полягає в тому, що вона сприяє розвитку особи, в основі якої домінує універсальний чинник розвитку суспільства – самостійна праця людини.

Саме такої точки зору дотримуються сучасні вчені [18, с.44]. Шляхи подолання труднощів навчального і педагогічного плану вони вбачають в нових способах їх структуризації, оновлених методах викладання, що спираються на самостійну пізнавальну активність, власної постановки і розв’язання проблем, у тому числі й колективної співпраці. Для цього необхідно створити складну і багатоваріантну ситуацію, що знаходиться в стані нестабільності, для розв’язання якої потрібен цілий комплекс методів, які реалізовують як абстрактно-логічні, так і образно-інтуїтивні пізнавальні здібності людини.

Тому з позиції синергетики природно розглядати студента як систему, здатну до рефлексії і самонавчання, що самоорганізовується і розвивається. Самоорганізація проявляється в самоузгодженому функціонуванні системи – студента як суб’єкта навчання, за рахунок її прямих і зворотних зв’язків із зовнішнім середовищем. Зовнішнім середовищем є середовище навчання, яке теж розвивається і на сучасному етапі може бути охарактеризоване такими категоріями, як динамічність, міждисциплінарность, інформатизація. Перед вищою школою стоїть задача підготовки професіонально мобільного, здатного адаптуватися до змін зовнішнього середовища викладача, викладача, що наділяє здатністю до цілеспрямованого пошуку, прийняття рішень і самоорганізації.

У точках біфуркації, які є альтернативними розгалуженнями можливостей, що мають ймовірнісний характер реалізації, виникають сприятливі умови для порівняльного вивчення багатоваріантної ситуації, побудови зі студентами шляхів розвитку, пошуку пояснення механізмів виникнення нового [27, с.19].

Основною функцією систем, що саморозвиваються, є управління. В даний час робляться спроби побудови моделей управління відповідно до принципів синергетики. В таких моделях метою управління є злагоджена взаємодія елементів системи, яка б забезпечила функціонування елементів та існування всієї системи в цілому.

Класичний, традиційний підхід до управління є цілеспрямованою дією на систему або процес, який здійснюється по схемі: керована дія – бажаний результат (наприклад, якість освіти чи певне впроваджня теоретичного дослідження). При цьому результат пропорційний докладеним зусиллям: сильна дія – більший ефект.

З позицій синергетичного підходу управління якістю освіти полягає у виборі таких впливів на систему, які були б узгоджені з її внутрішніми властивостями. Синергетика відкидає метод прямої дії на відкриті далекі від рівноваги системи, але правильно організовані, резонансні дії на складні системи, якою є й система освіти чи науки, дуже ефективні. Правильні зовнішні впливи „підштовхують” систему на один з власних шляхів розвитку і можуть привести до суттєвих якісних змін в освітньому процесі. Це, на думку В.Риндак [22, с.43], дозволяє розглядати управління якістю освіти в єдності, не „в дії ззовні або зсередини, а в ініціації внутрішніх можливостей системи, інтегративності етичних та естетичних критеріїв, що відображають духовність середовища”.

Система управління розвитком особи в контексті синергетичної парадигми повинна набути новий зміст, пов’язаний з нелінійним характером розвитку. Управління полягає в тому, що об’єкт управління здатний сприймати, зберігати і переробляти таку інформацію, яка здатна допомогти не тільки зберегти старі зв’язки самої системи, але й сформувати нові, потрібні тим, хто ставить задачі і відповідає його цільовим установкам.

Науково-теоретичні і практичні проблеми управління освітніми системами здійснюються в рамках певних, суспільно санкціонованих пізнавальних моделей. В таких моделях метою управління є створення умов для злагодженої взаємодії елементів системи, яка б забезпечила їх функціонування та існування всієї системи в цілому. Система освіти демонструє взаємодію численних суперечностей. З однієї сторони, це – жорстка структурована система, а з іншої, – багаточисельні спроби здійснення освітніх реформ. Накладання цих суперечностей може привести до дисбалансу (хаосу). В даний час робляться спроби застосувати деякі ідеї теорії хаосу до управління системою освіти. Теорія хаосу відкриває нові перспективи розвитку, розглядаючи хаос, як нові можливості. Згідно з синергетикою, середовище завжди має певні структури, впорядковані тим чи іншим чином. Немає абсолютної безструктурності й абсолютного безладдя. Є структура і впорядковані форми, що не вкладаються у відомі науці моделі опису.

З погляду синергетики, будь-які структури (духовні, особисті та ін.) народжуються з хаосу. Тому у принципі усувати негативні явища не тільки неможливо, але й недоцільно. Задача педагога полягає не стільки в ліквідації елементів динамічного хаосу при побудові структури позитивної якості, скільки в прискоренні проходження деструктивної фази розвитку, перетворення її в позитивну та при сприянні розвитку цієї фази й тривалому її існуванню.

На нашу думку, в будь-якій освітній системі існує безліч нестабільних, нестійких станів, причому ця нестійкість, не є її негативною характеристикою. Періоди нестійкості переплітаються з періодами стабільності, які забезпечуються різноманіттям, надмірністю елементів освіти як системи. За рахунок цього система забезпечує собі динаміку і розвиток. Проблеми управління розвитком освітніх систем полягають у визнанні необхідності співіснування багатьох альтернативних підходів і встановлюють так званий „неагресивний” стиль спілкування.

У контексті синергетичного підходу В.Риндак [22, с.43] виділяє наступні основні шляхи управління розвитком освіти: резонансне збудження внутрішніх потенцій особи; нелінійна ситуація відкритого діалогу при оцінці результатів прийнятих рішень; рівносильність прямого і зворотного зв’язку; комбінування методів експертизи якості освіти (евристичних та алгоритмічних); спонтанне наростання складності вимог; наявність ймовірнісних і статистичних зв’язків суб’єктів та об’єктів управління.

В ідеях синергетичного підходу до управління освітою одержують віддзеркалення й природні тенденції розвитку людини набуваючи характеру, що гармонує з її внутрішніми веліннями. Найадекватнішим в синергетичній парадигмі навчання є управління перспективного непрямого типу, що дозволяє тому, хто навчається чи займається науковою діяльністю вести достатньо вільну творчу самокеровану діяльність. Співтворчість, партнерська взаємодія учасників освітнього і наукового процесу забезпечать розвиток і саморозвиток творчої особи та досягнення певних наукових результатів.

Таким чином, синергетика дає нам знання про те, як ефективно керувати складними системами, до яких ми відносимо й систему освіти, що, на наш погляд, приведе до суттєвих якісних змін в освітньому процесі. Синергетику в даному аспекті можна розглядати як методологічну основу управлінської діяльності в сучасній освіті.

Опис синергетичного підходу дозволяє переконатися в необхідності використання певної методологічної орієнтації для побудови моделей у сфері освіти. При цьому ми розглядаємо об’єкт, тобто систему формування фахівця, як соціальне явище, що самоорганізовується та саморозвивається. У зв’язку з цим синергетичний підхід не виключає можливості самовизначення у сфері ціннісних орієнтацій як і ціннісний підхід допускає розгляд самоорганізації, саморозвитку особи як цінності. Отже, явища педагогічної діяльності правомірно вивчати з позиції ціннісно-синергетичного підходу [21; 22] в основі якого лежать гуманістичні цінності. Тому, ціннісно-синергетичний підхід – це теоретико-методологічна стратегія, що спрямовує процес професійно-педагогічної підготовки майбутнього фахівця, в основі якого лежать ідеї гуманістичних цінностей і самоорганізації, саморозвитку особи та окремих її якостей.

Можливості для реалізації синергетичного підходу має і педагогіка креативної орієнтації [22, с.50]. В ній, з метою підвищення ефективності навчання, педагогічна дія здійснюється на фоні відцентрової надкритичної взаємодії. При цьому суб’кт навчання переводиться з рангу об’єкта в ранг суб’єкта творчості (креативності), а традиційний (основний) навчальний матеріал – з предмету освоєння на рівень засобу досягнення певної творчої мети. Додатковий матеріал містить опис і результати дії евристичних прийомів та методів.

Згідно із синергетичним баченням довкілля, більшість систем, які існують в природі, – відкритого типу. Сучасна освіта допускає відкритість майбутньому, а її подальший розвиток пов’язаний з подоланням закритості і наданням процесу навчання творчого характеру. Це вимагає внесення принципових коректив в організацію діючої системи освіти, яка, як відзначають сучасні науковці [28], сліпо копіює зростаючу диференціацію наук, прагнучи осягнути неосяжне. Вузька спеціалізація і професіоналізація привели до часткового, розрізненого знання, віддаленого від людини. Тому в даний час робляться спроби виходу за межі класичних традицій в освіті (див. табл.2).

Отже, чим повніше освіта відображає постнекласичну науку і нове філософсько-світоглядне осмислення її результатів, тим більша її відкритість, тим глибша її дія на суб’єкт навчання.

Синергетичний підхід має філософсько-методологічне значення. По-перше, синергетика спрямовує свою увагу не на наявне, а на нове [29]. Їй цікаві моменти – виникнення порядку з хаосу, вона вводить термін „біфуркації” як точки розгалуження, коли відкривається декілька можливих шляхів розвитку. По-друге, синергетика бере за вихідні позиції нестабільність, нелінійність самоорганізацію, відвертість, атрактор, хаос, що свідчить про її принципову відмінність не тільки від класичної картини довкілля, але й від некласичної.

Таблиця 2