5Рахунки й подвійний запис — це методологічні засади, за допомогою яких реалізують метод бухгалтерського обліку.

Для реєстрації й класифікації даних бухобліку використовують рахунки й подвійний запис.Рахунки бухгалтерського обліку — це спосіб угрупування, і поточного відображення та контролю наявності й руху майна підприємства, джерел його формування, господарських процесів і результатів таких процесів.Усі рахунки обліку можна поділити на активні, пасивні та забалансові. Активні рахунки призначені для відображення інформації про наявність і рух активів. Пасивні рахунки призначені для відображення інформації про наявність і зміни джерел формування активів. Забалансові рахунки використовують в основному для контролю за здійснюваними госпопераціями. Інформація щодо них не бере участі у формуванні даних бухгалтерського балансу.

При відкритті рахунків у них записують початкові сальдо на підставі даних статей балансу. Сальдо в активних рахунках записують у дебеті рахунку. Сальдо в пасивних рахунках ― у кредиті рахунку. Отже, активні рахунки завжди мають дебетове сальдо, а пасивні рахунки — кредитове, що відображає взаємозв'язок між рахунками й бухгалтерським балансом.В активних рахунках збільшення коштів відображають за дебетом, а зменшення — за кредитом. У пасивних рахунках, навпаки, збільшення відображають за кредитом, а зменшення — за дебетом.Подвійний запис — це принцип тотожного відображення госпоперацій на рахунках, що обумовлює рівність оборотів за дебетом і кредитом кореспондуючих рахунків.Відображення кожної госпоперації двічі, за дебетом одного й за кредитом іншого рахунку в одній і тій же сумі, називають подвійним записом.Такий взаємозв'язок між рахунками, що виникає шляхом подвійного запису, називають кореспонденцією рахунків, а рахунки, які беруть участь у такій кореспонденції, ― кореспондуючими.Зверніть увагу: єдиний вид рахунків, при відображенні інформації на яких не використовують подвійний запис, — забалансові рахунки.

6Документація як елемент методу бухгалтерського обліку — це спосіб суцільного та безперервного відображення господарських операцій за допомогою бухгалтерських документів.Кожна господарська операція повинна бути обов'язково оформлена відповідним документом, складеним з дотриманням певних вимог. Без документа операція не може бути відображена в обліку.Документ (від лат. documentum — доказ, свідоцтво) — це письмове свідоцтво про здійснення господарської операції, яке надає юридичної сили даним бухгалтерського обліку.Первинний документ — документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.Форми первинних документів з різних ділянок обліку (облік касових операцій, оплати праці тощо) затверджуються Міністерством статистики України. Внутрішні документи на підприємстві можуть мати довільну форму.Усі первинні документи мають певну структуру. Мінімальною неподільною структурною одиницею документа є реквізит.Реквізит — це показник документа, що характеризує той чи інший бік господарської операції. Реквізити, необхідні для всіх документів згідно із Законом [1]:— назва документа;— дата і місце складання;— назва підприємства, від імені якого складено документ;— зміст та обсяг господарської операції, одиниця;— посади відповідальних осіб та їх підписи.Реквізит-ознака характеризує якісну сторону господарської операції (назва товару, сорт, розмір).Реквізит-основа характеризує кількісну сторону господарської операції (кількість, ціна, сума).Показник документа — сукупність реквізитів-ознак та рек-візитів-основ, що описують один об'єкт.Один або кілька показників визначають бухгалтерський документ.Форми документів:— анкетна (зліва ознака, справа основа);— зональна (вертикальні або горизонтальні зони);— табличка;— комбінована.Вимоги до бухгалтерських документів згідно з Положенням

— документи можуть бути на паперових або машинних носіях;— записи повинні бути чіткими, без підчисток та помарок;— чорнила повинні бути довговічні;— виправлення завіряються особами, які підписали документ; — не дозволяються виправлення в касових та банківських документах;— документи складаються в момент здійснення господарської операції або відразу після неї;— у вільних рядках проставляється "Z";— документи зберігаються в архіві.Документооборот — процес від складання документа до здавання його в архів.Законодавчо визначено строки зберігання різних бухгалтерських документів в архіві [12]. Звичайно вони становлять 1—3 роки; найдовше зберігаються особові картки (75 років) та річні баланси (постійно). Відповідальність за організацію документообороту на підприємстві несе головний бухгалтер.Відповідальність за несвоєчасне складання документів та недостовірне відображення в них даних несуть особи, які склали чи підписали ці документи.Усі облікові дані повинні знайти повне і достовірне відображення в бухгалтерських документах, але на практиці нерідко виникають розбіжності між обліковими даними та фактичною наявністю активів і зобов'язань. Для усунення цих розбіжностей проводиться інвентаризація [6].Івентаризація (від лат. inventarium — опис) — це спосіб виявлення тих активів та зобов'язань, які не знайшли відображення в поточному обліку.Причини розбіжностей:— помилки в облікових записах з вини бухгалтера чи оператора обчислювальної техніки;— помилки обчислювальної техніки;— природні втрати;— стихійні лиха, пожежі;— крадіжки, обмірювання, обважування.Види інвентаризацій: повна — інвентаризація всіх активів та зобов'язань; часткова — окремих видів активів чи зобов'язань;планова — за складеним заздалегідь планом;позапланова — за розпорядженням керівника або контролюючих органів.Проведення інвентаризації обов'язкове:

— перед річним звітом;

— у разі зміни форми власності підприємства;

— у разі зміни матеріально відповідальної особи;

— при стихійних лихах, пожежах;

— при встановленні фактів крадіжок, зловживань, псування;

— за розпорядженням судово-слідчих органів;

— під час ліквідації підприємства;

— при передачі в оренду майна державного підприємства.

Порядок проведення інвентаризації. Інвентаризація проводиться постійно діючими або робочими комісіями за розпорядженням керівника підприємства. Матеріально відповідальна особа передає комісії всі документи з розпискою, що всі документи передані і всі дані з них відображені в облікових регістрах. Бухгалтерія виводить залишки за рахунками. Під час інвентаризації необоротних активів та запасів складають інвентаризаційні описи. Результати інвентаризації оформлюють порівняльною відомістю (при інвентаризації матеріальних цінностей) або актом інвентаризації (при інвентаризації грошових коштів, розрахунків).Регулювання інвентаризаційних різниць. Під час інвентаризації можуть бути виявлені розбіжності між фактичною наявністю активів та обліковими даними у вигляді надлишку або нестачі.Надлишки зараховуються в дохід підприємства.Нестачі діяльності;— якщо винні не встановлені або нестачі виникли в результаті стихійних лих, крадіжок тощо, в бухгалтерському обліку їх відносять до інших операційних витрат; у податковому обліку тільки втрати від стихійних лих, пожеж тощо виключаються з оподатковуваного прибутку.

7. Оцінювання як процес ведення бухгалтерського обліку передба­чає порядок оцінки господарських засобів, джерел їх формування, доходів, витрат і фінансових результатів (інакше — об'єктів обліку) для відображення їх у обліку.

Він має велике значення для всього облікового процесу, реаль­ності звітності й аналізу діяльності підприємства з метою одержання об'єктивних висновків та ефективного управління підприємством.

.Для інших фактів господарського життя, за якими можливо встановити вартість, оцінка передбачає дії, спрямовані на забезпе­чення її об'єктивності, відповідності реальності, дотримання норма­тивів, стандартів тощо.Бухгалтерський облік пред'являє до оцінки основні вимоги, до яких відносять:реальність (адекватність) оцінки та відповідність за її прове­дення;єдність та цілеспрямованість.Реальність (адекватність) оцінки — це необхідна умова побу­дови всієї системи бухгалтерського обліку, а статті балансу оціню­ють за фактичною (історичною) собівартістю. Однак значна зміна ринкових цін на окремі види раніше придбаних об'єктів обліку при­зводить до необхідності їх переоцінки, завдяки якій вартість цих об'єктів доводиться до їх реальної величини, що об'єктивно скла­лася на ринку. Реальність оцінки вимагає точного обчислення фак­тичної собівартості всіх об'єктів обліку.Єдність оцінки виражається в тому, що одні й ті ж об'єкти обліку оцінюються однаково на всіх підприємствах протягом всього строку перебування їх на одній стадії кругообігу. Єдність оцінки досягаєть­ся встановленням обов'язкових положень, інструкцій, правил облі­ку і калькулювання. Вибрані показники та одиниці виміру повинні піддаватись узагальненню. Якщо у різних об'єктів оцінюються різні показники (наприклад, ціна придбання та ринкова ціна продажу) або до них застосовуються різні одиниці виміру (наприклад, долари та гривні), то таку інформацію неможливо узагальнити.Види оцінки та види вартості, принципи оцінки об'єктів облікуУ зв'язку з цим необхідно передбачити дії бухгалтера за вартіс­ною оцінкою наслідків впливу здійснених фактів господарського життя на фінансовий стан підприємства. Перш, ніж записувати на­явне майно до книг обліку, його необхідно оцінити, тобто — визна­чити вартість..Визначення мети оцінки — важливий етап, від якого залежить вибір методики оцінки, тобто вибір вартості, за якою необхідно оці­нювати певний об'єкт обліку.У зв'язку з цим необхідно зазначити, що у момент оприбут­кування (надходження) основних засобів, товарно-матеріальних цінностей та інших матеріальних активів відома лише одна їх ха­рактеристика — ціна (вартість) об'єктів, за якою вони придбані — фактична вартість придбання або їх первісна вартість. Первісна вартість об'єктивна, вона є результатом угоди рівноправних парт­нерів — продавця та покупця. Перший продає за ціною, не нижчою від тієї, яка компенсує його витрати та гарантує хоча б мінімальний прибуток. Інший купує за ціною, не вищою за ту, що обіцяє йому майбутні вигоди. Таким чином, ціна придбання (первісна вар­тість) — рівноважна ціна попиту та пропозиції, яка відповідає по­точній ринковій вартості на момент придбання.Тільки первісній вартості віддається перевага в бухгалтерсько­му обліку. . для промислових підприємств у калькуляції рекомендова­но узагальнено виділяти такі статті:сировина та матеріали;купівельні напівфабрикати та комплектуючі вироби, роботи й послуги виробничого характеру сторонніх підприємств та організацій;паливо й енергія на технологічні цілі;зворотні відходи (вираховуються);основна заробітна плата;додаткова заробітна плата;відрахування на соціальне страхування;витрати на утримання та експлуатацію устаткування;загальновиробничі витрати;

втрати від браку;інші виробничі витрати;супутня продукція (вираховується).

8Процес постачання є невід’ємною умовою процесу виробництва. Він складається із сукупності операцій по забезпеченню підприємства необхідними для виробництва предметами праці (сировиною, матеріалами, паливом, тощо).Фактична собівартість придбаних предметів праці складається з їх купівельної вартості і транспортно-заготівельних витрат.

До ТЗВ належать витрати на заготівлю, навантажувально-розвантажувальні роботи, транспортування засобів до місця їх використання, включаючи витрати по страхуванню вантажу та інші витрати, що безпосередньо пов’язані з придбанням запасів і доведенням їх до стану, в якому вони придатні до використання у запланованих цілях.Бухгалтерський облік процесу постачання повинен забезпечити інформацію про обсяги постачання (за кількісними та якісними показниками) і собівартість придбаних предметів праці, а також здійснення контролю за своєчасністю розрахунків з постачальниками та іншими господарюючими суб’єктами по операціях, пов’язаних з придбанням матеріальних цінностей та їх транспортуванням.Для цього в бухгалтерському обліку використовується система синтетичних і аналітичних рахунків.Операції по придбанню предметів праці обліковуються безпосередньо на рахунках обліку запасів (“Виробничі запаси”, “Тварини на вирощуванні та відгодівлі”, “Малоцінні та швидкозношувані предмети”). По дебету цих рахунків відображають всі витрати, пов’язані з їх придбанням, тобто купівельну вартість і транспортно-заготівельні витрати, що дає змогу визначити їх фактичну собівартість. Інформацію про кількість і вартість окремих видів виробничих запасів одержують за даними аналітичних рахунків, які відкривають до відповідних синтетичних рахунків матеріальних цінностей.Облік розрахунків з постачальниками за одержані матеріальні цінності, та іншими організаціями за надані послуги (транспортними, посередницькими, тощо) здійснюють на пасивному рахунку “Розрахунки з постачальниками та підрядниками”. Звідси на купівельну вартість одержаних від постачальників і оприбуткованих на склади підприємства матеріалів в бухгалтерському обліку роблять запис:Д-т рах. “Виробничі запаси” (та інших рахунків запасів)К-т рах. “Розрахунки з постачальниками і п.ідрядниками”.В Д-т рахунка ”Виробничі запаси” роблять запис на вартість послуг транспортних та інших господарюючих суб’єктів по перевезенню матеріальних цінностей, навантажувально-розвантажувальних та інших роботах і послугах.У міру оплати розрахунково-платіжних документів постачальників і підрядників складають бухгалтерську проводку.Облік процесу виробництва Під процесом виробництва розуміють сукупність господарських операцій, пов’язаних з виготовленням продукції (виконанням робіт і послуг). Він здійснюється під дією засобів праці і самої праці на предмети праці. Це зумовлює відповідні затрати підприємства на виробництво продукції: вартість матеріалів, витрачених на виготовлення продукції; заробітної плати, нарахованої робітникам; амортизацію засобів праці (основних засобів), зайнятих у виробництві, тощо. Окрім цього, підприємство здійснює витрати, пов’язані з обслуговуванням виробництва й управлінням. Всі ці витрати в сукупності складають виробничу собівартість виготовленої продукції.

Бухгалтерський облік процесу виробництва повинен відобразити всі витрати на виготовлення продукції, з одного боку, і випуск готової продукції – з іншого.

До виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) включаються:прямі матеріальні витрати,прямі витрати на оплату праці;

- інші прямі витрати;- змінні та розподільні загально-виробничі витрати.

За способом включення до собівартості витрати поділяються на:

1) прямі2) непрямі Прямими називаються ті витрати, які безпосередньо можуть бути віднесені до конкретного об’єкту витрат і включені до собівартості продукції (робіт, послуг).До складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу виробленої продукції, або є її необхідним компонентом, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об’єкта витрат.До складу прямих матеріальних витрат на оплату праці включаються заробітна плата та інші виплати робітникам, зайнятих у виробництві продукції, виконанні робіт або наданні послуг, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об’єкта витрат.

До складу інших прямих витрат включаються всі інші виробничі витрати, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об’єкта витрат, зокрема, відрахування на соціальні заходи, плату за оренду земельних і майнових паїв, амортизація, тощо.Непрямі витрати – це витрати, що не можуть бути віднесені безпосередньо до певного об’єкта витрат економічно можливим шляхом. Такі витрати відносяться до вирощування багатьох культур, кількох груп тварин, виконання різних робіт. Для включення до собівартості, ці витрати необхідно попередньо розподілити між об’єктами обліку. До таких витрат відносяться загально-виробничі витрати. Це витрати на управління виробництвом і організацію робіт на виробничих дільницях. Вони поділяються на постійні та змінні. До постійних загально-виробничих витрат відносяться витрати на обслуговування і управління виробництвом, що залишаються незмінними при зміні обсягів діяльності. До змінних загально-виробничих витрат належать витрати на обслуговування виробництва (цехів, дільниць), що змінюються прямо пропорційно до зміни обсягу діяльності..Процес реалізації – це сукупність операцій по реалізації виробленої продукції покупцям. Продукція продається за діючими реалізаційними цінами і складає дохід (виручку) від реалізації. Дохід нараховується одночасно з нарахуванням заборгованості покупців і замовників. Він зменшується на суму непрямих податків, які включені в ціну реалізації – податку на додану вартість і акцизний збір (для виробників підакцизної продукції).До собівартості реалізованої продукції відносяться і постійні нерозподілені загально-виробничі витрати..Завданням обліку процесу реалізації є:

1. Відображення фактичного обсягу реалізації;

2. Визначення доходу від реалізації продукції;

3. Виявлення фінансового результату і відображення його у фінансовій звітності.Основними рахунками для обліку процесу реалізації є “Собівартість реалізації” і “Доходи від реалізації”, а також пов’язані з ними “Витрати на збут”, “Розрахунки з покупцями і замовниками”, “Розрахунки по податках і платежах”, “Фінансові результати” та інші.До синтетичних рахунків “Собівартість реалізації” та “Дохід від реалізації” відкривають аналітичні рахунки за назвою реалізованої продукції (робіт і послуг), облік на яких ведеться за кількістю і вартістю.

9. Облікові регістри, техніка, форми та організація обліку на промислових підприємствахДля обліку та реєстрації господарських операцій підприємства застосовують різноманітні за формою, змістом, способами відображення і нагромадження інформації облікові реєстри. Склад облікових реєстрів, що їх ведуть на конкретному підприємстві, визначає форму бухгалтерського обліку.Форма бухгалтерського обліку — це система взаємопов'язаних облікових реєстрів (хронологічних і систематичних) із певною методикою відображення у них господарських операцій у певній послідовності.Підприємство самостійно обирає форму бухгалтерського обліку як певну систему реєстрів обліку, порядку і способу реєстрації та узагальнення інформації в них з додержанням єдиних засад, встановлених Законом України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", та з урахуванням особливостей своєї діяльності і технології обробки облікових даних.Враховуючи чинне законодавство та специфіку окремих суб'єктів господарювання, можна виділити такі форми обліку.1) меморіально-ордерна;2) журнальна;3) спрощена;

4) автоматизована.Суть меморіально-ордерної форми полягає у тому, що на підставі перевірених і згрупованих за певною ознакою первинних документів складають меморіальні ордери, в яких вказують кореспонденцію рахунків за здійсненою господарською операцією та її суму. Суттєвими недоліками м-о форми обліку є:

необхідність виписування великої кількості меморіальних ордерів;

запису одних і тих самих даних у двох облікових реєстрах;недостатність пристосування до потреб аналізу та контролю;необхідність виконання великої кількості робіт наприкінці місяця;слабке пристосування реєстрів до складання звітності.Меморіально-ордерну форму обліку застосовують в бюджетних і кредитних установах. Суть журнальної форми бухгалтерського обліку полягає у тому, що на підставі згрупованих даних первинних документів усі господарські операції реєструють у відповідних відомостях і журналах. Записи в журнали й відомості роблять щоденно або в міру надходження первинних документів.Записи сподарських операцій в журналі та відомості здійснюється за шаховим принципом: суму операції записують одночасно за дебетом та кредитом кореспондуючих рахунків, що зменшує кількість облікових записів та підвищує якість обліку. Основними перевагами журнальної форми обліку є:

поєднання аналітичного і синтетичного обліку в єдиних реєстрах;забезпечення своєчасного і рівномірного відображення господарських операцій у реєстрах протягом звітного періоду;забезпечення розподілу облікових робіт;

скорочення кількості облікових реєстрів;

забезпечення аналізу господарської діяльності підприємства.

Основні недоліки журнальної форми обліку такі:

побудова журналів не відображає нових форм організації обліку;

склад аналітичних даних не відповідає сучасному рівневі потреб в інформаційному забезпеченні управління підприємством.

Малі підприємства, які здійснюють невелику кількість господарських операцій, можуть використовувати спрощену форму бухгалтерського обліку у двох варіантах:

проста форма (без використання реєстрів обліку майна);

форма бухгалтерського обліку з використанням реєстрів обліку майна.

Створення і впровадження у практику ведення бухгалтерського обліку електронно-обчислювальної і комп'ютерної техніки дозволяє умовно виділяти ще одну форму бухгалтерського обліку — автоматизовану. Але окремо виділяти таку форму недоцільно, оскільки це є лише спосіб ведення бухгалтерського обліку, і який базується на використанні принципів меморіально-ордерної або журнальної форми.При такому способі ведення обліку збирання, передавання, систематизація та оброблення бухгалтерської інформації здійснюються автоматизовано з використанням спеціально розробленого програмного забезпечення. В Україні використовують значну кількість програмних продуктів для автоматизації бухгалтерського обліку, найпопулярнішими з яких є „1С Бухгалтерія", „1С Підприємство", „ПАРУС", „БЕСТ", „Фінанси без проблем" тощо.

У разі автоматизованого ведення бухгалтерського обліку підприємство зобов'язане всі створені первинні документи та облікові реєстри відображати на паперових носіях. При використанні засобів автоматизації також необхідно забезпечити заходи щодо попередження несанкціонованого та непомітного виправлення записів у первинних документах та облікових реєстрах і забезпечити збереження цих записів протягом встановленого терміну.

Підприємство самостійно обирає форму бухгалтерського обліку з урахуванням особливостей своєї діяльності та технології обробки облікових даних.

10Основні засоби – це матеріальні активи, що підприємство містить з метою використання в процесі виробництва або постачання товарів, надання послуг, здачі в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій; очікуваний термін корисного використання основних засобів - більш одного року (або операційного циклу, якщо він більш одного року) без обмеження їхньої вартості.Найважливішою передумовою організації бухгалтерського обліку основних засобів є їхня оцінка, тому що об'єкт може бути визнаний активом, якщо вірогідно визначена його вартість.

Первісна вартість основних фондів – це фактична собівартість основних фондів, сплачена (передана) на дату їх придбання (створення). Справедлива (реальна) вартість об'єкта основних фондів дорівнює сумі, за якою цей об'єкт може бути обмінений у разі здійснення угоди між компетентними, обізнаними, заінтересованими та незалежними сторонами. Справедлива вартість основних фондів визначається також при їх переоцінці.Сума коштів (їх еквівалентів) або інших форм компенсації, яку необхідно було б витратити для придбання (або створення) такого самого засобу праці на дату складення звітності, називається відновленою вартістю.Залишкова вартість основних фондів визначається як різниця між вартістю, за якою об'єкт основних фондів був занесений на баланс підприємства, та сумою зносу, тобто тієї частини вартості основних фондів, яку вони в процесі виробництва перенесли на вартість готової продукції. Залишкова вартість основних фондів на час їх вибуття з експлуатації, обумовленого зношенням, називається ліквідаційною вартістю.Ліквідаційна вартість – це сума коштів, яку підприємство має отримати від реалізації (ліквідації) основних фондів після закінчення періоду їх корисного використання (експлуатації) за вирахуванням витрат, пов'язаних із реалізацією (ліквідацією).Балансова вартість – це сума, за якою об'єкт основних фондів включається до балансу після вирахування суми накопиченої амортизації.Розрахунок балансової вартості кожної з груп здійснюється відповідно до Закону України від 22.05.97 р. "Про оподаткування прибутку підприємств". Для обліку інших необоротних матеріальних активів призначений рахунок 11 "Інші необоротні матеріальні активи", до якого відкриваються субрахунку по видах цих активів. Запису по дебету і кредиті цього рахунка відбивають аналогічно рахунка 10.

На рахунках 10 "Основні засоби" і 11 "Інші необоротні матеріальні активи" облік об'єктів ведеться по первісній вартості, що формується в залежності від напрямків надходження об'єкта.Найважливішим напрямком надходження основних засобів на підприємство є їхнє придбання в інших організацій і осіб за грошові кошти, а також будівництво і спорудження об'єктів, що можуть здійснюватися як самим підприємством (тобто господарським способом), так і з залученням спеціалізованих підрядних будівельних організацій (підрядним способом).Засобу, що витрачаються підприємством на придбання і спорудження об'єктів, називаються капітальними інвестиціями, облік яких ведеться на рахунку 15 "Капітальні інвестиції" по субрахунках: 151 "Капітальне будівництво";152 "Придбання (виготовлення) основних засобів";153 "Придбання (виготовлення) інших необоротних матеріальних активів".На рахунку 15 накопичується (відбивається) сума витрат, зв'язаних з будівництвом і придбанням об'єктів. Після введення останніх в експлуатацію врахована на рахунку 15 сума списується з одночасним включенням об'єктів до складу основних засобів або інших необоротних матеріальних активів. Для відображення ПДВ додатково використовується рахунок 644 "Податковий кредит", з якого сума ПДВ списується після фактичного здійснення попередньо оплачених операцій. Відповідно до П(С)БО 7, амортизація – це систематичний розподіл амортизируемой вартості необоротних активів протягом терміну їхнього корисного використання.

Метод амортизації конкретного об'єкта вибирається підприємством самостійно з урахуванням очікуваного способу одержання економічних вигод від його використання П(С)БО 7 установлені п'ять методів нарахування амортизації: прямолінійний; зменшення залишкової вартості;прискореного зменшення залишкової вартості;кумулятивний;виробничий.

Амортизації підлягають витрати на: придбання, самостійне виготовлення основних фондів для власного виробничого використання;

проведення усіх видів ремонту, реконструкції, модернізації й інших видів поліпшення основних фондів;поліпшення якості земель, не зв'язаних з будівництвом.Інвентаризація ОЗ проводиться відповідно до Інструкції по інвентаризації основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, коштів, документів і розрахунків, що затверджена наказом МФУ від 26.01.1996 р. № 69. Кількість інвентаризацій протягом року, терміни їхнього проведення й обсяг инвентаризируемых цінностей установлюються підприємством самостійно, крім випадків, коли проведення інвентаризації є обов'язковим, а саме: при складанні річного бухгалтерського звіту;

при зміні матеріально відповідальних осіб; при установленні фактів розкрадань і нестач;у випадку стихійних лих і техногенних аварій;при приватизації підприємства або зміні організаційно-правової форми.

Основними задачами інвентаризації є: виявлення фактичної наявності і стану об'єктів основних засобів; встановлення об'єктів, що утратили свої первісні якості і не використовуваних на підприємстві;перевірка дотримання правил змісту й експлуатації об'єктів.Для проведення інвентаризації створюється комісія, що до початку перевірки повинна уточнити наявність і стан інвентарних карток, технічних паспортів і документів, що підтверджують наявність і рух об'єктів, їхню передачу в оренду або тимчасове використання. Комісія робить огляд об'єктів у натурі і заносить їхнього найменування в інвентаризаційні описи установленої форми, дані яких звіряються з обліковими даними.