5. Етнометодологічна критика соціології
Гарфинкель уважав, що переважні в соціології підходи звичайно описують людей як якихось "культурно одурманених" істот, які просто виконують стандартизовані директиви, передбачувані культурою даного суспільства. Він писав: "Культурно одурманеним" я вважаю людину в суспільстві, сконструйованому соціологом, що й відтворює стабільні риси цього суспільства, він діє відповідно до предустановленными й легітимними альтернативами дії, яка припускає загальна культура".
Замість "культурно одурманеного" этнометодолог зображує кваліфікованого члена, який постійно стежить за конкретними индексируемыми якостями ситуації, надаючи їм значення, роблячи їх знаними, передаючи це знання іншим і конструюючи зміст і видимість порядку. З погляду цієї перспективи члени скоріше самі конструюють і завершують свій власний соціальний мир, чим формуються під його впливом.
Етнометодологи дуже критично ставляться до інших галузей соціології. Вони вважають, що "звичайні" соціологи не зрозуміли природу соціальної реальності. Соціальний мир вони розглядають, як якби це була об'єктивна реальність, не залежна від аналізу й інтерпретації членів. Вони розглядали аспекти соціального миру, такі як самогубство й злочинність, у якості фактів із власним існуванням, а потім намагалися знайти пояснення цим "фактам".
На противагу цьому методологи доводять, що соціальний мир полягає не із чого іншого, як з конструктів, аналізу й інтерпретацій своїх членів. Отже, робота соціолога полягає в тому, щоб пояснити методи й аналітичні процедури, використовувані членами для конструювання свого соціального миру. Згідно з виставами этнометодологов, саме цю роботу звичайна соціологія так і не змогла зробити.
Для этнометодологов майже немає різниці між традиційними соціологами й людиною з вулиці. Вони доводять, що методи, використовувані соціологами у своїх дослідженнях, в основі своєї аналогічні тим, що використовуються членами суспільства у своєму повсякденному житті.
Члени, що використовують документальний метод, постійно теоретизують, виводять зв'язки між видами діяльності й змушують соціальний мир виглядати впорядкованим і систематизованим. Потім вони розглядають соціальний мир, як якби він був об'єктивно незалежний від них самих.
Етнометодологи затверджують, що процедури звичайних соціологів по суті своєї - ті ж самі. Вони використовують документальний метод, теоретизують і виводять відносини, а також конструюють картину впорядкованої й систематизованої соціальної системи. Діють вони рефлексивно, як і будь-який інший член суспільства.
Таким чином, коли функціоналісти розглядають поведінку як прояв базового зразка поділюваних цінностей, вони також використовують елементи цієї поведінки як доказу існування цього зразка. За допомогою своїх аналітичних процедур члени створюють картину суспільства. У цьому змісті людей з вулиці є сам собі соціологом. Етнометодологи не бачать великої різниці у виборі між картинами суспільства, створеними людьми, і картинами, пропонованими звичайними соціологами.