6. Соціологічна критика етнометодології
Позиція этнометодологов була піддана ґрунтовній критиці Алвином Гоулднером за те, що вони звертаються до тривіальних аспектів соціального життя й відкривають речі, які всі вже знають. Як приклад він приводить тип експерименту, що захищається Гарфинкелем. Етнометодолог повинен відпустити курчат у центрі міста в годину пік, а потім стояти й спостерігати, як гальмується рух і збираються юрби, щоб подивитися й посміятися над поліцейським, що бігають за курчатами.
Гоулднер пояснює, що Гарфінкель міг би сказати, що "суспільство, таким чином, довідалося значимість одного дотоле правила, що не зауважується, лежить в основі повсякденного життя: курчат не можна викидати на вулиці в розпал години пік".
А якщо говорити серйозно, критики доводять, що члени, що населяють тип суспільства, описаний этнометодологами, видадуться, що не мають ні мотивів, ні мети своєї діяльності. Що, наприклад, мотивує студентів у дослідженні Гарфінкеля по консультуванню або дії працівників приймальні в Циммермана? У роботах этнометодологов дуже мало вказівок на те, чому люди прагнуть або повинні поводитися так чи інакше. Немає в них також і міркувань із приводу природи влади в соціальному світі й можливих наслідків відмінностей у владі на поведінку членів суспільства.
Гоулднер відзначав: "Процес, за допомогою якого визначається й установлюється соціальна реальність, не розглядається Гарфинкелем, що як включає в себе дефініцію реалій в умовах процесів боротьби між групами, що суперничають; а результат боротьби, концепція миру, заснована на здоровому глузді, не розглядаються в якості сформованих під впливом институционально захищених відмінностей у владі".
Критики этнометодологии вважають, що вона не приділяє винну увагу тому, що аналітичні процедури членів проводяться в рамках системи соціальних відносин, що включають владні відмінності. Багато этнометодологи не беруть до уваги все те, що не визнане й не враховується членами суспільства. Вони вважаються, що якщо члени не визнають існування об'єктів і подій, те ці об'єкти й події на них не впливають.
Однак, як указав Джон Голдторп, "якщо ці бомби й напалм, падають зверху, те членам не треба орієнтуватися стосовно них яким-небудь особливим способом, щоб бути ними вбитими". Очевидно, що членам не треба усвідомлювати певних обмежень для того, щоб їх поведінка залежала від цих обмежень. Голдторп додає, коментуючи згаданий приклад, що смерть "обмежує взаємодія дуже рішучим образом" .
Нарешті, критика этнометодологами традиційної соціології може бути переадресована їм самим. Той же Голдторп помітив, що этнометодологи не мають справа з "питанням про те, чи може який б то ні було тип соціології повністю уникнути залежності від повсякденних значень і пониманий".
Таким чином, аналітичні процедури этнометодологов стають предметом вивчення точно так само, як і предмет традиційно орієнтованих соціологів або будь-якого іншого члена суспільства. Теоретичний процес аналізування аналізу ніколи не кінчається. Доведена до крайності позиція этнометодологии підспудно має на увазі, що ніщо й ніколи не може бути відомо. Однак заслугою этнометодологии є цікава постановка актуальних методологічних проблем.