- •2. Об'єкт і предмет дослідження соціальної географії
- •3. Місце соціальної географії в системі географічних наук
- •5. Функції соціальної географії та підходи до її вивчення
- •6. Зародження і формування соціально-географічних знань у Стародавньому світі.
- •10. Розвиток соціальної географії у XVIII—XIX ст.
- •11.Соціальна географія кінця XIX — першої половини XX ст.
- •17. Закони, закономірності соціальної географії
- •16.Закон циклічності
- •16. Закон системності
- •19 ; 20. Оцінка мети, сучасних завдань та рівня розвитку понятійно-термінологічного апарату соціальної географії
- •23. Методична база сучасної соціальної географії
- •41; 42. Розвиток медичної географії
- •51.Зміна кількості населення. Природний рух населення
- •52. Вікова і статева структура населення
- •53. Міграція населення, її види і причини
- •47. Українська діаспора і причини її виникнення
- •48.Національний та етнічний склад населення
- •45. Основні показники розміщення населення
- •54. Система освіти України, її структура
- •59. Весільна обрядовість українців
- •60. Похоронні та поминальні обряди
- •62. Опішне. Гончарна столиця України
- •32. Проблеми становлення сакральної географії в Україні.
- •33. Сучасні релігійно-конфесійні відмінності в Україні. Територіальна
45. Основні показники розміщення населення
Основним показником, який дозволяє охарактеризувати розміщення населення, є середня густота населення. Його визначають шляхом ділення кількості жителів країни чи адміністративної території на їхню площу і розраховують у кількості осіб, що припадає на 1 км площі.
Середня густота населення в Україні на початок 2006р. становила 77,7особи на 1 км2, що більше, ніж середня у світі, але менше, ніжу більшості європейських країн.
На території України населення розміщене нерівномірно. Найбільша середня його густота за підсумками 2005 р. у східних (Донецька — 174, Луганська — 90 осіб на км ) та західних областях (Львівська — 118, Чернівецька — 112 осіб на км2). Високу густоту мають Київська (з Києвом) та Дніпропетровська області.
Найнижча середня густота населення в поліських (Чернігівська, Житомирська, Рівненська, Волинська) і степових (Херсонська, Кіровоградська) областях. У них низька і густота сільського населення.
На густоту населення впливають і особливості демографічних процесів у різних регіонах України, а також внутрішні та зовнішні міграції.
Типи міських поселень. Урбанізація
Містами в Україні називають населені пункти, які мають не менше 10 тис. жителів, причому більшість з них становлять робітники й службовці. Міські поселення, що налічують не менше 2 тис. осіб, а понад дві третини зайнятих працює не в сільському або лісовому господарстві, називають селищами міського типу. Залежно від кількості жителів міста поділяють ньмалі (до 50 тис. жителів), середні (50—100 тис), великі (понад 100 тис). Серед великих виділяють групу міст-мільйонерів, тобто тих, кількість населення яких перевищує 1 млн жителів.
Із розвитком суспільства, особливо промисловості, зростає кількість міст і частка міського населення, поширюється міський спосіб життя. Цей процес називають урбанізацією. Рівень урбанізації оцінюється за часткою міських жителів у загальній кількості населення.
За підсумками 2005р- 68,1 % населення в Україні проживало в містах. Тобто рівень урбанізації порівняно з 1940 р. (34 %) зріс удвічі. Загальна кількість міст в Україні на 2006 р. становить 454 (у 1940 р. їх було 255), а селищ міського типу — 890. Частка міських жителів на початок 2006 р. становила 67,9 %.
Зростання рівня урбанізації відбувається, в основному, за рахунок міграції жителів із сільської місцевості, а також вищого, ніж у селах, природного приросту. Останнє пов'язане з тим, що із сіл до міст мігрує населення переважно молодого й, зокрема, дітородного віку.
Рівень урбанізації в нашій країні має значні територіальні відмінності. Найвищий він у Донецькій, Луганській та Дніпропетровській областях.
Населені пункти класифікують і за функціями, які вони виконують у суспільстві. Зокрема, міста бувають адміністративними, промисловими, науковими, культурними центрами та ін. Частіше вони виконують декілька функцій, тобто є багатофункціональними.
Сільське розселення
Сільський населений пункт характеризується тим, що переважна кількість його жителів зайнята у сільському господарстві. Іншими ознаками сіл є малоповерхова житлова забудова з присадибними ділянками, невелика кількість населення. Виділяють великі сільські поселення (від 2 до 5 тис. жителів і більше), середні (від 1 до 2 тис.) і малі (до 1 тис).
Кількість сільського населення в Україні продовжує невпинно зменшуватись, як і кількість сіл (станом на 2006 р.— 28,6 Тис). Це зумовлено складною демографічною ситуацією. На сьогодні тільки в західних областях країни збереглася значна - кількість сільського населення. Тут його частка становить понад 50 % (крім Львівської області).
На початок XXI ст. в Україні припадало в середньому 50 поселень на 1000 км території. Най-густіша мережа сіл у Львівській (близько 90), Тернопільській, Хмельницькій, Полтавській (65—75) областях. Найрідше сільські поселення розміщені у Херсонській (25 поселень на 1000 км2), Луганській, Запорізькій. Одеській областях, Автономній Республіці Крим (35—40).
Середня людність сільського населеного пункту в Україні становить близько 550 осіб.
Сільські поселення поділяють на сільськогосподарські, несільськогосподарські та змішані
У сільській місцевості умови проживання та можливості працевлаштування жителів стоять ще гостріше, ніж у містах, тому працездатні люди виїжджають. За підсумками 2005 р. для міського населення коефіцієнт природного приросту становив -5,9 на 1000 осіб, а для сільського — (-11,1). У Чернігівській області цей показник склав -24,5 на 1000 осіб, а разом з механічним — (-31,0). Щоб змінити ситуацію необхідно суттєво підвищувати якість життя в сільській місцевості, створювати ви-сокооплачувані робочі місця тощо. Це неможливо без цілеспрямованої державної підтримки.
